Українська архітектура

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
  Портал «Україна»

Українська архітектура — сукупність українських сучасних та історичних архітектурних об'єктів. Архітектура України породжувалась протягом довгого часу — від Античності (архітектура грецьких колоній у Північному Причорномор'ї) до сучасності. Протягом всього часу свого розвитку українська архітектура утворювалась під впливом різних архітектурних течій — від романського стилю до постмодернізму — та архітектури тих держав, у складі яких перебували ті чи інші землі України.

Стародавня архітектура[ред. | ред. код]

Керч, Царський курган, архаїчне склепіння

Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. Найдавніші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із узбережжя Чорного моря — з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII — VII ст. до н. е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Буга, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного Ростова-на-Дону й багато інших. Рештки архітектурного комплексу Більського городища (VII—III ст. до н. е.) вчені пов'язують з прадавнім містом Гелон, описаним Геродотом.

Дослідження збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів вказують, що спочатку у VIII — VI ст. до н. е. Причорномор'я мало вплив т. зв. іонійського стилю, а з V ст. тут поширюються зразки афінського та з початком нової ери до II ст. римського будівництва. Знайдені фундаменти оборонних мурів міст (Ольвія, Пантікапей, Німфей, Горгіппія), житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон, капітелей тощо вказують на відмінність їх від чисто грецьких зразків — античних і малоазійських. Особливий інтерес мають гробівці (наприклад, у Керчі) зі склепінням, зложеним з клинуватого каміння. Цей новий на той час конструктивний засіб перекриття не був відомий у самій Греції, а лише в деяких грецьких колоніях, наприклад, в Александрії.

Після навали різних кочівників, ще зруйнували грецькі міста, монументальне будівництво починає наново розвиватися в Причорномор'ї у IV — VII ст. за т. зв. старохристиянської й ранньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в колишніх грецьких містах, а навіть почасти з матеріалів давніших грецьких, античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережені рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць. Найстарші церкви були центричного типу — у формі рівнораменного т. зв. «грецького хреста», що вказує на східні впливи, далі базиліки VII — IX ст. римського типу, що у свій час були поширені на цілому Сході, округлі будови (т. зв. ротонди) V — VI ст., хрестильні каплички й середній між базилікою та хрещатою будовою тип будов. Усі будови перекривалися, очевидно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарне заокруглення) й менші ротонди. Знайдені рештки і фрагменти різних мозаїк і різних деталей указують, що архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та приходило сюди головно з Греції, Малої Азії та Кавказу. Краще збережена церква Св. Івана Предтечі в Керчі (XIII ст.) близько стоїть до вищезгаданого середнього типу, але з виразнішим поділом на три частини (чи т. зв. нави), з чотирма колонами, що підпирають одну середню баню.

Домонгольська архітектура України — Русі[ред. | ред. код]

Середньовічна архітектура[ред. | ред. код]

Софійський собор, Київ, 1017/1037. Спочатку побудований у візантійському стилі, у 18 ст. відновлений у стилі українського бароко

Автентична українська архітектура почала формуватися у IX—X ст., коли на теренах України виникла централізована держава — Київська Русь. Спочатку всі споруди — укріплення, палаци, церкви — будувалися з дерева. Основною структурою будівель спрадавна був зруб, зведений з горизонтально покладених колод із шатровим верхом. Традиція спорудження зрубів збереглася аж до початку XX ст. Навіть сьогодні подібні зруби використовуються під жилі приміщення, їх можна побачити, приміром, у Чернігові.

Разом з прийняттям християнства в Київській Русі з'явилися будівлі візантійського стилю, найкращим прикладом якого є Софійський собор у Києві (XI ст.), що зберігся до нашого часу, зазнавши, втім, суттєвої барокової перебудови. Візантійський стиль на Русі почав активно реформуватися у співдії з автентичними уявленнями про будівництво й орнаментування. Внаслідок такого реформування з'явилися витягнуті вгору бані київських церков, специфічна кольорова гама розписів, фресок і мозаїк.

Найдавнішою церквою України, що збереглася лише у фундаменті, є Десятинна, побудована Володимиром Великим близько 988—996 рр. Це була тринавна будова з широким опасанням (галереями) навколо, всередині пишно прибрана мармуровим обличкуванням, різьбами, кахлями, фресками й мозаїками. З літописів відомо, що вона завалилася в 1240 році під час облоги Києва Батиєм.

