Боббі Фішер

Wikipedia open wikipedia design.

Роберт Фішер
англ. Robert James Fischer
Bobby Fischer 1960 in Leipzig in color.jpg
Ім'я при народженні Роберт Джеймс Фішер
Народився 9 березня 1943(1943-03-09)
США Чикаго, США
Помер 17 січня 2008(2008-01-17) (64 роки)
Ісландія Рейк'явік, Ісландія
·від ниркової недостатності
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Iceland.svg Ісландія
Flag of the United States.svg США
Діяльність Шахіст
Відомий завдяки Шахіст
Одинадцятий чемпіон світу з шахів
Alma mater школа Еразмаd
Вчителі Carmine Nigrod, Norman T. Whitakerd і Вільям Ломбарді
Знання мов англійська[1]
Титул Чемпіон світу з шахів
Гросмейстер
Батько Paul Nemenyid[2]
У шлюбі з Miyoko Wataid
Нагороди
IMDb nm1648139
Сторінка в Інтернеті bobbyfischer.net

Ро́берт Джеймс «Бо́ббі» Фі́шер (англ. Robert James «Bobby» Fischer; 9 березня 1943, Чикаго — 17 січня 2008, Рейк'явік) — американський шахіст, гросмейстер (від 1958 року), одинадцятий чемпіон світу з шахів (1972—1975)[3]. Єдиний представник Заходу, який перервав гегемонію радянських шахістів після Другої світової війни. Восьмиразовий чемпіон США. Багато спеціалістів вважає його найвизначнішим шахістом усіх часів[en][4][5].

Був шаховим вундеркіндом[6]: у 13 років блискуче переміг у партії[7], відомій як «партія століття[en]». У 14 років став чемпіоном США[7], а в 15 років — наймолодшим до того часу гросмейстером і наймолодшим учасником турніру претендентів на звання чемпіона світу. У 20 років Фішер виграв чемпіонат США 1963-64, здобувши 11 перемог в 11 партіях — єдиний ідеальний результат в історії цього турніру. Його книжку Мої 60 пам'ятних партій, опубліковану 1969 року, вважають однією з основних для підвищення шахової майстерності. Він виграв міжзональний турнір 1970 року з рекордною перевагою над найближчим переслідувачем у 3½ очка, а також виграв у цей час двадцять партій поспіль, у тому числі дві безпрецедентні серії з рахунком 6-0 кожна в рамках претендентських матчів. У липні 1971 року став першим офіційним гравцем номер один за рейтингом ФІДЕ[en].

1972 року Боббі Фішер став першим американським шахістом, якому вдалося виграти титул чемпіона світу. У матчі за звання чемпіона світу, що відбувся в Рейк'явіку, він переміг представника СРСР Бориса Спаського[7]. Розрекламований як вияв протистояння між США і СРСР за часів «холодної війни», той матч привернув більше уваги у всьому світі, ніж будь-який чемпіонський поєдинок з шахів до та після нього.

Ще змалку Фішер відзначався неординарними, часто скандальними вчинками й публічними заявами. 1975 року він відмовився захищати чемпіонський титул, не дійшовши згоди з ФІДЕ щодо однієї з умов матчу. Відповідно до правил ФІДЕ, у квітні 1975 року новим чемпіоном світу без боротьби оголосили Анатолія Карпова, який став переможцем відбірного кандидатського циклу.

Після втрати титулу чемпіона світу Фішер став відлюдником, іноді з нестійкою поведінкою, перестав брати участь у змаганнях і уникав публічності. 1992 року знову з'явився на публіці й виграв неофіційний матч-реванш зі Спаським[en], який відбувся в Югославії[7]. Його участь призвела до конфлікту з урядом США, оскільки цим він порушив санкції проти Югославії[en]. Зрештою уряд США видав ордер на його арешт. 13 липня 2004 року шахіста заарештували в Японії за незаконне проникнення на територію країни. Згодом влада Японії дозволила йому виїхати до іншої країни, незважаючи на вимогу екстрадиції з боку уряду США. 2005 року Фішер отримав ісландський паспорт і громадянство[8] відповідно до спеціального закону ісландського Альтингу. Це дозволило йому жити в Ісландії аж до смерті у 2008 році[9].

Фішер зробив вагомий і тривалий внесок у шахи. Вирізнявся надзвичайною працездатністю, фанатичною відданістю цій грі, енциклопедичністю знань шахової теорії. Він читав фахову літературу російською, сербською, іспанською та німецькою мовами й завжди проявляв у змаганнях повну обізнаність у всіх стадіях шахової партії.

Зміст

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Роберт Джеймс Фішер народився 9 березня 1943 року в Лікарні Майкла Різа[en] в Чикаго (штат Іллінойс)[10]. У свідоцтві про народження його батьком записаний Ганс-Герхард Фішер, також відомий як Герардо Лібшер[11], німецький біофізик. Його мати, Регіна Вендер-Фішер, громадянка США[12][13], народилась у Швейцарії, її батьки — польські євреї[14][15]. Регіна виросла в Сент-Луїсі (штат Міссурі)[10], стала вчителькою, медсестрою, а потім лікаркою[16].

Закінчивши коледж, юна Регіна вирушила до Німеччини, щоб відвідати свого брата. Там вона познайомилася з генетиком і майбутнім лауреатом Нобелівської премії Германом Джозефом Мюллером, який переконав її переїхати до Москви, щоб вивчати медицину. Вступила до Першого Московського державного медичного університету імені І. М. Сєченова, де зустрілася з Гансом-Герхардом, за якого вийшла заміж у листопаді 1933 року[17]. 1938 року в Ганса-Герхарда і Регіни народилась дочка, Джоан Фішер[en]. Повернення антисемітизму за часів Сталіна спонукало Регіну перебратися з Джоан до Парижа, де вона стала вчителькою англійської мови. 1939 року загроза німецького вторгнення змусила її вирушити з донькою до Сполучених Штатів. Регіна і Ганс-Герхард розійшлись у Москві, хоча оформили розлучення вони лише 1945 року[17].

На момент народження сина Регіна не мала власного житла[18]. Щоб прогодувати сім'ю, вона змінила багато різних робіт і шкіл по всій країні. Брала участь у політичній діяльності й самотужки виростила Боббі та Джоан[19][20][21].

1949 року сім'я переїхала на Мангеттен[22], а наступного року в Бруклін (Нью-Йорк). Там Регіна вчилася на магістра в галузі сестринської справи й згодом почала працювати за спеціальністю[20].

Пал Немейні, можливий батько Фішера[ред. | ред. код]

2002 року Пітер Ніколас і Кліа Бенсон з газети The Philadelphia Inquirer у своєму розслідуванні вперше оприлюднили джерела, де йдеться про те, що біологічним батьком Фішера був угорський єврей[en] Пал Немейні[en], фізик і експерт із механіки рідини та прикладної механіки[21][23][24]. Упродовж 1950-х років ФБР перевіряло Регіну і коло її знайомих на предмет симпатій до комунізму, а також її попереднє життя в Москві[25]. Згідно з файлами ФБР Ганс-Герхард Фішер ніколи не бував у Сполучених Штатах, тоді як Пал Немейні надзвичайно цікавився вихованням Боббі Фішера[23][26][27]. Там також йдеться, що Регіна і Немейні не тільки мали стосунки в 1942 році, а й що Немейні щомісяця платив Регіні аліменти і далі оплачував навчання Боббі до своєї смерті в 1952 році[28].

Шахові починання[ред. | ред. код]

Дитинство в бідноті[ред. | ред. код]

У березні 1949 року 6-річний Боббі і його сестра Джоан навчилися грати в шахи, прочитавши інструкцію до комплекту гри, який купили в цукерні[29]. Джоан швидко втратила інтерес до шахів, а Регіна не мала на це часу, тому Боббі довелося грати свої перші партії проти самого себе[30]. Коли того літа сім'я відпочивала в Патчогу (Лонг-Айленд), Боббі знайшов книгу старих шахових партій і ретельно її вивчив[31].

1950 року родина переїхала до Брукліна, спочатку до квартири на перетині вулиць Юніон і Франклін, а потім до двокімнатної квартири за адресою 560 Lincoln Place[32]. Саме там «гра так поглинула Фішера, що Регіна боялася, що він проводить забагато часу на самоті»[20]. Тому 14 листопада 1950 року Регіна надіслала листа в газету Brooklyn Eagle[en], аби розмістити оголошення, щоб знайти ровесників Боббі, яким було б цікаво грати з ним у шахи. Газета відхилила її оголошення, оскільки ніхто не міг зрозуміти, як його класифікувати. Вони направили її запит Герману Гелмсу[en], «деканові американських шахів», який повідомив їй, що майстер Макс Пейві[en], колишній чемпіон Шотландії, даватиме сеанс одночасної гри 17 січня 1951 року[33][34]. Фішер зіграв у ньому. Він протримався аж 15 хвилин і навіть привернув увагу натовпу роззяв, але врешті-решт програв шаховому майстру[35].

Одним із глядачів був новообраний президент Бруклінського шахового клубу[36] кандидат у майстри Кармайн Нігро[en], який грав майже в силу майстра й працював інструктором[37]. Нігро був настільки вражений грою Фішера[36], що прийняв його в клуб і почав навчати[38][39][40]. Фішер так пригадував свій час із Нігро[41]: «Пан Нігро був, можливо, не найкращий гравець у світі, але дуже хороший учитель. Зустріч з ним була, ймовірно, вирішальним чинником у моєму шаховому прогресі».

Білл Ломбарді і Боббі Фішер аналізують гру, а Джек Коллінз спостерігає

1952 року, у своєму домі, Нігро організував перший шаховий турнір у житті Фішера[42]. Влітку 1955 року Боббі, якому тоді було 12, вступив до Шахового клубу Мангеттена[en], найсильнішого шахового клубу в країні[43][44]. Стосунки Фішера з Нігро тривали до 1956 року, коли той переїхав до іншого міста[45][46].

Наставництво Ломбарді[ред. | ред. код]

Нігро представив Фішера майбутньому гросмейстеру Вільямові Ломбарді[47], і, починаючи з вересня 1954 року[48], Ломбарді почав давати Фішеру приватні уроки[49][50][51][52][53]. «Ми провели години в наших заняттях, просто граючи для підвищення якості гри», сказав Ломбарді. «Я намагався прищепити Боббі секрет мого власного швидкого підйому, ейдетичних образів і повного занурення»[54]. Як приклад миролюбності він наводив свою партію 1956 року проти Повіласа Вайтоніса[en], в якій погодився на нічию всього після 13 ходів. Ломбарді казав Фішеру: «Не приймай пропозицію нічиєї. Для амбітного і талановитого гравця прийняти нічию означає поставити хрест на високих результатах. Суперники побоюються безкомпромісного опонента, і внаслідок цього більше помиляються. Дій як я раджу і не копіюй мою боязкість»[55]. Ломбарді відіграв ключову роль у становленні Фішера як чемпіона світу. Він був помічником Фішера в Порторожі[56][57], де вони аналізували партії Фішера[58], та секундантом Боббі в Рейк'явіку[59][60][61][62][63][64].

Шаховий клуб імені Готорна[ред. | ред. код]

Коли Боббі виповнилося тринадцять років, його мати попросила відомого шахового тренера Джона Коллінза[en] узяти його до себе. Раніше Коллінз тренував таких відомих у США шахістів, як-от Вільям Ломбарді і Роберт Бірн. Фішер проводив багато часу з Коллінзом, який у певному сенсі замістив йому батька.

У червні 1956 року Фішер почав відвідувати шаховий клуб імені Готорна, що розташовувався в домі Коллінза[65]. Впродовж довгого часу вважали, що Коллінз був учителем і тренером Фішера[66][67][68]. Втім, сам Коллінз заявляв, що був не учителем[69], а радше наставником[70][71][72][73].

З ним та іншими сильними гравцями Боббі зіграв тисячі швидких і випадкових партій. Він вивчав книги у великій шаховій бібліотеці Коллінза і обідав у нього вдома майже так само часто, як у себе[74][75][76].

Майбутній гросмейстер Арнольд Денкер також був наставником юного Боббі й часто брав його з собою на матчі хокейного клубу Нью-Йорк Рейнджерс, які відбувались у Madison Square Garden[en]. Боббі любив ці відвідини й ніколи про них не забував. Вони з Денкером залишились друзями на все життя[77].

Молодий чемпіон[ред. | ред. код]

В національному рейтинг-листі США, опублікованому 20 травня 1956 року, Фішер мав 1726 пунктів[78], що більш як на 900 пунктів менше, ніж рейтинг тодішнього лідера Самуеля Решевського (2663)[79]. Того року відбувся шалений зліт в ігровій силі Фішера[80].

У березні 1956 року шаховий клуб Лог Кебін з міста Вест-Орандж (штат Нью-Джерсі) взяв Фішера з собою в турне на Кубу. У шаховому клубі імені Капабланки міста Гавани він дав сеанс одночасної гри на дванадцяти шахівницях, з яких виграв десять партій, а дві зіграв унічию[81][82]. Під час цього туру клуб зіграв серію матчів проти інших клубів. Фішер грав на другій шахівниці, тоді як на першій виступав міжнародний майстер Норман Вітакер[en]. Вітакер і Фішер були провідними гравцями своєї команди, набравши кожен по 5½ очок у 7 партіях[83].

У 13 років Фішер переміг у Чемпіонаті США серед юніорів 1956, набравши 8,5 з 10 очок. Він став наймолодшим чемпіоном в історії цих змагань[84][85]. На відкритому чемпіонаті США 1956 року, що проходив у місті Оклахома-Сіті, Боббі набрав 8½ з 12 і це дозволило йому поділити 4–8-ме місця, а переміг там Артур Бісгаєр[en][86]. На першому відкритому чемпіонаті Канади 1956 року, що відбувся в Монреалі, Боббі набрав 7 з 10 і поділив 8–12-те місця (переможець Ларрі Еванс)[87]. У листопаді, у Вашингтоні, Фішер зіграв на відкритому чемпіонаті східних штатів, де поділив 2-ге місце з Вільямом Ломбарді, Ніколасом Россолімо і Артуром Феверстайном[en]. На пів очка їх випередив Ганс Берлінер[en][88].

Молодий шахіст став дуже відомим в Америці завдяки кільком блискучим переможним партіям із відомими шахістами. Фішер дав згоду зіграти на третьому турнірі Lessing Rosenwald[en] Trophy Tournament (1956) у Нью-Йорку, — елітних змаганнях за участю 12-ти гравців, що їх вважали найсильнішими в країні[89]. Фішер не належав до 12-ти найперших за рейтингом гравців США, але йому надіслали спеціальне запрошення. Граючи проти найсильніших шахістів країни, 13-ти річний Боббі зміг набрати лише 4½ з 11, поділивши 8–9-те місця[90]. Однак, приз за блискучу красу[91], йому принесла «безсмертна»[92] партія проти міжнародного майстра[93] Дональда Бірна[89], в якій він пожертвував ферзя, щоб створити невідворотну атаку. Ганс Кмох[en] назвав її «партією століття». Кмох писав: «Ця партія є блискучим шедевром комбінаційної гри, яку показав хлопчик 13 років проти солідного суперника. Її можна порівняти з найвизначнішими рекордами в історії шахових вундеркіндів»[94][95]. Через деякий час Боббі незвично скромно пригадував цю партію: «Я лише робив ходи, які вважав найкращими. Мені просто пощастило»[96].

1957 року в Нью-Йорку Фішер зіграв матч із двох партій проти колишнього чемпіона світу Макса Ейве[7], програвши його ½–1½[97][98][99]. У національному рейтинг-листі, опублікованому 5 травня 1957 року, Фішер мав 2231 пункт, що більш як на 500 пунктів перевищував його показник річної давнини[100]. Це зробило його наймолодшим на той момент майстром в історії американських шахів[101]. У липні в Сан-Франциско Боббі успішно захистив свій титул чемпіона США серед юніорів[7], набравши 8½ з 9[102]. Завдяки таким високим турнірним результатам рейтинг Фішера сягнув позначки 2298 пунктів і він увійшов до десятки активних шахістів країни[103]. У серпні на відкритому чемпіонаті США в Клівленді Фішер набрав 10 з 12, стільки ж як і Артур Бісгаєр, але посів 1-ше місце[7] за додатковими показниками[104][105]. Боббі став наймолодшим переможцем відкритого чемпіонату США[а][106]. Потім виграв відкритий чемпіонат Нью-Джерсі, набравши 6½ з 7[107]. Компанія Пепсі-Кола спонсорувала його матч проти молодого філіппінського майстра Родольфо Кардосо[en], що відбувся у Нью-Йорку. У ньому Фішер переміг з рахунком 6–2[108][109].

Перше звання чемпіона США[ред. | ред. код]

Високий рейтинг і значні турнірні успіхи дозволили Шаховій федерації США запросити Фішера зіграти в чемпіонаті США 1957-58[110]. У цьому турнірі брали участь такі відомі шахісти: шестиразовий чемпіон США Самуель Решевський, чинний тоді чемпіон США Артур Бісгаєр, а також Вільям Ломбарді, який у серпні переміг на Чемпіонаті світу серед юніорів з єдиним в історії тих змагань ідеальним результатом (11–0)[111][112][113]. Бісгаєр передбачав, що Фішер «завершить змагання десь у середині турнірної таблиці або трішки вище»[111]. Попри всі досить скромні передбачення, вісім перемог і п'ять нічиїх дозволили Боббі виграти чемпіонат з результатом 10½ з 13, на пів очка попереду найближчого переслідувача[114][115]. Отож, за два місяці до своєї 15-ї річниці Фішер став наймолодшим чемпіоном США за всю історію[116]. Оскільки той чемпіонат США був одночасно і зональним турніром, то перемога в ньому зробила Фішера міжнародним майстром[117][118], а також дозволила йому взяти учать у міжзональному турнірі 1958 року в[7] Порторожі[108]. Він мав тоді другий рейтинг у країні, 2626 пунктів, поступаючись за ним лише Решевському (2713)[119].

Гросмейстер, кандидат, автор[ред. | ред. код]

Боббі хотів поїхати до Москви. На його благання Регіна написала листа безпосередньо радянському лідерові Микиті Хрущову, просячи дозволу для Боббі взяти участь у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів[ru]. Відповідь була ствердною, але прийшла занадто пізно[120]. Регіна не мала грошей на літак. Однак, наступного року Фішера запросили на ігрове шоу I've Got a Secret[en], де йому подарували два квитки в обидва кінці до Москви[121].

Коли Боббі та Джоан прибули в СРСР, їх одразу ж запросили до Москви[122], а провідником призначили міжнародного майстра Льва Абрамова[ru][123]. Фішер одразу ж захотів відвідати Центральний шаховий клуб[124], де грав у швидкі шахи проти двох молодих радянських майстрів, Євгена Васюкова і Олександра Нікітіна[ru][125]. Фішер виграв усі партії[124]. Шаховий автор В. І. Ліндер так пише про те враження, яке Фішер справив на гросмейстера Володимира Алаторцева коли грав бліц проти радянських майстрів: «1958 року в Центральному шаховому клубі Володимир Олексійович побачив високого і незграбного 15-річного юнака, який у бліц-партіях громив майже всіх, хто потрапляв йому під руку… Алаторцев не став винятком, програвши всі три партії. Його вразила гра юного американця Роберта Фішера, його фантастична впевненість у собі, дивовижна шахова ерудиція й просто блискуча гра! Повернувшись додому, Володимир із захопленням сказав дружині: 'Ось майбутній чемпіон світу!'»[126].

Фішер вимагав, щоб йому організували матч проти чинного тоді чемпіона світу Михайла Ботвинника. Коли йому сказали, що це неможливо, то він захотів зіграти проти Пауля Кереса. «Зрештою, до клубу напівофіційно покликали Тиграна Петросяна…». Фішер і Петросян грали блискавичні партії, більшість із яких виграв Петросян[127]. «Коли Боббі зрозумів, що йому не дадуть зіграти жодної класичної партії, він втратив рівновагу»[128] і сказав, що вже ситий по горло «цими російськими свинями»[129]. Це розсердило радянських представників, що вважали Фішера своїм почесним гостем. Саме тоді югослави запросили Боббі та Джоан приїхати на міжзональний турнір за місяць до його початку. Фішер прийняв запрошення і, прибувши до Югославії, зіграв два тренувальні матчі проти майстрів Драголюба Яношевича і Милана Матуловича[130]. Проти першого Боббі звів унічию обидві партії, а другого здолав у Белграді з рахунком 2½–1½[131].

У Порторожі Фішера супроводжував Ломбарді[132][133]. Шість перших місць на міжзональному турнірі давали право на участь у кандидатському турнірі[134]. Більшість спостерігачів сумнівались, що 15-річний юнак без жодного міжнародного досвіду зможе фінішувати в цій шістці. Втім, Фішер сказав журналісту Міро Радойчичу: «Я можу зіграти внічию проти гросмейстерів, а крім них є ще пів дюжини „патцерів“, яких я збираюсь перемогти»[135][136]. Попри деякі перешкоди на шляху і не дуже вдалий початок, Фішер виконав своє завдання: після сильної кінцівки турніру його результат був 12 з 20 (+6−2=12) і це дозволило поділити 5–6-те місця[7][137]. Радянський гросмейстер Юрій Авербах зазначив[138]:

« Під час боротьби за шахівницею цей хлопчина, майже дитина, показав себе цілком зрілим бійцем, демонструючи дивовижну витримку, точний розрахунок та диявольську винахідливість. Мене особливо вразили навіть не його широкі знання дебюту, а бажання всюди шукати нових шляхів. У його грі можна було помітити неймовірний талант, а також відчути величезну працю з вивчення шахів. »

Сама участь у цьому циклі розіграшів давала шахістові популярність і престиж. У п'ятнадцятирічного Фішера було мало шансів на успіх, проте він увійшов до шістки найкращих і кваліфікувався до турніру претендентів. За це велике досягнення Фішер автоматично отримав титул гросмейстера[9]. Він став першим таким юним гросмейстером в історії шахів. Радянський гросмейстер Давид Бронштейн так описав своє враження від Фішера в Порторожі: «Мені було цікаво спостерігати за Фішером, але я довго не міг зрозуміти, чому цей хлопчик так добре грає в шахи»[139]. У віці 15 років, 6 місяців і 1 день Боббі став наймолодшим в історії шахістом, якому вдалося кваліфікуватися до кандидатського турніру[140].

