Батуринська фортеця

Цитадель Батуринської фортеці
Реконструйовані укріплення
51°20′33″ пн. ш. 32°53′12″ сх. д. / 51.342611° пн. ш. 32.8868833° сх. д. / 51.342611; 32.8868833
Статус	пам'ятка археології
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Чернігівська область, Батурин вул. Партизанська, 8
Архітектурний стиль	дерев'яно-земляні укріплення
Будівник	Матей Стахурський
Перша згадка	1625
Стан	реконструйована в 2008 р.
Сайт	baturin-capital.gov.ua
Батуринська фортеця (Україна)
Батуринська фортеця у Вікісховищі

Бату́ринська форте́ця — комплекс фортифікаційних споруд і оборонних об'єктів міста Батурина, пам'ятка археології. Існувала в XVII — на початку XVIII ст. Заснована 1625 року коронною адміністрацією на лівому високому березі річки Сейм. Зруйнована 2 (13) листопада 1708 р. за наказом московського царя Петра І.

Періоди історії[ред. | ред. код]

Розпорядження про осадження на «городищі Батурин» міста було видане 15 квітня 1625 р. Матею Стахорському, якого вважають його засновником^[1].

Перші укріплення, споруджені на високому мисі лівобережної тераси р. Сейм, були не надто потужними. Під час Смоленської війни у листопаді 1632 р. Батурин здобуло московське військо. Після закінчення війни місто відбудоване людьми Новгород-Сіверського старости Олександра Пісочинського. Тоді ж, у середині 1630-х рр., було споруджено другу лінію фортечних укріплень, які широким півколом охоплювали вигин тераси, а у східній своїй частині примикали до городища, яке і надалі залишалося укріпленим осердям міста^[2]. У різних джерелах його названо замком, панським двором, цитаделлю, містом (російською «город», «малый город», «верхний город»). До захищеної укріпленнями забудови навколо Батуринського замку джерела застосовують назви: місто (російською «город»), окольне місто, великий замок, посад, укріплений посад, фортеця.

Батуринська фортеця стала частиною т. зв. «Путивльського рубежу» — східної фортифікаційної лінії Речі Посполитої. Польська присутність у краї продовжувалася до початку літа 1648 р. Тоді Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького та став центром однойменної сотні.

З весни 1669 до листопада 1708 р. місто було головною резиденцією українських гетьманів Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. У ході Північної війни 2 листопада 1708 р. Батурин взяло штурмом і зруйнувало московське військо під командуванням Олександра Меншикова. Відтоді Батуринська фортеця втрачає військове значення.

У середині XVIII ст. з метою облаштування гетьманської резиденції^[3] Батурин впорядковував гетьман К. Розумовський, але відновлювати фортифікації він не став.

Фортифікація[ред. | ред. код]

Первісним укріпленим осередком у Батурині був високий мис лівобережної тераси річки Сейм, колишнє давньоруське городище (далі — Цитадель).

Цей мис — ландшафтна домінанта, зона найвищої композиційної активності. З півдня його обмежує глибокий яр з урвистими схилами (місцева назва — Семенків яр); з півночі і північного заходу мис обрізається іншим яром (Степанівським), що теж виходить до річки. Тому укріплення потребував тільки напрям з напільного південно-західного боку. Укріплення Цитаделі складалися з двох (внутрішнього та зовнішнього) сухих ровів, земляного валу, гостроколу і чотирьох дерев'яних башт — однієї проїзної і трьох «глухих».

У 2004 р. на південно-східній стрілці цитадельного мису встановлено Пам'ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 р., а в 2008 р. на його території за археологічними дослідженнями та архітектурними аналогіями збудовано архітектурно-меморіальний комплекс Цитадель Батуринської фортеці.

Загальний вигляд другої лінії укріплень Батурина — Фортеці — у плані дещо подібний до овалу, витягнутого по осі південний схід — північний захід. Башти були розташовані з західного і південного випуклого профілю Фортеці через приблизно однакові відрізки відстані; до східного краю примикала Цитадель. У східній частині укріплення Фортеці і Цитаделі становили єдину систему. Розміри Фортеці по лінії південний схід — північний захід — 600 м; по лінії південний захід — північний схід — 450 м. Площа Фортеці з Цитаделлю та укріпленнями складала 24,5 га. При цьому самі укріплення займали площу 45522,5 м².^[4]

До наших днів зберігся опис Батурина 1654 р.:

