Вергеліс Олег Анатолійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вергеліс.
Вергеліс Олег Анатолійович
Народився 5 серпня 1967(1967-08-05)
Київ, Українська РСР, СРСР
Помер 30 вересня 2022(2022-09-30)[1] (55 років)
Країна  Україна
Діяльність журналіст, публіцист
Членство Національна спілка журналістів України
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України

Олег Анатолійович Вергеліс (5 серпня 1967, с. Мала Сквирка, Білоцерківський район, Київська область, УРСР — 30 вересня 2022, м. Київ, Україна) — український театральний та кіножурналіст, мистецький оглядач, письменник, публіцист, редактор відділу культури видання «Дзеркало тижня», педагог. Заслужений журналіст України[2]. Член Національних спілок театральних діячів та журналістів України[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 5 серпня 1967 року в селі Мала Сквирка Білоцерківського району Київської області.

По закінченню університету викладав зарубіжну літературу та драматургію на кафедрі світової літератури Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова у Бориса Шалагінова, видатного вченого, спеціаліста з античності та Відродження. Розробляв тему «Г. Ібсен та В. Винниченко: жанрова специфіка нової драми»[4].

Доцент кафедри журналістики Київського інституту міжнародних відносин (НАУ)[5][6].

З липня 2010 року був уведений до складу оновленого комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка[7][8].

З 2014 року — член Експертної ради з розгляду та визначення культурно-мистецьких проектів «Взаєморозуміння»[9] та Громадської ради при Державному агентстві України з питань кіно[10].

З 2015-го — член експертної ради Держкомтелерадіо з формування переліку книжкових видань, передбачених до випуску за програмою «Українська книга»[11].

З 2016-го — член Експертної ради Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної фінансової підтримки[12]. Того ж року увійшов до складу оновленої Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ), очоливши напрямок інформаційного забезпечення та зв'язків із громадськістю[13].

З 2018-го — член Експертної комісії Міністерства культури України з питань надання статусу академічного творчим колективам України в галузі театрального мистецтва[14][15].

У період 2018-2019 років — експерт І та ІІ Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA».

Протягом кількох років входив до складу експертів театральної премії «Київська пектораль», з якої пішов через переход премії «від експертів до адміністраторів»[16][17][18].

Хобі — колекція листівок артистів радянського та західного кінематографа 30-50-х років[19].

Останні роки[ред. | ред. код]

У травні 2019 року пережив інсульт та складну операцію[20]. Друзі-актори зіграли благодійну виставу «Два анекдоти на вечерю» за п'єсами Антона Чехова (постановка В'ячеслава Жили), всі зібрані кошти від якої були передані на його реабілітацію[21].

За першої нагоди продовжив активно цікавитися життям театру (вже у серпні 2019-го на порталі «Театральна риболовля» вийшов спецпроект «На всі 100» до 100-річчя Національного театру ім. Івана Франка, в якому Олег Вергеліс давав «парадоксальні відповіді на найпарадоксальніші питання»[22]), друкуватися в українській та зарубіжній пресі. Тексти виходили до останніх днів. Зокрема, у березні 2022-го опублікував огляд «Театр часів агресії та пекла» щодо ситуації українського театру перших місяців вторгнення Росії в Україну для польського журналу «Culture.pl»[23], у липні 2022 року опублікував «суб'єктивний погляд на театральне майбутнє » під заголовком «Ми жили бідно, та був нас обікрали…» на порталі «Главком»[24]. У серпні 2022-го в Івано-Франківському Палаці Потоцьких відбувся мистецький перформанс «Розстріляне Відродження: голоси крізь час», складений з лірикою маловідомих для загалу поетів, яких знищив тоталітарний сталінський режимом у 20-30 роках XX століття, над збіркою та упорядкуванням яких працювали Олег Вергеліс та Олексій Гнатковський[25].

Помер 30 вересня 2022[26][27][28]. Прощання відбулося 3 жовтня у київському театрі ім. Івана Франка, похований — на батьківщині, в селі Мала Сквирка 4 жовтня 2022[29].

Свої спогади про Олега Вергеліса опублікували Дмитро Дроздовський[30], Костянтин Рильов[31].

