Белз
| Белз | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область |  Львівська область | ||||||||
| Громада | Белзька міська громада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 4624810300 | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Перша згадка | 1030 | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1377 | ||||||||
| Населення | ▼ 2267 (01.01.2019)[1] | ||||||||
| Площа | 5.85 км² | ||||||||
| Густота населення | 403,25 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 80062—80063 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3257 | ||||||||
| Координати | 50°22′48″ пн. ш. 24°00′06″ сх. д. / 50.38000° пн. ш. 24.00167° сх. д.Координати: 50°22′48″ пн. ш. 24°00′06″ сх. д. / 50.38000° пн. ш. 24.00167° сх. д. | ||||||||
| Водойма | Річиця, Солокія | ||||||||
| Назва мешканців | бе́лзець бе́лзка бе́лзці | ||||||||
| День міста | 14 Жовтня | ||||||||
| Номери автомобілів | ВС, НС | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - автошляхами | 72,15 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - автошляхами | 535 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 80062, Львівська обл, м. Белз, вул. Домініканська, 1 | ||||||||
| Вебсторінка | https://belztg.gov.ua/ | ||||||||
| Міський голова | Береза Оксана Андріївна | ||||||||
|
| |||||||||
Белз — місто в Україні, центр Белзької міської громади, розташоване над річкою Солокія. Одне з найдавніших міст, на заході України. Вперше згадується у 1030 році, у «Повісті минулих літ».
Белз є найдавнішим містом у Львівській області, та одним з найдавніших міст на заході України. В давньоруські часи, а саме в Х–ХІІІ століттях, місто стало центром Белзької землі, та входило до складу Київської Русі. Протягом XII–XV століть, місто було столицею Белзького князівства. Від назви міста, походить белзький напрямок у хасидизмі — містичне відгалуження юдаїзму. Перша письмова згадка про Белз міститься у «Повісті врем'яних літ», де про 1030 рік говориться, що місто було відвойоване Ярославом I Мудрим від поляків. З 1772 року місто входило до складу Габсбурзької монархії. Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року, Белз включено до Західноукраїнської Народної Республіки. У Белзі була створена 9-та Белзька бригада УГА.
Сьогодні Белз є одним з найменших міст України — його населення становить понад 2 тисячі мешканців. З 2001 року місто і його околиці рішенням Кабінету Міністрів України стали Державним історико-культурним заповідником «Княжий Белз».
Географія[ред. | ред. код]
Місто Белз, розташоване на річці Солокія — притоці Західного Бугу. В кількох кілометрах від міста, проходить українсько-польський кордон. Відстань до обласного центру Львова — 72 км, відстань до Києва — 535 км.
Назва[ред. | ред. код]
Є декілька версій походження назви міста. Згідно з найпоширенішою версією, давньослов'янське слово «белз», або «бевз», означало болотисту, вологу місцевість. Це ж слово на бойківському діалекті означає «непрохідна, важкопрохідна, болотиста місцевість».
Є також версія про кельтське походження назви: у кельтських мовах слово «белз» або «пелз» означало воду, потік. Цей варіант з'явився на початку ХХ століття у зв'язку з численними знахідками кельтської латенської археологічної культури на території Прикарпаття.
Інша гіпотеза пов'язує назву міста з давньоруським словом «бълизь» (біле місце, поляна серед темного лісу). Усі ці версії є доволі правдоподібними та відображають природні умови, в яких розташований Белз.
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат Белза помірно-континентальний, помірно вологий і теплий. Середня температура січня в Белзі, становить −4,2 …— 4,4 °C, липня +18,0 … +18,4 °C. Тривалість періоду з температурою понад 10 °C становить в середньому 155—160 днів. Середньорічна кількість опадів становить 560—640 мм, випадають вони здебільшого в теплий період року. Взимку переважають опади у вигляді снігу.
Населення[ред. | ред. код]
Населення Белза, станом на 1 січня 2022 року, налічувало — 2 191 осіб.
До середини ХІХ століття більшість населення становили українці (або як вони тоді називали себе — русини). Євреї та поляки, становили близько 20 % населення, за приблизними оцінками українського географа Володимира Кубійовича. З 1859 до 1939 року понад половину мешканців становили євреї. У 1900 році в місті мешкало 2 872, в 1910 р. — 3 625 євреїв (60 % населення), 1 600 українців та 900 поляків.