Перед кандидатським турніром Фішер виграв чемпіонат США 1958–59, набравши 8½ з 11[7][141]. Поділив також 3-тє місце (з Бориславом Івковим) на турнірі Мар-дель-Плата (10 з 14), на пів очка відставши від Людека Пахмана і Мігеля Найдорфа[142]. Поділив 4-6-те місця в Сантьяго (7½ з 12), позаду Івкова, Пахмана і Германа Пілніка[en][143].

На міжнародний турнірі в Цюриху, навесні 1959 року, Фішер на очко відстав від майбутнього чемпіона світу Михайла Таля і на пів очка — від югославського гросмейстера Світозара Глігорича[7][144][145][146].

У 16 років Фішер припинив здобувати формальну освіту, кинувши Старшу школу Еразмус-Голл[en] у Брукліні. Все ж згодом він сам вивчив кілька іноземних мов, тож вмів читати зарубіжну шахову періодику[147]. За словами латвійського майстра Олександра Кобленца[en], навіть вони з Талем не віддавали себе шахам так, як це робив Фішер. Пригадуючи розмову, яка відбулась на турнірі: ""Скажи мені, Боббі, «  — продовжував Таль, — „чи подобається тобі ігровий стиль Лариси Вольперт“? „Вона дуже обережна. Але у вас є інша шахістка, Дмитрієва. Ось її партії мені подобаються“! Тут у нас буквально щелепи відвисли від подиву. Ми з Мішою продивилися тисячі партій, але нам навіть не спадало на думку вивчати творчість наших шахісток. До того ж, де взяти час для цього?! А ось Боббі, виявляється, знайшов!»[148].

До кінця 1959 року Фішер «вдягався жахливо як для чемпіона, з'являючись на найвизначніших і найпочесніших національних і міжнародних змаганнях у светрі та вельветових штанях»[149]. Тепер, заохочуваний Палом Бенко[en] вдягатися ошатніше, Фішер «почав купувати костюми з усього світу, зшиті на замовлення вручну»[150][151]. Він розповів журналістові Ральфу Гінзбургу[en], що у нього сімнадцять пошитих на замовлення костюмів і що всі його сорочки й туфлі ручної роботи[152].

У 16 років Фішер поділив п'яте місце серед восьми учасників на Турнірі претендентів 1959 у Бледі/Загребі/Белграді (Югославія)[153], набравши 12½ з 28. Він залишився далеко позаду переможця турніру Таля, який виграв усі чотири їхні особисті зустрічі[154]. Фішер міг виграти їхню четверту партію, але з двох варіантів вибрав неправильний[9]. Того року Фішер випустив свою першу книгу вибраних партій: Шахові партії Боббі Фішера, опубліковану видавництвом Simon & Schuster[155].

Залишення школи[ред. | ред. код]

Для Фішера шахи стали важливішими, ніж уроки в школі, настільки, що «до четвертого класу він змінив уже шість шкіл»[156]. 1952 року Регіна домовилась про стипендію для Боббі (завдяки його шаховому таланту і «астрономічно високому IQ») в Бруклін-Ком'юніті-Вудфорд[157][158]. Згодом Фішер навчався в Старшій школі Еразмус-Голл в той самий час, коли її відвідували Барбра Стрейзанд і Ніл Даймонд[159][160]. 1959 року студентська рада присудила йому золоту медаль за шахові досягнення[161][162]. Того ж року шістнадцятирічний Фішер кинув школу, щойно міг це зробити законно[163][164]. Пізніше він пояснював Ральфові Гінзбургу: «вас нічому не навчать у школі»[165][166].

Чемпіонат США[ред. | ред. код]

Фішер зіграв на восьми чемпіонатах США, вигравши їх усі[167][168] з перевагою принаймні в одне очко[169]. Він показав такі результати[167][170][171]:

Чемп. США Результат Місце Перевага над
2-м місцем
(очок)
Відсоток Вік Джерело
1957–58 10½ з 13 (+8−0=5) 1 1 81 % 14 [172]
1958–59 8½ з 11 (+6−0=5) 1 1 77 % 15 [173]
1959–60 9 з 11 (+7−0=4) 1 1 82 % 16 [174]
1960–61 9 з 11 (+7−0=4) 1 2 82 % 17 [175]
1962–63 8 з 11 (+6−1=4) 1 1 73 % 19 [176]
1963–64 11 з 11 (+11−0=0) 1 100 % 20 [177]
1965 8½ з 11 (+8−2=1) 1 1 77 % 22 [178]
1966–67 9½ з 11 (+8−0=3) 1 2 86 % 23 [179]

Фішер пропустив чемпіонат 1961-62 років (готувався до Міжзонального турніру 1962), а турнір 1964-65 років не відбувся[180]. У восьми чемпіонатах США Фішер програв лише три партії: Едмарові Меднісу[en] на турнірі 1962-63 років, і в двох підряд раундах турніру 1965 року, Самуелеві Решевському і Робертові Бірну. Його загальний рахунок становить 74 з 90 (61 перемога, 26 нічиїх і 3 поразки)[181].

Олімпіади[ред. | ред. код]

17-річний Фішер грає проти 23-річного чемпіона світу Михайла Таля на шаховій олімпіаді 1960 у Лейпцигу

Фішер не поїхав на Мюнхенську олімпіаду 1958, бо йому відмовили у проханні грати на першій шахівниці, попереду Самуеля Решевського[182]. Деякі джерела стверджують, що 15-річний Фішер не зміг відпроситися зі школи[183]. Згодом Фішер грав за збірну США на першій шахівниці на чотирьох шахових олімпіадах, вигравши в особистому заліку дві срібні медалі й одну бронзову[184]:

Олімпіада Особистий
результат
Відсоток Результат
збірної США
Відсоток[185] Джерело
Лейпциг 1960 13 з 18 (3) 72.2 % 2 72.5 % [186]
Варна 1962 11 з 17 (8) 64.7 % 4 68.1 % [187]
Гавана 1966 15 з 17 (2) 88.2 % 2 68.4 % [188]
Зіген 1970 10 з 13 (2) 76.9 % 4 67.8 % [189]

На чотирьох шахових олімпіадах Фішер показав результат +40-7=18, набравши 49 очок у 65 партіях: 75,4 %[190][191]. 1966 року Фішер ледь не здобув золоту медаль в особистому заліку, набравши 88,23 %, тоді як чемпіон світу Тигран Петросян набрав 88,46 %. Він зіграв на чотири партії більше, ніж Петросян, проти сильніших суперників[192]. Він виграв би золото, якби погодився на пропозицію нічиєї від Флоріна Георгіу, проте він її відхилив і зазнав єдиної поразки[193].

На олімпіаді 1962 у Варні Фішер передбачав, що переможе аргентинського гросмейстера Мігеля Найдорфа за 25 ходів. Він і справді зробив це за 24 ходи, ставши єдиним гравцем, який на тому турнірі завдав поразки Найдорфу[194]. За іронією долі, у цій партії Найдорф застосував саме той дебютний варіант, який названо його ім'ям, — варіант Найдорфа у сицилійському захисті[en][195].

Фішер планував грати за США на Олімпіаді 1968 у Лугано, але відмовився, коли побачив погані ігрові умови[9]. І екс-чемпіон світу Тигран Петросян, і бельгійсько-американський міжнародний майстер Джордж Колтановскі[en], лідер збірної США на тому турнірі, вважають неучасть Фішера в Олімпіаді виправданою[196]. За словами Ломбарді, неучасть Фішера була пов'язана з відмовою Решевського поступитися першою шахівницею[197].

1960-61[ред. | ред. код]

1960 року на сильному турнірі Мар-дель-Плата в Аргентині Фішер набрав 13 з 15 (+13-1=1) й поділив перше місце з радянською зіркою Борисом Спаським[198][199]. На два очки вони випередили Давида Бронштейна[200]. Фішер програв лише Спаському. Ця зустріч поклала початок пожиттєвій дружбі[201].

Єдиним провалом Фішера в його змагальній кар'єрі[202] став турнір у Буенос-Айресі (1960), що його він завершив на 13-16-му місці[7] з результатом 8½ з 19 (+3-5=11), на цілих 4½ очка позаду переможців Віктора Корчного і Самуеля Решевського[203]. За словами Ларрі Еванса, саме під час цього турніру він познайомив Фішера з дівчиною, з якою той отримав перший сексуальний досвід[204]. Пал Бенко пов'язує жахливий виступ Фішера з тим, «що його увагу поглинули жінки та секс. Після цього Фішер пообіцяв, що ніколи не мішатиме жінок і шахи, і дотримав свого слова[205]». 1960 рік Фішер завершив перемогою на невеликому турнірі в Рейк'явіку з результатом 4½ з 5[206], а також перемогою над Клаусом Даргою[en] в товариському матчі в Західному Берліні[207].

1961 року Фішер розпочав проти Решевського матч із 16-ти партій, що проходив у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі[208]. Старшого на 32 роки Решевського вважали фаворитом, оскільки він мав набагато більший досвід матчів і не програв був ще жодного офіційного матчу[209]. Після 11 партій і за рівного рахунку (по дві перемоги та сім нічиїх), матч довелося перервати[7] через суперечку щодо розкладу між Фішером та Жаклін Пятігорскі[en], яка організувала і спонсорувала цю подію[210]. Решевського оголошено переможцем за замовчуванням, тож він одержав відповідну частку призового фонду[211].

На турнірі в Бледі 1961 року, де зібрався зоряний склад, Фішер посів друге місце з результатом 13½ з 19 (+8-0=11), пропустивши вперед лише екс-чемпіона світу Таля[212]. Однак, в особистій зустрічі Фішер вперше переміг Таля[7], і здобув 3½ очка з 4 можливих у партіях з радянськими шахістами. Він єдиний не зазнав там жодної поразки[213][214].

1962: успіх, невдачі, звинувачення в змові[ред. | ред. код]

Міжзональний турнір 1962 року у Стокгольмі Фішер виграв з результатом 17½ з 22 (+13−0=9). Він завершив його без поразок[7] і на 2½ очка[215] випередив найближчого конкурента[216][217]. Американський гросмейстер став першим нерадянським переможцем міжзонального турніру, відтоді як 1948 року ФІДЕ запровадила цю систему розіграшу[218]. Російський гросмейстер Олександр Котов так казав про Фішера[219]:

«

Ми обговорювали гру Фішера з Максом Ейве й Гедеоном Штальбергом. Всіх нас, досвідчених «турнірних вовків», дивувала майстерність гри Фішера в ендшпілі. Коли юний шахіст добре атакує, комбінує, - це зрозуміло, але бездоганна техніка в ендшпілі в 19 років - явище рідкісне. Я можу пригадати лише одного шахіста, який у цьому віці був таким майстерним у закінченні — Василя Смислова.

»

Завдяки цій перемозі Фішер став фаворитом турніру претендентів у Кюрасао[220][221]. Однак, на ньому американський шахіст виступив набагато гірше, ніж очікували, посівши лише 4-те місце серед восьми учасників[222]. Набравши 14 очок із 27 можливих (+8-7=12), він опинився далеко позаду Тиграна Петросяна (17½ з 27), Юхима Геллера і Пауля Кереса (обидва 17 з 27)[223]. Таль дуже сильно захворів під час турніру, і змушений був знятися з нього до завершення. Єдиним учасником, що відвідав Таля в лікарні, був його друг Фішер[224].

Звинувачення на адресу радянських гравців у змові[ред. | ред. код]

20 серпня 1962 року в газеті Sports Illustrated з'явилась стаття Фішера «Росіяни тримають під своїм контролем шаховий світ». У ній він заявив, що троє з п'яти радянських шахістів (Тигран Петросян, Пауль Керес і Юхим Геллер) заздалегідь домовились швидко звести внічию свої партії один проти одного, щоб зберегти енергію для гри проти Фішера. Загалом вважають, що це звинувачення має під собою ґрунт[225][226]. Фішер заявив, що більше ніколи не братиме участь у кандидатському турнірі, оскільки його формат, в поєднанні з гаданою змовою, унеможливили перемогу нерадянського шахіста. Після появи статті Фішера, наприкінці 1962 року ФІДЕ ухвалила радикальні реформи системи плей-оф, замінивши кандидатський турнір кандидатськими матчами на вибування один-на-один[9]. У матчевому форматі Фішер домінуватиме 1971 року[226][227].

Влітку 1962 року Фішер переміг Бента Ларсена у товариському матчі в Копенгагені, що його транслювали на данському ТБ. Пізніше того ж року у Варшаві Фішер переміг Богдана Сливу в командному матчі проти Польщі[228].

На Чемпіонаті США 1962-63 Фішер у першому турі поступився Едмару Меднісу[en]. Лише наприкінці турніру Фішер наздогнав Бісгаєра, що був у відмінній формі. Вони зустрілися між собою в останньому турі, маючи по 7 очок. Бісгаєр добре стояв у мітельшпілі, але припустився грубої помилки, дозволивши Фішеру виграти свій п'ятий поспіль чемпіонат США[229].

Перерва в кар'єрі в середині 1960-х років[ред. | ред. код]

Фішер ще пам'ятав перерваний матч 1961 року проти Решевського, тому відхилив запрошення зіграти на Кубку П'ятигорського 1963 року в Лос-Анджелесі, що зібрав зірок світового рівня[230]. Замість цього виступив у турнірі Вестерн-опен у Бей-Сіті (штат Мічиган), який виграв з результатом 7½ з 8[231][232]. У серпні–вересні 1963 року Фішер виграв чемпіонат штату Нью-Йорк в Поукіпзі, показавши свій перший ідеальний результат 7 з 7[233], попереду Артура Бісгаєра і Джеймса Шервіна[en][234].

На Чемпіонаті США 1963-64 Фішер домігся свого другого ідеального результату, цього разу проти провідних шахістів країни[177][230]. Цей результат підніс його славу, зокрема з'явилась коротка стаття в журналі Лайф[235]. Журнал Sports Illustrated у своїй статті «Дивовижна серія перемог Боббі Фішера» опублікував діаграми всіх одинадцяти партій[236]. Настільки вичерпне розкриття теми шахів було новаторським для провідного американського спортивного журналу. Його 11-0 на чемпіонаті 1963-64 — це єдиний ідеальний результат в історії цього турніру[237], а також один з десяти ідеальних результатів на шахових турнірах найвищого рівня за увесь час[238][239][240]. Девід Гупер[en] і Кеннет Вайлд[en] назвали його «найвидатнішим досягненням такого роду»[238]. Фішер згадує[241]: «На підставі мого однобічного результату (11-0!) Доктор [Ганс] Кмох привітав Ларрі Еванса (друге місце) з „перемогою“ в турнірі… а потім привітав мене з „перемогою у виставі“».

Двадцятиодноходова перемога над Робертом Бірном[en] принесла Боббі приз за красу. Бірн писав:

« Завершальна комбінація настільки глибока, що навіть у момент моєї здачі обидва гросмейстери, які в окремому приміщенні коментували партію глядачам, були впевнені, що це я перемагаю!
Оригінальний текст (англ.)
The culminating combination is of such depth that, even at the very moment at which I resigned, both grandmasters who were commenting on the play for the spectators in a separate room believed I had a won game!
»

Міжнародний майстер Ентоні Саїді[en] так згадував про свою партію останнього туру з непереможеним Фішером[242]:

« Розпочинаючи останню партію я, звичайно ж, не сподівався засмутити Фішера. Я майже не знав цього дебюту, але грав просто, а він продовжив за сценарієм, перевівши гру в простий ендшпіль з мінімальною перевагою кінь проти слона. У коридорі Еванс сказав мені: "добре. Покажи йому, що ми не всі діти".
Оригінальний текст (англ.)
Going into the final game I certainly did not expect to upset Fischer. I hardly knew the opening but played simply, and he went along with the scenario, opting for a N-v-B [i.e., Knight vs. Bishop] endgame with a minimal edge. In the corridor, Evans said to me, "Good. Show him we're not all children."
»

В перерві Саїді побачив спосіб звести партію внічию, але «зробив інший, неправильний хід», і програв[242]. «Шахові видання усього світу писали про це безпрецедентне досягнення. Тільки Бента Ларсена, повсюдного „огудника“ Боббі, результат не вразив: 'Фішер грав проти дітей'»[243].

Навіть після того, як ФІДЕ змінила формат турніру претендентів з кругової системи на олімпійську, де виключається можливість змови[235], Фішер вирішив не брати участі в Міжзональному турнірі 1964 в Амстердамі[9]. Так він позбавив себе можливості боротись за участь у Матчі за звання чемпіона світу 1966[244]. Замість цього шахіст вирушив на гастролі по США і Канаді, які тривали з лютого по травень, проводячи сеанси одночасної гри і лекції в понад сорока містах[245]. 94 % його перемог у понад 2000 зіграних партій є одним з найкращих показників в історії[246]. Фішер відхилив запрошення захищати кольори збірної США на шаховій Олімпіаді 1964 в Тель-Авіві[247].

Успішне повернення[ред. | ред. код]

Фішер несподівано забажав узяти участь у Меморіалі Капабланки, що мав відбутись у Гавані в серпні-вересні 1965 року[248]. Оскільки Держдеп відмовився підтвердити дійсність його паспорту для поїздки на Кубу[249], то він запропонував унікальну домовленість, на яку погодились офіційні особи і гравці. Фішер робив свої ходи в приміщенні Шахового клубу Маршалла[en], а потім їх передавали по телетайпу на Кубу[250][251][252][253]. На Кубі ці ходи виконував син Хосе Рауля Капабланки[7]. Людек Пахман зауважив, що Фішер «був у незручному становищі через довші ігрові сесії, внаслідок необхідності передавати ходи, і це стало однією з причин, чому він програв трьом своїм головним суперникам»[254]. Турнір став «випробуванням» для Фішера, якому довелося пережити восьми-, а іноді й дванадцятигодинні ігрові сесії[255]. Попри перевагу, яку мали інші гравці, Фішер поділив 2-4-те місця з результатом 15 з 21 (+12-3=6)[256]. Перше місце посів екс-чемпіон світу Василь Смислов, якого Фішер переміг в особистій зустрічі[254]. ЗМІ широко висвітлювали цей турнір[257][258].

У грудні Фішер виграв свій сьомий чемпіонат США (1965), набравши 8½ з 11 (+8-2=1)[259], попри поразки від Роберта Бірна і Самуеля Решевського у восьмому і дев'ятому раундах[260][261]. Крім того, він помирився з місіс П'ятігорські і прийняв запрошення на дуже сильний другий Кубок П'ятигорського (1966), який пройшов у Санта-Моніці. Той турнір він розпочав катастрофічно і після восьми турів ділив останнє місце, маючи 3 з 8. Потім провів дуже сильну серію 7 з 8. Зрештою, фіналіст Чемпіонату світу Борис Спаський випередив його на пів очка, він здобув 11½ з 18, а Фішер 11 з 18 (+7-3=8)[8][262][263].

Тепер Фішеру було 23 роки і віднині він перемагатиме у всіх матчах та турнірах, в яких візьме участь[8].

Увосьме і востаннє Фішер виграв чемпіонат США (1966-67), лише тричі зігравши внічию (+8-0=3)[264][265]. У березні–квітні та серпні–вересні виграв сильні турніри в Монте-Карло 7 з 9 (+6-1=2)[266] і Скоп'є 13½ з 17 (+12-2=3)[267][268]. На Філіппінах зіграв дев'ять показових матчів проти сильних супротивників, набравши 8½ з 9[269].

Лідерство в міжзональному турнірі й відмова від подальшої участі[ред. | ред. код]

Перемога Фішера на чемпіонаті США 1966-67 дозволила йому взяти участь у наступному циклі Чемпіонату світу[259].

На Міжзональному турнірі 1967 року в Сусі (Туніс) Фішер набрав 8½ очок у перших 10 партіях і вийшов у лідери. Організатори поставились з розумінням до його належності до Всесвітньої Церкви Бога Суботи сьомого дня[en], але вона коштувала Фішеру декількох вихідних днів. Це призвело до суперечок щодо розкладу[270] і змусило його на знак протесту знятися спочатку з двох партій, а потім взагалі з турніру. Так він позбавив себе права змагатись за участь у Матчі за звання чемпіона світу 1969[8][271]. Труднощі у спілкуванні з дуже недосвідченими місцевими організаторами також були суттєвим чинником, оскільки Фішер погано знав французьку мову, а вони — англійську. Ніхто з туніських офіційних осіб не мав попереднього досвіду проведення заходу такого масштабу[272].

Оскільки Фішер завершив менше, ніж половину від запланованих партій, то всі його результати анульовано і викреслено з офіційних результатів турніру[227].

Друга перерва в кар'єрі[ред. | ред. код]

1968 року Фішер з великою перевагою[273] виграв турніри в Нетанії з 11½ з 13 (+10-0=3)[274] та Вінковцях 11 з 13 (+9-0=4)[275]. Потім на 18 місяців припинив виступи, за винятком перемоги над Ентоні Сайді в командному матчі Нью-Йоркської Метрополітен-ліги 1969 року[276][277]. Того року Фішер (з допомогою гросмейстера Ларрі Еванса) випустив свою другу книгу вибраних партій: 60 моїх пам'ятних партій[en], яку опублікувало видавництво Simon & Schuster[278]. Книга «мала миттєвий успіх»[279].

