Аццо VII д'Есте

Аццо VII д'Есте
італ. Azzo VII d'Este
Народився	1205 Феррара, Феррарське герцогство
Помер	16 лютого 1264(1264-02-16)[1] або 17 лютого 1264[1] Апулія, Італія
Діяльність	військовослужбовець
Титул	герцог
Рід	Естенський дім
Батько	Azzo VI of Ested
Мати	Alice of Chatillond
Брати, сестри	Aldobrandino I d'Ested і Blessed Beatrice d'Ested
У шлюбі з	Amabilia Pallavicinid і Giovanna (?)d
Діти	Saint Beatrice d'Ested, Rinaldo d'Ested, Saint Contardo of Ested і Cubitosa d'Ested
Медіафайли у Вікісховищі

Аццо VII д'Есте (італ. Azzo VII d'Este; 1205–1264) — 1-й маркіз Феррари у 1215—1222 і 1240—1264 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з аристократичного дому Есте. Син Аццо VI, маркіза Есте, та його третьої дружини Аліси (доньки Рено де Шатільйона, князя Антіохії). Народився 1205 року в Феррарі. В 1212 році після смерті батька, маркізом стає старший зведений брат Альдобрандіно I. Невдовзі для отримання Анконської марки той взяв великий кредит у флорентійських банкирів,і як заставу залишив Аццо.

1215 року раптово, можливо від отруєння, помирає Альдобрандіно I і Аццо оголошується новим маркізом. Його мати вносить необхідні кошти, щоб того відпустили з Флоренції. Стикнувся з протистояння Салінгуерри II Тореллі, що з 1213 року був співмаркізом Феррари. Знаходився під опікою Альберто да Баоне і Тізоне да Кампосампєро, маркізів Тревізо.

1222 року останнього як лідера феррарських гібелінів підтримав імператор Фрідріх II Гогенштауфен, змусивши Аццо VII зректися Феррари. Натомість отримав сеньйорії Адрія і Ровіго. 1225 року папа римський Гонорій III надає йому інвеституру на Анконську марку. Аццо VII стає лідером гвельфів в Романьї. 1237 року уклав союз з Венецією та Болонією, спільно з якими взяв в облогу Феррару. За цим підступом зумів захопити суперника Салінгуерру II, якого в кайданах було відправлено до Венеції. Втім у 1238 року його єдиний син-спадкоємець потрапив у полон до гібелінів.

1240 року знову стає правителем Феррари. Саме він першим став титулюватися як маркіз Феррари. 1242 року обирається пожиттєвим подестою міста. 1249 року брав участь у битві при Фоссальто, де імперські війська на чолі із Енцо Гогенштауфен зазнали ніщивної поразки. Проте вже у 1250 році стикнувся з іншим представником династії Гогенштауфенів — Еццеліно III да Романо. В боротьбі з ним втратив до 1254 року частину володінь, фактично контролював лише міста Феррару, Адрію та Ровіго. 1259 року Аццо VII звитяжив у битві під Кассано-д'Адда, де коаліція держав-гвельфів завдала рішучої поразки Еццеліно III.

Повернув усі втрачені землі, зміцнюючи владу. Помер 1264 року. Оскільки його син Рінальдо помер у 1251 році, то спадкував онук Обіццо II д'Есте.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Джованною да Апулія

Діти:

• Рінальдо I (1221—1251), помер у апулійській в'язниці.
• Беатриче II, аббатиса монастиря Сан Антоніо в Полезині
• Кубітоза
• Констанца, дружина Гульєльмо Паваччіно

2. Дружина — Амабілії, донька Гвідо Паллавічіні

Дітей не було.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Luciano Chiappini, Gli estensi. Mille anni di storia, Ferrara, Corbo Editore, 2001, ISBN 88-8269-029-6
• Claudio Maria Goldoni, Atlante estense — Mille anni nella storia d'Europa — Gli Estensi a Ferrara, Modena, Reggio, Garfagnana e Massa Carrara, Modena, Edizioni Artestampa, 2011, ISBN 978-88-6462-005-3.