Творчість[ред. | ред. код]

Журналістика[ред. | ред. код]

Публікації на теми театру почали з'являтися наприкінці 90-х — в період викладацької роботи на кафедрі світової літератури Національного університету ім. Михайла Драгоманова (відразу після закінчення вишу). Першим опублікованим текстом стала рецензія «Любов не минає» на виставу Романа Віктюка «Дама без камелій» із Адою Роговцевою у головній ролі[4].

Далі активно друкується в українській та зарубіжній пресі, зокрема як театральний оглядач. Тексти на тему театру, кіно та телебачення виходять у таких виданнях як «Дзеркало тижня» (перша стаття для видання датована 23 лютим 1996 року, та має назву «Між двох берегів драматургії»[32]), «Бульвар Гордона», «Профіль», «Главред», «Культура і життя», журнал «Український театр», «Українська культура», а також російських видань (журнал «Театр», «Независимая газета», «Театрал») та інші. Виступав у ЗМІ на теми театру та кіно[33]. Загальна кількість матеріалів на теми театру перевищила позначку тисячі одиниць.

Працював редактором відділу культури у газеті «Київські відомості». Рубрика «Культура» видання 2002 року одержала премію «Золоте перо» Національної спілки театральних діячів України у номінації «найкраща газетна рубрика, яка висвітлює тему „Культура“»[34].

З 2005 року завідував відділом культури видання «Дзеркало тижня», змінивши на цій посаді Олексія Кононенка[35].

У різні роки брав участь у роботі прес-центрів, зокрема керував піар-службою прощального туру Алли Пугачової[19].

Останні роки життя активно співпрацював з інформаційним агентством «Главком»[36].

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Тексти низки статей, що виходили у виданні «Дзеркало тижня», сформувалися у матеріал, достатній для повноцінного окремого видання. Так з'явилася перша книга Олега Вергеліса про героїв українського театру «Квиток на вчорашню виставу». Жанр книжки за визначенням автора — «етюди у ностальгічних тонах»[37].

Назва «Квиток на вчорашній спектакль» походить від рядка пісні Алли Пугачової «Я чекала на вас так довго» (Р. Паулс — І. Резнік). Книга містить нариси про діячів українського театру середини ХХ століття — Ларису Кадочникову, Сергія Данченка, Аду Роговцеву, Миколу Гринька, Нону Копержинську, Андрія Сову, Наталю Ужвій, Фаїну Раневську (київський період, де вона грала у виставах Миколи Куліша) інших. Перше видання вийшло у видавництві «Континент-Прім» та було відзначено Міжнародною літературною премією ім. Юрія Долгорукого у 2010 році. Друге, доповнене видання вийшло 2012 року в «Райдузі», Laurus, після чого було й третє перевидання[38][19][39][40][41][42].

Друга книга, «Анти-Раневська та інші явища фатальних нульових», вийшла у видавництві журналу «Райдуга» 2011 року. Назва відсилає до книги Тамари Катаєвої «Анти-Ахматова», «де образ великої поетеси було подано крізь темну призму забобонів та жовтих фактів. „Анти“ — це те, що часто й визначає нинішню особу культури, її діагноз». Героями книги в листах стали публічні люди епохи «рокових нульових» — «співаючий ректор» Поплавський, «невдаха» Сердючка, «всюдисущий» Шустер. З іншого боку в книзі присутні «опоненти» у вигляді Фаїни Раневської, Кіри Муратової, Богдана Ступки Андрія Жолдака, Людмили Гурченко, Тетяни Дороніної…[43].

За «Антиранівську» Олег Вергеліс отримав «Гоголівську премію», яка вручається за найпомітніші та найяскравіші літературні твори в Україні російською мовою[44][45].

Наступна книга «Українська драма. Епізоди» — це авторський погляд на тенденції, явища, образи, які визначають «температуру» нового сценічного часу. Книга містить три блоки: театр Ступки; режисерські пошуки Едуарда Мітницького, Ростислава Держіпольського, Андрія Білоуса, Дмитра Богомазова, Станіслава Мойсеєва, Віталія Малахова, Владислава Троїцького, Андрія Приходька; акторські звершення Анатолія Хостікоєва, Наталії Сумської, Петра Панчука, Ірми Вітовської, Віталія Лінецького, Давида Бабаєва, Валерії Заклунної. На XIII міжнародному книжковому фестивалі «Мистецтво книги» «Українська драма. Епізоди» стала переможцем у номінації «Серія»[46].