1969—1972: чемпіон світу[ред. | ред. код]

1970 року Фішер розпочав нову спробу стати чемпіоном світу. Цей драматичний марш до титулу зробив його ім'я загальновідомим і вивів шахи на перші шпальти газет. Він виграв цей титул у 1972 році, але втратив його три роки по тому.

Шлях до звання чемпіона світу[ред. | ред. код]

Протокол гри Фішера проти Мігеля Найдорфа в 3-му раунді Шахової олімпіади 1970 в Зігені (Німеччина)

Чемпіонат США 1969 року був, водночас, і зональним відбірковим турніром, із якого перші троє учасників виходили в міжзональний. Однак, Фішер не взяв участі в цьому чемпіонаті США через розбіжності щодо призового фонду. Пал Бенко, який на ньому посів одне із трьох перших місць, погодився поступитися Фішеру своїм місцем у міжзональному турнірі, щоб той мав шанс у ще одному чемпіонському циклі. Ломбарді, який був би «наступним у черзі» після Бенко, зробив те саме[280][281][282][283][284][285].

У 1970 і 1971 роках Фішер «домінував над сучасниками до міри, ніколи не баченої ні до, ні після»[286].

Напередодні міжзонального турніру 1970, в березні і квітні 1970 року найкращі шахісти світу взяли участь у матчі СРСР проти решти світу в Белграді (Югославія), який часто називають «Матчем століття». Багато подиву викликало рішення Фішера взяти в ньому участь[287].

Фішер прилетів до Белграда[288] з наміром зіграти за збірну решти світу на першій шахівниці[289]. Проте, данський гросмейстер Бент Ларсен вважав, що нещодавні турнірні перемоги дають право грати на першій шахівниці саме йому, хоча Фішер мав вищий рейтинг Ело[289][290]. На подив усіх, Фішер погодився поступитись першою шахівницею[291]. Хоча збірна СРСР все ж здобула перемогу з мінімальним рахунком 20½–19½, втім «на чотирьох перших шахівницях совітам вдалося виграти лише одну партію з можливих шістнадцяти. Боббі Фішер став найкращим представником своєї команди, перемігши Петросяна з рахунком 3-1 (дві перемоги й дві нічиї)»[8][292]. «Фішер нікому не залишив жодного сумніву в тому, що він з користю використав свою тимчасову перерву від турнірів. Петросяна було майже не впізнати в перших двох партіях із чотирьох. Потім він зібрався й почав тиснути на супротивника, але не зміг досягнути більшого, ніж двох нічиїх»[289].

Після матчу СРСР проти решти світу відбувся неофіційний чемпіонат світу з бліцу (по 5 хвилин кожному на партію) в Херцегу-Новому. Петросян і Таль вважалися фаворитами[293], але Фішер розгромив увесь зоряний склад учасників. У 22-х партіях він набрав 19 очок (+17-1=4) і набагато випередив Таля (14½)[8], Корчного (14), Петросяна (13½) і Бронштейна (13)[293][294]. Фішер програв лише одну партію (Корчному, який також виявився єдиним, хто досяг хоча б рівного результату в особистих зустрічах з ним у двоколовому турнірі)[295][296]. Фішер «розгромив з сухим рахунком таких королів бліцу, як Таль, Петросян і Смислов»[297]. Таль з подивом зрозумів, що «за весь турнір Фішер не прогавив жодного пішака!», тоді як інші гравці «прогавлювали коней табунами, а слонів — стадами»[297][298]. Для Ломбарді, який зіграв проти Фішера багато партій у бліц[299], його перемога з перевагою 4½ очка «стала приємним сюрпризом»[300].

Фішер у Белграді під час Матчу століття 1970 року

У квітні–травні 1970 року Фішер переміг у Ровіні/Загребі з результатом 13 з 17 (+10-1=6), на два очка випередивши Глігорича, Горта, Корчного, Смислова і Петросяна[301][302]. У липні–серпні розгромив переважно гросмейстерський склад у Буенос-Айресі, випередивши найближчого суперника на 3½ очка 15 з 17 (+13-0=4)[303]. Потім він зіграв на першій шахівниці за збірну США на 19-й шаховій Олімпіаді в Зіґені, де здобув срібну медаль в особистому заліку, набравши 10 з 13 (+8-1=4)[189], зазнавши єдиної поразки від тодішнього чемпіона світу Бориса Спаського[304]. Одразу після Олімпіади Фішер переміг Ульфа Андерссона[en] у виставковій грі, організованій шведською газетою Expressen[305]. Він підняв свою гру на новий рівень[306].

У листопаді–грудні 1970 року в Пальмі Фішер виграв Міжзональний турнір з результатом 18½ з 23 (+15-1=7)[307]. Він на цілих 3½ очка випередив Ларсена, Юхима Геллера і Роберта Гюбнера[308][309] і завершив турнір сімома перемогами поспіль[310][311]. Якщо не брати до уваги Міжзональний турнір у Сусі (з якого Фішер знявся бувши лідером), то ця перемога забезпечила йому перше місце вже восьмий турнір поспіль[312]. Проте, екс-чемпіона світу Михайла Ботвинника не вразили його результати, й він заявив: «Фішера оголосили генієм. Я не згоден з цим… Для того, щоб заслужити звання генія в шахах, ви повинні перемогти рівних суперників з великим відривом. Донині він не робив цього»[313].

У чвертьфіналі претендентських матчів 1971 року Боббі випало грати проти радянського гросмейстера і піаніста-концертмейстера, Марка Тайманова. Матч розпочався в середині травня у Ванкувері (Британська Колумбія, Канада)[314]. Фішер був загальновизнаним фаворитом[314][315]. Тайманов мав підстави для власної впевненості. Його надійним помічником був Ботвинник, який «ретельно вивчив творчість Фішера і зібрав усеохопне 'досьє' на нього», що залишилося відтоді, як він сам домовлявся з Фішером про матч[316]. Після того, як Фішер переміг Тайманова у другій партії матчу, той запитав переможця, як йому вдалося придумати хід 12. N1c3. Фішер відповів: «що ідея була не його — він натрапив на неї в монографії радянського майстра Олександра Нікітіна[ru], де була маленька виноска з рекомендацією цього ходу»[317]. Тайманов так сказав про це: «дивовижно, що я, експерт з сицилійського захисту, залишив поза увагою цю теоретично важливу репліку свого співвітчизника, а Фішер побачив її в книзі іноземною мовою!»[318]. За рахунку 4-0 на користь Фішера, відкладання п'ятої партії треба було бачити[319]. Шенберг так це описує[320]:

Тайманов приїхав до Ванкувера з двома секундантами, обидва гросмейстери. Фішер був сам. Йому здалося, що вигляд Тайманова та його секундантів — найсмішніше, що він коли-небудь бачив. Тайманов і його секунданти мали кишенькові набори і шість рук швидко рухались у повітрі, варіанти носились усюди. А сам Тайманов сидів зі спантеличеним виглядом. Перед самим відновленням гри [п'ятої партії] секунданти давали Тайманову останні поради. Коли бідний Тайманов увійшов в ігрову залу й сів, щоб протистояти Фішеру, його голова була так переповнена суперечливими продовженнями, що він занервував, поставив туру під бій і одразу ж здався.

Фішер обіграв Тайманова з рахунком 6-0[8]. Важко згадати прецедент настільки розгромного рахунку у відбірковому матчі на звання чемпіона світу[321].

Програвши останню партію цього матчу, Тайманов знизав плечима і сказав сумно Фішеру: «Ну що ж, у мене ще залишається музика[322]». Після цього виступу Тайманова виключили зі збірної СРСР і на два роки заборонили виїжджати за кордон. Йому заборонили писати статті й позбавили місячної стипендії; [і] влада заборонила йому виступати на сцені[323]. Ця розгромна поразка практично поставила хрест на шаховій кар'єрі Тайманова[324].

У наступному матчі Фішеру належало грати проти данського гросмейстера Бента Ларсена. Спаський передбачав уперту боротьбу: «Ларсен трохи сильніший духом»[325]. Перед початком матчу Ботвинник так висловився перед радянською телеаудиторією[326]:

Важко сказати, як завершиться матч, але певно, що такої легкої перемоги, як у Ванкувері [проти Тайманова] Фішер не здобуде. Я думаю, що Ларсен має в запасі неприємні сюрпризи для [Фішера]. Розібравшись у такий спосіб з Таймановим, Фішер захоче зробити так само з Ларсеном, а це неможливо.

Фішер переміг Ларсена з таким самим рахунком 6-0[8]. Роберт Бірн пише: «Певною мірою я міг зрозуміти матч проти Тайманова як якусь цікавинку — майже дивацтво, дивне шахове явище, що ніколи не повториться. Але тепер мені бракує слів, щоб висловити свою розгубленість… Мені надто складно пояснити, як Боббі, чи хтось узагалі, міг виграти шість партій поспіль у такого генія гри як Бент Ларсен»[327]. Лише рік тому Ларсен грав на першій шахівниці за збірну решти світу, а Фішер на другій, до того ж він завдав Фішеру єдиної поразки на міжзональному турнірі. Гаррі Каспаров пізніше писав, що жоден гравець ніколи не здобував перевагу над своїми суперниками порівняну з фішеровим «неймовірним» результатом 12-0 у двох матчах[328]. Спеціаліст з шахової статистики Джефф Сонас зробив висновок, що перемога над Ларсеном дала Фішеру «найвищий в історії рейтинговий перформенс за один матч»[329].

8 серпня 1971 року, готуючись до свого останнього кандидатського матчу проти екс-чемпіона світу Тиграна Петросяна, Фішер взяв участь у турнірі зі швидких шахів у Манхеттенському шаховому клубі[en], вигравши його з результатом 21½ з 22 проти сильного складу учасників[294][330].

Попри результати Фішера проти Тайманова і Ларсена, майбутній матч проти Петросяна здавався непростим завданням[331]. Однак, радянський уряд непокоївся через Фішера[332][333]. «Журналісти запитали Петросяна, чи матч триватиме всі дванадцять партій… 'Можливо я виграю його раніше', — відповів Петросян»[334], а потім заявив: «[дев'ятнадцять поспіль] перемог Фішера не справили на мене враження. Він видатний шахіст, але не геній»[335]. У першій зустрічі Петросян зіграв важливу теоретичну новинку і досягнув переваги, але далі грав невпевнено і зрештою Фішер виграв ту партію[336][337][338]. Завдяки цьому переможна серія Фішера сягнула 20 партій проти найсильніших гравців світу (у міжзональному турнірі й претендентських матчах), що поступається лише 25 перемогам підряд Стейніца в 1873—1882 роках[339][340]. Петросян виграв другу партію, нарешті перервавши серію Фішера[341]. Після трьох нічиїх поспіль, Фішер взяв наступні чотири партії, і виграв матч з рахунком 6½–2½[8] (+5-1=3)[342]. «Sports Illustrated» опублікувала статтю про матч, назвавши причиною домінування Фішера застарілу систему підготовки Петросяна[343]:

Нещодавній рекорд Фішера, цілком можливо, свідчить, що він зробив прорив у сучасній шаховій теорії. Взяти, наприклад, його відповідь на добре підготовлений 11-й хід Петросяна в першій партії: російські фахівці тижнями працювали над цим варіантом, але коли його раптом випробували на Фішерові, він самотужки прорахував варіанти й виграв, застосовуючи прості, класичні принципи.

По завершенню матчу Петросян зазначив: «Після шостої партії Фішер справді став генієм. Натомість я або зламався, або втомився, або ще щось трапилося, але останні три партії вже не були шахами»[344][345]. «Деякі експерти й далі наполягали на тому, що Петросян був не в формі, і що він повинен був мати позитивний рахунок наприкінці шостої партії»… на що Фішер відповів: «Люди грають проти мене нижче своїх можливостей упродовж п'ятнадцяти років»[346]. Матчеві результати Фішера спантеличили Ботвинника: «важко щось сказати про матчі Фішера. Поки відбуваються дива. Коли Петросян грав як Петросян, Фішер грав як дуже сильний гросмейстер, та коли Петросян почав припускатися помилок, Фішер перетворився на генія»[347].

На той момент Фішер досяг набагато більшого рейтингу, ніж будь-який гравець в історії[348]. У рейтинг-листі ФІДЕ за липень 1972 року його рейтинг Ело 2785 був на 125 пунктів вищим, ніж у гравця, що займав друге місце, Бориса Спаського[349][350][351]. Завдяки своїм результатам він з'явився на обкладинці журналу Лайф[352] і кинув виклик чемпіонові світу Борисові Спаському, якого раніше ніколи не перемагав (+0-3=2)[353][354].

Матч на першість світу[ред. | ред. код]

Фішер в Амстердамі в 1972 році з візитом, щоб обговорити деталі матчу за звання чемпіона світу з тодішнім президентом ФІДЕ Максом Ейве
Фішер в Амстердамі в 1972 році

Напередодні матчу зі Спаським Фішер вчергове проявив упертість щодо умов організації матчів та турнірів, яку демонстрував упродовж усієї кар'єри. З-поміж можливих місць проведення першим вибором Фішера став Белград (Югославія), тоді як Спаський вибрав Рейк'явік (Ісландія)[355]. Деякий час здавалося, що спір вирішиться шляхом поділу матчу між двома цими містами, але домовитись не вдалося[356]. Після того, як цю проблему вирішили, Фішер відмовлявся їхати до Ісландії поки не збільшать призовий фонд. Лондонський фінансист Джим Слейтер[en] пожертвував додаткові $125,000, після чого призовий фонд склав безпрецедентні $250,000 (на сьогодні $1.50 млн) і, зрештою, Фішер погодився грати[357].

До і під час матчу Фішер звертав особливу увагу на свою фізичну підготовку та форму, що було відносно новим підходом серед тогочасних топ-шахістів. Він довів свої тенісні навички до пристойного рівня, й часто грав у вихідні дні в Рейк'явіку. Він також домовився, щоб одноосібно користуватись готельним басейном у певні години, й подовгу в ньому плавав, зазвичай пізно ввечері[358]. За даними радянського гросмейстера Миколи Крогіуса, Фішер «приділяв значну увагу спорту, він плавав і навіть боксував…»[359]

Матч проходив у Рейк'явіку з липня по вересень 1972 року. Фішера супроводжував Вільям Ломбарді; окрім допомоги з аналізом[360] він, можливо, відіграв важливу роль у тому, що Фішер погодився грати цей матч і дограв його до кінця[361]. Цей матч став першим, що показували на американському телебаченні в прайм-тайм[362][363]. Фішер по-дивному програв перші дві партії: у першій — ризиковано побив пішака в нічийному ендшпілі, другу — відмовився грати через суперечку щодо ігрових умов[364]. Можливо Фішер і здав би так само весь матч, але Спаський не бажав перемогти за замовчуванням, тому поступився і погодився на вимоги Фішера перенести наступну партію в підсобку, подалі від камер, присутність яких нервувала Фішера[365][366]. Після цієї партії матч повернули на сцену і він продовжився без подальших серйозних інцидентів. Фішер виграв сім з наступних дев'ятнадцяти партій, програв лише одну й звів унічию одинадцять. Отже, він виграв матч з рахунком 12½–8½ й став 11-м чемпіоном світу з шахів[8][362].

На ґрунті холодної війни матч став медіа-сенсацією[367]. Названий «матчем століття»[368][369][370], він потрапив на перші шпальти американських і світових ЗМІ[371][372]. Перемога Фішера стала американською перемогою в царині, де радянські гравці — тісно ототожнювані з державою й за її фінансової підтримки — домінували впродовж попередньої чверті століття. Каспаров зазначив, що «Фішер ідеально вписується в контекст епохи „холодної війни“: американський геній-одинак кидає виклик радянській шаховій машині й перемагає її»[373][374]. Голландський гросмейстер Ян Тімман назвав перемогу Фішера «історією самотнього героя, який долає цілу імперію»[375]. Сестра Фішера відзначила, що «Боббі зробив це все в країні, майже зовсім без шахової культури. Ніби ескімоси розчистили тенісний корт серед снігу, а потім виграли чемпіонат світу»[376].

Після повернення шахіста до Нью-Йорка[377] відбувся День Боббі Фішера[378]. Йому запропонували численні спонсорські контракти на суму щонайменше $5 млн ($29,9 млн на сьогодні), та він не погодився на жоден[379]. Боббі з'явився на обкладинці Sports Illustrated[380] разом з американським олімпійським чемпіоном з плавання Марком Шпіцом. Його також показали у спецвипуску Боба Гоупа[381]. 1972 року кількість членів Американської шахової федерації подвоїлась[382], а 1974 року досягла свого піку: в американських шахах ці роки часто називають «бумом Фішера». Цей матч викликав більший інтерес у всьому світі, ніж будь-який чемпіонат з шахів до чи після нього[383].

Позбавлення титулу[ред. | ред. код]

1975 року Фішеру належало захищати свій титул проти Анатолія Карпова, що здобув це право через сито претендентських матчів[384]. Фішер, який не грав офіційних партій з моменту свого матчу на першість світу зі Спаським, виклав пропозицію щодо матчу у вересні 1973 року, через представника ФІДЕ Фреда Крамера. Він висунув три основні вимоги, що не підлягали обговоренню:

  1. Матч триває до 10 перемог, не рахуючи нічиїх.
  2. Жодних обмежень на кількість зіграних партій.
  3. За рахунку 9-9 чемпіон (Фішер) зберігає титул і призовий фонд ділиться порівну[385].

З'їзд ФІДЕ відбувся 1974 року в ході 21-ї шахової олімпіади в Ніцці (Франція). Делегати проголосували за пропозиції Фішера про гру до 10 перемог, але відхилили дві інші, а також обмежили кількість партій у матчі до 36[386]. У відповідь на таке рішення ФІДЕ, Фішер відправив телеграму Ейве 27 червня 1974 року[387][388][389]:

Я чітко висловився в своїй попередній телеграмі щодо моїх умов проведення матчу: не враховувати нічиї, не обмежувати кількість партій і за рахунку 9:9 вважати матч таким, що закінчився внічию, призовий фонд ділиться порівну, але чемпіон зберігає титул. Містер Кремер повідомив мені, що делегати відхилили мої пропозиції. Такими діями ФІДЕ виступив проти моєї участі в матчі на першість світу 1975 року. Тому я відмовляюсь від свого титулу чемпіона світу ФІДЕ. З повагою, Боббі Фішер.

Делегати відповіли, підтвердивши своє попереднє рішення, але не прийняли відмову Фішера і попросили його переглянути її[390]. Багато оглядачів вважали пункт Фішера про рахунок 9-9 несправедливим, оскільки в цьому випадку претендент мав перемагати з перевагою принаймні у два очки (10-8)[391]. Ботвинник назвав пункт про 9-9 «неспортивним»[392]. Віктор Корчной, Давид Бронштейн і Лев Альбурт вважали пункт про 9-9 обґрунтованим[393][394][395].

Завдяки тому, що посадові особи Шахової федерації США продовжували докладати зусиль[396], у березні 1975 року в місті Берген (Нідерланди) відбувся спеціальний з'їзд ФІДЕ[397]. Там делегати погодилися з тим, що матч має бути безстроковим, але знову, з результатом 35 голосів проти 32-х, відхилили пункт про 9-9[398]. ФІДЕ встановила крайній строк — 1 квітня 1975 року — аби Фішер і Карпов підтвердили свою участь у матчі. До 3 квітня від Фішера не надійшло жодної відповіді. Тож, за замовчуванням, Карпов офіційно став чемпіоном світу[399]. У своїй автобіографії 1991 року він висловив жаль, що матч не відбувся, і ствердив, що втрачена можливість зіграти проти Фішера сповільнила його прогрес як шахіста. Після 1975 року Карпов кілька разів мав дружні зустрічі з Фішером і намагався влаштувати матч. Та зрештою Карпов не досяг успіху, оскільки сам він ніколи б не погодився грати до 10[400].

Браян Карні в Уолл-стріт джорнел висловив думку, що після перемоги Фішера над Спаським 1972 року Боббі вже не треба було нічого доводити, окрім того, що, можливо, хтось одного дня переможе його, а його не цікавив ризик поразки. Він також припустив, що відмова Фішера визнавати колег призвела до розквіту його параної: «Титул чемпіона світу, який він виграв… підтвердив його уявлення про самого себе як шахіста, але й відділив його від гуманізуючого впливу навколишнього світу. Він поринув у якесь божевілля»[226].

Раптове відлюдництво[ред. | ред. код]

Після матчу за звання чемпіона світу 1972 року Фішер не грав жодного офіційного матчу впродовж майже 20 років[401]. 1977 року в Кембриджі (штат Массачусетс) він зіграв три партії проти шахової програми MIT Грінблатт[en], вигравши їх всі[402].

Він переїхав до Лос-Анджелеса й на деякий час зв'язався з апокаліптичною сектою, відомою як «Всесвітня Церква Бога[en]»[403][404]. 26 травня 1981 року, під час прогулянки в Пасадені, Фішера затримав патрульний поліцейський, тому що він був схожий на чоловіка, який тільки що скоїв пограбування в цьому районі[405]. Фішер заявляв, що його легко поранили під час затримання[406], і сказав, що його утримували впродовж двох днів та вчиняли над ним насильство й різні знущання[407]. Потім його випустили під заставу $1,000[408]. Фішер опублікував 14-сторінковий буклет з детальною розповіддю цього досвіду, й стверджував, що його арешт «спланували й підлаштували»[409][410][411].

