Битицьке городище
| Битицьке городище | |
|---|---|
|
| |
| 51°00′11″ пн. ш. 34°56′16″ сх. д. / 51.00333300002777293° пн. ш. 34.93777800002777667° сх. д.Координати: 51°00′11″ пн. ш. 34°56′16″ сх. д. / 51.00333300002777293° пн. ш. 34.93777800002777667° сх. д. | |
| Країна |  Україна[1] |
| Розташування | Сумська область Битиця[1] |
| Тип | колишній населений пунктd і пам'ятка культури |
| Статус | Археологічна пам'ятка |
  Битицьке городище Битицьке городище (Україна) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Битицьке городище — городище, розташоване на високому мисі річки Псел (ліва притока Дніпра) в околицях села Битиця Сумської області.
Опис[ред. | ред. код]
Особливістю городища є потужні зміцнення, створені по всьому периметру поселення. Датоване VIII століттям . Крім землянок слов'янського типу зустрічаються юртооподібні житла, пов'язані з алано-болгарським населенням[2]. За масштабом свого впливу Битицьке городище подібне до Києва.
| Археологічні культури | |
| Волинцівська | |
| Салтівська (Хазарська) | |
Ряд знахідок дозволяють віднести дане городище до волинцівської культури, проте ряд дослідників роблять припущення, що мова йде про хозарську фортецю[3] або навіть про «центр управління слов'янськими землями», де стояв військовий гарнізон хазарського намісника[4]. Частково на користь такого припущення свідчать знахідки зброї: шаблі салтівського типу (палаші), обушки, булави, наконечники списів і стріл, бойові сокири. Ймовірно Битицьке городище було центром виробництва кругової кераміки Волинцівського типу.
Історія[ред. | ред. код]
Битицьке городище припинило своє існування на початку IX століття, про що свідчать виявлені археологами сліди пожеж і скелети убитих людей. Імовірно це відбулося через внутрішню міжусобицю в Хозарському каганаті, що спалахнула після проголошення юдаїзму державною релігією[5].
За іншою версією Битицю зруйнували в першій третині IX століття ранні руси, які вторглися на Лівобережжя Дніпра[6]. На користь цієї версії свідчать знайдені на Битицькому городищі наконечники стріл нібито " гньоздовського " типу і сокира з Щекавиці[7]. Однак Гньоздовські кургани з'явилися на березі Дніпра тільки в першій чверті X століття[8][9]. Дослідникти А. С. Щавелєв та А. А. Фетісов вказують на степове поволзьке або південноуральське походження наконечників. Їх типологія: група II, тип 44 за класифікацією А. В. Кирганова[10].
Археологічні дослідження[ред. | ред. код]
На території площею 5,6 га розкопано 70 напівземлянок і наземних будівель, ще 108 напівземлянок зафіксовано електромагнітної розвідкою. Площа з прилеглою неукріпленою частиною — до 11 га.
Література[ред. | ред. код]
- Юренко С. П., Сухобоков О. В. О погребальной обрядности носителей памятников волынцевской культуры (по материалам Битицкого городища) // Археология и история Юго-Востока Руси. Воронеж, 1993. С. 40-43.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Wiki Loves Monuments monuments database — 2023.
- ↑ О памятниках волынцевского типа [Архівовано 21 липня 2020 у Wayback Machine.], C.8
- ↑ МЕЖДУ ХАЗАРАМИ И ДРЕВНЕЙ РУСЬЮ (VIII—X век). Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 16 листопада 2019.
- ↑ и северяне: из истории военного противостояния. Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 16 листопада 2019.
- ↑ Приймак В. В. Територіальна структура межиріччя Середньої Десни и Середньої Ворскли VIII—поч. IX стор. Суми
- ↑ Комар А. К дискуссии о происхождении и ранних фазах истории Киева // Альманах історії та археології Східної Європи RUTHENICA. — 2005. — № 4 — С.123
- ↑ Комар А. В., Сухобоков О. В. Городище «Монастырише» и древнерусский Ромен // Стародавжй ккоростень i слов'янсыа гради VIII—X ст. Кіев, 2004.
- ↑ Фетисов А. А. К вопросу о нижней дате Гнёздовского археологического комплекса и времени функционирования пути «из варяг в греки» [Архівовано 10 липня 2019 у Wayback Machine.] // Грани гуманитарного знания. Сборник статей к 60-летию профессора С. П. Щавелева. Курск. 2013. С. 111—117.
- ↑ Андрощук Ф. А. 2010. Мечи и некоторые проблемы хронологии эпохи викингов // Краеугольный камень. Археология, история, искусство, культура России и сопредельных стран. М. Т. 1.
- ↑ Щавелев А. С., Фетисов А. А. К исторической географии Восточной Европы IX в.-2. Карта скандинавских комплексов и артефактов [Архівовано 16 грудня 2021 у Wayback Machine.]. С. 278—328. // Древнейшие государства Восточной Европы. 2015 год. Экономические системы Евразии в раннее Средневековье. Под науч. редакцией: А. С. Щавелев М.: Русский фонд содействия образованию и науке (Университет Дмитрия Пожарского), 2017.
 | Це незавершена стаття з археології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