Під назвою «Театр, де розбиваються серця» вийшла четверта книга Олега Вергеліса. Назва відсилає до п'єси ірландського драматурга Бернарда Шоу «Будинок, де розбиваються серця». Під обкладинкою із зображенням прими українського театру Марії Заньковецької зібрано 12 драматичних сюжетів про видатних українських акторів XX століття. Окрім Марії Заньковецької героями книги стали Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Микола Яковченко, Нонна Копержинська, Ольга Кусенко, Степан Олексенко, Андрій Сова, Зінаїда Дехтярьова, Богдан Ступка. Окремі розділи присвячені театрам імені Івана Франка та театру імені Лесі Українки[47][48][49].

Книги «Українська драма. Епізоди» та «Театр, де розбиваються серця» 2018 року були відзначені мистецькою премією «Київ» ім. Амвросія Бучми у сфері театрального мистецтва[50].

Остання з опублікованих книг автора стала робота «Народна артистка», яка вийшла із підзаголовком «Олег Вергеліс про Нонну Копержинську», яку опублікував у 2019 році журнал «Райдуга». Видання є книгою-мандрівкою у творчий світ народної артистки України Нонни Копержинської (1920—1999). Поряд із відомими сторінками життя актриси, автор відкриває й такі, які залишалися довгі роки в тіні[51][52].

Театр та телебачення[ред. | ред. код]

На українському телебаченні зробив серію програм про український театр — автор та ведучий циклів «Гравці» та «Головна роль» (Національний телеканал «Культура»)[53].

Засновник проекту медійної театральної премії «Дзеркало сцени», яка визначає найкращі інноваційні проекти та яскраві відкриття в галузі сучасного театру, яка з 2016 по 2019 роки обирала тему дослідження, та за результатами експертного голосування визначала найкращих у театральному сегменті. Так у 2018 році розглядалися найкращі роботи молодих акторів у київських виставах, у 2019-му — акторська харизма[54][55].

У сезонах 2017-2018 років — куратор театральної програми фестивалю мистецтв «Кропивницький».

У 2018 році як ведучий записав серію програм «#NeoСцена», яка виходила в ефірі громадського телеканалу «UA:Культура». Гостями стали: Стас Жирков, Ярослава Кравченко, Тамара Трунова, В'ячеслав Довженко, Олександр Форманчук, Раду Поклітару, Наталія Сумська, Євген Ніщук, Роман Ясиновський, Віталій Малахов, Ірма Вітовська, Дмитро Богомазов[56].

Прийняв запрошення івано-франківського режисера Ростислава Держипольського взяти участь у виставі «Модільяні» у Івано-Франківському національному академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Івана Франка. Вистава поставлена ​​за мотивами однойменного художнього фільму[en]. Олег Вергеліс у виставі виконав роль арт-критика, власне — власне камео[57]. Прем'єра вистави відбулася 27 квітня 2018 року[58][59].

Заснував та вів Telegram-канал «Театр Мало Букв», яке позиціонував як «Що хочу, те й пишу. Про театр та його фігурантів». Перше повідомлення датовано 8 серпня 2018 року, останнє — «Літо та дим», присвячене народній артистці України Валерії Чайковській — опубліковано 14 серпня 2022[60][61][62].