Звичайний тип більших церков X — XIII ст. — це тринавні церкви з трьома напівокруглими чи гранчастими апсидами (заокруглення з боку вівтаря), з двома або трьома парами стовпів. Між першою від вівтаря та другою парами стовпів через цілу церкву проходить поперечна неф. Середня найширша нава — такої самої ширини й висоти, як і поперечна нава (прохід); на перехресті їх угорі виводилася найбільша баня з верхньою точкою цілої церкви. Менші церкви були, можливо, однонавні з апсидою зі сходу. В Західній Україні виводилися також ротонди — округлі будови.

Характерною рисою багатьох церков були т. зв. опасання, тобто галерейки, що оточували будову з трьох боків (крім сходу), які зберігалися після в українському дерев'яному будівництві. Нерідко із західного причілку підносилися дві могутні вежі або одна вежа в північно-західному куті будови. Завершували будову одна, рідше 5 (або 9) бань округлої, еліпсової й гранчастої форми. Загальні маси і зв'язаний із ними зовнішній вигляд будови завжди відповідали внутрішнім просторовим формам, так що навіть форма даху й бань назовні точно відповідала внутрішній. Згідно з цим, чисто конструктивним, законом архітектурного мистецтва будови загалом мали мінімальну кількість декоративних прикрас, а де вони й були, то відповідали логічному змісту окремих конструктивних частин будови.

Хотинська фортеця у м. Хотин, Чернівецька область, початок 1400 рр., збудована на місці поселення Київської Русі XI ст.

Після татаро-монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII—XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинська фортеця у Чернівецькій області зі стінами 30-35 метрів, який чудово зберігся до сьогодні.

Монастирі-фортеці XV століття теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов'язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.

Готика в Україні[ред. | ред. код]

Церква святої Параскеви П'ятниці (Львів)

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386–1434).

Серед культових споруд переважали католицькі храми. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Латинський кафедральний собор у Львові — пам'ятка архітектури національного значення. Готичну складову підкреслює високий шип даху. Дзвіниця на головному фасаді має барокове завершення і розташована асиметрично, бо другу дзвіницю недобудували. В інтер'єрі високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками. Будівництво собору розпочалося 1361 (за іншими даними — 1370) на кошти короля Казимира Великого. Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера. Об'ємну композицію храму витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

У 1527 р. під час великої львівської пожежі згоріло практично усе готичне місто. Постраждала також і кафедра — особливо західна її сторона та вежа. Відбудовою храму зайнялися вже ренесансні архітектори, що вплинуло на майбутній вигляд споруди.

На Закарпатті готичні споруди будувались угорською церковною владою. До нашого часу збереглись готичні церкви XIV—XVI ст. — Св. Єлизавети в Хусті, Вознесіння та Св. Франциска у Виноградові, Хрестовоздвиженська у Береговому, cв. Мартина в Мукачеві, Серця Іісуса в Бене, Св. Духа в Четфалві та інші.

Ренесанс[ред. | ред. код]

Ренесанс у Львові[ред. | ред. код]

Львів, Міський арсенал і вежа Корнякта, фото 2013 року.
Докладніше: Павло Римлянин

У XVI—XVII ст. в Україні розповсюдився стиль Ренесансу. Найяскравіше він відобразився в архітектурі Львова. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна кам'яниця — чорна будівля в оточенні світлих. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм просто неба. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.

  • Городок, Лвівська обл. Францисканський монастир, XV ст.
    Городок, Лвівська обл. Францисканський монастир, XV ст.
  • Львів. Монастир ордера Бернардинів. Бічний, південний фасад в стилі Відродження.
    Львів. Монастир ордера Бернардинів. Бічний, південний фасад в стилі Відродження.
  • Замок Олесько. Погруддя королеви Барбари Радзивілл доби Відродження
    Замок Олесько. Погруддя королеви Барбари Радзивілл доби Відродження
  • Львів. Монастир ордера Бернардинів, арх. Павло Римлянин Частина західного фасаду, вибудована архітектором.
    Львів. Монастир ордера Бернардинів, арх. Павло Римлянин Частина західного фасаду, вибудована архітектором.
  • Ліплений декор надгробкової каплиці Адама Єроніма Сенявського, арх. Ян Пфістер, бл. 1640 р. Бережани. Архівне фото.
    Ліплений декор надгробкової каплиці Адама Єроніма Сенявського, арх. Ян Пфістер, бл. 1640 р. Бережани. Архівне фото.
  • Поморянський замок. Львівська область
    Поморянський замок. Львівська область
  • Поморянський замок. Львівська область, залишки ліпленого декору у інтер'єрі
    Поморянський замок. Львівська область, залишки ліпленого декору у інтер'єрі
  • Поморянський замок. Львівська область, портал.
    Поморянський замок. Львівська область, портал.