1981 року Фішер жив у будинку гросмейстера Пітера Бійясаса[en], де впродовж чотирьох місяців сімнадцять разів переміг господаря у серіях швидких партій[412][413]. В інтерв'ю репортерові «Спортс Іллюстрейтед» Вільямові Неку Бійясас так оцінив гру Фішера[411][414]:

Він був надто сильним. Не було жодного сенсу грати з ним. Це було не цікаво. Мене громили, і я не розумів чому. Не те, щоб я робив ту чи іншу помилку. Мене поступово перегравали, від самого початку. Йому не треба було думати. Найсумніше те, що я навіть не виходив з міттельшпілю в ендшпіль. Я навіть не пам'ятаю ендшпілю. Він щиро вважає, що йому немає проти кого грати, ніхто не гідний його. Я грав з ним, і можу засвідчити це.

У 1988—1990 роках Фішер мав стосунки з німецькою шахісткою Петрою Штадлер, з якою його познайомив Спаський. Коли Штадлер пізніше опублікувала книгу про цей роман[415], то Спаський вибачився перед Фішером[416].

Реванш зі Спаським 1992 року[ред. | ред. код]

Після двадцяти років ізоляції Фішер з'явився на публіці, щоб 1992 року зіграти в «матчі-реванші 20-го століття» проти Бориса Спаського (який тоді ділив 96-102-ге місця в рейтингу ФІДЕ). Цей матч проходив у Светі-Стефані та Белграді, попри ембарго ООН до Югославії, яке включало санкції щодо комерційної діяльності. Фішер вимагав, щоб організатори анонсували цей матч як «Чемпіонат світу з шахів», хоча офіційним чемпіоном світу ФІДЕ був Гаррі Каспаров. Фішер наполягав, що саме він все ще був справжнім чемпіоном світу, і що результати всіх партій в рамках санкційованих ФІДЕ матчів за звання чемпіона світу, за участю Карпова, Корчного і Каспарова, було заздалегідь визначено[417]. Призовий фонд матчу-реваншу становив $5 млн, з яких $3,35 млн. отримував переможець[418][419].

За словами гросмейстера Ендрю Солтіса[en][420]:

[Матчеві партії] були досить високої якості, особливо, наприклад, в порівнянні з чемпіонськими матчами Каспарова 1993, 1995, 2000 років. Проте, ці партії також нагадали багатьом шанувальникам наскільки не на своєму місці був Фішер у 1992 році. Він все ще грав дебюти попереднього покоління. Крім того, він був єдиним сильним гравцем у світі, який не довіряв комп'ютерам і не оточив себе секундантами і прохачами.

Фішер виграв матч з результатом 10 перемог, 5 поразок і 15 нічиїх[421]. Каспаров заявив, що «Боббі грає добре, і не більше того. Можливо, його сила становить 2600 або 2650. Між нами суттєва різниця»[422]. На думку Яссера Сейравана[en], матч довів, що за ігровою силою Фішер був «десь у першій десятці світу»[423].

Під час матчу Фішер і Спаський дали десять прес-конференцій[424]. Сейраван був присутній на матчі й кілька разів зустрічався з Фішером; вони разом проаналізували деякі партії, а також поспілкувались. Сейраван пізніше писав: «після 23 вересня [1992] я викинув з голови більшу частину всього того, що колись читав про Боббі. Суцільне сміття. Боббі — це жива знаменитість, яку найбільше не розуміють і перебріхують»[425]. Він додав, що Фішер не соромився камери, залюбки посміхався і сміявся, був «чудовим дотепником» і «цілком приємним співрозмовником»[426].

Міністерство фінансів США попередило Фішера, що якщо він зіграє в матчі, то порушить розпорядження 12810 президента Джорджа Буша-старшого щодо виконання резолюції 757 Ради Безпеки ООН, і його засудять за економічну діяльність у Югославії[427][428]. У відповідь, під час першої запланованої прес-конференції 1 вересня 1992 року, перед представниками міжнародної преси, Фішер плюнув на розпорядження зі словами: «це моя відповідь»[429]. Це порушення змусило федеральних чиновників США по завершенні матчу ініціювати ордер на його арешт[430], посилаючись, у відповідній частині, на «50-й розділ Кодексу США §§ 1701, 1702 і 1705, а також розпорядження 12810»[431][432]

Перед матчем-реваншем проти Спаського Фішер виграв тренувальний матч проти Світозара Глігорича у Светі-Стефані з результатом 6 перемог, 1 поразка і 3 нічиї[433].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Релігійна приналежність[ред. | ред. код]

У випуску журналу Harper's за січень 1962 року є інтерв'ю Фішера з такими словами: «останнім часом я читаю книги Ніцше і він каже, що релігія призначена для того, щоб просто притупляти почуття людей. Я погоджуюсь»[434][435].

У середині 1960-х років Фішер вступив у Всесвітню Церкву Бога[en]. Ця церква проповідувала суботу як святий день[en] і забороняла працювати (і грати в змагальні шахи) в суботу[436]. За словами його друга і колеги Ларрі Еванса, 1968 року Фішер мав філософське відчуття, що «наближається кінець світу», і що можна трохи заробити, опублікувавши 60 моїх пам'ятних партій[437]; Фішер вважав, що скоро настане Схоплення[en][438].

У середині 1970-х років Фішер пожертвував значні кошти на Всесвітню Церкву Бога[439]. 1972 року один журналіст заявив, що «Фішер майже настільки ж серйозно ставиться до релігії, як до шахів», а сам чемпіон приписував вірі значне покращення своєї гри[440][441]. Проте, пророцтва Герберта В. Армстронга[en] не збулись[442]. Зрештою 1977 року Фішер покинув церкву, «звинувативши її в „сатанізмі“, і затято атакував її методи та провідництво»[412].

Антисемітизм[ред. | ред. код]

Хоча мати Фішера була єврейкою[en], він відкидав спроби визначити його як єврея[21][434][443]. 1984 року він написав листа до редактора Енциклопедії юдаїки[en], й вимагав, щоб його ім'я вилучили з майбутніх видань. Він додав: «Я пропоную, щоб ви припинили обманом зараховувати мене до євреїв […] а краще пропагували свою релігію за рахунок її власних чеснот, якщо вона справді має хоч якісь!»[444].

Фішер робив численні антисемітські заяви і сповідував загальну ненависть до євреїв, принаймні від початку 1960-х років[434][445]. Ян Гейн Доннер[en] писав, що на момент турніру в Бледі 1961 року «Гітлер був його кумиром і він прочитав про нього все, що могло потрапити до рук»[202]. Доннер повів Фішера у воєнний музей, який «справив велике враження, адже [Фішер] не зла людина, і потім він був стриманішим у своїх висловлюваннях, принаймні сказаних мені»[202].

Починаючи з 1980-х років коментарі Фішера про євреїв були головним мотивом його публічних і приватних висловлювань[446]. Він відкрито заперечував Голокост і називав США «фарсом, який контролюють брудні, горбоносі, обрізані єврейські виродки»[447]. Між 1999 і 2006 роками основним засобом спілкування Фішера з публікою було інтерв'ю на радіо. Він взяв участь у принаймні 34 таких передачах, переважно з радіостанцій на Філіппінах, а також в Угорщині, Ісландії, Колумбії та Росії. 1999 року дав інтерв'ю на радіостанції в Будапешті, в ході якого описав себе як «жертву Міжнародної єврейської змови». В іншому інтерв'ю на радіостанції Фішер сказав, що 1977 року, після прочитання Таємного світового уряду Графа Черепа-Спиридовича[en], йому стало зрозуміло, що єврейські спецслужби полюють на нього[448]. Попри власні погляди, Фішер зберігав добрі стосунки з єврейськими шахістами[449].

Життя в еміграції[ред. | ред. код]

Після матчу 1992 року проти Спаського, Фішер, тепер втікач, поринув назад у відносне відлюдництво, оселився в Будапешті і нібито мав роман з молодою угорською шаховою майстринею Зітою Райчаньї[411][450]. Фішер стверджував, що класичні шахи застаріли і тепер він грає в бліц у шахи 960. Він відвідав сім'ю Полгар у Будапешті і проаналізував багато партій разом з Юдіт, Жужою і Софією[451][452]. У 1998/99 роках жив у будинку молодого угорського гросмейстера Петера Леко[453].

Від 2000 до 2002 року Фішер жив у місті Баґйо на Філіппінах[454], мешкаючи в тому ж житловому комплексі, що й філіппінський гросмейстер Еугеніо Торре[en], близький друг Боббі, який був його секундантом під час матчу зі Спаським 1992 року[454]. Торре познайомив Фішера з Мерилін Янг, якій було 22 роки[455]. 21 травня 2001 року Мерилін Янг народила дочку на ім'я Джинкі Янг і заявила, що Фішер — її батько[456][457].

Коментарі щодо терактів 11 вересня[ред. | ред. код]

Одразу після опівночі 12 вересня 2001 року за місцевим філіппінським часом (близько чотирьох годин після терактів 11 вересня 2001 року в США), Фішер дав інтерв'ю Пабло Меркадо в прямому ефірі радіостанції Баґйо Сіті. Фішер заявив, що щасливий від того, що стались напади авіалайнерів, і так висловив свій погляд на зовнішню політику США та Ізраїлю: «Я вітаю цю дію. Дивлюся, ніхто не бере до уваги, що США та Ізраїль убивають палестинців… упродовж багатьох років»[458][459][460][461]. Він також сказав, що «той жахливий спосіб, у який США ведуть себе по всьому світі… Це просто підтверджує, що посієш, те й пожнеш, навіть для Сполучених Штатів»[458][459]. Фішер також згадав фільм Сім днів у травні і сказав, що сподівається на військовий переворот у США «[я сподіваюся] країну захоплять військові, які закриють всі синагоги, заарештують усіх євреїв, стратять сотні тисяч єврейських ватажків»[462][463]. У відповідь на заяви Фішера про 9/11 шахова федерація США[en] ухвалила рішення скасувати його право на членство в організації[464]. Право Фішера знову стати членом відновлено 2007 року[465].

Затримання в Японії[ред. | ред. код]

Деякий час Фішер жив у Японії. 13 липня 2004 року, відреагувавши на лист від американських чиновників, японська імміграційна служба арештувала його в Міжнародному аеропорту Наріта[9] поблизу Токіо за нібито використання анульованого паспорту США, коли він намагався сісти на борт літака Japan Airlines, що прямував до Міжнародного аеропорту імені Ніноя Акіно[en] в Манілі (Філіппіни)[466][467][468]. Під час затримання Фішер чинив опір, і стверджував, що тоді його побили, порізали та зламали зуб[469]. У той час Фішер мав паспорт (виданий 1997 року і оновлений 2003-го з додатковими сторінками), який, за словами офіційних осіб США, анульовано в листопаді 2003 року через чинний ордер на арешт за порушення санкцій проти Югославії[466]. Попри чинний ордер на арешт у США, Фішер, за його словами, вважав, що паспорт все ще дійсний[470]. Ця служба утримувала Фішера в слідчому ізоляторі впродовж 16 діб, а потім перевела його в іншу установу. Фішер стверджував, що його камера була без вікон, і він не бачив денного світла впродовж того періоду, і що співробітники проігнорували його скарги на постійний тютюновий дим у камері[469][471][472][473][474].

Канадський журналіст і консультант Джон Босніч[en] створив «Комітет за звільнення Боббі Фішера» після зустрічі з шахістом в аеропорту Наріта і запропонував допомогу[475]. 7 вересня Борис Спаський написав відкритого листа президентові США Джорджу Бушу, закликаючи «до милосердя і співчуття», і, якщо це неможливо, щоб «посадили [його] в одну камеру з Боббі Фішером» і «дали [їм] шахівницю»[9]. Міністр юстиції Японії відхилив прохання Фішера про надання притулку і наказав його депортувати[476][477].

Громадянство і проживання в Ісландії[ред. | ред. код]

Шукаючи способів уникнути депортації до США, на початку січня 2005 року Фішер написав листа уряду Ісландії, з проханням про ісландське громадянство[478]. Співчуваючи становищу шахіста, але не бажаючи дарувати йому всі переваги громадянства, ісландська влада видала йому паспорт іноземця[en]. Коли цього виявилося недостатньо для японської влади, на прохання Вільяма Ломбарді[479] альтинг (ісландський парламент) наприкінці березня одностайно вирішив надати Фішеру повне громадянство. Депутати відчували, що до нього несправедливо поставилися американський і японський уряди[480], а також на знак визнання його матчу 1972 року, який «помістив Ісландію на мапу»[481][482].

24 березня японська імміграційна служба звільнила Боббі Фішера[483]. «[Його] посадили в лімузин, наданий посольством Ісландії, вручили новий ісландський паспорт, і потім пліч-о-пліч з Мійоко він помчав в аеропорт Наріта»[484].

Після прибуття до Рейк'явіка Фішер дав прес-конференцію[485][486]. В Ісландії він жив відлюдником, уникаючи підприємців та інших осіб, які зверталися до нього з різними пропозиціями[487].

Фішер переїхав до квартири в тому будинку, де жив його близький друг і прес-секретар Гардар Сверріссон[488]. Дружина Гардара, Крістін Торарінсдоттір, була медсестрою і пізніше доглядала за Боббі, коли він вже був смертельно хворим. Двоє дітей Гардара, особливо його син, були дуже близькими з Фішером[489]. Шахіст також подружився з Магнусом Скуласоном, психіатром і шахістом, який пізніше згадував довгі бесіди з ним на різноманітні теми[490].

2005 року деякі речі Фішера продали на аукціоні EBay. 2006 року Фішер стверджував, що майно, продане в США без його дозволу, коштувало «сотні мільйонів [американських] доларів, навіть мільярди доларів»[491]. У тому ж інтерв'ю Фішер заявив, що банк UBS закрив його рахунок і ліквідував актив проти його волі, перерахувавши кошти в банк в Ісландії[492].

Смерть, суперечки щодо нерухомості й ексгумація[ред. | ред. код]

Церква Лейгардайлір[en], місце спочинку Фішера
Могила Фішера

17 січня 2008 року Боббі Фішер помер від дегенеративної ниркової недостатності у лікарні Ландспіталі[en] (лікарня Національного університету Ісландії) в Рейк'явіку у віці 64 роки[493][494][495][496][497][498]. Спочатку в нього була непрохідність сечовивідного каналу, та він відмовився від операції або ліків[499][500][501].

21 січня Фішера поховали на маленькому християнському цвинтарі при церкві Лейгардайлір[en], неподалік від міста Сельфосс[8]. Перед цим відбувся католицький похорон під головуванням брата Якоба Роллана єпархії Рейк'явік. Згідно з побажанням Фішера, там були присутні лише Мійоко Ватаї, а також Гардар Сверріссон зі своєю сім'єю[502][503].

Майно Фішера оцінювали в 140 мільйонів ісландських крон (близько 1 млн фунтів стерлінгів, або $2 млн.). Воно швидко стало предметом судової тяганини за позовами з чотирьох сторін. Ці чотири сторони: японська дружина Фішера Мійоко Ватаї; його гадана філіппінська дочка Джинкі Янг та її мати Мерилін Янг; американські племінники Александр і Ніколас Тарг та їхній батько Расселл Тарг[en]; а також американська держава (податкові виплати)[504][490][505][506].

Мерилін Янг стверджувала, що Джинкі була дочкою Фішера, навівши як докази свідоцтво про народження Джинкі та її хрещення, фотографії, запис про банківські операції від 4 грудня 2007 року (переказ Фішера на рахунок Джинкі), а також ДНК Джинкі у вигляді зразків крові[456][507][508]. З іншого боку, друг Фішера Магнус Скуласон казав, що впевнений, що Боббі не є батьком дівчинки[504]. Також було поставлено під сумнів законність шлюбу Мійоко Ватаї та Фішера[509][456].

16 червня 2010 року Верховний суд Ісландії ухвалив рішення задовольнити петицію від імені Джинкі Янг ексгумувати останки Фішера[510][511]. Ексгумація відбулась 5 липня 2010 року в присутності лікаря, священика та інших офіційних осіб. Було взято зразок ДНК, а потім тіло Фішера перепоховали[512].

17 серпня 2010 року оголошено, що за результатами досліджень ДНК Фішер не є батьком Джинкі Янг[513]. 3 березня 2011 року Ісландський окружний суд ухвалив рішення, що Мійоко Ватаї та Фішер одружилися 6 вересня 2004 року[514], і, як вдова і спадкоємиця Фішера, Ватаї має право на успадкування його майна[515]. Племінникам Фішера присуджено виплатити судові витрати Ватаї в розмірі 6,6 млн ісландських крон (близько $57,000)[514].

Спекуляції щодо психологічного стану[ред. | ред. код]

Було багато чуток і спекуляцій щодо психологічного стану Фішера, зумовлених його крайніми поглядами і незвичною поведінкою[516]. Втім, наскільки відомо, Фішеру ніколи офіційно не ставили діагноз[24]. Рубен Файн, психолог і шахіст, який зустрічався з Фішером багато разів, заявив, що «деякі аспекти поведінки Боббі настільки дивні, непередбачувані та чудернацькі, що навіть найзапеклішим апологетам важко пояснити, що керує ним», і описав його як «неспокійну людину» з «явними особистими проблемами»[517].

Валерій Крилов, радник Анатолія Карпова і фахівець з «психо-фізіологічної реабілітації спортсменів», вважає, що Фішер страждав від шизофренії[516]. Психолог Джозеф Дж. Понтеротто[en] на основі вторинних джерел робить висновок, що «Боббі не відповідає всім необхідним критеріям, аби ставити діагноз шизофренія або синдром Аспергера. Сильнішими є докази на користь параноїдного розладу особистості[en]»[516]. Магнус Скуласон, шахіст, психіатр і головний лікар психіатричної лікарні для душевнохворих злочинців Согн, здружився з Фішером наприкінці його життя. З життєпису Фішера 2011 року Кінець гри Френка Брейді[518]:

[…] Скуласон не був «психіатром Боббі», як писала преса, і він не пропонував Боббі здавати якісь аналізи чи проходити сеанси психотерапії. Біля ліжка Боббі він був другом, й намагався зробити для нього все, що міг. Через свій досвід, однак, він не міг не спостерігати за психічним станом Боббі. «Він точно не був шизофреніком», — казав Скуласон. «Він мав проблеми, можливо через дитячі травми, що вплинули на нього. Його не зрозуміли. Всередині, я думаю, він був турботливою, чуйною людиною».

Внесок у шахи[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

Дебютна теорія[ред. | ред. код]

Дебютний репертуар Фішера був у певному сенсі вузьким. Білими він майже виключно грав 1.e4 впродовж усієї своєї кар'єри[525]. Одного разу в серйозній партії він зіграв білими 1.d4, під час бліц-турніру[526]. Попри цю обмеженість, він був відомий, зокрема, серед своїх суперників, непередбачуваністю в дебюті, і був важким суперником для підготовки[527].

Чорними Фішер зазвичай застосовував варіант Найдорфа в сицилійському захисті[en] проти 1.e4 і староіндійський захист проти 1.d4, лише зрідка вдаючись до захисту Німцовича (1.d4 Nf6 2.c4 e6 3.Nc3 Bb4), Беноні, Ґрюнфельда або нео-Ґрюнфельда[528]. Фішер визнавав труднощі гри проти варіанту Вінавера у французькому захисті (1.e4 e6 2.d4 d5 3.Nc3 Bb4), але стверджував, що Вінавер помилковий, оскільки відкриває чорних на королівському фланзі, і, що, на його думку, «чорні розмінюють свого доброго слона ходами 3…Bb4 і …Bxc3»[529]. Пізніше Фішер сказав: «я можливо й був би змушений визнати, що Вінавер коректний. Але я сумніваюсь у цьому! Цей захист анти-позиційний і послаблює королівський фланг»[530].

Фішер був відомий своєю дебютною підготовкою і зробив численні внески в дебютну теорію[531]. Він був одним з провідних спеціалістів у іспанській партії[532]. Лінію в розмінному варіанті[en] (1.e4 e5 2.Nf3 Nc6 3.Bb5 a6 4.Bxc6 dxc6 5.0-0) іноді називають «варіантом Фішера» після того, як він успішно воскресив її на Олімпіаді 1966 у Гавані[533][534]. Пожиттєвим результатом Фішера з ходом 5.0-0 у турнірних і матчевих партіях було вісім перемог, три нічиї й жодної поразки (86.36 %)[535].

Фішер був визнаним експертом за чорних у варіанті Найдорфа сицилійського захисту і староіндійському захисті[536]. Він застосовував захист Ґрюнфельда і нео-Ґрюнфельда коли виграв свої знамениті партії проти Дональда і Роберта Бірна, а також зіграв теоретичну новинку в захисті Ґрюнфельда проти чемпіона світу Михайла Ботвинника, спростувавши за шахівницею підготовлений аналіз Ботвинника[537][538]. У захисті Німцовича лінію, що починається 1.d4 Nf6 2.c4 e6 3.Nc3 Bb4 4.e3 b6 5.Ne2 Ba6, названо на честь нього[539][540][541].

Фішер встановив життєздатність так званого варіанту отруєного пішака[en] у варіанті Найдорфа сицилійського захисту (1.e4 c5 2.Nf3 d6 3.d4 cxd4 4.Nxd4 Nf6 5.Nc3 a6 6.Bg5 e6 7.f4 Qb6). Цю сміливу вилазку ферзя, який забирає пішака ціною розвитку, вважали сумнівною[542][543], але Фішер спромігся довести її коректність[544]. З десяти турнірних і матчевих партій чорними у варіанті отруєного пішака Фішер набрав 70 %, здобувши п'ять перемог при чотирьох нічиїх і програвши лише одну зустріч: 11-ту партію матчу зі Спаським 1972 року[545]. Після Фішера варіант отруєного пішака став шанованим і його почали застосовувати багато провідних шахістів світу[546].