З січня 2020 року керував літературно-драматургічним відділом Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка[63].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Олег Вергеліс. АнтиРаневская и другие явления роковых нулевых. — Журнал «Радуга», 2011. — С. 286. — 1000 прим.
  • Олег Вергеліс. Билет на вчерашний спектакль. — Радуга, Laurus, 2012. — ISBN 978-966-2449-19-8.
  • Олег Вергеліс. Украинская драма. Эпизоды. — Журнал «Радуга», 2016. — С. 476. — («Зрительный зал») — ISBN 978-966-281-050-9.
  • Олег Вергеліс. Театр, де розбиваються серця. — Журнал «Радуга», 2017. — С. 336. — ISBN 978-966-281-098-1.[64][65]
  • Олег Вергеліс. Народна артистка (Олег Вергеліс про Нонну Копержинську). — Київ : ТОВ «ЗНУА», Журнал «Радуга», 2019. — ISBN 978-966-281-150-6.
  • Олег Вергеліс. Оповідання «Стара актриса на роль мільярдерши» (ж-л «Радуга» № 5–6, 2020)[66]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2002 — Премія «Золоте перо» Національної спілки театральних діячів України у номінації «найкраща газетна рубрика, яка висвітлює тему „Культура“» — рубрика «Культура», газета «Київські відомості»[34]
  • 2009 — Спецвідзнака «Золоте перо» Національної спілки театральних діячів України «за творчий внесок та благодійність»
  • 2010 — Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Юрія Долгорукого за книгу етюдів про театральних акторів «Квиток на вчорашній спектакль»[67]
  • 2010 — Заслужений журналіст України[2]
  • 2011 — Гоголівська премія Національної спілки письменників України
  • 2018 — Мистецька премія «Київ» ім. Амвросія Бучми
  • 2020 — Міжнародна літературна премія «Наше серце» до 170 річчя Гі де Мопассана — 2 місце у розділі «Проза» за оповідання «Стара актриса на роль мільярдерки»[68]
  • 2020 — Міжнародний книжковий форум «Зелена хвиля» (м. Одеса) — диплом переможця за кращу книгу на культурну тематику («Народна артистка (Олег Вергеліс про Нонну Копержинську)»)

Пам'ять[ред. | ред. код]