Фортеці та замки[ред. | ред. код]

Докладніше: Замки України

Бароко[ред. | ред. код]

Проєкт В. Растреллі. Палац К. Г. Розумовського для Глухова.
Палац Санґушків (Ізяслав), поземний план, арх. Паоло та Якуб Фонтана
Бучацький монастир, фото 1899 р.
Маріїнський палац у стилі бароко, Київ, арх. В. Растреллі, 1750—55 рр. Державна резиденція Президента України
Палац Потоцьких, Кристинопіль (Червоноград)
Олесько. Католицький храм монастиря капуцинів

Церква Різдва Богородиці, 1793–1806 рр. Бароково-класичний стиль. Прихід Ренесансу мав також велике значення для подальшого розвитку українського зодчества, особливо українського бароко. Барокове мистецтво й архітектура, що були вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримали високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, особливо цегляною кладкою, створили новий неповторний стиль українського бароко. Завдяки активній будівельній діяльності гетьмана Мазепи, стиль бароко в Україні ще називається «Мазепинським стилем». На жаль, більшість шедеврів українського бароко не збереглися — частково через більшовицьку політику руйнації храмів, частково через руйнацію під час Другої світової війни, частково через те, що специфічне відгалуження цього стилю — так зване «козацьке бароко» — було представлене дерев'яними церквами.

У XVIII столітті в українському бароко відбувалися зміни — фасади штукатурили та прикрашали ліпниною, прикладом чого є Покровська церква збудована за проєктом українського архітектора Григоровича-Барського.

Бароко — стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто — ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров'я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві).

У цей же час за проєктом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац, що є сьогодні державною резиденцією Президента України.

Останні взірці бароко споруджалися на початку ХІХ ст., переважно у провінції, де ще не встиг поширитися класицизм, у подеяких випадках спостерігається суміш бароко з класицизмом, наприклад деякі будинки у Одесі, зокрема будинок Рено на початку Рішельєвської вулиці мав характерний для бароко високий дах.

Українське бароко[ред. | ред. код]

Докладніше: Українське бароко

Дерев'яна архітектура XVII—XVIII ст.[ред. | ред. код]

Докладніше: Дерев'яні храми України

Барокові католицькі храми[ред. | ред. код]

Докладніше: Бароко в Україні
Докладніше: Стиль бароко в архітектурі Львова

Класицизм[ред. | ред. код]

Палац міської садиби М. С. Воронцова в Одесі, 1824—1828 рр.

Покинута садиба Хомутець. Фото 2008 року
Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл. унікальна за розплануванням та формою, 1801 р.
Міський театр (арх. Тома де Томон, 1804–1809 рр.)

Наприкінці XVIII і в XIX ст. український народ на теренах Російської імперії зазнає найгірших днів, царська влада поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, скасовує військо, гетьманат та цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті України.

З кінця XVIII ст. в Російську імперію прийшов класицизм, так званий «міський стиль», завдяки якому стало можливим масове будівництво державних споруд при обмеженому кошторисі та органічність міської забудови.

У 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви будь-якого типу, окрім загальних для імперії, зокрема заборонялися церкви українського типу. Типізація була викликана необхідністю масового будівництва церковних споруд та її уніфікації, з іншого боку більшість проєктів церков тих часів не одноманітними.

На межі XVIII—XIX століть визначальними зразками класицизму були величаві палати гетьмана Кирила Розумовського в Почепі (проєкт Де ля Мото, арх. О. Яновецький), Яготині (проєкт Менеласа), Глухові (арх. Андрій Квасов) й Батурині (проєкт Андрія Квасова, арх. Чарльз Камерон). Величезних розмірів палата в Почепі, збудована у 1796 р., дає широку площу спокійних архітектурних мас, але із сухими й одноманітними лініями деталей. Зате справжнім мистецьким витвором є палата в новій столиці України — Батурині, побудована в 1799 — 1803 рр., де вже помітні впливи стилю Людовіка XVI. Не менш цікава величезна садиба Завадовського в Ляличах (арх. Джакомо Кваренгі, 1794—95), де цілий комплекс будов створює колосальне півколо, а головний корпус має витончені форми т. зв. палладіанства — типу Вілла Ротонда поблизу Віченци в Італії.

