Виїзний туризм
Виїзний туризм (туризм за кордон, міжнародний туризм) — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни (згідно зі ст. 4 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р.)[1].
У науковій літературі існує безліч визначень «виїзного туризму» розробленими вченими-економістами, правознавцями:
- Наприклад, А. Б. Здоров вважає, що виїзний туризм — це подорож осіб, що постійно проживають в країні, але виїжджають з певними цілями в іншу країну[2].
- На думку А. Ю. Александрової, міжнародний (виїзний) туризм охоплює поїздки подорожуючих осіб з туристичними цілями за межі країни постійного проживання[3].
- П. Р. Пуцентейло вважає, що виїзний туризм — подорожі осіб, що постійно проживають в одній країні, в іншу країну з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю в відвідуваною країні[4].
Ознаки виїзного туризму[ред. | ред. код]
У науковій літературі виділяють різні ознаки для характеристики туризму. Доцільно виділити наступні ознаки, які притаманні безпосередньо виїзного туризму:
- регулюється спеціальним законодавством;
- визначає спеціальний коло учасників даних правовідносин;
- є видом підприємницької діяльності зі спеціальним режимом її здійснення;
- встановлено основні вимоги до здійснення виїзного туризму та отримання ліцензії;
- комплексний характер діяльності (організація проживання, харчування, перевезення, екскурсійного, культурно-розважального, лікувально-оздоровчого обслуговування, організація дозвілля);
- наявність спеціального договору (контракту) на туристичне обслуговування, зміст якого визначено чинним законодавством[5];
- у процесі здійснення виїзного туризму, громадянином України або особою, що постійно проживає на її території необхідно перетнути митний кордон України разом з його майном в іншу країну;
- триває досить короткий проміжок часу. Тривалі подорожі відбуваються лише одиницями індивідуумів. Туризм ж — масове явище XX століття, що отримало свій розвиток в силу сформованої в розвиненому суспільстві політико-економічної ситуації. Люди (в більшості своїй робітники за наймом) повсюдно отримали право на щорічну відпустку. За статистикою найбільшу частку займає туризм вихідного дня (2-3 дні), далі йдуть невеликі туристичні поїздки (6-7 днів), значно меншу частку займають 8-12-денні тури.
- головні цілі: розважальні (аттрактивні), рекреаційні та пізнавальні. Другими за значимістю є цілі оздоровчі та лікувальні, далі йдуть професійно-ділові, гостьові та інші[6].
- відсутність ознак оплачуваної роботи у відвідуваних місцях.
Суб'єкти виїзного туризму[ред. | ред. код]
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р., суб'єктами виїзного туризму вважаються:
- Туристичний оператор (туроператори) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
- туристичні агенти (турагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг;
- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування[1].
Форми відповідальності суб'єктів туристичної діяльності при здійсненні виїзного туризму[ред. | ред. код]
- відшкодування збитків;
- штрафні санкції;
- оперативно-господарські санкції
- адміністративно-господарські санкції[7] — за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності
Законодавство, яке регулює виїзний туризм[ред. | ред. код]
- Конституція України (норми, що стосуються підприємницької діяльності);
- Кодекси України:
- Закони України:
- «Про туризм»;
- «Про господарські товариства»;
- «Про акціонерні товариства»;
- «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;
- «Про ліцензування видів господарської діяльності»;
- Підзаконні нормативно-правові акти:
- Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства культури і туризму України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності».
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б Про туризм: Закон України від 15.09.1995 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 13. — Ст. 180. Посилання
- ↑ Здоров А.Б. Экономика туризма: Учебник. — Москва : Финансы и статистика, 2007. — С. 272.(рос.)
- ↑ Александрова А. Ю. Международный туризм: учебник. — Москва : Аспект Пресс, 2002. — 52 с.(рос.)
- ↑ Пуцентейло П. Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва: Навчальний посібник. — Київ : Центр учбової літератури, 2007. — 344 с.
- ↑ Бобкова А. Г. Рекреационное право: Учебное пособие. — Донецьк : Донецький національний університет імені Василя Стуса, 2000. — 249 с.(рос.)
- ↑ Квартальнов В. А. Туризм: Учебник. — Москва : Финансы и статистика, 2000. — 320 с.(рос.)
- ↑ Сіманкіна О. О. До питання про відповідальність туроператора за порушення законодавства про ліцензування // Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права: матеріали міжнародної науково-практичної конференції у м. Львів 22-23 березня 2013 р.. — Львів : Західноукраїнська організація «Центр Правничий ініціатів», 2013. — С. 70-72.
