Брикович Ілярій Матвійович

Брикович Ілярій Матвійович
Народився 3 листопада 1881(1881-11-03)
Тернопіль, Австро-Угорщина
Помер лютий 1942
Магнітогорськ, Росія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Польща Польща →  УРСР
Національність українець
Діяльність педагог, перекладач, громадський діяч, літератор
Відомий завдяки голова «Міщанського брацтва», директор Гімназії товариства «Рідна Школа»
Alma mater Львівський, Краківський та Віденський університети
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Брикович.

Іля́рій Матві́йович Брико́вич (нар. 3 листопада 1881(18811103), Тернопіль, Австро-Угорщина, — лютий / 24 липня 1942, Магнітогорськ) — український педагог, перекладач, громадський діяч, літератор. Народився в Тернополі, Австро-Угорщина. Навчався у Львівському, Краківському та Віденському університетах. Член Наукового товариства імені Шевченка. Почесний член товариства «Просвіта» (1996).

Чільний урядник Західноукраїнської Народної Республіки в Тернопільському повіті. Голова Тернопільської гімназії товариства «Рідна школа», кооператива «Буду́чність», фабрики «Калина», Тернопільської організації українського товариства «Сокіл», співзасновник українського спортивного товариства «Змагун». Професор Тернопільської української гімназії. Репресований більшовицькою владою. Помер в Магнітогорську, Верхньоуральській в'язниці. Псевдонім — О́сип Поді́льський.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Сучасний вигляд будинку Міщанського братства в Тернополі
Кооператива «Буду́чність», Тернопіль

Народився 3 листопада 1881 року в Тернополі (Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільської області, Україна)

Закінчив цісарсько-королівську Першу тернопільську гімназію (зокрема, у 1898—1899 навчальному році — VII клас[1][2]), вищу освіту здобував у Львівському, Краківському та Віденському університетах.[3] 1902 року під час навчання у Львові брав участь в акціях протесту студентів-українців. 1905 року склав іспит на право викладати українську та класичні мови в усіх середніх школах.[4]

Викладацька та суспільно-просвітницька діяльність[ред. | ред. код]

У 1905—1906 навчальному році працював заступником учителя Тернопільської української гімназії[5] (розташовувалася на вулиці Костюшка, 11, нині вулиця Камінна, будівля не збереглася[6]). Наприкінці 1906—1907 навчального року мав звання учителя,[7] наприкінці 1908—1909-го був уже цісарсько-королівським професором[8] (звання отримав згідно з Декретом Крайової шкільної ради № 23439 від 17 листопада 1908 року[9]).

Очолював Тернопільську організацію українського товариства «Сокіл» (створена в 1904 році, попередні очільники — Сидір Голубович, Володимир Вітошинський).[10] 1907 року разом о. Йосифом Застирцем і Миколою Конрадом, професором Іваном Боднарем став співзасновником Товариства «Жіночий Інститут імені княгині Ольги», зареєстрованого 6 червня 1908, яке мало допомагати жіночій громаді у справі морального і фізичного виховання, а також утримувало бурсу для дівчат.[11]

У 1905—1914 роках, коли Тернопільську філію українського товариства «Просвіта» очолював доктор Сидір Голубович, І. Брикович допомагав діловоду філії Іванові Боднару.[12] Був членом міської ради Тернополя в 1912—1913 (цього навчального року також господар VIII класу),[13] 1913—1914 навчальних роках.[14] У 1912—1913 навчальному році очолював (голова заряду) Селянської бурси в Тернополі, заснованої товариством «Просвіта».[15]

Часи визвольних змагань[ред. | ред. код]

Входив до складу тимчасового комітету, який займався організацією встановлення влади ЗУНР у Тернополі.[16] Від листопада 1918 року до липня 1919-го працював заступником повітового комісара ЗУНР[3] (за іншими даними, після утворення 4 листопада повітового комітету Національної Ради в Тернополі очолив повітовий комісаріат (староство)[17]). Воював у лавах УГА, разом з нею перебував на «Великій Україні».[3]

Повернення до Тернополя[ред. | ред. код]

1920 року повернувся до Тернополя.[4] Після війни — викладач Тернопільської української гімназії (7 березня 1921 року при вступі на посаду склав присягу, як і кожен вчитель середньої школи[18]) до її закриття польською владою[3] після наказу міністра віросповідань та громадської освіти Славомира Червінського (1885—1931[19]) від 26 вересня[20] 1930 року (викладав грецьку, латинську, німецьку мови). Водночас працював директором тернопільської Гімназії товариства «Рідна Школа».[3]

Відкрив та проводив перші за часів польської окупації Галичини[21] політичні збори українців у Тернополі, скликані повітовою організацією трудової партії, які відбулися в неділю 10 вересня 1922 року.[22] Був одним з ініціаторів та співзасновників «Подільського союзу кооператив», який діяв у Тернополі від 14 грудня 1923 року.[23] За його ініціативи в 1927 році на Тернопільщині відновило діяльність українське товариство «Сільський господар».[24] У 1921—1927 роках був головою громадської організації «Міщанське братство» (Тернопіль),[25] у 1924—1939 роках був головою Тернопільської філії товариства «Просвіта».[3] 7 липня 1927 року висунутий кандидатом від ІІІ-го виборчого кола.[26]

Політична кар'єра, підприємництво та меценатство[ред. | ред. код]

Після створення 11 липня 1925 року у Львові представниками Української народно-трудової та Української партії національної роботи Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО) був обраний до Центрального комітету від Тернопільщини, також очолив повітовий комітет об'єднання.[27]

Після закриття в 1930 році української гімназії став очільником кооперативи «Буду́чність». Також був співдиректором фабрики «Калина»[3] разом з Осипом-Левом Павлишиним, Іваном Ленем,[28] Степаном Чумаком.[29] 1935 року разом з І. Боднаром та І. Ленем заснували в Тернополі українське спортивне товариство «Змагун». Однак, польська влада звинуватила засновників у співпраці з ОУН і відмовилася його реєструвати.[30]

Був членом НТШ і Товариства прихильників Музею НТШ. «Буду́чність» і фабрика «Калина» співпрацювали з НТШ у 1930-х роках, а 1936-го завдяки фінансовій підтримці «Будучності» й особисто І. Бриковича Археологічний відділ НТШ (очільник Ярослав Пастернак) проводив археологічне обстеження багатьох територій та вів розкопки на Поділлі.