- Динаміка населення Белза[2]
Національний склад[ред. | ред. код]
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[3]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 97,50 % |
| росіяни | 1,69 % |
| інші/не вказали | 0,81 % |
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4][5]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,79 % |
| російська | 1,17 % |
| інші/не вказали | 0,04 % |
Історія[ред. | ред. код]
_p286_-_BE%C5%81Z.jpg)
Княжі часи, Белзьке князівство[ред. | ред. код]
Перша письмова згадка про Белз міститься у «Повісті врем'яних літ», де про 1030 р. говориться, що місто було відвойоване Ярославом I Мудрим від поляків.
На той час Белз вже був великим містом. Він був розташований на берегах річки Солокії, яка впадає в Західний Буг. З трьох боків його захищав вал, а з південного — крутий схил. Всередині містечко розділяв вал, відокремлюючи Дитинець від околиць. На території городища знайдено скляне намисто, уламки кераміки, що датуються часами Володимирського князівства. В літописі згадується ще одна дата у зв'язку з княжою боротьбою за владу — 1188 рік. На цей час Белз був княжою резиденцією молодшого володимирського князя.
На початку XIII ст. в Белзі княжив Василько Романович (Князь Белзький — 1207—1211 р.р.)
Польське Белзьке князівство та Корона Королівства Польського[ред. | ред. код]
В 1349 році король польський Казимир III захопив Белз, та інші руські міста, серед яких Володимир і Берестя, залишивши Любарту тільки місто Лучеськ (Луцьк), але вже через рік литовські князі повернули собі володимирські території. Однак, заручившись підтримкою Папи Римського та допомогою угорського короля Людвіка I Угорського, Казимир знову йде на Белз. У лютому Людвік наздоганяє Казимира ІІІ під Белзом, де він стоїть з великим військом.
(за Філєвичем).«Вислали вістників до воєводи (castellanus) белзького, котрого угорське джерело зве Drozge: взивали його, аби піддався. Воєвода, аби протягнути час і скріпити свій замок та діждатися помічних військ від литовських князїв, заявив охоту до угоди. Він цілий тиждень тягнув переговори, під час їх на очах ворожого війська кріпив свій замок, - між іншим для оборони напустив воду з ріки в рови кріпости, так що вона обтікала її навколо. Вкінці заявив, що не хоче згоди. Королі пішли здобувати замок, але се показалось неможливим. З ранку й до полудня билися вони, стоячи по горло в холодній, текучій водї, що наповняла рови, і понісши великі страти, вкінці відступили. Між убитими був племенник Людовика, а й сам Людовик під час приступу дістав палицею по голові, так що злетів з коня й трохи не пропав. Покалічено Угрів і Поляків стільки, як каже угорське джерело, що й почислити не можна було. Під вражіннєм сього нещастя Людовик другого ж дня постановив вертати на Угорщину. Але, щоб врятуватися від сорому, деякі порадники намовили його вкласти угоду з белзьким воєводою, бодай про око. Белзький воєвода признав над собою якусь зверхність Людовика - повісив на белзьких мурах угорську корону. Угорське військо, діставши сю сатісфакцію, у перших днях квітня пішло собі додому, а Людовик, аби скоріше вернутися, перебіг навпростець Галичину на Мункач.»
Але Белзька земля, як і Луцька, Володимирська, Холмська й Берестейська, залишаються під владою литовських князів. Белз був під владою князя Юрія Наримунтовича, який 1366 року такою ж хитрістю не віддав Казимирові місто. А 1376 (інші дані — 1377) року місто перебувало в облозі того ж угорського короля Людвіка, який пішов походом проти князя Юрія Наримунтовича. У той час поляки билися за Холм, а взявши місто, приєдналися до короля. Облога Белза тривала 7 тижнів (як писав тоді сучасник, прусський хроніст Герман з Вартберґа). За даними «Словника географічного Королівства Польського», Людвік Угорський надав Белзьке князівство Юрію Наримунтовичу ленним правом.[6] Міг князь Юрій і тримати облогу довше, однак чекати допомоги не було звідки: інші князі обороняли свої землі. Холмсько-Белзьку землю відібрали від Юрія Наримунтовича й приєднали до Галичини під управу Владислава, князя Опольського.