З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки). В заложенні вони переважно хрещатої форми.

Досить поширеним був в цей час також ротонд із колонами або без них, яскравих форм класицизму, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря (1842) та ін.

На початку 1800-х років були затверджені типові фасади, що були розроблені у Петербурзі і поширювалися у вигляди альбомів. Це сприяло загальній якості проєктів, органічності забудови, яка мала споріднений вигляд, швидкості надання дозволу на будівництво. Спільно з тим залишалася можливість створення окремих коштовних споруд за індивідуальними проєктами, які розглядалися спеціальною комісією. Якість типових (зразкових) фасадів забезпечувалась проєктуванням столичними архітекторами, що виключало можливість виникнення потворних споруд, як то траплялось раніше. Певним недоліком будівництва згідно альбомів Найвеличніше затверджених фасадів була обмежена кількість доступних проєктів та відсутність оновлення альбомів. Наступні випуски альбомів відбулися у 1840-х роках, що призвело до припинення використовування класицизму, адже нові проєкти були виконані у неоренесансній тематиці.

Романтизм[ред. | ред. код]

З виникненням Бідермаєру у Німеччині у 1820-х роках у Європі починається хвиля романтизму. Також масовою була орієнтація на англійську готику. У Російській імперії навіть при наявності фасадів у стилі класицизму окремо затверджувались проєкти у псевдоготичному стилі. Одним з прихильників псевдоготики був граф М. С. Воронцов, який спорудив кілька церков та палац у Криму у формах англійської готики. Також мали популярність і форми венеційської готики, для якої характерне використання килеподібних склепінь. Багато споруд у формах венеційської готики було побудовано одеським архітектором італійського походження Г. І. Торічеллі.

Садиби доби класицизму[ред. | ред. код]

Дніпро, колишній палац Потьомкіна (згодом Будинок відпочинку Ім. Ілліча,. фото 1927 р).

Архітектура середини ХІХ ст[ред. | ред. код]

У 1840-х роках класицизм вичерпав себе. У Австро-Угорській імперії у той час став популярним стиль круглої арки (Rundbogen), для якого були властиві аркові вікна, використання елементів неоренесансу та неокласицизму. Найбільша кількість взірців даної архітектури відносяться до споруд залізничних вокзалів — у імперії у той час активно велось будівництво залізниць.

На початку 1840-х років у Петербурзі були затверджені нові альбоми типових фасадів, які ознаменували кінець стилю класицизм. Нові проєкти були виконані у неоренесансних формах. Деякі взірці були подібні стилю Rundbogen у Австро-Угорщині. Дані проєкти використовували до 1857 року, коли була скасована необхідність притримуватися альбомних фасадів. Внаслідок цього стало можливим складання проєктів будь якого рівня гіршості, але з іншого боку відкривались нові горизонти для коштовного будівництва. Однак економічна криза у Російській імперії не сприяла будівництву високоякісних споруд, і лише з 1880-х почалося поступове покращення.

У 1850-х виникли зміни і у церковному будівництві. У Російській імперії у той час постав націоналістичний напрям псевдо-російського стилю, при цьому продовжували ігноруватися особливості сакрального будівництва України. Цей стиль насильно впроваджувався в Україні, як в церковному будівництві (собори в Житомирі, Харкові, Катеринославі та ін.), так і у державних спорудах, а занепад архітектури 1860-х — 1870-х нерідко давав низькоякісні зразки. До цього часу належать урядові «реставрації» дорогоцінних пам'яток будівництва княжої добі", тоді ж були розібрані й знищені будови Херсонеса IV—X ст., Десятинна церква в Києві X ст, перебудовані кафедра у Володимирі-Волинському XII ст., церква в Овручі XII ст. та інші, а на їхньому місці були збудовані безвартісні будови ніби у «псевдовізантійському» стилі.

На західноукраїнських землях, що були під Австро-Угорщиною, течія романтизму впроваджувала переважно форми романського (т. з. Rundbogen) та готичного стилю. Правда, були спроби українських архітекторів додавати деякі мотиви «свої», тобто візантійські, але через брак свого мистецького центру та особливо школи, ці спроби були здебільшого невдалі.

