Волконський Сергій Григорович
| Волконський Сергій Григорович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 8 (19) грудня 1788[1]  Москва, Російська імперія |
| Помер | 28 листопада (10 грудня) 1865[1] (76 років) Вороньки, Стародубський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Вороньки |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | офіцер, мемуарист |
| Учасник | Наполеонівські війни |
| Членство | Південне товариство декабристів |
| Роки активності | з 1796 |
| Титул | князь |
| Військове звання | генерал-майор |
| Батько | Grigorij Semënovič Volkonskijd |
| Мати | Aleksandra Volkonskayad |
| Брати, сестри | Рєпнін-Волконський Микола Григорович і Sofya Grigoryevna Volkonskayad |
| У шлюбі з | Волконська Марія Миколаївна |
| Діти | Mikhail Sergeevich Volkonskiyd і Elena Sergeevna Kochubey (nee Volkonskaya)d |
| Нагороди |         |
Волконський Сергій Григорович (нар. 8 (19) грудня 1788 — 28 листопада (10 грудня) 1865) — генерал-майор, бригадний командир 19 піхотної дивізії, декабрист, Герой Франко-російської війни 1812 року.
Походить із старовинного роду чернігівських князів. Предки декабриста — знамениті в давньоруський історії Ольговичі, правили в Чернігові і були ініціаторами та учасниками безлічі міжусобних воєн в Україні-Русі. Сам декабрист належав до XXVI коліну роду Рюриковичів.[2] По материнській лінії Волконський з роду князів Рєпніних. Батько — Член Державної Ради, генерал від кавалерії, князь Волконський Григорій Семенович (25.01.1742 — 17.07.1824), мати — кн. Рєпніна Олександра Миколаївна (25.04.1756 — 23.12.1834).
С. Г. Волконський виховувався до 14 років вдома. Записаний до служби сержантом у Херсонський гренадерський полк (номінально) у 1796 році 8 років від народження до штабу фельдмаршала Суворова-Римнікського. На дійсній військовій службі з 28.12.1805 року.
Воював з французами в кампанію 1806—1807 років, заслужив орден Володимира 4 ступеня, золотий знак за Прейсіш-Ейлау (1807) і золоту шпагу за хоробрість.
1810—1811 — учасник військових кампаній в Османській імперії.
Учасник франко-російської війни 1812 року і закордонних походів. У 1812 р. був у почеті імператора Олександра I, потім в загоні Ф. Ф. Вінцингероде, за оборону переправи через ріку Москву отримав звання полковника. Брав участь майже у всіх великих битвах війни. У 1813 році отримав звання генерала.
Володів 10 000 десятин землі в Таврійській губернії, хутором під Одесою, 1046 кріпаками в Нижньогородській губ. і 545 в Ярославській губ.
Масон, член ложі «Об'єднаних друзів» (1812), ложі «Сфінкса» (1814), засновник ложі «Трьох чеснот» (1815) та почесний член Київської ложі «Товариство об'єднаних слов'ян».
Член Союзу благоденства (1819) і Південного товариства. З 1823 року Волконський очолює разом із Давидовим Василем Львовичем Каменську управу Південного товариства, активний учасник київських з'їздів, здійснював зв'язок між Північним товариством та Південним товариством. У 1825 році князь Волконський вів переговори про спільні дії з Польським патріотичним товариством. Переговори ці закінчилися невдачею: ні з Північним, ні з Польським патріотичним товариствами південним змовникам домовитися так і не вдалося.
У 1824 році на виконання доручення Пестеля Волконський їздив на Кавказ, намагаючись дізнатися, чи існує таємне суспільство в корпусі генерала О. П. Єрмолова.
Волконський — єдиний генерал дійсної військової служби, який узяв безпосередню участь у повстанні декабристів.
Заарештований 5.1.1826 року, доставлений до Петербургу і ув'язнений у Петропавлівській фортеці в № 4 Алексєєвського равеліну.
