Архієпархія Санса
| Архієпархія Санса | |
|---|---|
| Archidioecesis Senonensis | |
 | |
| Церква | католицтво |
| Обряд | Латинський |
| Країна |  Франція |
| Головне місто | Осер |
| Дата заснування | 240 |
| Площа | 7 460 км² |
| Населення | 332 566 осіб |
| Катедральний собор | Санський собор |
| Митрополія | Церковна провінція Діжона |
| catholique-lyon.cef.fr | |
 Архієпархія Санса у Вікісховищі | |
Архієпархія Са́нса (лат. Archidioecesis Senonensis) — архієпархія Римо-католицької церкви з центром у місті Осер, Франція. Архієпархія Санса розташовується в історичному регіоні Бургундія та поширює свою юрисдикцію на територію департаменту Йонна. Архієпархія Санса входить до складу церковної провінції Діжона. Кафедральним собором архієпархії Санса є Санський собор. Резиденція єпископа розміщується в місті Осер.
Історія[ред. | ред. код]
Єпархія Санса була заснована 240 року. Церковна традиція приписує поширення християнства в Бургундії святим Савініану та Потенціану. Першим єпископом, який згадується в історичних джерелах, є Агрецій, який називається в цих документах тринадцятим єпископом міста Санса. Агрецій займав кафедру Санса 475 року. У IV столітті єпархія Санса була зведена в ранг архієпархії. На той час до митрополії Санса входили єпархії міст Шартр, Осер, Мо, Париж, Орлеан, Невер і Труа.
2 січня 876 року Римський папа Іван VIII призначив архієпископа Санса апостольським вікарієм Галлії та Німеччини.
1140 року архієпископ Анрі засудив вчення П'єра Абеляра. З вересня 1163 до квітня 1165 року Санс був резиденцією папи Олександра III. З XII століття почалось поступове зниження політичного і церковного значення Санса, який почав поступатись Ліону й Парижу. В останньому десятилітті XII століття архієпископ Мішель де Корбей боровся з маніхейським рухом, що поширився в його архієпархії. Цей рух було засуджено на місцевому синоді 1198 року.
1622 року з архієпархії Санса виділилась єпархія Парижа, що у подальшому стала архієпархією.
Після Французької революції та прийняття закону «Цивільний устрій духовенства» статус архієпархії Санса було знижено до рівня єпархії. 29 листопада 1801 року після укладення конкордату з Францією папа Пій VII видав буллу Qui Christi Domini, якою ліквідував єпархію Санса, а її територію передав архієпархії Парижа.
Після конкордату, укладеного 1817 року, єпархія Санса була відновлена, проте це рішення Ватикану не було затверджено у французькому Парламенті. Юридично єпархія Санса була відновлена 6 жовтня 1822 року буллою Paternae charitatis папи Пія VII. На території колишньої єпархії Осера була реорганізована відновлена архієпархія Санса. До митрополії Санса були приєднані єпархії Труа, Невера та Мулена.
6 червня 1823 року папа Пій VII видав буллу Antissioderensi ecclesiae, який надав архієпархії Санса право додавати до своєї назви місто Осер.
З XIX століття в Сансі почали посилюватись ідеї антиклерикалізму, який значно вплинув на ситуацію в архієпархії до такої міри, що вже наприкінці XX століття територія архієпархії Санса почала розглядатись Святим Престолом як місіонерська територія. Нині чисельність вірян в архієпархії Санса у порівнянні з іншими французькими єпархіями характеризується найнижчим відсотком (60% від загальної кількості населення). Для місіонерської діяльності 15 серпня 1954 року Святий Престол започаткував спеціальну місіонерську структуру — територіальну прелатуру під назвою «Місія Франції», центр якої почав розміщуватись на території архієпархії Санса в місті Понтіньї.
1973 року кафедра архієпархії Санса була переведена з Санса до міста Осер.
З 1996 року архієпископ Санса є також ординарієм Територіальної прелатури французьких місій.
6 грудня 2002 року увійшла до складу церковної провінції Діжона.
Ординарії архієпархії[ред. | ред. код]
|
|
Джерела[ред. | ред. код]
- Annuario Pontificio, Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano, 2003, ISBN 88-209-7422-3
- La France pontificale. Métropole de Sens. Sens et Auxerre [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)
- Булла Qui Christi Domini/ Bullarii romani continuatio, Tomo XI, Romae 1845, стор. 245–249 [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)
- Булла Paternae charitatis/ Bullarii romani continuatio, Tomo XV, Romae 1853, стор. 577–585 [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] (лат.)
- Бреве Antissioderensi ecclesiae/ Bullarii romani continuatio, Tomo XV, Romae 1853, стор. 608–609 [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] (лат.)
- Pius Bonifacius Gams Series episcoporum Ecclesiae Catholicae, Leipzig 1931, стор. 628–630 [Архівовано 26 червня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)
- Konrad Eubel, Hierarchia Catholica Medii Aevi vol. 1 [Архівовано 9 липня 2019 у Wayback Machine.], стор. 447–448; vol. 2 [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.], стор. 235; vol. 3 [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.], стор. 298; vol. 4 [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.], стор. 313; vol. 5, стор. 353–354; vol. 6, стор. 376 (лат.)
- Migne, Encyclopédie théologique, t. IX, Paris 1851, стор. 351–354 [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] (лат.)
- Булла Ubi primum/ Pii IX Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Vol. III, Romae 1864, стор. 34-48 [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (лат.)
- Офіційний сайт (фр.)
- Інформація [Архівовано 11 березня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Інформація [Архівовано 19 січня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)