Архітектура Хорватії

Вид на історичну частину міста Спліта, яке по праву називають «перлиною» Далмації і Хорватії та всієї Адріатики. Місто внесено до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО

Архітектура Хорватії (хорв. Hrvatska arhitektura) — розвиток архітектури на території сучасної Хорватії — держави у Південно-Східній Європі, що охоплює період фактично від початку н. е. до сьогодення, і пройшовши в тому чи іншому ступені всі головні етапи розвитку європейської архітектури, зазнавши численних впливів країн і народів, які в той чи інший період історії котролювали землі теперішньої Хорватії.

Особливістю архітектури Хорватії є тісне переплетення протягом історії культурних традицій Заходу і Сходу. Іншою важливою рисою розвитку зодчества на землях Хорватії був відносно ранній і високий рівень їх урбанізації, адже у країні багато міст і збережних залишків міст, заснованих ще в античний або середньовічний період. Безперечною вершиною архітектурної творчості на території Хорватії стало зодчество періоду Далматинського Ренесансу, значний вплив на хорватську архітектуру мало також перебування у складі Австро-Угорщини, що дало змогу працювати у хорватських містах багатьом архітекторам, як австрійським, так і представникам інших національностей з усієї імперії, і в цілому визначило сучасний зовнішній вигляд багатьох міст, зокрема і столиці країни Загреба. Створення хорватської держави (у формі об'єднання з сусідніми південнослов'янськими країнами), і остаточне здобуття незалежності (1991) також стало поштовхом для підсиленого розвитку і осучаснення архітектури Хорватії.

Античність і Середньовіччя (романський і готичничний стилі)[ред. | ред. код]

На території Хорватії збереглися залишки укріплених поселень, руїни численних античних, головним чином римських, міст на узбережжі Адріатичного моря (Салона поблизу сучасного Соліна).

Пульський амфітеатр

Римська античність особливо відчувається в Пулі — тут прекрасно зберігся амфітеатр (I ст. до н. е. — I ст. н. е.), арка Сергія і храм Августа (І ст. н. е.), а також у Спліті — Палац Діоклетіана, поч. IV ст..

До раннього візантійського періоду відносяться Євфразієва базиліка у Поречі (III—VI ст.), оздоблена мозаїками, які за художньою цінністю можна порівняти з мозаїками Равенни в Італії, а також базиліка V—VI ст.ст. у Салоні (сучасний Солін).

Церква святого Доната, Задар

Наприкінці ІХ — на початку ХІІ століття, у період фактично самостійної хорватської держави, у зодчестві втілювалися як центральноєвропейські, так і візантійські традиції. Дотепер збереглися споруди (або їхні рештки) цього періоду, як культові, так і світського призначення. Це, зокрема, одна з найбільших церков IX століття рідкісного для Хорватії ротондового типу Церква святого Доната в Задарі, що є найбільшою спорудою дороманського періоду на теренах країни, також базиліки у Задарі та Трогірі), князівські палаци (наприклад, у Біячах поблизу Спліта).

Романський стиль проник до Хорватії наприкінці XII століття з Північної Італії та Центральної Європи (церква св. Кршевана, 1175 та інші в Задарі).

З XIII століття пануючим архітектурним стилем на хорватських землях стала готика. Цей стиль характерний для архітектури міст Крка, Раба, Трогіра (кате́дра і портал Радована, 1240) і для Пазина. Готичною є також найдавніші зразки забудови у столиці країни Загребі — це, зокрема, кафедральний храм XIII ст. і церква св. Марка).

Замок Великий Табор

У XV—XVI століттях у зв'язку із загрозою османського нашестя посилилось зростання укріплених міст (фортечні укріплення в Загребі). В цілому ж міста Адріатичного узбережжя зберігали регулярний план забудови, успадкований ще з античних часів, у той час як міста Північної Хорватії мали нерегулярне планування і скупчене малоповерхову забудову. У багатьох торгових містах на узбережжі Далмації у середньовіччя споруджували кам'яниці, будівлі міських комун, базиліки з окремими дзвіницями. Суворі фасади церков прикрашалися аркатурами. Найвищим досягненням романської скульптури є різьблені двері кафедрального храму в Спліті (1214, майстер Андрій Бувіна).

Міста Північної Хорватії виконували роль фортець і зводилися виключно для захисту від нападів турків (Великий Табор з потужними вежами, XVI ст. і Карловац). У Славонії та в Загір'ї неподалік від Загреба збереглися численні замки знаті (Тракошчан). Здебільшого ці замки у плані мали форму неправильного багатокутника з потужними приземкуватими вежами (замок у Вараждині, колишній столиці Хорватії до її перенесення в Загреб).

Далматинський Ренесанс[ред. | ред. код]

Собор св. Якова, Шибеник

На хорватській Адріатиці цей же період відзначився переходом від романського стилю і готики до Відродження. Ренесанс визначив зовнішній вигляд численних далматинських і острівних міст — Дубровника, Шибеника, Осора, Пага, Хвара і Корчули.

Вершиною далматинського ренесансу є собор святого Якова в Шибенику, який зводила понад століття у 1431—1536 роках (освячення храму відбулося в 1555 році) ціла плеяда талановитих зодчих, в тому числі Юрай Далматинець і Нікола Флорентинець.

Дубровник за кількістю ренесансних пам'яток, що чудово збереглися до наших днів, можна порівняти лише з Венецією та деякими іншими містами Італії — фортечні мури та башти, громадські споруди, церкви, будинки і палаци (Княжий двір 2-ї половини XV ст., митниця і монетний двір, палац Спонца початку XVI століття тощо).

У Центральній Хорватії риси ренесансу проявилися в мініатюрі і рідкісних зразках вівтарного живопису, які зазнали впливів Південної Німеччини та Нідерландів.

Бароко, класицизм, історизм[ред. | ред. код]

У 2-й половині XVI—XVIII столітті будівництво на території Хорватії різко скоротилося через османське нашестя й австро-турецькі війни.

Собор святого Віта, Рієка

На зміну ренесансу прийшло бароко — цей стиль визначив архітектурні обличчя Вараждина, Беловара, Вуковара. У північнохорватські міста (Вараждин, Пожега, Славонський Брод, Вуковар, Беловар, Дарувар тощо) бароко проникало у серині XVII століття завдяки італійським та австрійським архітекторам. У XVIII столітті в стилі бароко активно будували в Рієці, Осієці та Загребі.

Яскравими пам'ятками бароко в Хорватії є:

Національний театр Хорватії, Загреб

На початку XIX століття з'явилися споруди в стилі класицизму — зокрема, палаци, побудовані архітектором Б. Фелбінгером у Загребі, в тому числі палац Єлачича.

XIX століття ознаменувався також хаотичним зростанням міст в результаті розвитку промисловості і першими спробами запровадження регулярних планів забудови (у Загребі, 1880-і роки). Хоча інші хорватські міста зберігали середньовічну нерегулярну забудову аж до середини XX століття. Найактивніше розвивався саме Загреб (громадські будівлі, парки та Мірогой, що є одним з найкрасивіших кладовищ в Європі), а також Осієк і Рієка.

У 2-й половині XIX століття пануючим в хорватській архітектурі став історизм — споруджено ряд громадських будівель у дусі неоренесансу та необароко, будівництвом керували переважно іноземні архітектори:

Розвиток архітектури в ХХ столітті[ред. | ред. код]

Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Архітектура Хорватії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Архітектура_Хорватії&oldid=37843173