Буковський Сергій Анатолійович

Сергій Буковський
Буковський Сергій Анатолійович
	Сергій Буковський на Одеському міжнародному кінофестивалі 2015
Дата народження	18 липня 1960 (63 роки)
Місце народження	Башкирія, СРСР
Національність	українець
Громадянство	УРСР→ Україна
Професія	кінорежисер, актор
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки активності	1984 — тепер. час
Дружина	Вікторія Бондар
IMDb	ID 2223147
Нагороди та премії
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня лауреат премії імені Василя Стуса (2023)
	«Золота дзиґа» 2017
sergey-bukovsky.com

Сергій Анатолійович Буковський (18 липня 1960, Октябрьський, Башкирія) — український кінорежисер, актор, автор багатьох документальних фільмів. Заслужений діяч мистецтв України (1996)^[1]. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004).^[2] Лауреат премії імені Василя Стуса (2023)^[3]. Народний артист України (2008).^[4] Представник критичної школи української документалістики^[5].

Біографія[ред. | ред. код]

Сергій Буковський народився 1960 року у Башкирії. Того ж року його батьки — кінорежисер Анатолій Буковський та актриса Ніна Антонова — переїздять до Києва.

Навчався режисурі на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (майстерня Володимира Небери).

Понад десять років працював на Українській студії хронікально-документальних фільмів.

У 1995–1998 роки очолював відділ телевізійних та документальних фільмів компанії «Internews Network Ukraine».

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016)^[6].

Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 фільмів. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна). У 2014 році створив Майстерню документального кіно Сергія Буковського для молодих кінематографістів^[7] 1984 року Сергій зіграв головну роль у батьковій стрічці «Володьчине життя»^[8].

Фільмографія[ред. | ред. код]

За чверть століття роботи в кіно Сергій Буковський зняв близько півсотні документальних та ігрових кіно- та телефільмів.

До робіт Сергія Буковського, зокрема, належать:

Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів.

Так, документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) — Національна премія України імені Тараса Шевченка 2004 року.

Великий успіх мала і остання стрічка режисера «Назви своє ім'я» (2006) — про історію Єврейського Голокосту в Україні.

Фільм «Живі» (англ. Living) (2008) здобув Гран-прі Міжнародного північно-південного медіафоруму в Женеві. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Сполученого Королівства Дейвіда Ллойда Джорджа. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами.

Прем'єра картини відбулася у листопаді 2008 року в Україні та була присвячена Дню пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років. У Європі фільм представили весною 2009 року, під час Фестивалю українського кіно в місті Кельні. Тоді ж стрічку Сергія Буковського репрезентували на європейському кіноринку в рамках фестивалю «Берлінале-2009».

У липні 2009 року картину було нагороджено спеціальним призом у номінації «Документальне кіно» VI Міжнародного кінофестивалю «Золота абрикоса», що відбувався у столиці Вірменії Єревані.

Члени знімальної групи документальної стрічки «Живі» були відзначені на державному рівні Президентом України Віктором Ющенком. Сергій Буковський отримав звання народного артиста України, а оператор-постановник Володимир Кукоренчук і звукорежисер Ігор Барба — звання заслужених діячів мистецтв України. Буковський також продюсер документальних телефільмів «Десять років відчуження» (1996), «Ніка, котра…», «Невідоме кіно», «Порода» (всі — 1998). Протягом 1982—1995 років знімав документальне кіно на студії «Укркінохроніка». 1995 — 98 років керував Департаментом документальних проектів в «Інтерньюз-Україна». 1999 року був виконавчим продюсером телекомпанії ММЦ-СТБ. Від 1998 практикував як викладач у КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого.

^[9]^[9]

Також світ документалістики Сергія Буковського різноманітний і своєрідний. Кожен фільм — це знак, одначе їхня символічність базується на реальних фактах, які ретельно підібрано, глибоко осмислено й ґрунтовно підтверджено не завжди доступними для пересічного глядача матеріалами. Зокрема, останнє більше стосується саме трьох фільмів, які розповідають нам про великі трагедії українського народу. Вони викликали багато відгуків та рецензій у газетах та журналах, численні інтерв'ю з кінорежисером, увагу знаменитостей, причетних до кінематографа, представників влади та звичайних глядачів, яким пощастило переглянути ці шедеври.

^[10]

Важливим фільмом у доробку режисера є ще одна частина української трилогії — фільм «Живі» 2008 року. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Великої Британії. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами. Вдало вплітаються в тло кінострічки документальні матеріали з листів та щоденників журналіста Ґарета Джонса, який першим у Європі заговорив про українську трагедію, опубліковавши прес-реліз після повернення з «мандрівки» Україною.

Кінострічку сформовано на основі безлічі архівів: польських, італійських, російських. Було використано матеріали з нещодавно виданої книги «Листи з Харкова», яку укладав Андреа Ґраціозі. Ще на етапі створення концепції знімальна група використала поради Оксани Пахльовсько^[8] ї.