Граючи сицилійський захист за білих, Фішер зробив внесок у теорію варіанту, що починається 1.e4 c5 2.Nf3 d6 3.d4 cxd4 4.Nxd4 Nf6 5.Nc3 a6 (або e6) 6.Bc4[544][547], який іноді називають на честь нього[548].

1961 року, під впливом поразки за рік до того від Спаського[549], Фішер написав статтю під назвою «Королівський гамбіт здувся» для першого номера American Chess Quarterly, в якій заявив: «На мій погляд, королівський гамбіт заперечено. Він програє форсовано»[550]. Як спростування королівського гамбіту Фішер радив 1.e4 e5 2.f4 exf4 3.Nf3 d6[551], який відтоді став відомий як захист Фішера[en][552][553][554]. Пізніше Фішер на змаганнях тричі застосував королівський гамбіт і виграв усі три партії[555].

Ендшпіль[ред. | ред. код]

Фішер мав відмінну ендшпільну техніку[556]. Міжнародний майстер Джеремі Сілман[en] назвав його одним з п'яти найкращих майстрів цієї стадії партії (разом з Емануїлом Ласкером, Акібою Рубінштейном, Хосе Раулем Капабланкою і Василем Смисловим), особливо підкресливши вміння грати слонові закінчення[557]. Ендшпіль з турою, слоном і пішаком проти тури, коня і пішака іноді називають «закінченням Фішера» завдяки кільком його повчальним перемогам (зі слоном), зокрема трьом проти Марка Тайманова в 1970 і 1971 роках[558][559][560].

Годинник Фішера[ред. | ред. код]

1988 року Фішер подав заявку на Патент США № 4-884-255 на новий тип шахового годинника, який давав кожному гравцеві фіксований період на початку партії, а потім додавав деяку кількість часу після кожного ходу[561].

Застосований у матчі-реванші між Фішером і Спаським 1992 року[en][562][563], «годинник Фішера» незабаром став стандартним на більшості великих шахових турнірів[564]. Фішер пізніше буде скаржитися, що його обдурили, позбавивши роялті за цей винахід[565].

Fischerandom[ред. | ред. код]

Докладніше: Шахи 960

Фішер сильно критикував те, як у той час грали в шахи (на найвищих рівнях)[566]. 19 червня 1996 року в Буенос-Айресі (Аргентина) він оголосив про винайдення варіанту шахів під назвою Fischerandom Chess (пізніше відомий як Chess960). Метою цього варіанту шахів було визначити, хто краще розуміє шахи, а не хто краще розробляє дебютні стратегії чи запам'ятовує дебютні варіанти[567][568].

2006 року в інтерв'ю Ісландському радіо Фішер пояснив своє невдоволення нинішніми шахами[569]:

[У] шахах дуже багато залежить від дебютної теорії, чемпіони до початку минулого століття навіть наближено не знали стільки, скільки, скажімо, я або інші гравці знають про дебютну теорію. Тож якщо ви воскресите їх назад з мертвих, вони, можливо, не дуже добре зіграють, оскільки мають погану дебютну підготовку. Не можна порівнювати силу гри, а можна говорити лише про природну здатність, адже нині існує настільки більше дебютної теорії, настільки більше запам'ятовування. Запам'ятовування надзвичайно потужне. Якась дитина сьогодні чотирнадцяти років, або навіть молодша, може легко здобути перевагу в дебюті проти Капабланки, або особливо проти гравців попереднього століття, таких як Морфі і Стейніц. Можливо вони все ще були б здатні перемогти сучасного молодого хлопця, а може й ні. Тому що в наш час, якщо ви отримуєте перевагу в дебюті, то ви отримуєте не лише перевагу, але й знаєте, як грати дебютну перевагу — вони мають дуже багато прикладів, що робити починаючи з цієї позиції. Тож справді смертельно… дуже смертельно… ось чому я не люблю шахи… Це просто заучування і підготовка, це тепер жахлива гра. Дуже не-творча гра тепер.

Спадщина[ред. | ред. код]

Каспаров називає Фішера «мабуть, найбільш міфологізованою фігурою в шахах»[570][571][572][573]. Деякі провідні гравці і деякі біографи Фішера назвали його найвизначнішим гравцем усіх часів[4]. Інші письменники кажуть, що він можливо був найвизначнішим, але остаточного висновку не роблять[5]. За словами Леонарда Бардена[en], «Більшість експертів ставлять його на друге або третє місце серед найкращих шахістів усіх часів, за Каспаровим, але, ймовірно, перед Карповим»[221].

Деякі гросмейстери порівнюють гру Фішера з комп'ютером;[574][575] як гравця без помітних слабкостей[576].

Хоча міжнародні рейтинги введено лише 1970 року, Chessmetrics (веб-сайт, який використовує алгоритми ранжирування виступів ретроспективно і рівномірно по всій шаховій історії) визначив, що піковий рейтинг Фішера — 2895 пунктів — був у жовтні 1971 року, і є найвищим в історії. У свій піковий рік (1971) він мав середній рейтинг 2881, найвищий за весь час. Його трирічний середній пік становив 2867, з січня 1971 року по грудень 1973-го, другий за всю історію після Гаррі Каспарова. Фішер мав перший рейтинг у світі загалом впродовж 109-ти різних місяців, від лютого 1964 року до липня 1974-го з перервами[577].

Великий суперник Фішера Михайло Таль славив його як «найвизначнішого генія, який спустився з шахових небес»[578]. Американський гросмейстер Артур Бісгаєр писав «Роберт Джеймс Фішер — один з небагатьох людей у всіх галузях, якого удостоїли звання легенди за життя»[579]. Екс-чемпіон світу Тигран Петросян заявив, що Фішер приділяв шахам більше часу, ніж уся радянська команда[580].

Біографи Девід Едмондс і Джон Ейдінов писали[581]:

Зіткнувшись з надзвичайною холоднокровністю Фішера, його опоненти починали втрачати впевненість. Хід Фішера, який на перший погляд здавався слабким, потрібно було переоцінити. Він повинен мати глибокий майстер-план за собою, непомітний простим смертним (найчастіше вони були праві, він мав). Американський гросмейстер Роберт Бірн назвав цей феномен «страхом Фішера». Гросмейстери в'яли, їхні костюми м'ялися, піт вилискував на чолі, паніка переповнювала нервові системи. Помилки закрадалися. Розрахунки сходили нанівець. Побутували розмови серед гросмейстерів, що Фішер гіпнотизує своїх супротивників, що він підриває їхні інтелектуальні здібності за допомогою темних, містичних, підступних сил.

Каспаров писав, що Фішер «став детонатором лавини нових шахових ідей, революціонером, чия революція триває»[582]. У січні 2009 року чемпіон світу Вішванатан Ананд описав його як «найвидатнішого шахіста, що колись жив»[583]. Сербський гросмейстер Любомир Любоєвич називав Фішера «людиною без кордонів. Він не розділив Схід і Захід, він об'єднав їх у захопленні ним»[487].

Німецький гросмейстер Карстен Мюллер[en] писав[572]:

Фішер, який перейняв найвищу корону майже самотужки з рук могутньої, майже непереможної радянської шахової імперії, похитнув увесь світ, не лише шаховий, до самої його основи. Він розпочав шаховий бум не тільки в США і в західній півкулі, але й у всьому світі. Викладання шахів або гра в шахи як кар'єра справді стала шанованою професією. Після Боббі, гра була вже чимось іншим.

Фішер отримав Шаховий Оскар (нагорода, заснована 1967 року, яку вручали найкращому шахістові, визначеному голосуванням шахових ЗМІ та провідних гравців) у 1970, 1971 і 1972 роках.

Фішер був чартерним призовником до Зали слави шахів США у Вашингтоні (округ Колумбія) 1985 року. Після розгромних перемог над Таймановим, Ларсеном і Петросяном в 1971 році він досягнув рекордного на той час рейтингу Ело 2785[349][350]. Після перемоги над Спаським з рахунком 12½–8½ в матчі 1972 року, його рейтинг впав до 2780[350].

Особистий рахунок проти обраних гросмейстерів[ред. | ред. код]

(Партії рапід, бліц і наосліп не включено; вказано як +перемоги -поразки =нічиї.)[584]

Гравці, які були чемпіонами світу, позначені жирним шрифтом

Інтернет-теорія Боббі Фішера[ред. | ред. код]

2001 року Найджел Шорт написав у шаховій колонці Sunday Telegraph, що на його думку, проти нього анонімно грав Фішер на сайті Internet Chess Club (ICC) матчі у швидкі шахи[585][586]. Згодом інші гравці стверджували, що також грали проти Фішера[587]. Сам він заперечував наявність облікового запису[588].

Турнірні, матчеві та командні результати[ред. | ред. код]

Турніри[170][589]
Рік Турнір Місце проведення В Н П О Партії Місце Гравці Відсотки Джерело
1955 Чемпіонат США серед любителів Моеген-Лейк
(Нью-Йорк)
невідомо (6 партій) ≤ 3 6 нижче 32-го 75 ≤ 50 % [590]
1955 Чемпіонат США серед юнаків Лінкольн 2 6 2 5 10 20 25 50 %
1955 Вашингтон-Сквер-парк Нью-Йорк невідомо (8 партій) 5 8 15 60 56 %
1956 Великий Нью-Йорк-сіті опен Мангеттен 5 0 2 5 7 5-7 52 71 % [591]
1956 Чемпіонат Мангеттенського шахового клубу (резерв'A') Нью-Йорк невідомо (10 партій) 10 12 11 75 % [592]
1956 Столична ліга
(командні змагання)
Нью-Йорк 4 1 0 5 Резерв 'A'
Мангеттенського шахового клубу
Найкращий у команді
90 % [593]
1956 Чемпіонат США серед любителів Нью-Джерсі 3 2 1 4 6 21 88 67 %
1956 Чемпіонат США серед юнаків Філадельфія 8 1 1 10 1 28 85 %
1956 Відкритий чемпіонат США Оклахома-Сіті 5 7 0 12 4–8 102 71 %
1956 Відкритий чемпіонат Канади Монреаль 6 2 2 7 10 8–12 88 70 %
1956 3-й турнір на приз Розенвальда Нью-Йорк 2 5 4 11 8-10 12 41 %
1956 Відкритий чемпіонат східних штатів Вашингтон 4 3 0 7 2–5 56 79 %
1956 Чемпіонат Мангеттенського шахового клубу, півфінали Нью-Йорк 2 1 2 5 4 6 50 %
1957 Log Cabin Open Вест-Орендж 4 0 2 4 6 6–14 61 67 %
1957 Log Cabin 50–50 Вест-Орендж 3 2 0 4 5 невідомо 80 %
1957 Столична ліга
(командні змагання)
Нью-Йорк 5 0 0 5 5 Мангеттенський клуб, Фішер
грав на 7-й шахівниці.
100 % [594]
1957 Нью-Вестерн опен Мілуокі 5 2 1 6 8 6–12 122 75 %
1957 Чемпіонат США серед юнаків Сан-Франциско 8 1 0 9 1 33 94 %
1957 Відкритий чемпіонат США Клівленд 7[595] 4 0 9 11 1 176 82 %[596]
1957 Відкритий чемпіонат штату Нью-Джерсі Іст-Ориндж 6 1 0 7 1 81 93 %
1957 Відкритий чемпіонат Середньої Півночі Мілуокі 4 2 1 5 7 5–11 93 71 %
1957 Чемпіонат США Нью-Йорк 8 5 0 10½ 13 1 14 81 %
1958 Міжзональний Порторож 6 12 2 12 20 5–6 21 60 %
1958 Чемпіонат США Нью-Йорк 6 5 0 11 1 12 77 %
1959 Міжнародний турнір Мар-дель-Плата 8 4 1 10 13 3–4 14 71 %
1959 Сантьяго 7 1 4 12 4–7 13 63 %
1959 Цюрих 8 5 2 10½ 15 3–4 16 70 %
1959 Кандидатський Блед, Загреб, Белград 8 9 11 12½ 28 5–6 8 45 %
1959 Чемпіонат США Нью-Йорк 7 4 0 9 11 1 12 82 %
1960 Міжнародний турнір Мар-дель-Плата 13 1 1 13½ 15 Золото2 16 90 %
1960 Міжнародний турнір Буенос-Айрес 3 11 5 19 13–16 20 45 %
1960 Турнір у два кола серед трьох гравців Рейк'явік 3 1 0 4 1 3 88 %
1960 Чемпіонат США Нью-Йорк 7 4 0 9 11 1 12 82 %
1961 «Турнір століття» Блед 8 11 0 15 19 2 20 71 %
1962 Міжзональний Стокгольм 13 9 0 17½ 22 1 23 80 %
1962 Кандидатський Кюрасао 8 12 7 14 27 4 8 52 %
1962 Чемпіонат США Нью-Йорк 6 4 1 8 11 1 12 73 %
1963 Відкритий чемпіонат західних штатів Бей-Сіті 7 1 0 8 1 161 94 % [597]
1963 Відкритий чемпіонат штату Нью-Йорк Поукіпзі 7 0 0 7 7 1 57 100 %
1963 Чемпіонат США Нью-Йорк 11 0 0 11 11 1 12 100 %
1965 Меморіал Капабланки Гавана 12 6 3 15 21 2–4 22 71 %
1965 Чемпіонат США Нью-Йорк 8 1 2 11 1 12 77 %
1966 Кубок П'ятигорського Санта-Моніка 7 8 3 11 18 2 10 61 %
1966 Чемпіонат США Нью-Йорк 8 3 0 11 1 12 86 %
1967 Монако Монте-Карло 6 2 1 7 9 1 10 78 %
1967 Скоп'є 12 3 2 13½ 17 1 18 79 %
1967 Міжзональний Сус 7 3 0 10 знявся 22 85 %
1968 Столична ліга
(командні змагання)
Нью-Йорк 1 0 0 1 1 Мангеттенська команда, Фішер
зіграв лише одну партію.
100 %
1968 Міжнародний турнір Нетанья 10 3 0 10½ 13 1 14 88 %
1968 Вінковці 9 4 0 11 13 1 14 85 %
1970 Бліц (5 хвилин) Херцег-Новий 17 4 1 19 22 1 12 86 %
1970 Турнір миру Ровінь, Загреб 10 6 1 13 17 1 18 76 %
1970 Буенос-Айрес 13 4 0 15 17 1 18 88 %
1970 Міжзональний Пальма-де-Майорка 15[598] 7 1 18½ 23 1 24 80 %[599]
1971 Бліц Мангеттенського шахового клубу[600] Нью-Йорк 21 1 0 21½ 22 1 12 98 %
Матчі[601][602][603]
Рік Суперник Місце Матч В Н П Підсумок Рахунок Відсоток Джерело
1957 Макс Ейве Нью-Йорк Виставковий матч з двох партій 0 1 1 Поразка ½–1½ 25 %
1957 Дан-Хакобо Бенінсон Нью-Йорк тренувальний матч невідомо (5 партій) перемога 3½–1½ 70 % [604]
1957 Родольфо Кардосо[en] Нью-Йорк 5 2 1 перемога 6–2 75 %
1958 Драголюб Яношевич Белград Тренувальний матч з двох партій 0 2 0 нічия 1–1 50 %
1958 Милан Матулович Белград 2 1 1 перемога 2½–1½ 63 %
1961 Самуель Решевський Нью-Йорк і Лос-Анджелес Матч з шістнадцяти партій 2 7 2 поразка 5½–5½ 50 % [605]
1970 Тигран Петросян Белград СРСР — решта світу (Матч століття) 2 2 0 перемога 3–1 75 %
1971 Марк Тайманов Ванкувер чвертьфінальний матч претендентів 6 0 0 перемога 6–0 100 %
1971 Бент Ларсен Денвер півфінальний матч претендентів 6 0 0 перемога 6–0 100 %
1971 Тигран Петросян Буенос-Айрес фінальний матч претендентів 5 3 1 перемога 6½–2½ 72 %
1972 Борис Спаський Рейк'явік Матч за звання чемпіона світу 7 11 3[606] перемога 12½–8½ 60 %[607] з 63 %[608]
1992 Борис Спаський Светі-Стефан і Белград Неофіційний матч-реванш 10 15 5 перемога 10–5[609] 58 %[610] з 67 %[609]
Міжнародні командні змагання[611]
Рік Змагання Місце проведення Шахівниця Супротивник В Н П Очки Партії Особистий залік
місце
Командний залік
місце
Особистий
відсоток
1960 14-та олімпіада Лейпциг 1 різні 10 6 2 13 18 3 2 72 %
1962 Матч Польша — США Варшава 1 Богдан Слива 1 0 0 1 1 Виграв свою партію Команда перемогла 100 %
1962 15-та олімпіада Варна 1 різні 8 6 3 11 17 8-ме 4-те 65 %
1966 17-та олімпіада Гавана 1 різні 14 2 1 15 17 2 2 88 %
1970 СРСР проти світу Белград 2 Тигран Петросян 2 2 0 3 4 переміг у своєму матчі
найкращий у збірній решти світу
Збірна програла 75 %
1970 19-та олімпіада Зіген 1 різні 8 4 1 10 13 2 4-те 77 %

Коментарі[ред. | ред. код]

а. ^ «Ніхто раніше в такому молодому віці не перемагав на Відкритому чемпіонаті США, і ніхто раніше не вигравав один за одним юніорський чемпіонат, а потім дорослий. Коли Боббі повернувся до Нью-Йорка, в обох клубах — Маршалівському і Мангеттенському — відбулись святкування його перемог, його назвали новим американським шаховим героєм»[612].

Відображення у масовій культурі[ред. | ред. код]