… г. Батурин стоит подле реки Семи. Под городом течет в реку Сем озеро Поповка. Около посаду, с трех сторон, к озеру сделан город, земляной вал; по обе стороны того валу огорожено дубовым бревеньем. В том земляном городе сделаны три вороты проезжие; на двух воротах башни покрыты тесом, на третьих воротах башни нет; глухих наугольных шесть башен; башни без верхов. Около того ж земляного города, с трех сторон, к горе сделан ров, а с четвертой стороны по горе от того земляного города, вверх к озеру, огорожено стоячим острогом; башен по той острожной стене нет. Межи той острожной стены, к воде, ритвиною, сделаны ворота. Да в том же городе, по башнях и по стене, 9 пищалей, чугунные, железные. Да в том же городе, поставлена церковь деревянная во имя святителя Николы Чудотворца… Да в том же городе Батурине под озером, на горе сделан панский двор; около того двора сделана изо рву осыпь земляная, на тоя осыпи огорожено стоячим острогом дубовым бревеньем облым; меж того острогу сделаны ворота проезжие, на воротах башня, да три башни глухие, покрыты тесом; около того двора, подле острожные стены, с трех сторон сделан ров, а тот острог перегорожен надвое стоячим острогом, и сделаны два рва подле тех стен.[5]

Фортеця мала «глухі» оборонні башти та три в'їзні башти з брамами: Київську (Ніжинську), Сосницьку та Конотопську (Митченську), які отримали назви від напрямків шляхів, куди вони вели.

Сучасна топографія зберегла рештки укріплень Фортеці: вал та рів добре проглядаються в рельєфі центру Батурина. По трасі еспланади Батуринської фортеці проходять вулиці Кооперативна та Самойловича.

Гетьманська резиденція[ред. | ред. код]

Вигідне розташування міста, збудовані у ньому міцні фортечні укріплення вирішили його подальшу долю. В 1669 році на Глухівській раді гетьманом Лівобережної України обирають Дем'яна Ігнатовича (Многогрішного). Обирається нова гетьманська резиденція — Батурин. Через рік цей вибір був підтверджений указом московського царя Олексія Михайловича. «Гетьман Многогрішний обрав собі життя у Батурині, а за ним гетьмани живуть там» — сказано в Чернігівському літописі.

Гетьман Дем'ян Ігнатович мешкав в Батуринському замку (на Цитаделі), звідки й був викрадений в ніч з 12 на 13 березня 1672 р. змовниками з числа генеральних старшин та відправлений до Москви.

Його наступник — Іван Самойлович — мав у місті два будинки: один на Цитаделі, а інший — на території Фортеці.

Його статки у 1687 р. отримав новий гетьман, Іван Мазепа. Наприкінці XVII ст. на південній околиці Батурина він спорудив собі нову резиденцію.

Знищення[ред. | ред. код]

13 (2) листопада 1708 р. Батурин було знищено разом з жителями московським військом на чолі з О. Меншиковим: «Великий государь… град его стольный разори до основания и вся люди посече» (Новгородський літопис), «Люди в нем бывшие вырублены, церкви разорены ... дома разграблены и сожжены» (Рукописний збірник XVIII ст.^[6]). Олександр Меншиков вивіз з міста артилерію, архів і військові трофеї.^[7]

Про наслідки меншиківського погрому красномовно свідчить опис Батурина початку 1726 р. Хоча пройшло 17 років після розорення, центральна частина міста, Фортеця, ще лежала в руїнах: «Ныне, по разорению, город Батурин весь пуст и около его болварки (бастіони) и стены все развалились и весь зарос, и в обоих замках никакого строения старого и нового нет, только две церкви каменные пустые Живоначальной Троицы да Николая Чудотворца не достроено вполовину и в них никакого церковного убору, дверей и окон нет и в местах своды обвалились…».^[8]

Минає ще 25 років, а Батуринська фортеця перебуває все в тому ж стані руїни. В описі Батуринської волості за 1750 рік сказано: «Город Батурин над рекой Сеймом, вал земляной весь обвалился, пуст и жилого строения никакого не имеет, в нем давнего каменного строения две церкви, все поразваливалось».^[9]

Велика панорама фортеці[ред. | ред. код]

Велика панорама Батуринської фортеці

Див. також[ред. | ред. код]

• Батурин
• Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»
• Глухівська фортеця
• Ніжинська фортеця
• Переяславська фортеця

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Офіційний сайт заповідника [Архівовано 21 квітня 2022 у Wayback Machine.]

Література[ред. | ред. код]

• Батуринська фортеця / С. Павленко. – Київ : Мистецтво, 2019. – 191 с. : іл. – ISBN 966-577-270-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Батуринська фортеця