ВПС Імператорської армії Японії

Wikipedia open wikipedia design.

Армійська авіація Сухопутних військ Імператорської Японії (Дай-ніппон-тейкоку рікугун-ко:ку:тай (яп. 大日本帝國陸軍航空隊))[1] — військово-повітряні сили Японської імперії, які підпорядковувалися Імператорській армії Японії. За доктриною Сухопутних військ Імператорської Японії, армійська авіація будувалася по моделі Імперських ВПС Німеччини. Безпосередніми завданнями авіації Сухопутних військ Імператорської Японії вважалися як авіаційна підтримка військ, так і завоювання панування в повітрі над полем бою. Армійська авіація також вела повітряну розвідку в інтересах Сухопутних військ, але з її складу були виключені легкі літаки і повітроплавні частини артилерії Сухопутних військ. Армійська авіація залучалась до нальотів на китайські міста, таких  як бомбардуванням Чунціна, але не мала в своєму складі дальньої бомбардувальної авіації, як авіація ВМС Імператорської Японії[2].

Історія[ред. | ред. код]

Американська таблиця для визначення японських літаків

Японська армія використовувала монгольф'єри в якості повітряних спостережних пунктів ще під час російсько-японської війни 1904-1905 років, а свій перший літак — біплан фірми Farman — придбала в 1910 році, проте серйозна зацікавленість у армійській авіації з'явилася лише під час Першої світової війни. Японські військові спостерігачі в Європі швидко зрозуміли переваги нової техніки, і по закінченні війни Японія придбала велику кількість надлишків військових аеропланів, включаючи Sopwith 1½ Strutter і продукцію фірм Nieuport і SPAD.

У 1919 році авіація була виділена в окрему структуру в рамках міністерства армії, а в 1920 році японські війська використовували авіацію в боях проти Червоної армії під Владивостоком в ході інтервенції в Росію.

Перша японська авіабудівна компанія — Nakajima — була заснована в 1916 році, вона отримала ліцензії на виробництво літаків Nieuport 24 і Nieuport 29C1, а також двигунів Hispano-Suiza; пізніше вона випускала по ліцензії Gloster Gannet і Bristol Jupiter. Аналогічним чином Mitsubishi Heavy Industries отримала в 1921 році ліцензію на виробництво літаків від компанії Sopwith, а компанія Kawasaki Heavy Industries почала виробництво французьких бомбардувальників Salmson 2, і найняла німецьких інженерів (таких, як Ріхард Фогт) для розробки власних моделей (таких, як «Тип 88»); компанія Kawasaki також виробляла авіадвигуни по ліцензії фірми BMW. До кінця 1920-х Японія виробляла літаки власних розробок, які покривали потреби армії, а до 1935 році вже володіла великим набором різних моделей.

До 1941 року в складі японських армійських ВПС було близько півтори тисячі боєздатних літаків, і в перший рік війни Японія змогла завоювати панування в повітрі на більшості театрів військових дій. Проте по мірі продовження війни Японія була не в змозі підтримувати високий рівень виробництва літаків через  нестачу матеріалів та руйнування інфраструктури виробництва, викликаного американськими бомбардуваннями Японських островів. Досвідчені екіпажі були втрачені в боях, і до кінця війни японські ВПС почали вдаватися до атак смертників, щоб хоч якось боротися з пануванням Союзників у повітрі.

З'єднання і частини авіації Сухопутних військ Імператорської Японії[ред. | ред. код]

Льотні з'єднання і частини[ред. | ред. код]

  • Повітряна армія[3] — авіакорпус[4] авіадивізія[5] — авіаполк[6][7] — (окремий) батальйон АА[8][9]/авіазагін[10] [11] (окрема) рота АА[12] — ланка АА[13]

Частини матеріально-технічного забезпечення[ред. | ред. код]

  • Аеродромні батальйони і роти МТЗ[14]

Частини спеціального призначення[ред. | ред. код]

  • Авіачастини особливого призначення[15][16]

Командна структура Сухопутних військ Імператорської Японії[ред. | ред. код]

До Першої світової війни основною військовою авіачастиною Сухопутних військ Імператорської Японії був батальйон армійської авіації[17] у складі двух рот[18] по 11 од. аеропланів[19]. Одна ланка[20][21] надавалася штабу батальйону, таким чином батальйон АА періоду Першої світової війни мав на озброєнні до 27 літаків. Ротою армійської авіації командував офіцер Сухопутних військ в чині капітана[22].