Кінострічка Pawn Sacrifice розповідає про матч за шахову корону 1972 року. В українському прокаті це кіно отримало назву Ігри чемпіонів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. https://www.chess.com/article/view/who-was-fischers-father
  3. В. Батура, 2016, с. 414
  4. а б Найвизначніший шахіст усіх часів:
    • Böhm & Jongkind 2003, pp. 47 (інтерв'ю Реє), 91 (інтерв'ю Тіммана), 113 (інтерв'ю Шорта).
    • Hartston 1985, p. 157.
    • Levy 1975, p. 9.
    • Lombardy 2011, p. 220.
    • Müller 2009, p. 23.
    • Schonberg 1973, pp. 271, 302.
    • Waitzkin 1993, p. 275 (цитує Каспарова).
    • Wilson 1981, p. 171.
  5. а б Ймовірно найвизначніший шахіст усіх часів:
    • Böhm & Jongkind 2003, pp. 133–34.
    • Divinsky 1990. p. 67.
    • Eade 2011, p. 308.
    • Euwe 1979, p. ix.
    • Golombek 1977. p. 117.
    • Kasparov 2004, p. 490.
    • Mednis 1997, p. xiii.
    • Soltis 2003, p. 9.
    • Wolff 2001, p. 273.
  6. 20 найвідоміших вундеркіндів в історії
  7. а б в г д е ж и к л м н п р с т В. Батура, 2016, с. 415
  8. а б в г д е ж и к л м В. Батура, 2016, с. 416
  9. а б в г д е ж и Роберт Фішер: Король шахів та людина-загадка. Укрінформ. 9 березня 2018. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 19 грудня 2019. «Я старий друг Фішера з 1960 року. Фігура Фішера трагічна. Він чесна, добра, але абсолютно асоціальна людина. Фішер не може підлаштуватися під стандарти, прийнятні для суспільства. У нього загострене почуття справедливості. Він не здатний піти на компроміс ані зі своїм сумлінням, ані з людьми, які його оточують. Фішер – людина, яка усе робить собі на шкоду. Я закликаю до милосердя і співчуття. Ми з Боббі здійснили той самий злочин. Застосуйте ті ж санкції й щодо мене. Заарешуйте мене. Посадіть в одну камеру з Боббі Фішером. І дайте нам шахівницю.» 
  10. а б Brady 1973, p. 2.
  11. Staff (March 2004). WHO WAS FISCHER'S FATHER?. Chess Life (US Chess Federation): 10. 
  12. Reitwiesner, William Addams. Ancestry of Bobby Fischer (Extracts from the U.S. Federal Decennial Census). ancestry.com. Процитовано January 28, 2014. 
  13. Quinn, Ben; Alan Hamilton (January 28, 2008). Bobby Fischer, chess genius, heartless son. The Sunday Times. Процитовано September 14, 2008. Closed Access logo alternative.svg (необхідна підписка)
  14. Edmonds & Eidinow 2004, p. 313.
  15. «… she appears to have been religiously unobservant». Edmonds & Eidinow 2004, p. 27.
  16. Schulz, Von André (October 8, 2004). Mutmaßungen über Fischer. chessbase.com. Процитовано October 17, 2008. 
  17. а б Brady 2011, pp. 7–8.
  18. Brady 2011, p. 8.
  19. «Перед тим, як переїхати до Нью-Йорка, родина жила в [Каліфорнії, Айдахо, Орегоні, Іллінойсі й Аризоні]. Гнучкій від природи й відчайдушній Регіні довелося перебрати гідну подиву низку робіт. На початку і в середині 1940-х років вона була зварювальницею, вчителькою, клепальницею, працівницею ферми, асистенткою токсиколога і стенографісткою». Brady 2011, p. 9.
  20. а б в Edmonds & Eidinow 2004, p. 5.
  21. а б в Nicholas, Peter (September 21, 2009). Chasing the king of chess. Los Angeles Times. Процитовано January 28, 2014. 
  22. «На початку 1949 року Регіна Фішер переїхала разом із Джоан та Боббі на Східну Тринадцяту вулицю у Мангеттені, де найняла найдешевше житло, яке могла знайти. З вікна було видно задній вхід до кухні знаменитого ресторану „У Люхова“, де іноді обідали найкращі шахісти. Родина Фішерів ніколи не могла дозволити собі поїсти там. Іржава пожежна драбина загороджувала вхід у квартиру, там була лише одна маленька спальня, зате орендна плата становила лише 45 доларів за місяць». Доповідь ФБР від 24 серпня 1953 року (SAC, New York, 100-102290). Процитовано в Brady 2011, p. 10.
  23. а б Nicholas, Peter; Clea Benson (November 17, 2002). Files reveal how FBI hounded chess king. The Philadelphia Inquirer. Процитовано January 28, 2014. 
  24. а б Nicholas, Peter, and Clea Benson. «Life is not a Board Game». The Philadelphia Inquirer, February 8, 2003.
  25. Laurence, Charles (November 24, 2002). FBI targeted chess genius Bobby Fischer and his mother. London: www.telegraph.co.uk. Процитовано September 13, 2008. 
  26. Böhm & Jongkind 2003, p. 22.
  27. Regina Fischer entry, passenger manifest, Шаблон:SS, January 18, 1939, p. 74, line 6, accessed January 20, 2008 via ancestry.com
  28. Böhm & Jongkind 2003, pp. 22, 135.
  29. «Одного дощового дня в березні 1949 року, коли Боббі щойно виповнилося шість років, його сестра Джоан… купила пластиковий шаховий набір за 1 долар у цукерні [розташованій нижче по вулиці]… Ані Джоан, ані Боббі раніше ніколи не бачили шахів, та вони дотримувались інструкцій, надрукованих з внутрішнього боку на кришці коробки…» Parade, October 27, 1957, p. 22., Bobby Fischer Autobiographical Essay, p. 1. Quoted in Brady 2011, pp. 10–11.
  30. Brady 2011, pp. 10–12.
  31. Brady 1973, p. 5.
  32. Brady 2011, p. 12.
  33. Fischer 1959, p. xi.
  34. Brady 1973, pp. 5–6.
  35. Brady 2011, pp. 17–18.
  36. а б Brady 2011, p. 18.
  37. Brady 2011, p. 20.
  38. Fischer 1959, pp. xi–xii.
  39. Brady 1973, p. 7.
  40. Brady 2011, pp. 19–21.
  41. Fischer 1959, p. 2.
  42. Brady 2011, p. 21.
  43. Fischer 1959, p. xii.
  44. Brady 2011, pp. 38–39.
  45. Brady 2011, p. 52.
  46. Carmine Nigro, 91, Bobby Fischer's First Chess Teacher. The New York Times. September 2, 2001. Процитовано August 24, 2013. 
  47. Lombardy 2011, p. 18.
  48. West, Jim (November 22, 2011). "Understanding Chess" by GM Lombardy, Chess Blog by National Master Jim West. jimwestonchess.blogspot.com. Процитовано July 3, 2013. 
  49. Lombardy 2011, p. 136.
  50. «Боббі Фішер набув свого раннього досвіду гри в шахи граючи на вихідних у Центральній бібліотеці Брукліна і парку Вашингтон-сквер зі своїм тренером з шахів Вільямом Ломбарді, який мав квартиру поблизу». Sloan & Aravena 2012, p. 4.
  51. Найстарішу відому опубліковану фотографію Боббі і Білла зроблено 1956 року. На ній вони аналізують гру в шаховому клубі на Мангеттені. Donaldson & Tangborn 1999, p. 45.
  52. «Ломбарді й Боббі грали багато: бліц, нормальні шахи, партії з аналізом. Ломбарді свого роду взяв Боббі під своє крило і навчав його в приватному порядку, і переважно все, чого вони досягли, вони спочатку зіграли в партіях між собою»The Life and Chess of Bobby Fischer. youtube.com. Процитовано October 4, 2015. 
  53. «Одним з людей, що відіграли справді важливу роль у кар'єрі Боббі, крім Коллінза, був Вільям Ломбарді»A Prodigy’s Progress—Lecture By IM John Donaldson. youtube.com. Процитовано October 4, 2015. .
  54. Lombardy 2011, p. 23.
  55. Lombardy 2011, p. 297.
  56. Brady 2011, pp. 98–100.
  57. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 26.
  58. Brady 2011, p. 102.
  59. Alexander 1972, p. 79.
  60. Brady 2011, p. 184.
  61. «Фішер зазвичай волів грати без секунданта, спираючись на власні сили, хоча в цьому матчі йому допомагав Вільям Ломбарді». Byrne & Nei 1974, p. viii.
  62. Hooper & Whyld 1992, p. 233.
  63. Schonberg 1973, p. 283.
  64. Steiner 1974, p. 24.
  65. Brady 2011, p. 6.
  66. Dylan Loeb McClain (December 4, 2001). John W. Collins, 89, Dies; Was Fischer's Chess Tutor. The New York Times. Процитовано January 4, 2014. 
  67. Brady 1973, p. 12.
  68. Brady, 2011, p. 50.
  69. "Коллінз, зі свого боку, казав, що ніколи не «вчив» Боббі у звичайному сенсі слова, «і що Фішер „знав ще до того, як навчатись“. Collins 1974, pp. 48–49. Процитовано в Brady 2011, p. 52.
  70. Коллінз був „наставником“ Фішера. Edmonds & Eidinow 2004, pp. 6, 30, and 221.
  71. Коллінз був „наставником“ Фішера. Donaldson & Tangborn 1999, p. 27.
  72. „Коллінз був моїм другом і наставником, але не вчителем“. Lombardy 2011, p. 24.
  73. „Фішеру дуже пощастило, що в нього був Джон В. (Джек) Коллінз, шаховий майстер, який був другом, порадником і наставником у його, коли він як гравець ще тільки формувався“. Bisguier, in Wade & O'Connell 1973, p. 44.
  74. Brady 1973, pp. 10–11.
  75. Collins 1974, pp. 34–35.
  76. Fischer 1959, p. xiii.
  77. Denker & Parr 1995, p. 107.
  78. Chess Life, May 20, 1956, p. 4. Also available on DVD (p. 76 in „Chess Life 1956“ PDF file»).
  79. Chess Life, May 20, 1956, p. 1. Also available on DVD (p. 73 in «Chess Life 1956» PDF file").
  80. Brady 2011, p. 53.
  81. Brady 1973, p. 15.
  82. Collins 1974, pp. 55–56.
  83. The New York Times, March 5, 1956, p. 36. Процитовано в Brady 2011, p. 49.
  84. Chess Life, July 20, 1956, p. 1. Also available on DVD (p. 105 in «Chess Life 1956» PDF file").
  85. Wade & O'Connell 1972, p. 100.
  86. Wade & O'Connell 1972, p. 101.
  87. Wade & O'Connell 1972, p. 105.
  88. Di Felice 2010, p. 76.
  89. а б Brady 1973, p. 16.
  90. Wade & O'Connell 1973, p. 108.
  91. Brady 2011, p. 65.
  92. Edmonds & Eidinow 2004, p. 7.
  93. Brady 2011, p. 61.
  94. Chess Review, December 1956, p. 374. Also available on DVD (p. 418 on Chess Review 1956 PDF file).
  95. «Об'єктивно ця партія не належить до найвизначніших в історії, але це безперечно найкраща гра, яку показав такий юний шахіст». Wilson 1981, p. 170.
  96. AP wire story, February 24, 1957. Процитовано в Brady 2011, p. 64.
  97. Wade & O'Connell 1972, p. 123.
  98. Brady 1973, p. 17.
  99. «Вибороти нічию проти колишнього чемпіона світу — це не маленький шматочок сиру і не погані шахи, але його засмутила поразка в матчі, 1½–½». Brady 2011, p. 67.
  100. Chess Life, May 5, 1957, p. 3. Also available on DVD (p. 67 in «Chess Life 1957» PDF file").
  101. Wall, Bill (August 2002). Bobby Fischer Trivia. chessville.com. Процитовано October 4, 2008. 
  102. Wade & O'Connell 1972, p. 127.
  103. Brady 2011, p. 73.
  104. Wade & O'Connell 1972, p. 130.
  105. Collins 1974, p. 56.
  106. Chess Review, September 1957, p. 260. Also available on DVD (p. 294 in «Chess Review 1957» PDF file).
  107. Wade & O'Connell 1973, pp. 138–40.
  108. а б Brady 1973, p. 19.
  109. Wade & O'Connell 1973, pp. 135–37.
  110. Harkness 1967, p. 272.
  111. а б Brady 1973, p. 20.
  112. Kažić 1974, pp. 273–74.
  113. Lombardy 2011, back cover.
  114. Wade & O'Connell 1973, p. 51.
  115. Di Felice 2010, p. 196.
  116. Brady 1973, pp. 20–21.
  117. Edward Winter, Chess Note 6428 (citing Chess Life, February 5, 1958).
  118. Edward Winter, Chess Note 6436 (citing FIDE Revue, April 1958, p. 106).
  119. Chess Life, March 5, 1958. Quoted in Müller 2009, p. 92.
  120. Edmonds & Eidinow 2004, p. 8.
  121. Brady 2011, pp. 89–90.
  122. «The Soviet Union had agreed to invite Bobby to Moscow, and generously pay all expenses for him and his sister…» Marshall Chess Foundation Archive, Letter from Regina Fischer to Bobby Fischer, c. June 1958. Quoted in Brady 2011, p. 93.
  123. Brady 2011, p. 91.
  124. а б Brady 2011, p. 92.
  125. Edmonds & Eidinow 2004, p. 9.
  126. Linder V.I. & Linder I.M. 1994. Quoted in Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 120–21.
  127. Golombek, Golombek's Encyclopedia, pp. 236–37. Quoted in Brady 2011, p. 93.
  128. Brady 2011, p. 94.
  129. Johnson 2007, p. 128. Процитовано в Brady 2011, p. 94.
  130. Brady 2011, pp. 94–96.
  131. Wade & O'Connell 1972, pp. 163–64.
  132. Brady 2011, pp. 98–100.
  133. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 26.
  134. Brady 1973, p. 25.
  135. Leonard Barden, «From Portorož to Petrosian», in Wade & O'Connell 1973, p. 332.
  136. Just before Larsen played Fischer in their individual game, Larsen predicted that he would be victorious, only to find out quite the opposite: «Once we were well into the tournament, Larsen, Fridrik Olafsson and I were engaged in a friendly debate over Fischer's performance. 'Lucky to have 50 %!' quipped Larsen, who went on to say, 'I will spank that baby!'… With wisdom Fridrik supplied a thought for me, 'Watch out the baby doesn't spank you!' At that comment, Larsen waved his hand. In the very next round, Fischer crushed Larsen…» Lombardy 2011, p. 87.
  137. Wade & O'Connell 1972. pp. 332–34, 347.
  138. Kasparov 2004, pp. 225–26.
  139. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 20–21.
  140. Цей рекорд протримався до 1991 року, коли його побила Юдіт Полгар. Forbes 1992, p. 171.
  141. Di Felice 2010, p. 301.
  142. Di Felice 2010, p. 340.
  143. Di Felice 2010, p. 356.
  144. Brady 1973, p. 28.
  145. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 27.
  146. Wade & O'Connell 1972, pp. 165, 171, 176.
  147. The Chess Games of Robert J. Fischer, edited by Robert G. Wade and Kevin J. O'Connell, London, Batsford 1973; special article by Paul Keres, entitled From the Opposite Side of the Board.
  148. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 41.
  149. Brady 1965, p. 34.
  150. Brady 1965, p. 35.
  151. «У 16 років він зміг заробляти на життя шахами, і незабаром став добре вдягатись, у костюми пошиті в Лондоні та Нью-Йорку». Hooper & Whyld 1992, p. 136.
  152. Ginzburg 1962, pp. 53–54.
  153. Di Felice 2010, p. 310.
  154. Wade & 'Connell 1972, p. 356.
  155. Brady 2011, pp. 105, 125.
  156. Ponterotto, p. 29.
  157. «Спроби Регіни і Джоан змусити Боббі виконувати домашнє завдання зазвичай були безрезультатними. Боббі міг годинами зосереджуватись на розв'язуванні головоломок або шахах, але він совався і ставав неспокійний, коли мав справу з читанням, письмом і арифметикою… Його прийняли в Ком'юніті-Вудворд з розумінням того, що він навчатиме інших студентів шахів, а також завдяки астрономічно високому результатові тесту IQ — 180». Brady 2011, p. 25.
  158. It has been reported that Fischer scored 180 on an IQ test while a student at Erasmus Hall. The Mind of Bobby Fischer. Процитовано September 3, 2018. 
  159. Andersen 2006, pp. 15, 41. Стрейзанд згодом казала, що Фішер був «завжди тримався одинаком і був дуже своєрідним … але мені він здавався дуже сексуальним». Id. at 41.
  160. Boyer, David (March 11, 2001). NEIGHBORHOOD REPORT: FLATBUSH; Grads Hail Erasmus as It Enters a Fourth Century. The New York Times. Процитовано August 15, 2009. 
  161. Brady 1965, pp. 1, 25.
  162. Collins 1974, p. 52.
  163. Arthur Bisguier, in Wade & O'Connell 1973, p. 47.
  164. Brady 1965, p. 25.
  165. Ginzburg 1962, p. 51.
  166. «In his junior year Bobby left school for good because 'the stuff they teach you in school I can't use one way or the other». Schonberg 1973, p. 261.
  167. а б Bisguier & Soltis 1974, pp. 282–84.
  168. Hooper & Whyld 1992, pp. 136–37.
  169. Wade & O'Connell 1973, pp. 51 (1 очко переваги в 1957–58), 57 (1 очко переваги в 1958–59), 62 (1 очко переваги в 1959–60), 67 (2 очка переваги в 1960–61), 71 (1 очко переваги в 1962–63), 77 (2½ очка переваги в 1963–64), 82 (1 очко переваги в 1965), 87 (2 очка переваги в 1966–67).
  170. а б Müller 2009, pp. 399—400.
  171. Wade & O'Connell 1973, pp. 51, 57, 62, 67, 71, 76, 82, 87.
  172. Müller 2009, p. 85.
  173. Müller 2009, p. 104.
  174. Müller 2009, p. 148.
  175. Müller 2009, p. 181.
  176. Müller 2009, p. 231.
  177. а б Müller 2009, p. 243.
  178. Müller 2009, pp. 262—263.
  179. Müller 2009, p. 285.
  180. Bisguier & Soltis 1974, p. 283.
  181. Mednis 1997, pp. x–xi, 179–83, 202–11.
  182. Larry Evans, in Müller 2009, p. 7.
  183. The Games of Robert J. Fischer, Batsford, 1973, section on chess Olympiads by Robert Wade.
  184. Fischer, Robert James, Men's Chess Olympiads. olimpbase. 2015. Процитовано September 23, 2015. 
  185. United States (USA) Men's Chess Olympiads. olimpbase. 2015. Процитовано September 23, 2015. 
  186. Di Felice 2010, p. 485.
  187. Di Felice 2013a, p. 251.
  188. Di Felice 2013b, p. 326.
  189. а б Di Felice 2013c, p. 366.
  190. Kažić 1974, pp. 75, 81, 94, 108.
  191. Fischer, Robert James. Wojciech Bartelski & Co. August 2003. Процитовано February 17, 2014. 
  192. «Фішер… показав чудовий результат 15 із 17 (+14, =2, -1). На жаль… відсоток його перемог 88,23 % виявився на 0,23 % нижчим, ніж 88,46 % у Петросяна, хоча Боббі зіграв на чотири партії більше і зіткнувся загалом з сильнішими суперниками, ніж [Петросян]». Müller 2009, pp. 276–77.
  193. «Пізніше Георгіу заявив, що коли запропонував Фішеру нічию, то був переконаний, що насправді має виграшну позицію, але хотів, щоб Фішера нагородили золотою медаллю. Було очевидно, що Фішер занадто старався, втомився і переоцінив себе. Він програв у вирішальній грі. Втім, і всі гравці, і глядачі вважали Боббі справжнім героєм найчудовіших шахових змагань в історії». Brady 1973, p. 120.
  194. Brady 1973, p. 65.
  195. Müller 2009, pp. 224–25.
  196. «'Важливо провести межу між міфом про 'екстравагантного, примхливого, неконтрольованого' Фішера і тими його вчинками, що їх він робив цілком свідомо. Багато його вимог у Лугано були цілком справедливими. 'Не лише Фішерові не сподобалась атмосфера', писав Петросян. 'Мені та моїм колегам також. Уявіть залу, в якій зібралося три сотні шахістів, тренерів і глядачів, залу без вентиляції та з поганим освітленням. Я ніколи не жалівся на зір, але варто було мені один чи два рази за партію добряче подумати над ходом, як починали боліти очі.'» Kasparov 2004, p. 335.
  197. «Фішер певно був найкращим і найбільш рейтинговим гравцем у США, а також чемпіоном США. Але, з огляду на свій авторитет упродовж кар'єри, Решевський не міг поступитися першою шахівницею». Lombardy 2011, p. 184.
  198. Müller 2009, p. 156.
  199. Wade & O'Connell 1972, p. 183.
  200. Edmonds & Eidinow 2004, p. 12.
  201. Бронштейн так писав про їхню першу зустріч у Мар-дель-Плата: «вони подружились миттєво й залишаються друзями дотепер». Bronstein & Fürstenberg 1995, p. 121.
  202. а б в Donner 2006, p. 228.
  203. Wade & O'Connell 1972, p. 189.
  204. Benko & Silman 2003, p. 422 (інтерв'ю з Евансом).
  205. Benko & Silman, pp. 426–27 (interview with Benko).
  206. Wade & O'Connell 1972, pp. 196–97.
  207. Wade & O'Connell 1972, p. 198.
  208. «Представники Американської Шахової Федерації „постановили“, що саме Решевський — найсильніший шахіст Америки», і організували цей матч, «аби довести це твердження». Brady 2011, p. 135.
  209. Brady 1973, p. 42.
  210. Brady 1973, pp. 43–46.
  211. Brady 1973, p. 46.
  212. Di Felice 2013a, p. 17.
  213. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 68.
  214. Wade & O'Connell 1972, p. 199.
  215. Di Felice 2013a, p. 223.
  216. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 75.
  217. Wade & O'Connell 1973, p. 369.
  218. Brady 1973, p. 51.
  219. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 81.
  220. Brady 1973, pp. 53–54.
  221. а б Barden, Leonard (January 18, 2008). Obituary, Bobby Fischer. The Guardian. Процитовано January 28, 2014. 
  222. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 82.
  223. Kažić 1974, pp. 188–89.
  224. Benko & Silman, p. 155.
  225. Böhm & Jongkind 2003, pp. 29–30, 37, 40, 83.
  226. а б в «Victim of His Own Success: The Tragedy of Bobby Fischer», Wall Street Journal, January 22, 2008, p. D8.
  227. а б Wade & O'Connell 1972, pp. 331–46.
  228. Wade & O'Connell 1972, pp. 207–08.
  229. Bisguier, in Wade & O'Connell 1973, p. 49.
  230. а б Arthur Bisguier, in Wade & O'Connell 1973, p. 49.
  231. «У той час він також вів у журналі Chess Life колонку під назвою „Фішер обговорює шахи“ й дуже схвально відгукнувся про загальний рівень противників, з якими зустрівся, а також організацію змагань». Müller 2009, p. 237.
  232. Wade & O'Connell 1973, pp. 49, 149–51.
  233. Wade & O'Connell 1973, pp. 49, 152–53.
  234. Brady 1973, p. 70.
  235. а б Levy 1975, p. 91.
  236. The Amazing Victory Streak of Bobby Fischer. Sports Illustrated. January 13, 1964. Процитовано May 12, 2007. 
  237. Bisguier, in Wade & Connell 1973, pp. 49–50.
  238. а б Hooper & Whyld 1992, p. 81.
  239. Soltis 2002, pp. 81–83.
  240. Sunnucks 1970, p. 76.
  241. Fischer 1969, 2008, p. 305.
  242. а б Müller 2009, p. 248.
  243. Chess Life, August 1964, p. 202. Процитовано в Brady 2011, p. 155.
  244. Brady 1973, pp. 80–81.
  245. Donaldson 2005, pp. 7, 11.
  246. Donaldson 2005, p. 11.