  • Одеса. Будівля Рішельєського ліцею, арх. О. С. Шашин, проєкт 1848 р.)
    Одеса. Будівля Рішельєського ліцею, арх. О. С. Шашин, проєкт 1848 р.)
  • Ланжеронівська вул., 26. Будинок М. Страц (арх. Боффо Ф. К., 1850 р.)
    Ланжеронівська вул., 26. Будинок М. Страц (арх. Боффо Ф. К., 1850 р.)
  • Будинок З. Бржозовського, арх. Ф. В. Гонсіоровський, 1851–1852 рр.
    Будинок З. Бржозовського, арх. Ф. В. Гонсіоровський, 1851–1852 рр.
  • Херсон. Будинок на вул. Старообрядницькій
    Херсон. Будинок на вул. Старообрядницькій
  • Миколаїв. Будинок на Адміральскій вулиці
    Миколаїв. Будинок на Адміральскій вулиці
  • Кропивницький. Військова прогімназія Юнкерського кавалерійського училища, 1851–1855 рр.
    Кропивницький. Військова прогімназія Юнкерського кавалерійського училища, 1851–1855 рр.
  • Кропивницький. Будинок на Молодіжній вул., 23
    Кропивницький. Будинок на Молодіжній вул., 23
  • Кропивницький. Зимовий театр, 1867 р.
    Кропивницький. Зимовий театр, 1867 р.
  • Кременчук. Корпус № 2 Військового шпиталю, 1849–1853 рр.
    Кременчук. Корпус № 2 Військового шпиталю, 1849–1853 рр.
  • Київ. Особняк родини Шпаковських, 1845 р.
    Київ. Особняк родини Шпаковських, 1845 р.
  • Київ. Будинок 2-ї чоловічої гімназії, арх. П. Шлейфер, 1856 р. Пізніше надбудований двома поверхами.
    Київ. Будинок 2-ї чоловічої гімназії, арх. П. Шлейфер, 1856 р. Пізніше надбудований двома поверхами.
  • Київ. Житловий будинок на вул. Ярославів Вал, 1
    Київ. Житловий будинок на вул. Ярославів Вал, 1
  • Одеса. Головний корпус Єврейської лікарні, 1860—1864 рр.
    Одеса. Головний корпус Єврейської лікарні, 1860—1864 рр.
  • Чернівці. Гауптвахта, 1840-і рр.
    Чернівці. Гауптвахта, 1840-і рр.
  • Чернівці. Будинок на вул. Заньковецької Марії, 23
    Чернівці. Будинок на вул. Заньковецької Марії, 23
  • Чернівці. Будинок на вул. Ольги Кобилянської, 23
    Чернівці. Будинок на вул. Ольги Кобилянської, 23
  • Чернівці. Прибутковий будинок з готелем та кафе «Бель В'ю», 1865 р.
    Чернівці. Прибутковий будинок з готелем та кафе «Бель В'ю», 1865 р.

Львівська цитадель (1852—1854 рр.)[ред. | ред. код]

Історизм в Україні[ред. | ред. код]

Докладніше: Історизм
Будинок жіночої гімназії, Чернігівська область, Новгород-Сіверський, вул. Майстренка, 2

Застосування історичних стилів спостерігалось ще у І-й половині ХІХ ст. у рамках хвилі романтизму, коли особливу популярність набула неоготика. Однак такі проєкти затверджувались окремо — неоготичні взірці були відсутні у альбомах найвеличніше затверджених фасадів. Якісний ривок відбувся у наслідок затвердження нових альбомів проєктів фасадів у 1840-х роках, де використовувався суцільний руст, аркові вікна, та інше. Черговою віхою було скасування у 1857 році обов'язку притримуватися альбомних фасадів, однак згодом у Російській імперії настала економічна криза, що зовсім не сприяло будівництво багато оздоблених споруд. З 1870-х років все більше з'являється рясно оздоблених будинків заможних домовласників, з другий половини 1890-х певні будинки отримають навіть надмірну кількість оздоблення, отримує популярність необароко, що дозволяє створювати як можна більше рясне оздоблення.