З Белзом пов'язана й історія чудотворної ікони — Ченстоховскої Божої Матері, яка потрапила на українські землі через святителів Кирила і Мефодія, а до Белза — шляхом шлюбів руських княгинь з князями Галицькими та Польськими. З іконою пов'язане чудо, що трапилося під час облоги Белза татаро-монголами. Місцеві жителі, уповаючи на захист Пресвятої Богородиці, винесли чудотворну ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. У темряві татари запанікували й підняли зброю один на одного, і багато загиблих татар було під мурами замку. А ті, хто залишилися живими, від жаху втекли. З того часу на святій іконі залишився трикутний шрам. У Белзі чудотворний образ перебував у храмі княжого замку до 1377 р. Потім ікону перевіз до Львова силезький князь Владиславом Опольчик, а згодом — до польського містечка Ченстохова, за назвою якого вона тепер відома.
1388 року Белзьку землю король Ягайло переказав князю Земовиту IV — своєму шваґру, чоловіку сестри Олександри.[6]
З 1462 року місто стало центром Белзького воєводства Корони Польської.
У XVI ст. Белз був розвинутим містом. За реєстром, 1578 року було прасолів 24, кравців 8, шевців 19, кушнірів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалів 4, мідяників (котлярів) 2, сідельників, колодіїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники). Отже, разом ремісників 96. У Белзі й Белзькім повіті 1578 року було 410 майстрів. На той час, у XVI ст., в Белзі проживало більше українців, ніж поляків. Однак поляки займали вищі посади, мали привілеї. Законодавство теж було в руках поляків. Тоді ж поширюється заселення міста євреями.
1590 року в місті з ініціативи львівського єпископа Гедеона (Балабана) відбулася нарада єпископів Холмського і Белзького Діонісія Збируйського, Луцького Кирила Терлецького, Пінського і Турівського Леонтія Пельчинського, на якій зокрема обговорювалось питання унії з РКЦ.[7]
На початку XVII ст. у місці збігу Львівського та Сокальського гостинців при в'їзді в середмістя Белза була збудована каплиця-усипальниця.
Великі пожежі в місті трапилися:
- 1704 року — з вини шведських вояків
- 1739 року, під час якої згоріла кафедральна церква св. Миколи, василіянський монастир УГКЦ.
У складі володінь Габсбурзької монархії (Австрійська імперія та Австро-Угорщина)[ред. | ред. код]
З 1772 р. місто входило до складу імперії Габсбургів (з 1804 — Австрійської імперії, 1867Австро-Угорщини) після першого поділу Польщі. У 1774 р. стало центром Белзького округу (циркулу, крайсу) Королівства Галичини та Володимирії, який поділявся на дистрикти. 1795 року після Третього поділу Польщі Белзьке воєводство ліквідували.
Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]
Після розпаду Австро-Угорщини, в кінці Першої світової війни, в листопаді 1918 року, Белз включено до Західноукраїнської Народної Республіки. У Белзі була створена 9-та Белзька бригада УГА.
3 березня 1918 року, в місті відбулось «свято державності і миру» (віче), на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 8 000 осіб.[8]
Міжвоєнна Польща[ред. | ред. код]
Місто потрапило під польський контроль 1919 року, після захоплення Галичини в результаті українсько-польської війни 1918—1919 років. Белз увійшов до складу Львівського воєводства, республіки Польща.
У місті на той час, проживало близько 6200 жителів. Місто населяли євреї, поляки та українці разом.
Друга світова війна та німецька окупація[ред. | ред. код]
У середині вересня 1939 року, німці окупували Белз, але вже 26 вересня 1939 року відступили і передали місто Червоній армії, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова Закерзоння належало до радянської зони впливу. Однак Сталін обміняв Закерзоння на Литву, і на початку жовтня, СРСР передав Белз німцям, південніше міста проліг кордон. Під час війни в місті діяла делегатура Грубешівсього Українського допомогового комітету[9]. До літа 1941 року лівим (північним) берегом річки Солокії проходив кордон між гітлерівським Райхом та СРСР. Більшість євреїв покинули Белз до німецького вторгнення. Однак до травня 1942 року в Белзі ще налічувалося близько 1 540 євреїв, більшість з яких були біженці з інших містечок Польщі. 2 червня 1942 року близько 1 000 євреїв перевели до Грубешева, а звідти — в концентраційний табір Собібор. Решту 504 перевели до Грубешева у вересні того ж року, після того, як вони стали вже непотрібні для збору врожаю.