В результаті реорганізації армійської авіації у 1927 р., збільшеною частиною авіації Сухопутних військ Імператорської Японії став авіаполк[23][24] У змішаному авіаполку Сухопутних військ могло налічуватися від двох до чотирьох батальйонів армійської авіації різного[25] призначення. Після початку японо-китайської війни в 1937 р. оперативна обстановка вимагала наявності на фронті великої кількості маневрених авіаційних частин, що призвело до виділення з авіаполків окремих батальйонів[26] і рот АА [27].

Формування авіазагонів Сухопутних військ Імператорської Японії[ред. | ред. код]

В ході японо-китайської війни в 1938 р. була проведена корінна реорганізація структури авіації Сухопутних військ Імператорської Японії. Замість тимчасових переведень зі складу авіаполків рот і батальйонів на їх базі були сформовані спеціальні частини модульної структури під найменуванням назв авіазагонів[28] Сухопутних військ.

Авіазагін Сухопутних військ Імператорської Японії представляв собою формування на базі авіаполку зведений або спеціалізований батальйон АА двох-трьохротного [29] складу по три ланки [30] (трійки) в роті з виділеними підрозділами[31] МТЗ, але без батальйону аеродромного забезпечення полку. Разом з літальними апаратами другої лінії і штабної ланки сили авіації загону налічували 30[32]-45[33]одиниць літаків на загін. Кілька дислокованих на окупованій території або ТВД авіазагонів могли зводитися в авіабригаду[34] або авіадивізію[35] Сухопутних військ. До 3 авіадивізій на заморському ТВД могли зводитися у так званий авіакорпус[36] Сухопутних військ, у 1942 р. зведені і перейменовані повітряні армії (ПА)[37].

Повітряні армії Сухопутних військ Імператорської Японії[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни всі з'єднання і частини армійської авіації Сухопутних військ Японії були зведені в чотири об'єднання армійської авіації оперативно-стратегічного рівня. Ще два об'єднання армійської авіації були сформовані до кінця війни на Тихому океані:

  • 1-а ПА
    • зона відповідальності: метрополія, о. Тайвань, Корея
    • штаб армії — м. Токіо
  • 2-а ПА
  • 3-а ПА
    • зона відповідальності — Індонезія, Малайзія
    • штаб армії — м. Сінгапур
  • 4-а ПА
  • 5-а ПА
    • зона відповідальності — Південний Китай
    • штаб армії — м. Нанкін
  • 6-а ПА
    • зона відповідальності — захід метрополії, о. Окінава, о. Тайвань
    • штаб армії — острови Кюсю

Реорганізації після початку бойових дій[ред. | ред. код]

У квітні 1944 р. командуванням Сухопутних військ була проведена нова реорганізація частин армійської авіації. Аеродромні батальйони МТЗ з полків метрополії були передані до складу авіазагонів на ТВД. Авіазагони отримали найменування ударних[38], а батальйони МТЗ технічних авіачастин[39].

Іншим кроком командування армійської авіації на завершальних стадіях війни на Тихому океані стало рішення про формування з льотного складу існуючих загонів так званих. «ударних частин особливого призначення»[40], тобто таранних загонів «Камикадзе». Основним завданням підрозділів і частин «Камикадзе» Сухопутних військ було ППО метрополії шляхом таранних ударів по дальній авіації ВПС США (B-17 і B-29). У машин «камикадзе» зазвичай знімалося озброєння і зміцнювався фюзеляж. Всього було сформовано близько 170 загонів «Камикадзе» Сухопутних військ, з них 57 на базі Навчальної авіадивізії. Остання реорганізація авіації Сухопутних військ була проведена у 1945 р. в ході підготовки до операції «Кецу-го» (захист метрополії від вторгнення). В ході цієї реорганізації всі армії були злиті в єдину структуру під командуванням генерала Сухопутних військ М. Кавабе.

Бойова техніка авіації Сухопутних військ Імператорської Японії[ред. | ред. код]

Винищувальна[ред. | ред. код]

Бомбардувальна[ред. | ред. код]

Штурмова[ред. | ред. код]

Військово-транспортна[ред. | ред. код]

Розвідувальна[ред. | ред. код]

Навчально-бойова[ред. | ред. код]

Інші[ред. | ред. код]

Авіаційний арсенал[ред. | ред. код]

Головному управлінню авіації Сухопутних військ Імператорської Японії підпорядковувалося конструкторське бюро авіазаводу №1 Сухопутних військ (в/ч «Тачикава»), де проводилися дослідження з розробки та модернізації літаків армійської авіації. На території авіазаводу був військовий аеродром і інфраструктура для льотних випробувань.