Псевдоросійський стиль[ред. | ред. код]

У наслідок зменшення популярності інтересу до класицизму у 1840-х роках у архітектурі поширюються різноманітні стилізації, у єпархіальній архітектурі це означала заміну класицизму на стилізації з історії російської архітектури. У різні десятиліття були популярними дещо різні стилізації — орієнтація на московсько-суздальську архітектуру, на архітектуру XVII ст. та інше. Таким чином перші споруди у псевдоросійському стилі були єпархіальними, але у деяких регіонах псевдоросійський стиль набув певної популярності у місцевого населення, зокрема на Київщині та Чернігівщині і у ньому зводились і житлові будинки.

На півдні України псевдоросійський стиль популярності не мав, наприклад у Одесі, окрім єпархіальних та благодійних споруд можна згадати типографію Ю. І. Фесенка, який заробляв друком зображень святих.

На початку ХХ ст. новий неоросійський стиль частково замінив псевдоросійський стиль, однак псевдоросійський стиль не втрачав популярності до початку Жовтневої революції.

Неоготика[ред. | ред. код]

Модерн (сецесія)[ред. | ред. код]

Будинок В. В. Городецького, Київ, арх. В. В. Городецький, 1901–1902

Наприкінці ХІХ ст. Європі виникає новий напрямок в мистецтві, та, зокрема, в архітектурі — модерн. Основними школами модерну були бельгійська школа Ектора Орта та віденська Отто Вагнера, які мали світовий вплив. Також існувало декілька локальних шкіл, які мали обмежене поширення. В Західній Україні, як складовій частині Австро-Угорської імперії переважала архітектура віденського сецесіону (на місцевому діалекті для стилю використовувалась назва «сецесія»), але у частині королівства Угорщина (ніні Закарпатська область) спільно з тим набув поширення угорський модерн. В частині України, що була підпорядкована Російській імперії були популярні як бельгійська школа, так і віденський сецесіон, причому останній набув більшого поширення ближче до 1910-х років.

У Російській імперії тривалий час модерн був стилем барських будинків, фонова забудова зводилась, як і раніше у стилі історизму або взагалі без ознак стилю. Перші будинки у стилю модерну з'явилися приблизно у 1901 році і це були винятково коштовні споруди. Ситуація щодо бюджетних споруд змінюється наприкінці 1900-х років, але історизм до кінця не втратив своїх позицій у бюджетній архітектурі.

Якість архітектури у Російській імперії продовжувала залишатися низькою, темпи будівництва були високими, а кількість талановитих архітекторів невелика, у більшості міст як Російської так і Австро-Угорької імперії працювало один — два місцевих архітектори, яки виконували вал замовлень Лише такі міста як Одеса, Харків, Київ, Львів мали власні архітектурні школи і велику кількість митців. Однак у Києві серед домовласників не склалася традиція високомистецького будівництва — як і у провінції будинки не штукатурились, що приводило до обмеженості художніх засобів. Серед маси київських архітекторів та інженерів виділялись Кобелев, Зекцер, Брадтман, Альошин, проєкти яких досягали європейського рівня. Одним з перших і найкращих будинків у Києві був власний будинок В. В. Городецького, що відрізняється великою кількістю монументальної скульптури з бетону. Але подалі Городецький виконував проєкти у стилі історизму і це єдина його споруда у стилі модерну високого рівня виконання. Проєкти архітектора О. В. Кобелева, який працював на ПЗЗ збагатили велику кількість залізничних станцій не лише на Київщині, але й у інших губерніях. Також якісна архітектура існувала і на південному узбережжю Криму, де працювало декілька талановитих архітекторів, у тому числі і столичних.

На території України за часів модерну творили такі постаті як академік Олексій Бекетов, Адольф Мінкус, Григорій Артинов, Адам Генріх, Василь Кричевський, Тадеуш Обмінський, Іван Левинський.

Добре представлена віденська школа Отто Вагнера, окрім приблизного наслідування його школі, у Одесі був скопійований фасад будинку у Флорідсдорфі (арх. фон Діц), у Чернівцях проєкт відділення ощадної каси виконав безпосередньо учень Вагнера Ґуберт Гесснер, що є єдиним відомим зразком сецесіону в Україні від архітектора столичного рівня. Також у Чернівцях віденське бюро «Фельнер і Гельмер» спорудило за повторно проєктом повторного застосування міський театр.

Серед визначних митців, що працювали в стилі модерну (сецесії), низка архітекторів Львова, Харкова, Києва, Вінниці, Одеси, Дніпропетровська, Маріуполя, Ялти, Гурзуфа:

Ретроспективізм[ред. |