Післявоєнна Польща 1944—1951 та СРСР 1951—1991[ред. | ред. код]
Після вигнання гітлерівців 1944 року, Белз спочатку перейшов до складу Польщі. Після «коректування» кордону 1951 року, згідно з договором — до СРСР (УРСР). У 1951 році Белз став центром Забузького району Львівщини, який 1962 року ліквідували.
Період Відновлення Незалежності України[ред. | ред. код]
З 1991 року, Белз входить до складу незалежної України.
Єврейська громада[ред. | ред. код]
Белз відомий своєю єврейською історією. Єврейську (Ашкеназі) громаду в Белзі створено наприкінці XIV ст. У 1665 році євреї Белза отримали рівні права. Саме сюди переїхав рабин, чудотворний хасидський цадик Соломон Роках[en] (1779—1855). Від того часу звання цадиків передавалось у родині Рокахів від батька до сина, а до міста з'їжджалися хасиди. Він і його родина поховані в Белзі на єврейському цвинтарі.
З цим єврейським містечком (штетль) асоціюється відома в сучасній єврейській культурі народна пісня «Белз, мій любий Белз» (їд. Belz, Mayn Shtetele Belz), яку переспівували десятки співаків та оркестрів по всьому світу.
Релігія[ред. | ред. код]
У місті діють такі релігійні конфесії: ПЦУ та Греко-Католики.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Втрачені[ред. | ред. код]
- Церква святого Духа (дерев'яна)
- Кафедральна церква св. Миколи
- Белзький замок
- Костел святого Миколая (Белз)
- Велика синагога
Збережені[ред. | ред. код]
- Костел св. Миколая і монастир домініканців XVII ст., від ІІ Світової війни в руїнах, його збережена та відновлена частина використовується як будинок міської влади
- Церква святого Миколи, колишній костел домініканок
- Церква святого Миколи (колишній костел Непорочного Зачаття Пречистої Богородиці) і каплиця св. Валентина 1911 р., що розташовані на території колишнього замку
- Дерев'яні церква св. Параскеви XVII ст. та дзвіниця
- Каплиця Снопковських, відома також як «Аріянська вежа» 1606 р.
- Белзька ратуша XVII ст (?).
- Єврейський молитовний будинок 1909 р.
- Православний, католицький і єврейський цвинтарі
- Оригінальна галицька дерев'яна забудова
Освіта[ред. | ред. код]
У місті діяла приватна українська гімназія.
Сьогодні у місті, діє Белзький Опорний Заклад Загальної Середньої Освіти .[10]
Відомі люди[ред. | ред. код]
Уродженці[ред. | ред. код]
- Ґудзик Дмитро Васильович (1989—2015) — солдат Збройних сил України, учасник війни на Сході.
- Жарська Михайлина Іванівна — українська співачка (сопрано), акторка театру
- Неродихліб Наум Панасович — український радянський письменник, поет, філософ
- Соколюк Зиновій — український науковець-правник, професор УВУ
- Сологуб Леонід — український науковець-біохімік
- Яків Фростиг — польський і американський психіатр
Пов'язані з Белзом[ред. | ред. код]
- Ясько «Мазовіта» — війт міста[11]
- Яюс Йосиф — посол до Галицького крайового сейму (обраний 1870 року, мандат не затверджений[12])
- Теофіл Павликів — посол до Галицького сейму від округу Белз — Угнів — Сокаль (обраний 1873 року[13]).
- Калікст Кшижановський — архітектор
- Вітольд Равський — архітектор
Белзькі воєводи[ред. | ред. код]
- Стефан Александер Потоцький — засновник Бучацького монастиря оо. Василіян, батько Миколи Василя Потоцького
Белзькі каштеляни[ред. | ред. код]
Белзькі старости[ред. | ред. код]
Белзькі каноніки[ред. | ред. код]
- з 1518 р. — Єжи Крупський
Белзькі ребе[ред. | ред. код]
- Соломон Роках, 1779—1855, перший белзький ребе з 1815
- Єгошуа Роках, 1825—1894, другий белзький ребе з 1855
- Іссахар Дов Роках (I), 1854—1926, третій белзький ребе
- Аарон Роках 1880—1957, четвертий белзький ребе (Белз, з 1944 р. — Єрусалим)
- Іссахар Дов Роках (II), з 1957 — п'ятий белзький ребе (Єрусалим)
Померли[ред. | ред. код]
- Вавжинець (в миру Юзеф) Овлочимський (також Облочимський, Овлочинський) гербу Сухекомнати — місіонер-домініканець, префект в Рожаному Стоці, мав місію в місті; ймовірно, за версією польських істориків, отруєний лікарем-євреєм, помер 12 липня 1763 року[14]
Почесні громадяни[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
- ↑ Україна / Ukrajina. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 20 липня 2019.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ а б Bełz… S. 129.