  247. Wade & O'Connell 1973, p. 285.
  248. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 127–28.
  249. Wade & O'Connell 1973, p. 209.
  250. Bisguier & Soltis 1974, p. 213.
  251. Brady 1973, pp. 86–89.
  252. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 127–31.
  253. Wade & O'Connell 1973, pp. 160, 209.
  254. а б Pachman 1975, p. 215.
  255. Brady 1973, pp. 88–89.
  256. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 127.
  257. Brady 1973, pp. 86–88.
  258. Wade & O'Connell 1972, p. 209.
  259. а б Di Felice 2013b, p. 167.
  260. Brady 1973, pp. 92–94.
  261. Wade & O'Connell 1973, pp. 82–86.
  262. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 134.
  263. Kashdan, 1977, с. v
  264. Müller 2009, pp. 284–85.
  265. Wade & O'Connell 1973, pp. 87–91.
  266. Di Felice 2013b, p. 396.
  267. Di Felice 2013b, pp. 423–24.
  268. Wade & O'Connell 1973, pp. 236–47.
  269. Wade & O'Connell 1972, pp. 450–53.
  270. «[At the Sousse Internzonal], Fischer quit at the halfway mark… faced with four games in four consecutive days… for religious reasons, [Bobby] will not play between sundowns on Friday and Saturday. He objected to the consecutive playoffs, claiming that the judges were taking advantage of him, subjecting him to cruel and inhuman punishment. He also pointed out, correctly, that he had entered the tournament with the assurance that such conditions would not prevail. But the judges would not change their ruling …» Schonberg 1973, pp. 256–57.
  271. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 161–66.
  272. The World Chess Championship: A History, by Al Horowitz, Macmillan, New York, 1973
  273. Wade & O'Connell 1973, pp. 248–59.
  274. Di Felice 2013c, pp. 56–57.
  275. Di Felice 2013c, p. 91.
  276. Müller 2009, pp. 320–21.
  277. Wade & O'Connell 1973, pp. 154–55.
  278. Donaldson & Tangborn 1999, p. 170.
  279. «У цій новій книзі, його першій і, зрештою, єдиній серйозній дорослій праці», Фішер досягнув гігантського успіху…, «він створив одну з найточніших і найчудовіших шахових книг у світі, яка може позмагатися з працями Тарраша, Алехіна, Реті та… якби Фішер більше не зіграв жодної партії в шахи, то його репутацію принаймні як блискучого аналітика, ця праця утверджувала назавжди». Brady 2011, pp. 162–63.
  280. Benko & Silman, p. 426.
  281. Edmonds & Eidinow 2004, pp. 84–86.
  282. Müller 2009, p. 343.
  283. Leonard Barden, in Wade & O'Connell 1973, p. 342.
  284. Brady 1973, p. 174.
  285. «Єдиною моєю умовою перед тим, як поступитися своїм місцем Фішеру, була його обов'язкова участь у Міжзональному турнірі та наступних кандидатських матчах, якщо він потрапить у них, і він виконав цю умову». Chess Life & Review, July 1975, Vol. XXX, No. 7.
  286. Sonas, Jeff (May 25, 2005). The Greatest Chess Player of All Time – Part IV. chessbase.com. Процитовано February 23, 2014. 
  287. Edmonds & Eidinow 2004, p. 82.
  288. Brady 2011, p. 164.
  289. а б в Müller 2009, p. 321.
  290. USSR vs Rest of the World: Belgrade 1970. Wojciech Bartelski & Co. August 2003. Процитовано September 19, 2015. 
  291. «Ще більше всі здивувались, коли данський гросмейстер Бент Ларсен зажадав грати на першій шахівниці проти провідного радянського шахіста, вказавши, цілком резонно, що він домігся кращих турнірних результатів за попередні два роки, Фішер поступився і вирішив опуститися на другу шахівницю. Це означало, що він гратиме проти Петросяна, а не Спаського». Edmonds & Eidinow 2004, pp. 82–83.
  292. Brady 2011, p. 165.
  293. а б Chess Digest 1971, p. 83.
  294. а б Denker & Parr 1995, p. 105.
  295. Chess Digest 1971, pp. 83–92.
  296. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 188–89.
  297. а б Kasparov 2004, p. 343.
  298. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 183.
  299. «Я належав до найкращих бліцорів [оскільки регулярно тренувався з Боббі, відтоді як йому було 11 років». Lombardy 2011, p. 90.
  300. «Що стосується вміння Боббі грати в швидкі шахи, то його перемога на чемпіонаті світу з бліцу 1970 року в Белграді не була великою несподіванкою. Я очікував, що Боббі виграє з великим відривом, але його перемога з перевагою цілих 4½ очка попереду Таля стала приємним сюрпризом!» Lombardy 2011, pp. 90–91.
  301. Kasparov 2004, p. 342.
  302. Wade & O'Connell 1973, pp. 263–70.
  303. Wade & O'Connell 1973, pp. 271–78.
  304. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 201–02.
  305. Wade & O'Connell 1972, p. 279.
  306. Kasparov 2004, pp. 342–44.
  307. Di Felice 2013c, pp. 320–21.
  308. Weeks, Mark (1997–2008). World Chess Championship 1970 Palma de Mallorca Interzonal Tournament. Printer. Процитовано October 4, 2008. 
  309. Перевага Фішера в 3½ очка стала новим рекордом для міжзональних турнірів. Попереднім найбільшим відривом від другого місця були 3 очки Олександра Котова в Сальтшебадені 1952 року. Kažić 1974, с. 171-72.
  310. Панно відмовився грати на знак протесту проти того, що організатори перенесли гру, щоб задовольнити бажання Фішера через релігійні погляди не грати в суботу[en]. Панно не був присутній, коли гра мала початися. Фішер почекав десять хвилин, перш ніж зіграти свій перший хід (1.c4) і пішов за Панно, щоб переконати того грати. Сорок п'ять хвилин по тому Панно підійшов до шахівниці й здався. Brady 1973, p. 179.
  311. Wade & O'Connell 1973, pp. 344, 410.
  312. Hooper & Whyld 1992, p. 137.
  313. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 214.
  314. а б Brady 2011, p. 167.
  315. Edmonds & Eidinow 2004, p. 88.
  316. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 220–22.
  317. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 225–26.
  318. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 226.
  319. "'Те, що відбулось під час догравання 5-ї партії,' Писав пізніше Таль, 'можуть розповісти лише очевидці. Просто неймовірно, щоб три гросмейстери через три ходи після відновлення гри підставлять під бій цілу туру". Plisetsky & Voronkov 2005, p. 232.
  320. Schonberg 1973, p. 267.
  321. «Статистичні книги показують, що єдиним досягненням, з яким можна порівняти рахунок 6-0 проти Тайманова, була перемога Вільгельма Стейніца з рахунком 7-0 над Джозефом Генрі Блекберном 1876 року в епоху примітивніших захисних технік». Leonard Barden[en], From Portorož to Petrosian, in Wade & O'Connell 1972, p. 345.
  322. Brady 1973, p. 188. Процитовано в Brady 2011, p. 168.
  323. Edmonds & Eidinow 2004, pp. 91–92.
  324. Brady 2011, p. 168.
  325. Edmonds & Eidinow 2004, p. 92.
  326. Cafferty 1972, p. 102.
  327. Byrne & Nei 1974, p. 19.
  328. Kasparov 2004, pp. 405–06.
  329. Sonas, Jeff (April 28, 2005). The Greatest Chess Player of All Time – Part II. chessmetrics.com. Процитовано November 1, 2009. 
  330. Di Felice 2014, pp. 48–49.
  331. «Суперники Петросяна вважали його найнепоступливішим гравцем в історії». Steiner 1974, p. 21.
  332. Karpov 1991, p. 114.
  333. "'Карпов: Уже було зрозуміло, що переможцю [півфінального кандидатського матчу між Петросяном і Корчним] доведеться грати проти Фішера, що іншою драбиною стрімко йшов до шахового трону. Майже не було сумнівів, що Спаський з ним розбереться, але в Спорткомітеті вирішили, що до цього краще не доводити… І ось можновладці покликали Петросяна і Корчного й прямо спитали, хто з них має більше шансів проти Фішера. Корчной сказав, що 'з-поміж покоління, яке обіграв Фішер' практично шансів не має ніхто. Але Петросян сказав, що вірить у себе. Після чого Корчному запропонували, щоб він поступився Петросяну, а як компенсацію пообіцяли відправити на три найбільші міжнародні турніри (на ті часи для радянського шахіста царський дарунок)". Plisetsky & Voronkov 2005, p. 273.
  334. Brady 2011, p. 169.
  335. Brady 1973, p. 195.
  336. Kasparov 2004, pp. 408–17.
  337. Jan Timman, The Art of Chess Analysis, R.H.M. Press, 1980, pp. 36–42. ISBN 0-89058-048-0.
  338. Soltis 2003, pp. 259–62.
  339. Edmonds & Eidinow 2004, pp. 311–12.
  340. Soltis 2002, p.?
  341. Mednis 1997, pp. 266–70.
  342. Reuben Fine, The Final Candidates Match Buenos Aires, 1971: Fischer vs Petrosian, Hostel Chess Association, 1971, pp. 13–32.
  343. Cantwell, Robert (November 8, 1971). Bobby Clears The Board For The Title. Sports Illustrated. Процитовано March 12, 2016. 
  344. Edmonds & Eidinow 2004, p. 96.
  345. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 289.
  346. Schonberg 1973, p. 269.
  347. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 293.
  348. Alexander 1972, p. 74.
  349. а б Chess Informant, Volume 14, Šahovski Informator, 1973, pp. 302–07.
  350. а б в All Time Rankings. Архів оригіналу за November 26, 2009. Процитовано March 8, 2017. 
  351. Elo 1978, p. 43.
  352. Life, November 12, 1971, «The Deadly Gamesman».
  353. Kasparov 2004, p. 429.
  354. «[Петросян:]'…Я повинен попередити Спаського, що Фішер озброєний всіма новими ідеями в шахах. Як тільки Фішер досягає хоча б найменшої переваги, він починає грати, як машина. Неможливо навіть сподіватись на якусь помилку. Фішер — надзвичайний шахіст. Його матч проти Спаського буде жорстоким». Plisetsky & Voronkov 2005, p. 336.
  355. Gligorić 1972, pp. 10–11.
  356. Gligorić 1972, pp. 11–12.
  357. Gligorić 1972, p. 13.
  358. Gligorić 1972, p. 47.
  359. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 308.
  360. Brady 1973, p. 225, p. 253.
  361. Brady 1973, p. 248.
  362. а б Alexander 1972, p. 141.
  363. Moss, Stephen (January 19, 2008). Death of a madman driven sane by chess. The Guardian. Процитовано January 4, 2016. 
  364. Alexander 1972, pp. 84–87.
  365. Gligorić 1972, p. 37.
  366. Alexander 1972, p. 87.
  367. Edmonds & Eidinow 2004, pp. 271–73.
  368. Byrne & Nei 1974, p. vii.
  369. Можливо найбільш продавана книга про матч мала заголовок Звіт Нью-Йорк таймс про шаховий матч століття
  370. «Ще до того, як зроблено перший хід, цю захопливу й несамовиту зустріч, що леденить кров, справедливо назвали 'Матчем століття'». Donner 2006, p. 136 (originally published in De Tijd, June 28, 1972).
  371. Roberts, Schonberg, Horowitz & Reshevsky 1972, pp. 195–96.
  372. Müller 2009, p. 370. Матч потрапив на обкладинки журналів Тайм і Ньюсвік. Id. at 19.
  373. Kasparov 2004, p. 206.
  374. Müller 2009, p. 15.
  375. Böhm & Jongkind 2003, p. 89.
  376. Müller 2009, p. 13.
  377. Soltis 2003, pp. 10–11.
  378. «Wearing city's gold medal and accompanied by Mayor John Lindsay, Bobby shakes hands with some 3,000 fans attending …» Saidy & Lessing 1974, photo on pp. 224–25; captions on p. 227.
  379. Larry Evans, in Müller 2009, p. 13.
  380. BOBBY'S CHESSBOARD MASTERY. Sports Illustrated. August 14, 1972. Процитовано May 12, 2007. 
  381. Cavett, Dick (February 8, 2008). Was It Only a Game?. The New York Times. Процитовано January 4, 2014. 
  382. 2016 US Chess Yearbook. uschess.org. 2016. Процитовано August 30, 2018. 
  383. «The 1972 championship will become immortalized in film, on the stage, in song. It will remain incontrovertibly the most notorious chess duel in history. There will never be another like it… A lone American star was challenging the long Soviet grip on the world title. His success would dispose of the Soviet's claim that their chess hegemony reflected the superiority of their political system …» Edmonds & Eidinow 2004, pp. 2–3.
  384. Карпов переміг Льва Полугаєвського в чвертьфіналі кандидатських матчів у січні–лютому 1974 року (+3-0=5). Byrne 1976, p. 19. У півфіналі, що проходив у квітні–травні 1974 року, він обіграв Спаського (+4-1=6). Id., p. 79. У фіналі, який відбувся у вересні–листопаді 1974 року, він переміг Віктора Корчного (+3-2=19). Id., p.
  385. Kasparov 2004, p. 471.
  386. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 412–13.
  387. Brady 2011, pp. 218–19.
  388. Kasparov 2004, p. 472.
  389. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 413–14.
  390. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 414.
  391. Гросмейстер Ганс Реє так зауважив щодо вимоги Фішера, що чемпіон зберігає свій титул у разі нічиєї 9-9, «Вони [ФІДЕ] вважали, що ця вимога є занадто суворою. Само-собою її відхилили». Böhm & Jongkind 2003, p. 46.
  392. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 417–18.
  393. Корчной і Альбурт зазначали, що Карпову, який згодом закріпив за собою право на матч-реванш у випадку втрати титулу чемпіона світу, отримав більшу перевагу від ФІДЕ, ніж просив Фішер. За два матчі Корчной був зобов'язаний перемогти Карпова принаймні з рахунком 6-5, 6-5: сукупний бал +2 і мінімально потрібна різниця перемог +2, що більше, ніж потрібно було б Карпову в 1975 році. Цей сценарій майже втілився під час матчу 1978 року, за нічийного рахунку 5-5 після 31 партії, перед тим як Карпов переміг у 32-й. Теоретично Корчной міг перемогти 6-0 в першому матчі й програти 5-6 у другому, вигравши в загальній складності 11 партій проти 6 перемог Карпова. Визнаючи це, президент ФІДЕ Ейве запропонував, що чемпіон матиме право на реванш лише в разі, якщо він програє 5-6, але Карпов відхилив цю пропозицію. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 418–19.
  394. У листі до Ларрі Еванса, опублікованому в Chess Life у листопаді 1974 року, Фішер стверджував, що звичайна система (24 партії й перемога того гравця, який здобуває 12½ очок, а також збереження титулу чемпіоном у разі нічиєї 12-12) заохочувала гравця, який лідирує, зводити внічию решту партій, що, на його думку, було погано для шахів. Неврахування нічиїх було би «точним тестом про те, хто є найкращим гравцем у світі». Donaldson & Tangborn 1999, p. 159.
  395. Колишній чемпіон США Арнольд Денкер, який був на зв'язку з Фішером під час переговорів з ФІДЕ, заявив, що Фішер хотів довгого матчу, щоб мати можливість розігратися після трирічної перерви. Denker & Parr 1995, pp. 110–11.
  396. Mednis 1997, p. 282.
  397. Bozidar Kazic. 1975. «Anatoly Karpov New World Champion.» Chess Informant 19.
  398. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 414–16.
  399. Kasparov 2004, p. 473.
  400. Karpov 1991, pp. 159—165.
  401. Seirawan & Stefanovic 1992, p. 22.
  402. Bisguier, Arthur (June 22, 1988). When Bobby Fischer took on a computer. Christian Science Monitor. Процитовано January 27, 2014. 
  403. [Светі Стефан, 1 вересня 1992 року, перша прес-конференція] «Марк Таверсон (Le Point): Ви все ще член Всесвітньої Церкви Бога? Як ви ставитеся до релігії? Фішер: я ніколи не був членом Всесвітньої Церкви Бога. На сьогодні я не дуже релігійний». Seirawan & Stefanovic 1992, p. 20.
  404. «Його зв'язок з цією церквою завжди був двозначним. Він не був зареєстрованим учасником, оскільки не погодився, щоб Армстронг або один зі священників хрестив його повним зануренням у воду. І оскільки його не вважали офіційно наверненим членом Церкви, то іноді називали „колегою“ або, що менш ввічливо, „крайнім“ — людиною на периферії або на краю Церкви, яка не повністю усвідомила її місію. Церква ввела низку правил, частину із яких Боббі вважав безглуздими й відмовлявся їх дотримуватись […]» Brady 2011, p. 210.
  405. Fischer 1982, p. 1.
  406. Fischer 1982, p. 2.
  407. Fischer 1982, pp. 3–14.
  408. Fischer 1982, pp. 10–12.
  409. Fischer 1982, p. 14.
  410. Fischer, Bobby (1982). I Was Tortured in the Pasadena Jailhouse!. Printer. Процитовано January 28, 2014. 
  411. а б в Chun, Rene (December 2002). Bobby Fischer's Pathetic Endgame. The Atlantic. Процитовано January 28, 2014. 
  412. а б Edmonds & Eidinow 2004, p. 302.
  413. Brady 2011, p. 224.
  414. Nack, William (July 29, 1985). Bobby Fischer. Sports Illustrated. Процитовано March 12, 2016. 
  415. Dautov, Petra (1995). Bobby Fischer - wie er wirklich ist. Ein Jahr mit dem Schachgenie (German). Darmstadt: California. ISBN 9783980428132. 
  416. Brady 2011, p.225
  417. Weeks, Mark (1997–2008). 1992 Fischer – Spassky Rematch Highlights. Printer. Процитовано January 28, 2014. 
  418. Seirawan & Stefanovic 1992, p. 8.
  419. Bobby Fischer arrives in Iceland. BBC News. March 25, 2005. Процитовано January 28, 2014. 
  420. Soltis 2003, p. 280.
  421. Müller 2009, p. 382.
  422. Waitzkin 1993, p. 298.
  423. Seirawan & Stefanovic 1992, p. 283.
  424. Десяту прес-конференцію не транскрибовано. Seirawan & Stefanovic 1992, p. 272. Зміст решти дев'яти прес-конференцій можна знайти, в повному обсязі, в id. на стор. 13, 15–21, 53–57, 86–90, 114–18, 149–54, 170–75, 208–14, 227–31, 256–60.
  425. Seirawan & Stefanovic 1992, p. 291.
  426. Seirawan & Stefanovic, pp. 85, 96, 303.
  427. Його називали «Великим самітником»…
  428. Brady 2011, pp. 243-4.
  429. Cohen, Roger (September 2, 1992). Bobby Fischer Ends Silence With Rancor. The New York Times. Процитовано January 28, 2014. 
  430. Labaton, Stephen (December 16, 1992). FISCHER IS INDICTED OVER CHESS MATCH. The New York Times. Процитовано January 28, 2014. 
  431. Indictment. U.S. District Court for the District of Columbia (Federal Circuit). December 15, 1992. Процитовано January 28, 2014. 
  432. «15 грудня 1992 року велике журі Федерального суду Вашингтона (округ Колумбія) висунуло звинувачення з одного пункту проти Боббі Фішера про порушення ним економічних санкцій, накладених за виконавчим ордером президента Джорджа Буша. Відповідного листа надіслали Боббі в Белград, і після оголошення обвинувачення, федеральні представники виписали ордер на його арешт». Brady 2011, p. 255.
  433. Winter, Edward. «Fischer v Gligorić Training Match (1992)», Chess Notes
  434. а б в Portrait of a Genius As a Young Chess Master. Ralph Ginzburg's January 1962 interview, Harper's Magazine. Процитовано January 21, 2008. 
  435. Ginzburg 1962, p. 54.
  436. Edmonds & Eidinow 2004, p. 15.
  437. Brady, Frank (1974). Bobby Fischer:Profile of a Prodigy. Dover Publications. с. 151–153. ISBN 978-0-486-25925-3. 
  438. Chess Life, April 2009, p. 10.
  439. «Де був Фішер? Упродовж кількох років він жив у лоні Всесвітньої Церкви Бога в Пасадені, де його називали 'колегою'. Церква годувала його, вони забезпечили йому комфортне проживання в Mocking Bird Lane, навіть возили на приватному літаку. У відповідь Фішер передав їм близько третини ($61,200) своїх ісландських призових». Edmonds & Eidinow 2004, pp. 301–02.
  440. Darrach, Brad (August 11, 1972). Bobby is Not a Nasty Kid. Life. с. 40. Процитовано March 25, 2013. 
  441. «Боббі намагався жити і практикувати свої переконання; він відчув себе по-справжньому народженим заново, і застосовував те саме почуття дисципліни і поваги до Біблії, яке упродовж усього життя мав до шахів. […] Але врешті-решт його релігійні зобов'язання почали розривати його на шматки. Він не міг витрачати десять або дванадцять годин на день на заняття шахами, а інші від шести до восьми годин на вивчення Біблії […]» Brady 2011, p. 143.
  442. Це переконало Фішера, що Армстронг насправді був «лжепророком». Brady 2011, p. 212.
  443. «Оскільки його мати була єврейкою, то за єврейськими законами він сам був євреєм, хоча таку приналежність він завжди відкидав. Коли він виявив, що його включила у свій список знаменитих євреїв Енциклопедія юдаїка, то написав листа в редакцію, в якому заявив, що ця помилка принесла йому страждання і вимагав, щоб її більше не повторювали». Edmonds & Eidinow 2004, pp. 26–27.
  444. Popper, Nathaniel (July 23, 2004). Chess Master Pawned Identity for Hatred. The Jewish Daily Forward. Процитовано September 22, 2018. 
  445. Böhm & Jongkind 2003, pp. 30, 44.
  446. Böhm & Jongkind 2003, pp. 41, 45, 61, 66, 90, 92, 95, 101, 107, 117–20.
  447. Parr, Larry (May 2001). Is Bobby Fischer Anti-Semitic?. Chess News. 
  448. Böhm & Jongkind 2003, p. 123.
  449. «Фішер був в змозі відокремити свою ненависть до юдаїзму як релігії і євреїв як етнічної групи від окремих євреїв як особистостей. Він був цілком дружні з єврейськими шаховими майстрами в США і СРСР». Edmonds & Eidinow 2004, p. 27.
  450. Daniszewski, John (September 4, 1992). Fischer's 19-Year-Old Companion Shares Chess Limelight. Community.seattletimes.nwsource.com. Процитовано November 12, 2011. 