Встановлення радянського режиму та смерть[ред. | ред. код]

У вересні 1939 року його усунули від навчального процесу в гімназії товариства «Рідна школа», після чого став працювати візником в облспоживспілці.[4] За одними даними, 22 червня 1941[31] (за іншими 23 червня 1940 року[3]) заарештований більшовицькою владою та вивезений на Урал[3] (до Челябінської області[31]), де, за спогадами інших засланців, працював на шахтах Уралу.

Помер у лютому 1942 року[4] в м. Магнітогорськ (нині Челябінська область, РФ) від непосильної праці на радянській шахті.[3] За іншими даними — 24 липня 1942 р. у Верхньоуральській в'язниці.[31]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1899 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia L. Wierzbickiego, 1899. — S. 78. (пол.)
  2. ↑ серед випускників 1901 року його прізвище відсутнє → Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1901 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — 1901. — S. 74. (пол.)
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Головин Б., Левенець Л. Брикович Ілярій (Іларіон) Матвійович… — С. 186.
  4. ↑ а б в г Купчинський О. Брикович Ілярій [Архівовано 9 квітня 2017 у Wayback Machine.]
  5. ↑ I. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1905/6 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1906. — С. 19.
  6. ↑ Володимир Мороз. Тернопільська вулиця біля Камінної гори [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.] // 20 хвилин.
  7. ↑ II. Часть адмінїстрацийна // ІІ. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1906/7 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1907. — С. 1.
  8. ↑ IV. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1908/9 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1909. — С. 3.
  9. ↑ Там само. — С. 10.
  10. ↑ Легкий Л., Трофим'як Б. Спортивні товариства (клуби) на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 324. — ISBN 978-966-528-279-2.
  11. ↑ Дуда І. Тернопіль: 1540-1944. Історико-краєзнавча хроніка. Частина І. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2010. — С. 139. — ISBN 966-692-789-6.
  12. ↑ Головин Б., Шимків П. «Просвіта» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 149. — ISBN 978-966-528-279-2.
  13. ↑ VIII. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1912/1913 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1913. — С. 31.
  14. ↑ IX. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1913/1914 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1914. — С. 33.
  15. ↑ VIII. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1912/1913 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 79.
  16. ↑ Гуцал П. Тернопіль у період Західно-Української Народної Республіки (1918—1919) // Тернопіль. Історичні нариси. — Тернопіль : Джура, 2016. — 110 с. — ISBN 978-966-185-130-5.
  17. ↑ Лазарович М. Друга столиця ЗУНР [Архівовано 15 вересня 2012 у Wayback Machine.] // Ї. — 2010. — Ч. 63.
  18. ↑ Її зміст: «Присягаю Всемогучому Богу, що на повіренім мені урядовім становиству буду причинятись в моїм обсягу ділання зі всіх сил до угрунтовання свободи, независимости і могучости Польської республіки, котрій завсігди буду вірно служити і зберігаючи вірність всіх горожан краю, буду сильно стерегти приписів закона, буду ревно і совісно сповняти обов'язки мого уряду, булу докладно виконувати поручення моїх настоятелів, а тайну урядову заховаю. Так мені Боже допоможи» → Микола Галай / ред. Уляна Безпалько. Діяльність середніх загальноосвітніх навчальних закладів на теренах Тернопільського воєводства у 1919—1932 роках [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Центр дослідження духовної культури Тернопілля.
  19. ↑ 1931.Sławomir Czerwiński (1885—1931) [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.]. (пол.)
  20. ↑ Матейко Р., Пиндус Б. Пацифікація на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 41. — ISBN 978-966-528-279-2.
  21. ↑ в статті — сучасного лихоліття
  22. ↑ Тернопільський вісник[недоступне посилання з травня 2019] // Діло. — 192. — Ч. 17 (20 вересня). — С. 6.
  23. ↑ Матейко Р., Щербак Л. Подільський союзу кооператив (ПСК) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 104—105. — ISBN 978-966-528-279-2.
  24. ↑ Чуйко І. Сільський господар // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 558. — ISBN 978-966-528-318-8.
  25. ↑ Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі [Архівовано 15 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 22.
  26. ↑ Дописи[недоступне посилання з травня 2019] // Діло. — 1927. — Ч. 165 (28 липня). — С. 4.
  27. ↑ Потіха О., Сеник А. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 491. — ISBN 978-966-528-279-2.
  28. ↑ Бойцун Л., Матейко Р., о. Шаварин М. «Калина» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 14. — ISBN 966-528-199-2.
  29. ↑ Igor Monchuk, Ігор Чорновол. Українська фабрика «Калина» [Архівовано 11 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Бойцун Л., Пукач В. «Змагун» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 654. — ISBN 966-528-197-6.
  31. ↑ а б в Лазарович М. Брикович Ілярій Матвійович [Архівовано 17 березня 2017 у Wayback Machine.]… — Ч. 63.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Брикович_Ілярій_Матвійович&oldid=41340829