- ↑ Kazimierz Chodynicki. Bałaban Gedeon (Hryhory) († ok. 1618) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.— S. 249—250. ISBN 8304034840 (пол.)
- ↑ М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл.— С.23. ISBN 5-7707-7867-9
- ↑ Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — С. 130-131.
- ↑ Белз. Белзька школа І-ІІІ ступенів. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 3 квітня 2017.
- ↑ Henryk Stamirski. Jaśko zwany Mazowita / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1964.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХІ/1, zeszyt 48.— S. 94-95. (пол.)
- ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл.— С. 107—108
- ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… С. 107—108
- ↑ R. Świętochowski. Owłoczymski (Obłoczymski, Obłoczyński, Owłoczyński) Józef, imię zakonnę Wawrzyniec h. Suche Komnaty (1724—1763) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/4, zeszyt 103.— S. 659. (пол.)
- ↑ Dionizy Tchórzewski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
Література[ред. | ред. код]
- Бевз М. Студії архітектурно-містобудівельного розвитку міста Белза 11–20 ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Львів, 2002. — Ч. 12.
- Белз // Галицька брама. — Львів: Центр Європи, 2005. — № 7–9.
- Белз і Белзька земля: науковий збірник. — Белз, 2004.
- Белз і Белзька земля: науковий збірник. Випуск другий. — Белз, 2006.
- Белз: Історико-культурний та мистецько-літературний журнал. — Белз, 2004. — Ч. 1.
- Белз: фотоальбом / Упорядники О. Бойко, В. Петрик, В. Слободян. — Львів: Літопис, 2004. — 96 с.
- Войтович Л. Белзькі князі // Київ. — 1991. № 5.
- Гронський Й. Нариси історії Белза. (б.м.), (б.р.)
- Карпинець І. Белз і Белжчина під Австрією (1772—1918). — Львів, 2003.
- Королівське місто Белз. Державний історико-культурний заповідник. — Львів, 2003.
- Косів М. Місто Белз. — Львів, 2005.
- Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 року [Архівовано 28 листопада 2017 у Wayback Machine.]. — Нью-Йорк, Торонто, 1989.
- Лещук Т. Белзькі дзвони. Документальна повість з історії Княжого Белза. — Львів, 1999.
- Надбужанщина. — Нью-Йорк, 1986. — Т. 1.
- Петегирич В. Початки Белза і Буська та формування їх соціально-топографічної структури в 10—14 ст. // Галичина та Волинь у добу середньовіччя. — Львів, 2001.
- Чарнецький В. Звістки о стариннім місті Белзі. — Львів, 1893.
- Чачковський Л. Княжий Белз. // Записки НТШ. — Львів, 1937. — Т. 154.
- Bełz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 129—130. (пол.)
- Площанскій Б. Белзъ // Прикарпатская Русь. Приложеніе к «Слову». — Львовъ, 1885.
- Исторія княжества Белзскаго и Белза // Журнал народнаго просвѣщенія. — Москва, 1837. — № 10. — Ч.16.
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Белз |
- Офіційна сторінка м. Белз [Архівовано 31 серпня 2015 у Wayback Machine.]
- Документальний фільм «Белзькі Дзвони»
- Рабини Белза
- Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі / Офіційна сторінка м. Белз [Архівовано 26 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Белз-наше місто! Сайт міста Белз. [Архівовано 8 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Українська геральдика [Архівовано 19 лютого 2012 у Wayback Machine.]
- Тисячолітнє українське місто за три кілометри від євросоюзу… [Архівовано 9 січня 2008 у Wayback Machine.]
- Замки та Храми України [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Белз // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- Мапа Белза [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Белжець-Белз. Туристичний транскордонний маршрут БББ [Архівовано 5 серпня 2010 у Wayback Machine.]
- Наталка Сняданко «Белзький трикутник» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- «Живи подорожуючи. Белз» — історія та фото [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.]
| ||||||||
| |||||||||||
| |||||
| ||||||||
| |||||||||||||||||||||||
|