30 вересня 2023 року, у річницю пам'яті, видання «Дзеркало тижня» оголосило про заснування Премії імені Олега Вергеліса, головними критеріями якої будуть популяризація та підтримка театрального мистецтва з акцентом на актуальність і оригінальність сценічної форми й талант. Премія передбачатиме грошову винагороду. Оголошення лауреатів відбуватиметься напередодні Всесвітнього дня театру[69]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б https://detector.media/community/article/203307/2022-09-30-pomer-zhurnalist-teatralnyy-i-kinokrytyk-oleg-vergelis/
  2. ↑ а б Указ президента України № 53/2010 від 20 січня 2010 Про відзначення державними нагородами України
  3. ↑ Помер журналіст та театральний критик Олег Вергеліс // Укрінформ, 30 вересня 2022 року
  4. ↑ а б Ольга УСАЧЕВА (28 липня 2017). Олег Вергеліс: «Театр починається з твого настрою» (укр.). «Platfor.ma». Процитовано 2018-8-02.
  5. ↑ Кафедра журналістики
  6. ↑ НАУ Інститут міжнародних відносин Вергеліс Олег Анатолійович. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 12 жовтня 2022.
  7. ↑ Експерти Комітету з Національної премії України імені Т. Шевченко
  8. ↑ Янукович змінив склад Шевченківського комітету ТСН
  9. ↑ Сформовано Експертну раду з розгляду та визначення культурно-мистецьких проектів «Взаєморозуміння». Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018.
  10. ↑ Доповнення складу Громадської ради при Державному агентстві України з питань кіно. Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018.
  11. ↑ Наказ Держкомтелерадіо України від 13 січня 2015 року № 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018.
  12. ↑ Про внесення змін до складу Експертної ради Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної фінансової підтримки
  13. ↑ Обновленный Союз театральных деятелей Украины представил в Киеве своих руководителей и стратегию развития
  14. ↑ Про утворення Експертної комісії Міністерства культури України з питань надання статусу академічного творчим колективам України в галузі театрального мистецтва. Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018.
  15. ↑ Наказ про Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму України
  16. ↑ Київська пектораль 2009 — МОЛОДИЙ ТЕАТР
  17. ↑ «Київська пектораль»: без неожиданностей
  18. ↑ Иду на ты. Гость студии театральный критик Олег Вергелис
  19. ↑ а б в Олег Вергелис: «Москва скоро потеряет статус театральной Мекки»
  20. ↑ Журналист Олег Вергелис перенес инсульт и нуждается в помощи (укр.). «ICTV». 19 серпня 2019. Процитовано 11 жовтня 2022.
  21. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (29 серпня 2019). Реабілітація Олега Вергеліса (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 11 жовтня 2022.
  22. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (28 січня 2019). Антологія. Спецпроект «На всі 100» до 100-річчя Національного театру ім. Івана Франка (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 24 жовтня 2022.
  23. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (18 березня 2022). Театр часів агресії та пекла (укр.). «Culture.pl». Процитовано 11 жовтня 2022.
  24. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (25 липня 2022). «Ми жили бідно, а потім нас обікрали…» 10 факторів українського театрального «завтра» культурний фронт (укр.). Портал «Главком». Процитовано 11 жовтня 2022.
  25. ↑ «Розстріляне Відродження: голоси крізь час». В Івано-Франківську читали вірші під супровід струнного оркестру (укр.). «Фіртка». 22 серпня 2022. Процитовано 14 листопада 2022.
  26. ↑ Помер журналіст, театральний і кінокритик Олег Вергеліс (укр.). «Детектор медіа». 30 вересня 2022. Процитовано 11 жовтня 2022.
  27. ↑ Був закоханим у театр: пішов з життя заслужений журналіст України й театральний критик Олег Вергеліс (укр.). «Сніданок з 1+1». 3 жовтня 2022. Процитовано 11 жовтня 2022.
  28. ↑ Тетяна МАТЯШ (30 вересень 2022). Помер заслужений журналіст України і театральний критик Олег Вергеліс (укр.). Портал «Лівий берег». Процитовано 11 жовтня 2022.
  29. ↑ Прощання з Олегом Вергелісом у театрі Івана Франка у Києві (укр.). «Суспільне». 3 жовтня 2022. Процитовано 11 жовтня 2022.
  30. ↑ Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ (5 жовтня 2022). Іронічний гуманіст-романтик. Слово про театрального критика, журналіста, естета й романтика Олега Вергеліса (укр.). Г-та «Україна молода». Процитовано 11 жовтня 2022.
  31. ↑ Костянтин РИЛЄВ (30 вересня2022). Любил, восхищался, поддерживал. Умер лучший театральный критик Украины Олег Вергелис (рос.). Ж-л «Фокус». Процитовано 11 жовтня 2022.
  32. ↑ Между двух берегов драматургии
  33. ↑ Сергій ІГНАТЬЄВ (8 червня 2018). День на Думской. Олег Вергелис, журналист (рос.). «Думська». Процитовано 11 жовтня 2022.
  34. ↑ а б Переможці Міжнародного щорічного конкурсу засобів масової інформації «Золоте перо» за 2002 рік
