Венеційсько-візантійська війна (1296—1302)

Дата:	Липень 1296 — 4 жовтня 1302
Місце:	Егейське море
Результат:	перемога венеційців

Венеційсько-візантійська війна (1296—1302)
	Венеційсько–генуезька Війна Курцоли (1294—1299)
	Кеа Санторині Серіфос Аморгос; Острови, передані за результатами візантійсько-венеційської війни венеційським приватирам
Дата:	Липень 1296 — 4 жовтня 1302
Місце:	Егейське море
Результат:	перемога венеційців
Сторони
Візантійська імперія	Венеційська республіка
Командувачі
Андронік II Палеолог	П'єтро Граденіго; Руджеро Морозіні Малабранка
Військові сили
невідомі	невідомі
Втрати
невідомі	невідомі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Венеційсько-візантійські війни.

Венеційсько-візантійська 1296—1302 років — війна між Венеційською республікою та відновленою Візантійською імперією Палеологів, що була значною мірою спровокована венеційсько-генуезькою Війною Курцоли 1294—1299 років.

Передумови[ред. | ред. код]

У 1296 році місцеві генуезькі жителі Константинополя зруйнували венеційський квартал і вбили багатьох мирних жителів Венеції. Попри візантійсько-венеційський договір 1285 року, візантійський імператор Андронік II Палеолог негайно підтримав своїх генуезьких союзників і заарештував венеційців, що пережили різанину, зокрема венеційського байло Марко Бембо^[1].

Венеція погрожувала війною Візантійській імперії, вимагаючи репарацій за завдані їй збитки та образи. У липні 1296 року венеційський флот під командуванням Руджеро Морозіні Малабранка штурмував Босфор. Під час кампанії були захоплені різні генуезькі володіння в Середземному і Чорному морях, в тому числі місто Фокея. Також була спалена генуезька колонія Галата, розташована через Золотий Ріг від візантійської столиці. Однак імператор на цьому етапі вважав за краще уникнути війни.

Історія[ред. | ред. код]

Відкрита війна між Венецією та Візантією почалася лише після битви при Курцолі та закінчення війни з Генуєю за Міланським договором 1299 року, який надав Венеції свободу в продовженні війни проти греків. Венеційський флот, посилений каперами, почав захоплювати різні візантійські острови в Егейському морі, багато з яких були завойовані візантійцями у латинських володарів приблизно двадцять років тому.

З квітня 1301 р. візантійські посли були направлені до Венеції для мирних переговорів, але марно. У липні 1302 року венеційський флот з двадцятьма вісьмома галерами прибув до самого Константинополя і влаштував демонстрацію сили: адмірал Беллетто Джустініан наказав на очах у жителів візантійської столиці випороти захопоене в полон населення Принцевих островів, у тому числі біженців з Малої Азії, які ховались там від турецького наступу.

Це спонукало візантійський уряд запропонувати мирний договір, підписаний 4 жовтня 1302 року. Відповідно до його умов, венеційці повернули більшу частину своїх завоювань, але зберегли острови Кеа, Санторіні, Серіфос і Аморгос, які утримали за собою приватири, які їх захопили. Візантійці також погодилися відшкодувати венеційцям їхні втрати, зазнані під час різанини венеційців в Константинополі в 1296 році.

Наслідки[ред. | ред. код]

Неспроможність візантійців у боротьбі з венеційською загрозою продемонструвала проблему розпуску флоту Андроніком. Острови Егейського моря швидко стали легкою мішенню для амбітних приватирів та авантюристів. Пізніше Андронік спробує відновити флот, але даремно. Останній етап військово-морської переваги Візантії підійшов до кінця^[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Bartusis, Mark C. (1992). The late Byzantine army : arms and society, 1204-1453. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN 0-8122-3179-1. OCLC 25872397
↑ Angelov, Dimiter (2007). Imperial ideology and political thought in Byzantium (1204-1330). Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-85703-1. OCLC 65207063

Джерела[ред. | ред. код]

Острогорський, Георг (2002). Історія Візантії. Літопис, Львів. Переклад з німецької А.Онишко. Geschichte des Byzantinischen Staates von Georg Ostrogorsky. C.H.Beck'sche Verlagsbuchhandlung, Munichen, 1996
Loenertz, Raymond-Joseph (1975). Les Ghisi, dynastes vénitiens dans l'Archipel (1207–1390) (French) . Florence: Olschki. с. 100—03.
Loenertz, Raymond-Joseph (1959). Notes d'histoire et de chronologie byzantines. Revue des études byzantines (French) . 17: 158—67. doi:10.3406/rebyz.1959.1204.
Norwich, John Julius (2000). Bisanzio. Milan: Mondadori. ISBN 8804481854.
AA.VV. Storia di Venezia, Treccani, 12 Vols., 1990—2002

[1] Bartusis, Mark C. (1992). The late Byzantine army : arms and society, 1204-1453. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN 0-8122-3179-1. OCLC 25872397

[2] Angelov, Dimiter (2007). Imperial ideology and political thought in Byzantium (1204-1330). Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-85703-1. OCLC 65207063

[1]

[2]