Гидроавіатранспорти Сухопутних військ Імператорської Японії[ред. | ред. код]

Через існування у Збройних силах Японської імперії двох незалежних одна відносно другої військових інфраструктур Сухопутних військ і ВМС командування Сухопутних військ Імператорської Японії прийняло рішення мати в розпорядженні сухопутних військ Японії власні десантні транспорти для забезпечення морських перевезень Сухопутних військ. Ці ескортні авіаносці вироблялися шляхом переробки існуючих невеликих пасажирських або торгових суден. Такі допоміжні транспорти могли нести від 8 до 38 літаків і перевозити особовий склад і бронетехніку Сухопутних військ.

Гидроавіатранспортами Сухопутних військ вважалися судна: «Тайє», «Ун'є», «Тює», «Син'є», «Кайє», «Камкура», «Акіцу», «Нігіцу», «Кумано», «Ямасіро», «Тігуса», «Сімане» і «Отакісан». Транспорти ходили з цивільними командами під командуванням торгових капітанів, а сухопутні війська надавали частини суднової охорони і зенітні розрахунки ППО.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Повітроплавні частини Сухопутних військ Великої Японської Імперії»
  2. До її задач входила також ППО стратегічних об'єктів метрополії.
  3. Ко:ку:-гун (яп. 航空軍)
  4. Хіко-сюдан (яп. 飛行集団)
  5. Хіко:-дан (яп. 飛行団)
  6. Авіачастина змішаного складу 1937 р.
  7. Хіко:-рентай (яп. 飛行連隊)
  8. Існували до 1937 р.
  9. (докуріцу) ко:ку:-дайтай (яп. 航空大隊)
  10. Польова авіачастина у складі армійської авіації і аеродромної роти МТЗ з 1937 р.
  11. Хіко:-сентай (яп. 飛行戦隊)
  12. (докуріцу) ко:ку:-тю:тай (яп. 航空中隊)
  13. Хіко:-сьо:тай (яп. 飛行小隊)
  14. сейбі-тай (яп. 整備隊)
  15. Частини «Камикадзе»
  16. (Токубецу-ко:геки тай (токко:тай) (яп. 特別攻撃隊・特攻隊)
  17. ко:ку:-дайтай (яп. 航空大隊)
  18. ко:ку:-тю:тай (яп. 航空中隊)
  19. 9 літаків першої лінії та 3 літака резерва
  20. ко:ку:-сьо:тай (яп. 航空中隊)
  21. 3 літака
  22. Тю:тай-хо: (Комеска) (яп. 中隊ほう)
  23. Змішаного складу
  24. Хіко:-рентай (яп. 飛行連隊)
  25. розвідувальні, винищувальні, легкобомбардувальні тощо
  26. докуріцу Хіко:-дайтай (яп. 独立飛行大隊)
  27. докуріцу Хіко:-тю:тай (яп. 独立飛行中隊)
  28. Хіко:-сентай (яп. 飛行戦隊)
  29. Хіко:-тю:тай (яп. 飛行中隊)
  30. Хіко:-сьо:тай (яп. 飛行小隊)
  31. Два-три взводи МТЗ
  32. розвідувальні/бомбардувальні
  33. Винищувальні
  34. Хіко:-дан (яп. 飛行団)
  35. Хіко:-сидан (яп. 飛行師団)
  36. Хіко-сюдан (яп. 飛行集団)
  37. ко:ку:-гун (яп. 航空軍))
  38. когеки-тай (яп. 攻撃隊)
  39. сейбі-тай (яп. 整備隊)
  40. токубецу-ко:геки тай, токко:тай (яп. 特別攻撃隊・特攻隊)

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Hata, Ikuhiko (2002). Japanese Army Air Force Units and Their Aces: 1931-1945. London: Grub Street. ISBN 1-902304-89-6. 
  • Mayer, S.L. (1976). The Rise and Fall of Imperial Japan. The Military Press. ISBN 0-517-42313-8. 
  • Sakaida, Henry (1997). Japanese Army Air Force Aces, 1937-1945. Botley, Oxfordshire, UK: Osprey Publishing. ISBN 1-85532-529-2. 
  • Skates, John Ray. The Invasion of Japan: Alternative to the Bomb. Columbia, South Carolina, USA: University of South Carolina Press, 1994. ISBN 0-87249-972-3.


This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

Destek