  35. ↑ Олександр МАРДАНЬ (26 вересня 2016). Авансцена. Олег Вергелис, залуженный журналист Украины (рос.). «Думская». Процитовано 11 жовтня 2022.
  36. ↑ Олег Вергеліс на порталі «Главком»
  37. ↑ Олег Вергелис издал книгу о героях украинского театра[недоступне посилання]
  38. ↑ Леся ІЛЬЄНКО (16 жовтня 2009). «Зеркало» дарит «Билет» ветеранам (рос.). «Дзеркало тижня». Процитовано 2 серпня 2018.
  39. ↑ Юлія ПЯТЕЦЬКА (30 квітня 2010). Украинский журналист Олег Вергелис получил международную премию имени Юрия Долгорукого за книгу о театре (рос.). «Бульвар Гордона». Процитовано 2 серпня 2018.
  40. ↑ Олег Вергеліс видав книгу про героїв українського театру [Архівовано 2009-11-21 у Wayback Machine.] Телекритика
  41. ↑ Інтерв'ю на Радіо «Ера»
  42. ↑ Олег Вергеліс став лауреатом премії імені Юрія Долгорукого і отримає 4 тис. доларів [Архівовано 2010-03-29 у Wayback Machine.] Телекритика
  43. ↑ Дуся КАТАСОНОВА. Олег Вергелис как диагност культуры нулевых (рос.). «Телекритика». Процитовано 2 серпня 2018.
  44. ↑ Гогольтекст: театровед Олег Вергелис получил литературную премию (рос.). «Известия в Украине». 20 березня 2011. Процитовано 2 серпня 2018.
  45. ↑ За «АнтиРаневську» Олег Вергеліс отримав 2 тис. дол. gazeta.ua 19.03.2011
  46. ↑ Олег Вергелис «Украинская драма»
  47. ↑ Анастасия БАГАЛИНА, Ирина СЛАВИНСКАЯ (3 апреля 2018). Коли людина не стріляла, не вбивала, але була в лещатах епохи, ми не маємо права її знищити, - Вергеліс (укр.). «Громадське радіо». Процитовано 2018-8-04.
  48. ↑ Ольга СУРОВСЬКА (23 лютого 2018). «Театр, де розбиваються серця». Театральний критик Олег Вергеліс презентував у Франківську нову книжку (укр.). «Ізвестія в Україні». Процитовано 4 серпня 2018.
  49. ↑ Вікторія КОТЕНОК (2020). Увічення пам’яті (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №3. Процитовано 24 жовтня 2022.
  50. ↑ Сергій ІГНАТЬЄВ (24 травня 2018). Олег Вергелис стал лауреатом престижной премии (рос.). «Капиталъ». Процитовано 11 жовтня 2022.
  51. ↑ Олег Вергелис «Народна артистка. Про Нонну Копержинську»
  52. ↑ Вікторія КОТЕНОК (2020). Фаворитка глядачів (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №5. Процитовано 24 жовтня 2022.
  53. ↑ Наталя ВЛАЩЕНКО (4 лютого 2015). Олег Вергелис: «Я надеюсь, что люди устанут от социальных сетей» (укр.). Телеканал «112». Процитовано 2 серпня 2018.
  54. ↑ Переможцями театральної премії «Дзеркало сцени-2018» стали учні Дмитра Богомазова (укр.). «Дзеркало тижня». 26 березня 2018. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 23 липня 2018.
  55. ↑ У Міжнародний день театру названо найхаризматичнішу українську актрису (укр.). «Дзеркало тижня». 27 березня 2019. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 2019-3-27.
  56. ↑ Інна ДОЛЖЕНКОВА (21 липня 2018). Катарсиси з Олегом Вергелісом у #NeoСцені на каналі «UA: Культура» (укр.). «Зеркало недели». Процитовано 2 серпня 2018.
  57. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (3 червня 2018). Франківськ – Модільяні – Весна. Частина 3 (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 24 вересня 2020.
  58. ↑ Франківський драмтеатр покаже прем'єру про геніального митця на сцені-цеху
  59. ↑ Ольга СУРОВСЬКА (28 квітня 2018). Франківський драмтеатр показав трагіфарс про кохання з останніх сил «Модільяні» (укр.). «Репортер». Процитовано 30 жовтня 2019.
  60. ↑ Telegram-канал «Театр Мало Букв». Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.
  61. ↑ На сцену театра Франко возвращается легендарный спектакль «Тевье-Тевель». Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.
  62. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (28 грудня 2020). 2019 рік українського театру. Театральні медіа (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 11 жовтня 2022.
  63. ↑ Олег Вергеліс отримав посаду у Франківському драмтеатрі. detector.media (укр.). 29 січня 2020. Процитовано 7 грудня 2020.
  64. ↑ «Театр, де розбиваються серця». Театральний критик Олег Вергеліс презентував у Франківську нову книжку[недоступне посилання з травня 2019]
  65. ↑ Вікторія КОТЕНОК (24 червня 2020). Увічення пам’яті (укр.). «Nota Bene». Процитовано 2020-6-25.
  66. ↑ Ж-л «Радуга» № 5–6, 2020[недоступне посилання]
  67. ↑ Церемония награждения лауреатов литературной премии имени Юрия Долгорукого для авторов из Молдавии, Приднестровья и Украины, пишуших на русском языке (Київ, 26 березня 2010 року). Архів оригіналу за 8 квітня 2015. Процитовано 12 жовтня 2022.
  68. ↑ Міжнародний літературний конкурс, присвячений 170-літтю Мопассана, визначив українських авторів-переможців
  69. ↑ Премія імені Олега Вергеліса (укр.). «Дзеркало тижня». 30 вересня 2023. Процитовано 29 жовтня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вергеліс Олег Анатолійович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вергеліс_Олег_Анатолійович&oldid=42256109