Варсануфіти
Варсануфіти (також варсануфійці або берсуноуфіти) були монофізитською нехалкедонською християнською сектою в Єгипті між кінцем VI і початком ІХ століття.
Відповідно до Тимофія Константинопольського та «Історії александрійських патріархів», секта отримала назву від якогось Варсануфія, який прийняв титул єпископа.[1][2] Вони були зараховані до числа акефалів (без лідерів), які відокремилися від основного монофізитського патріархату Александрії під час правління імператора Зенона (474–491) через Генотикон (482).[1][2] За часів патріарха Даміана (578–607) вони розробили чітку ієрархію, відокремившись від акефалів.[1][3]
Варсануфійці обмежувалися Александрією та кількома селами у східній дельті Нілу. У них, здається, не було більше трьох єпископів.[4] Патріарх Агафон (661–677) викупив деяких варсануфіїв-втікачів разом із членами своєї пастви, змусивши деяких навернутись.[5] Під час правління патріарха Александра II (705–730) деякі варсануфії з Аль-Муни були навернені назад до ортодоксального монофізитства Іоанном Са, а інші — Ісааком Саманудським.[2][6] Приблизно в той же час підприємливий державний службовець-християнин отримав дозвіл від губернатора Курри ібн Шаріка стягувати подвійну звичайну джизью (податок) з варсануфітів та інших розкольників (гаянів і юліанітів). Це мало наслідком повернення багатьох до патріарха.[7][8] За Патріарха Михайла I (744–768) єпископ Іван Себеннітський навернув багатьох варсануфітів у православ’я.[9]
На початку ІХ століття секта існувала в основному в Фуштаті.[1] Близько 810 р. його очолювали два єпископи, Георгій та його син Авраам.[2][10] Патріарх Марк II хрестив їх у монастирі Святого Мини і висвятив у православні єпископи (правда, без єпархій).[2][9] Незабаром відбулася оправославлення решти руху.[2] Марк призначив Георгія та Авраама першими єпископствами, які стали доступними.[10] Для Івана це був Танбудха, для Авраама Атріпе. Примирення варсануфітів вимагало деякого викривлення канонічного права.[9] Наприклад, немає жодних доказів того, що Іван овдовів або розлучився зі своєю дружиною.[11] Марк II також перебудував і освятив одну з колишніх церков Варсануфітів.[12][13]
На основі уривку з Софронія (помер у 638 р.), Ар’є Кофський пов’язує їх із вченням Варсанофія з Гази, а не з невідомим іншим єпископом.[1] Курт Шімке також розглядає їх як послідовників халкедонських аскетів у Газі і насамперед чернечого руху.[14]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Kofsky, 2004, с. 191.
- ↑ а б в г д е Stewart, 1991.
- ↑ Mikhail, 2014, с. 299 n60.
- ↑ Mikhail, 2014, с. 14.
- ↑ Mikhail, 2014, с. 298 n56.
- ↑ Swanson, 2010, с. 25.
- ↑ Swanson, 2010, с. 169 n85.
- ↑ Mikhail, 2004, с. 119.
- ↑ а б в Mikhail, 2014, с. 63–64.
- ↑ а б Strong та McClintock, 1891.
- ↑ Mikhail, 2004, с. 60–61.
- ↑ Swanson, 2010, с. 172 n32.
- ↑ Mikhail, 2014, с. 224.
- ↑ Schimke, 2019, с. 7.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Kofsky, Arieh (2004). What Ever Happened to the Monophysite Monasticism of Gaza?. У Brouria Bitton Ashkelony; Arieh Kofsky (ред.). Christian Gaza In Late Antiquity. Brill. с. 183–194.
- Mikhail, Maged S. A. (2004). Egypt from Late Antiquity to Early Islam: Copts, Melkites, and Muslims Shaping a New Society (PhD diss.). University of California Los Angeles.
- Mikhail, Maged S. A. (2014). From Byzantine to Islamic Egypt: Religion, Identity and Politics after the Arab Conquest. I. B. Tauris.
- Schimke, Kurt Gustav Peter (2019). The Character of the Purse: Analyzing Tax Records and Administrative Policy from the Perspective of Christology in 7th–8th Century Egypt (PhD diss.). Stellenbosch University.
- Stewart, Randall (1991). Barsanuphians. У Aziz Suryal Atiya (ред.). The Coptic Encyclopedia. Т. 2. New York: Macmillan Publishers. cols. 347b–348a.
- Strong, James; McClintock, John, ред. (1891). Barsanuphians (or Barsanuphites). The Cyclopaedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. Т. 11. New York: Haper and Brothers. с. 359.
- Swanson, Mark N. (2010). The Coptic Papacy in Islamic Egypt (641–1517). American University in Cairo Press.