Засуджений по 1 розряду і по конфірмації відправлений на каторжні роботи до Сибіру в кайданах. 22.8.1826 року строк скорочено до 15 років. 25 жовтня 1826 року прибув на Благодатний рудник. У вересні 1827 року відправлений до Читинського острогу. У дворі Читинського острогу був невеликий город — і Волконський вперше захопився «городництвом». У вересні 1830 року відправлений у Петровський завод, строк скорочено до 10 років в 1832 році. У Петровському Заводі, нової в'язниці, куди декабристів перевели з Чити у вересні 1830 року, каторги як такої взагалі не було: злочинців не змушували ходити на роботи, ті з них, у кого були сім'ї, могли жити в острозі разом із дружинами.
У Петровському заводі Волконський, як і раніше, займався «сільським господарством». І ще до того, як закінчився термін його каторжних робіт, по Сибіру стала поширюватися слава про надзвичайні овочі і фрукти, які він вирощував у своїх парниках. У 1834 році померла мати Волконського. Після смерті в її паперах знайшли лист із передсмертним проханням до імператора — пробачити сина. За клопотанням матері звільнений від каторжних робіт і виведений на поселення у Петровському заводі в 1835 році.
Дружина Сергія Волконського Марія Миколаївна Раєвська (25.12.1805 — 10.08.1863) поїхала слідом за чоловіком до Сибіру і в листопаді 1826 року прибула в Благодатний рудник.
З 1845 року родина Волконських мешкає в Іркутську. Волконський, як і раніше, живе в Уріку, лише зрідка відвідуючи сім'ю в Іркутську. У нього тепер зовсім інше життя — «хлібороба» та купця. Після закінчення каторжного терміну він отримав велику ділянку землі і всі сили віддав її обробці. До кінця свого перебування в Сибіру ссильнопоселенец Сергій Волконський власною працею зібрав пристойний статок[2].
За амністією 26.08.1856 року С. Г. Волконському і його дітям повернено дворянство (дітям дарований князівський титул) і дозволено оселитися в європейській Росії, місцем проживання визначено с. Зиково Московського повіту.
Помер Волконський Сергій Григорович в с. Воронки (маєток Кочубея М. А., чоловіка дочки Волконського), колишній Козелецького повіту Чернігівської губернії, де й похований разом із дружиною.
Діти: син — Волконський Михайло Сергійович (1832—1909), дочка — Олена Сергіївна (1835—1916).
- Орден святого Володимира 4 ступеня з бантом.
- Золота шпага за хоробрість.
- Орден святого Володимира 3 ступеня.
- Військовий орден святого Георгія 4 ступеня.
- Орден святої Анни з діамантовими знаками.
- Орден святої Анни 1 ступеня.
- Орден «Pour le Mérite» (Пруссія).
Нагороди були повернуті С. Г. Волконському в 1863 році. «Ніколи не шкодував про свою зламану кар'єру і ставився холоднокровно до позбавлення його відзнак, С. Г. Волконський жалкував лише про втрату ним Георгіївського хреста, відзнаки на згадку Прейсіш-Ейлауської битви і військової медалі дванадцятого року — як свідків його колишніх військових подвигів»[3], — писав його син М. С. Волконський, перший біограф С. Г. Волконського.
- ↑ а б в Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
- ↑ а б О.И.Киянская ж."Отечественная история" №3 2003 [Архівовано 9 жовтня 2006 у Wayback Machine.] Декабрист Сергей Волконский
- ↑ Лада Вуичж."Наше наследие" № 58 2001 [Архівовано 22 березня 2011 у Wayback Machine.]«В дивном Фалле под Ревелем»
- О. Ф. Овсієнко. Волконський Сергій Григорович [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 613. — ISBN 966-00-0734-5.
- Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М., «Наука», 1988.
- Нечкина М. В. Декабристы. — М, «Наука»,1982.
- Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. К., 2005. Т. 4. 202 с. [Архівовано 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Біографія С. Г. Волконського [Архівовано 13 жовтня 2008 у Wayback Machine.]