Волконський Михаїл Микитович
| Михаїл Волконський | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1771 — 1780 | ||
| Попередник: | Григорій Орлов | |
| Наступник: | Василь Долгоруков | |
| ||
| 1769 — 1771 | ||
| Наступник: | Каспар фон Зальдерн | |
| Народження: | 9 (20) жовтня 1713 Москва, Росія | |
| Смерть: | 8 (19) грудня 1788 (75 років) | |
| Поховання: | Borovsk Monastery of St. Paphnutiusd | |
| Національність: | москвин | |
| Релігія: | православний | |
| Рід: | Волконські | |
| Батько: | Волконський Микита Федоровичd | |
| Мати: | Волконська Аграфена Петрівнаd | |
| Шлюб: | Макарова Єлизавета Олексіївнаd | |
| Діти: | Прозоровська Ганна Михайлівнаd | |
| Нагороди: |    | |
Михаї́л Мики́тович Волко́нський (рос. Михаил Никитич Волконский; 9 (20) жовтня 1713 — 8 (19) грудня 1788) — російський державний діяч, військовик, дипломат, князь. Представник москвинського дворянського роду Волконських. Генерал-аншеф (1762). Московський головнокомандувач (1771—1780). Народився у Москві, Росія. Син князя Микити Волконського і Аграфени Бестужевої. Виховувався в Курляндії під наглядом діда Петра Бестужева-Рюміна (з 1724). Навчався у Сухопутному шляхетському корпусі (1732—1736). Брав участь у російсько-турецькій війні (1738—1739), супроводжував Олександра Рум'янцева до Стамбулу (1740). Зустрічав гольштейнського герцога Петра (майбутнього імператора Петра ІІІ), коли той прибув до Росії (1742). Займався розвідницькою діяльністю в Речі Посполитій. У чині полковника брав участь у Семирічній війні, відзначився у битвах при Пальцигу і Кунерсдорфі (1759); командував російськими військами у Речі Посполитій (1761); підписав Ноймарське перемир'я із Пруссією (1762). Під час двірцевого перевороту підтримав Катерину ІІ, за що був нагороджений званнями сенатора і генерал-аншефа. Командував російським корпусом у Речі Посполитій (1764), допомігши зайняти польський трон Станіславу Понятовському. Працював російським міністром (послом) у Варшаві (1769—1771). Після Чумного бунту став головнокомандувачем Москви і губернії. Відповідав за оборону Москви під час повстання Пугачова (1773—1774), згодом був одним із головних слідчих на допитах козацьких ватажків. Організував свята у Москві з нагоди Кючук-Кайнарджійський миру (1775). Після виходу у відставку (17800) мешкав у родинних маєтках. Кавалер орденів Олександра Невського (1762), Андрія Первозванного (1767). Помер на Калужчині. Похований у Боровському монастирі.
Нагороди[ред. | ред. код]
Російські
_ribbon.svg){kind=small}
Польські
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Бумаги князя М. Н. Волконского (1713—1789) // Русский архив, 1865. Изд. 2-е, Москва, 1866, Стб. 681—722.
- Волконские // Большая Российская энциклопедия / С. Л. Кравец. Москва: Большая Российская энциклопедия, 2006, Т. 5, С. 637.
- Волконский М. Н. Журнал жизни и службы князя Михаила Никитича Волконского // Российский Архив: История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. Альманах. Москва, 2004, [Т. XIII], С. 9—60.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Волконський Михаїл Микитович
|
