Багряна Галина Елеазарівна
| Багряна Галина Елеазарівна | |
 | |
| Ім'я при народженні: | Галина Елеазарівна Тригуб |
|---|---|
| Народження: | 21 лютого 1921 Здолбунів, Рівненська область |
| Смерть: | 1 серпня 2004 (83 роки) Новий Ульм, Баварія,  Німеччина |
| Країна: | Німеччина |
| Шлюб: | Іван Багряний |
| Діти: | Нестор, Роксолана. |
Галина Елеазарівна Багряна (уроджена Тригуб) (21 лютого 1921, Здолбунів, Рівненська область — 1 серпня 2004) — українська громадська діячка. Дружина Голови УНРади письменника Івана Багряного[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася Галина Елеазарівна 21 лютого 1921 року в містечку Здолбунів Рівненської області. Наприкінці німецько-радянської війни опинилася на чужині, а 1947 року вийшла заміж за українського письменника Івана Багряного. Усе життя допомагала чоловікові, це їй адресовані рядки на титулі роману «Людина біжить над прірвою»: «Моїй любій дружині Галині Багряній, уродженій Тригуб, — єдиній моїй опорі в цій страшній людській пустелі присвячую й навіки цю книгу дарую».
Після смерті чоловіка відразу пішла працювати в дитячий будинок. Там перебували діти тих німців, предки яких ще за часи царизму опинилися на території Росії. У них усіх були німецькі прізвища Мюллер, Маєр, але німецької мови вони не знали.
Пенсія за віком у Галини Елеазарівни була мізерна — оскільки мала невеликий стаж роботи[2].
Галина Елеазарівна зберегла творчу спадщину Івана Багряного, а коли Україна виборола державну незалежність, передала цю спадщину на Батьківщину[3].
Померла Галина Елеазарівна 1 серпня 2004 року, похована у місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.), поруч із чоловіком Іваном Багряним.[4].
Сім'я[ред. | ред. код]
- Чоловік — Іван Багряний (1906–1963), Заступник Президента УНР в екзилі, політичний діяч і письменник.
- У пари народилося двоє дітей — син Нестор і донька Роксолана.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ІВАН БАГРЯНИЙ — УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЗАЇК, ЧЛЕН ОУН, ЯКИЙ ЗА 20 РОКІВ ДО СОЛЖЕНІЦИНА НАПИСАВ РОМАН ПРО ГУЛАГ. Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
- ↑ «Я вернусь до своєї Вітчизни, коли нам, Українському народові, буде повернено право на свободу...». Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 17 липня 2019.
- ↑ НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУТИ!. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 17 липня 2019.
- ↑ В. О. Жадько. Український Некрополь. Київ. 2005. IBSN 966-8567-01-3. стор. 118