  451. Brady 2011, pp. 255–62.
  452. Sofia Polgar discussing Bobby Fischer. youtube.com. Процитовано November 12, 2011. 
  453. chess24 (2018-04-08). Peter Leko talks about Bobby Fischer staying at his home. Процитовано 2018-04-18. 
  454. а б Cabreza, Vincent (January 19, 2008). Fischer has a Pinoy heir born in Baguio – friends. Philippine Daily Inquirer. Процитовано January 20, 2008. 
  455. Marilyn Young's name was written behind a photograph dated December 14, 2000, sent to her by Fischer. The photograph is displayed on the Chessbase website. See also: Fischer's daughter Jinky files claim to his estate. chessbase.com. November 11, 2009. Процитовано January 3, 2010. 
  456. а б в Ochoa, Francis (February 7, 2008). Fischer's Filipino heirs going after estate. Philippine Daily Inquirer. Архів оригіналу за June 25, 2010. Процитовано January 3, 2010. 
  457. Bobby Fischer's Pinay heir may get settlement. GMANews.tv. February 26, 2008. Процитовано January 3, 2010. 
  458. а б Bamber, David; Chris Hastings (December 2, 2001). Bobby Fischer speaks out to applaud Trade Centre attacks. The Sunday Telegraph. с. 17. 
  459. а б The Bin Laden defense; Diatribe; Bobby Fischer speaks out in favor of 9/11 attacks; Brief Article; Transcript. Harper's Magazine 304 (1822): 27. March 1, 2002. 0017-789X. 
  460. Böhm & Jongkind 2003, p. 122.
  461. «Втім, 2001 року Інтернет уже увійшов у життя планети, його злостиві тиради стало чутно на весь світ, і те, що він сказав, знову викликало пильну увагу уряду США». Brady 2011, p. 279.
  462. Weber, Bruce (January 19, 2008). Bobby Fischer, Troubled Genius of Chess, Dies at 64. The New York Times. Процитовано January 11, 2013. 
  463. Радіопередачі Фішера показують, що він був «не в своєму розумі … жертвою власного психічного захворювання». Böhm & Jongkind 2003, pp. 66–67.
  464. Executive Board Actions (EB 02-40). USCF. 2002. Архів оригіналу за February 25, 2014. 
  465. Unofficial summary of the February, 2007, meeting of the USCF Executive Board. Процитовано March 17, 2016. 
  466. а б Frederick, Jim (August 23, 2004). King's Gambit. TIME. Процитовано July 5, 2010. 
  467. Will Fischer be extradited?. chessbase.com. July 19, 2004. Процитовано January 28, 2014. 
  468. «[Фішер] непокоївся, що уряд США, зрештою, його наздогнав. Він порушив економічні санкції, що їх наклав Державний департамент на Югославію, коли 1992 року в Светі-Стефан (Чорногорія) зіграв матч проти Бориса Спаського з призовим фондом $5 млн. І тоді було видано ордер на його арешт. У США на нього чекав суд і покарання, якщо визнають винним, від десяти років в'язниці до $250 000 у вигляді штрафів, або і те і інше, плюс можливе позбавлення його виграних $3,5 млн.». Brady 2011, p. 2.
  469. а б «Fischer er jákvæður og skýr í hugsun». (ісл.).
  470. «Проте, з анулюванням паспорта були проблеми. Фішер ніколи не отримував повідомлення, а тому не міг оскаржити ордер, на що за законом він мав право. Міністерство юстиції стверджувало, що цей лист воно направило в готель у Берні (його адресу Боббі дав посольству) але отримало його назад без жодної адреси для пересилання. Він датований 11 грудня 2003 року, і коли факсимільну копію листа зрештою вивчили, на ньому не було адреси Фішера, з чого можна зробити висновок, що посольство ніколи не відправляло листа в Берн». Brady 2011, pp. 281–82.
  471. «Боббі вистачало розуму, щоб розуміти — що частіше він виступає по радіо [проти США та усіх євреїв], то вища ймовірність, що його арештують. Втім, нічого не відбувалось, і він почав відчувати себе невразливим, продовжуючи вільно подорожувати …» Brady 2011, p. 280.
  472. «Цілком можливо, що виступи по радіо Фішера були тим рушієм, який спровокував уряд США активізувати звинувачення десятирічної давнини проти нього». Brady 2011, pp. 282–83.
  473. «Не знаючи, що його арешт неминучий, і вважаючи, що його паспорт є дійсним, 13 липня 2004 року [Фішер] прибув до аеропорту Наріта в Токіо, щоб сісти на літак, що прямував до Маніли. Його заарештували й закували в кайданки». Brady 2011, p. 282.
  474. «… 13 липня 2004 року… [Фішера] заарештували …» «… 23 березня 2005 року [Фішера] звільнили». Brady 2011, pp. 282, 293.
  475. Suzuki, Hiroshi (August 6, 2004). Bobby Fischer Renounces U.S. Citizenship, Seeks Refugee Status. Bloomberg. Процитовано August 2, 2010. 
  476. Bobby Fischer's Deportation Appeal Rejected. Associated Press. July 28, 2004. Архів оригіналу за квітень 14, 2008. Процитовано February 19, 2014. 
  477. Iceland grants Fischer passport. BBC News. March 21, 2005. Процитовано January 28, 2014. 
  478. «Шановні члени Альтингу: Я… щиро дякую ісландському народові за дружні почуття, обернені до мене відтоді, як я багато років тому вперше прибув у вашу країну для участі в матчі на звання чемпіона світу з шахів… Шість місяців тому мене насильно й незаконно запроторили до японської в'язниці… За цей час моє здоров'я значно погіршилось… У зв'язку зі сказаним вище, я звертаюсь з офіційним проханням до Альтинга надати мені ісландське громадянство, щоб я міг скористатися посвідкою на постійне проживання в Ісландії, яку Міністр іноземних справ вашої країни та люб'язно мені надав. Зі всією повагою, Боббі Фішер» Brady 2011, pp. 288–89.
  479. Fangavist fáránleikans (is). Morgunbladid. February 2, 2005. Процитовано October 7, 2015. 
  480. Bobby Fischer: ich bin ein Icelander!. March 21, 2005.
  481. Smith-Spark, Laura (March 23, 2005). Fischer 'put Iceland on the map'. British Broadcasting Corporation. Процитовано September 13, 2008. 
  482. «члени комітету РДжФ [Роберт Джеймс Фішер] звернулись фактично до кожного парламентаря з проханням пролобіювати для Боббі громадянство: повноцінне, постійне громадянство… позачергову сесію парламенту скликано в суботу, 21 березня 2005 року. Упродовж дванадцяти хвилин відбулося три раунди обговорень, звучали запитання щодо критичності цієї справи. Відповіді були короткими і прямими: неправомірне позбавлення волі Боббі Фішера є порушенням його прав; вся його провина в тому, що він пересуває дерев'яні фігури по шахівниці; він був другом Ісландії, має з нею історичний зв'язок, а тепер потребує її допомоги». Act Respecting the Granting of Citizenship, no. 16/2005. Процитовано в Brady 2011, p. 293.
  483. 24 березня 2005 року. 11-й чемпіон світу по шахам американець Боббі ФІШЕР звільнений японською імміграційною владою
  484. AP wire story, March 23, 2005. Процитовано в Brady 2011, p. 293.
  485. Chess legend still intrigues people. pittsburghlive.com. May 9, 2005.
  486. Bobby Fischer — speaking to the media, echecs-photos.be, March 25, 2005; accessed May 22, 2018.
  487. а б Bobby Fischer dies in Iceland. chessbase.com. January 18, 2008. Процитовано January 27, 2014. 
  488. Brady 2011, p. 305.
  489. Brady 2011, p. 319.
  490. а б Bobby Fischer's final manoeuvre. The Sunday Times. April 20, 2008. 
  491. Böhm & Jongkind 2003, p. 118.
  492. Bobby Fischer and Sigurður Tómassyni. Interview on Útvarp Saga.
  493. Death of Bobby Fischer, espn.com; accessed May 22, 2018.
  494. Brady 2011, p. 317.
  495. Batty, David (January 18, 2008). Chess champion Bobby Fischer dies. The Guardian. Процитовано January 28, 2014. 
  496. Dánarorsök Fischers var nýrnabilun (Icelandic). mbl.is. January 20, 2008. Процитовано January 29, 2014. 
  497. Death:
  498. Weber, Bruce (January 19, 2008). Bobby Fischer, Chess Master, Dies at 64. The New York Times. Процитовано January 29, 2014. 
  499. «У Боббі почалися проблеми з сечовипусканням і він думав, що це просто наслідок збільшення передміхурової залози, спочатку заперечуючи, що з ним щось серйозно не так. Легені також турбували його, було важко дихати. Усе життя він не довіряв лікарям, тому він терпів до кінця вересня 2007 року, коли біль і нездатність випускати сечу стали нестерпними. Він пішов до лікаря… [той зробив аналіз крові, який показав, що в нього закупорені сечовивідні шляхи… [і що]… його нирки не функціонують належно… Боббі відмовився приймати будь-які ліки, а думку про підключення до машини для діалізу, щоб до кінця життя раз на кілька днів очищувати кров, навіть не розглядав». Brady 2011, pp. 316–17.
  500. «Можливо, Боббі просто здався, відпустивши своє життя, почавши повільну форму самогубства». Interview of Pal Benko by author, summer 2008, New York. Процитовано в Brady 2011, p. 317.
  501. Dirda, Michael (February 10, 2011). A chess master who defeated himself. The Washington Post. 
  502. Bobby Fischer – his final weeks. chessbase.com. January 25, 2008. Процитовано January 29, 2014. 
  503. Burial:
  504. а б 4 gera kröfu í dánarbú Fischers (Four parties make claims). RÚV. April 22, 2008. Архів оригіналу за April 23, 2008. Процитовано January 3, 2010. 
  505. Andrew Soltis, Fi$cher Family Feud, New York Post, November 15, 2009. Retrieved November 16, 2009.
  506. McClain, Dylan Loeb (July 5, 2010). Bobby Fischer Is Exhumed. The New York Times (Online Chess Blog). Процитовано January 29, 2014. 
  507. Fischer's Pinay love child in Iceland to claim inheritance. Manila Bulletin. December 4, 2009. Процитовано January 4, 2014. 
  508. Fischer's daughter Jinky files claim to his estate. chessbase.com. November 11, 2009. Процитовано January 3, 2010. 
  509. Fischer's remains to be exhumed?. chessbase.com. April 1, 2010. Процитовано January 27, 2014. 
  510. McClain, Dylan Loeb (June 17, 2010). Iceland: Bobby Fischer's Estate Dispute. The New York Times Europe. Процитовано January 29, 2014. 
  511. Court rules Bobby Fischer's body can be exhumed. CNN.com. June 17, 2010. Процитовано January 29, 2014. 
  512. Helgason, Gudjon (14 січня 2011). 'https://dt.ua https://dt.ua/ARCHIVE/u_islandiyi_eksgumovano_ostanki_bobi_fishera.html. Процитовано 19 грудня 2019.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  513. Із суперечки за спадщину легендарного шахіста Боббі Фішера вибув один претендент. news.bigmir.net. 21 вересня 2011. Процитовано 19 грудня 2019. 
  514. а б Miyoko Watai Ruled Bobby Fischer's Legal Heir. Iceland Review Online. March 3, 2011. Процитовано January 29, 2014. 
  515. McClain, Dylan Loeb (March 4, 2011). Iceland Court Hands Bobby Fischer Estate to Japanese Claimant. The New York Times. Процитовано January 29, 2014. 
  516. а б в Ponterotto, Joseph (December 10, 2010). A psychological autopsy of Bobby Fischer. Pacific Standard. Процитовано February 13, 2016. 
  517. Bobby Fischer's Conquest of the World's Chess Championship: The Psychology and Tactics of the Title Match, 1973. ISBN 0-923891-47-1.
  518. Brady 2011, p. 318
  519. Brady 1973, p. 78.
  520. Bantam Books, May 1972, ISBN 0-553-26315-3.
  521. За словами Ендрю Солтіса[en], Фішер «вніс деякі ідеї, але переважно своє ім'я. Soltis 2003, p. 10
  522. Kasparov, Gary (March 10, 2011). The Bobby Fischer Defense. The New York Review of Books. Процитовано January 4, 2016. 
  523. Hooper & Whyld 1992, pp. 138–39.
  524. Brady 2011, pp. 227–28.
  525. «Головна і майже виключна зброя Фішера білими це 1.e4. Діапазон стратегій, які він застосовував після 1.e4 надзвичайно широкий». Plisetsky & Voronkov 2005, p. 251.
  526. Fischer vs. Hort, Herceg Novi Blitz (1970). Chessgames.com. 
  527. «Він застосовував обмежений діапазон дебютів. Звичайно, це не ознака обмеженості творчості Фішера, оскільки він компенсував це дуже глибокими і міцними знаннями варіантів, які грав». Plisetsky & Voronkov 2005, p. 270.
  528. Plisetsky & Voronkov 2005, pp. 251–62.
  529. Müller 2009, p. 31.
  530. Fischer 1969, p. 151.
  531. Bisguier & Soltis 1974, p. 208.
  532. Plisetsky & Voronkov 2005, p. 322 (quoting March 20, 1972 letter from Paul Keres to the USSR Chess Federation).
  533. «Розмінний варіант був грізною зброєю в руках Боббі Фішера». Kasparov & Keene 1989, p. 382.
  534. «Сучасна версія іспанського розмінного варіанту, в якому білі[en] ходять 5.0-0 після розміну на 4-му ході, має називатись на честь екс-чемпіона світу Боббі Фішера». Фішер, після знаходження покращення до партії 1965 року Барендрегт-Тешнер, у якій чорні виграли, «почав грати розмінний варіант з ходом 5.0-0, виграючи партію за партією в ньому, і продовжувала грати з успіхом навіть у матчі-реванші 1992 року проти Бориса Спаського, своєму останньому офіційному шаховому заході.» Kaufman 2004, pp. 4–5.
  535. Robert James Fischer, Ruy Lopez, Exchange (C68–C69). Chessgames.com. Процитовано January 29, 2014. 
  536. Andrew Soltis, in Müller 2009, pp. 29, 32–33.
  537. L.S. Blackstock, in Wade & O'Connell 1973, p. 36.
  538. Andrew Soltis, in Müller 2009, p. 25.
  539. Hansen 2002, p. 132.
  540. Pliester 1995, p. 272.
  541. Gligorić 1985, p. 65.
  542. Вотсон зазначив, що 7…Фb6 — «це дивовижний хід, який ті, хто виріс на класичних шахових принципах просто відкинуть як помилку, типову для початківців. Чорні беруть пішака все ще нерозвинуті й під атакою». Watson 2006, p. 199.
  543. Варіант отруєного пішака «вважали сумнівним деякі гросмейстери і божевільним Бент Ларсен». Polugaevsky, Piket & Guéneau 1995, p. 83.
  544. а б Andrew Soltis, in Müller 2009, p. 30.
  545. Robert James Fischer, Sicilian, Najdorf (B97). Chessgames.com. Процитовано January 29, 2014. 
  546. Georgiev & Kolev 2007, p. 6.
  547. Mednis 1997, pp. 56, 146.
  548. Mednis calls 6.Bc4 against the Najdorf Variation «Fischer's 6 B-QB4». Mednis 1997, pp. 56, 74, 80, 88.
  549. Boris Spassky vs. Robert James Fischer, Mar del Plata (1960), King's Gambit: Accepted. Kieseritsky Gambit Rubinstein Variation (C39). Chessgames.com. Процитовано January 29, 2014. 
  550. Fischer 1961, p. 4.
  551. Fischer 1961, pp. 4–9.
  552. Estrin & Glaskov 1982, p. 115.
  553. Korchnoi & Zak 1975, p. 39.
  554. Andrew Soltis, in Müller 2009, p. 29.
  555. Wade & O'Connell 1973, pp. 27, 76–77, 253, 256.
  556. Bisguier & Soltis 1974, p. 214.
  557. Silman 2007, pp. 510–23.
  558. Müller & Lamprecht 2001, p. 304.
  559. Mayer 1997, p. 201.
  560. Steve Giddins[en], 2012, The Greatest Ever chess endgames, p. 68.
  561. «З появою електронних годинників виникли нові можливості і в 1990-х роках самітник Фішер з'явився, щоб пропагувати шахові годинники, які він запатентував. Основою їхньої новизни є можливість додавати час кожного разу, коли гравець робить хід. Він припустив, що кожен гравець має почати з однієї години на годиннику і дві хвилини додаватись при кожному натисканні годинника, що дозволяє уникнути найгіршого сценарію цейтноту». Hooper & Whyld 1992, p. 422.
  562. «Винайдений Боббі новий шаховий годинник, що працював інакше, ніж той, що традиційно використовують у турнірах, потрібно було спеціально виготовити для матчу, і [Єздимир] Василевич упорався з завданням. Боббі наполіг на його використанні в матчі. На початку партії кожен гравець має по дев'яносто хвилин, після кожного ходу йому додаються дві хвилини. Теорія Боббі полягала в тому, що з цією новою системою гравцеві ніколи не доведеться гарячково винаходити хід, коли на його годиннику кілька секунд, тому зникнуть цейтнотні помилки. Фішер стверджував, що гордістю гри була глибина її задуму, а не перемога завдяки механічним засобам». Brady 2011, p. 246.
  563. "У матчі 1992 року обидва гравці починали партії, маючи по годині й п'ятдесят одній хвилині. Кожен хід приносив одну хвилину бонусу. Після 40 ходів обидва гравці отримали по 40 додаткових хвилин, після 60 ходів — по 30 хвилин, а після 80 і кожних наступних 20 ходів — по 20 хвилин. Müller 2009, p. 382.
  564. Edmonds & Eidinow 2004, p. 307.
  565. Chun, Rene (12 January 2003). The madness of King Bobby. The Observer. 
  566. Audio clip of Bobby Fischer. chess960.net. Архів оригіналу за November 29, 2007. Процитовано January 29, 2014. 
  567. Brady 2011, p. 260.
  568. «На початку 21-го століття гросмейстери повільно, але неухильно проявляли зацікавленість у Fischerandom Chess». Gligorić 2002, p. 132.
  569. Speaking about Fischer... November 4, 2006. Процитовано February 6, 2014. 
  570. Kasparov 2004, p. 207.
  571. Brady 2011, p. 328.
  572. а б Müller 2009, p. 23.
  573. Wolff 2001, p. 273.
  574. «William Lombardy characterized Fischer's game as machinelike, with 'terrifically accurate positional play but never boring… His opening repertory is encompassing… His end game is practically flawless. Bobby is the most complete player I've ever seen». Schonberg 1972, p. 270.
  575. «Кажучи про майбутні шахові комп'ютери, Джеймс Шервін[en], американський шахіст, який добре знав Фішера, описав його як 'прототип Deep Blue'. Радянські аналізи показали, що навіть зіткнувшись з несподіваною позицією, Фішерові досить було п'ятнадцяти або двадцяти хвилин, щоб зробити свій хід; інші гросмейстери могли тратити вдвічі більше часу. Здається, що Фішер не регулювався будь-якою психологічно заданою системою або технікою». Edmonds & Eidinow 2004, p. 22.
  576. «[Гра Фішера] підійшла так близько до досконалості, що, здавалося, здолала стильові рамки». Winter 1981, p. 118.
  577. Player Profile: Bobby Fischer. chessmetrics.com. March 26, 2005. Процитовано January 29, 2014. 
  578. Saidy & Lessing 1974, p. 226.
  579. Wade & O'Connell 1972, p. 43.
  580. «Petrosian: 'Fischer is exceptionally hard-working. Without fear of over-exaggerating, I am prepared to compare the amount of time spent by him at the board between competitions with the hours devoted to chess by all the members of the Soviet national team taken together». Plisetsky & Voronkov 2005, p. 143.
  581. Edmonds & Eidinow 2004, p. 23.
  582. Kasparov, Garry (January 26, 2008). The Chessman. TIME. Процитовано January 29, 2014. 
  583. Fischer is greatest ever, says Anand. Telegraphindia.com (Calcutta, India). January 16, 2009. Процитовано January 29, 2014. 
  584. chess games. chessgames.com. September 22, 2015. Процитовано September 22, 2015. 
  585. Allerson, Andrew (September 9, 2001). Bobby Fischer takes on all comers – in cyberspace. London: The Telegraph. Процитовано January 29, 2014. 
  586. The third coming of Bobby Fischer?. chessbase.com. September 18, 2001. Процитовано January 29, 2014. 
  587. Shabazz, Daaim (February 24, 2008). Did R.O. Mitchell meet Bobby Fischer?. thechessdrum.net. Процитовано January 29, 2014. 
  588. Chess960 (FRC): Fischer and 'Wild Variant 22'. chess960frc.blogspot.com. 2013-12-21. Процитовано June 14, 2016. 
  589. Verwer 2010, pp. 116–18.
  590. Wade & O'Connell 1972, p. 92
  591. Atlantic Chess News Sept 2010
  592. Wade & O'Connell 1972, p. 97
  593. Wade & O'Connell 1972, p. 98
  594. Wade & O'Connell 1972, p. 122
  595. Фішер виграв 1-шу гру через неявку суперника.
  596. Включаючи одну неявку суперника: 9 з 11
  597. Chess Life, 1963, pp. 196–99.
  598. Включаючи одну партію, в якій суперник відмовився грати і здався на першому ході
  599. Включаючи одну відмову суперника: 18½ з 23
  600. Brady 1973
  601. Verwer 2010, p. 118.
  602. Wade & O'Connell BFCG Doubleday 1972, p. 11.
  603. Müller 2009, p. 400.
  604. Donaldson & Tangborn 1999, pp. 51–52.
  605. За нічийного рахунку Фішер
    відмовився продовжувати боротьбу,
    переможцем проголошено Решевського.
  606. Фішер програв другу партію через неявку
  607. Включаючи одну неявку : 12½ з 21
  608. Враховано лише зіграні партії: 12½ з 20
  609. а б Враховано лише результативні партії; відсоток = виграші ÷ (виграші+поразки).
  610. Включаючи всі партії
  611. Verwer 2010, p. 116.
  612. Brady, 2011, с. 75

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Чемпіони світу з шахів
До 1993
Шаховий король
Шаховий король
Вільгельм Стейніц | Емануїл Ласкер | Хосе Рауль Капабланка | Олександр Алехін | Макс Ейве | Михайло Ботвинник | Василь Смислов | Михайло Таль | Тигран Петросян | Борис Спаський | Роберт Фішер | Анатолій Карпов | Гаррі Каспаров
19932006
За версією ФІДЕ За версією ПША
Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов Гаррі Каспаров | Володимир Крамник
Після 2006
Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | Магнус Карлсен


This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

Зміст

Destek