Вангарі Маатаї
.svg){kind=small}
Вангарі Мута Маатаї (англ. Wangari Maathai; 1 квітня 1940 — 25 вересня 2011) — кенійська екофеміністка, активістка захисту навколишнього середовища та політична діячка. Походить з племені кікую. Отримала освіту в США, зокрема в Пітсбургському університеті, а також у Кенії в Університеті Найробі. У 1970-х роках започаткувала екологічний неурядовий рух «Зелений пояс», що займався висадкою дерев, привертанням уваги громадськості до проблем навколишнього середовища та правами жінок.
2004 року вона стала першою африканською жінкою, що отримала Нобелівську премію миру «за внесок у сталий розвиток, демократію та підтримання миру». Була обрана членом Парламенту та займала посаду помічника Міністра Охорони Навколишнього середовища та природних ресурсів в уряді Президента Мваї Кібакі в період з січня 2003 по листопад 2005.[5]
Громадська та політична діяльність[ред. | ред. код]
На додачу до роботи в Університеті Найробі, була також учасницею деяких громадських організацій на початку 1970-х років. Була членом Кенійського Червоного Хреста, ставши головою Найробійського відділення в 1973-му році. Була учасницею Кенійської Асоціації Університетських жінок. Також приєдналась до Національної ради кенійських жінок. У співпраці з цими волонтерськими організаціями для Маатаї стало очевидним, що коренем більшості кенійських проблем є екологічна деградація.
У середині 1970-х заснувала Envirocare Ltd — фірму, що мала на меті поєднати її ідеї покращення довкілля та забезпечити безробітних роботою. Фірма спеціалізувалась на висадці дерев задля консервації оточуючого середовища з залученням звичайних людей в цей процес. Envirocare зіштовхнулася з рядом проблем, пов'язаних в першу чергу з фінансуванням. Зрештою, бізнес зазнав невдачі. Наприкінці 1970-х років Маатаї заснувала рух «Зелений пояс».
1979 року обиралась на місце голови Національної Ради жінок Кенії (НРЖК), але програла 3 голоси, проте була беззаперечно обрана помічницею голови організації. У наступні роки стала головою Ради, щороку переобиралась на головну посаду аж до 1987 року.
Маатаї брала активну участь у поширенні демократії в Кенії.
Література[ред. | ред. код]
- Wangari Maathai, Unbowed: A Memoir, Knopf, 2006. ISBN 0-307-26348-7
- Wangari Maathai, The Greenbelt Movement: Sharing the Approach and the Experience, Lantern Books, 2003. ISBN 1-59056-040-X
- Wangari Maathai, The Canopy of Hope: My Life Campaigning for Africa, Women, and the Environment, Lantern Books, 2002. ISBN 1-59056-002-7
- Wangari Maathai, Bottom is Heavy Too: Edinburgh Medal Lecture, Edinburgh UP, 1994. ISBN 0-7486-0518-5
- Picture book (fr.), Franck Prévot (text) & Aurélia Fronty (illustrations), Wangari Maathai, la femme qui plante des millions d'arbres, Rue du monde, 2011 (ISBN 978-2-3550-4158-7)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з опустелюванням
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://nobelwomensinitiative.org/laureate/
- ↑ Radical utu : critical ideas and ideals of Wangari Muta Maathai | WorldCat.org. www.worldcat.org (англ.). Процитовано 28 лютого 2023.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вангарі Маатаї |
- Taking Root: The Vision of Wangari Maathai documentary film [Архівовано 28 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Official Site: The Green Belt Movement and Wangari Maathai [Архівовано 5 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Wangari Maathai and the Billion Tree Campaign
- Feature on Wangari Maathai by the International Museum of Women
- Публікації на C-SPAN
- The Lantern Books Blog: Lantern and Wangari Maathai (Video)
- Seeds of change planting a path to peace [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Nobel Women's Initiative [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.]
|
