Аполлон (космічна програма)
 Логотип космічної програми «Аполлон» | |
| Країна |  США |
|---|---|
| Керуюча організація | NASA |
| Мета | Висадка людини на Місяць |
| Статус | завершена |
| Історія програми | |
| Вартість | 25,4 млрд дол. (1973) |
| Тривалість | 1961—1972 |
| Перший політ | AS-201 — 26 лютого 1966 року |
| Перший пілотований політ | Аполлон-7 — 11—22 жовтня 1968 року |
| Останній політ | Аполлон-17 — 7—19 грудня 1972 року |
| Успішні запуски | 16 |
| Невдалі запуски | 2: Аполлон-1, Аполлон-13 |
| Частково невдалі запуски | 1: Аполлон-6 |
| Місця запуску | |
| Інформація про носій | |
| Тип носія | Capsule |
| Носій(/ї) екіпажу | |
| Місця екіпажу | 3 |
| Носій(/ї) запуску | |
| Частина серії про |
| Космічну програму США[en] |
|---|
  |
| Програми польотів людини в космос |
| Програми роботизованих космічних польотів |
Програма «Аполлон» (англ. Apollo program), також проєкт «Аполлон» — програма пілотованих космічних польотів, здійснена Національним управлінням з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА) уряду США, у рамках якої в період між 1968 і 1972 роками вдалося вперше висадити людей на Місяць[1].
Програма «Аполлон» була задумана у 1960 році за часів адміністрації президента Дуайта Ейзенхауера. Вона передбачала розробку космічного корабля, розрахованого на трьох осіб, що мав стати продовженням проєкту одномісного космічного корабля «Меркурій», на якому в космос були відправлені перші американці. Пізніше програма «Аполлон» стала базою для реалізації національної задачі на 1960-ті роки, поставленої президентом США Джоном Кеннеді у зверненні до Конгресу 25 травня 1961 року, — «висадити людину на Місяць і безпечно повернути її на Землю»[2]. Це була третя американська програма пілотованих польотів у космос після одномісного «Меркурія» і двомісного «Джеміні», задуманого в 1961 році як розширення можливостей космічних польотів для пророблення програми «Аполлон».
Мета Кеннеді була досягнута під час місії «Аполлон-11»: 20 липня 1969 року астронавти Ніл Армстронг і Базз Олдрін сіли на поверхню Місяця в місячному модулі (LM) «Аполлона», у той час як Майкл Коллінз чекав їх повернення на навколовмісячній орбіті в командно-службовому модулі (CSM), а 24 липня всі троє успішно приземлилися в Тихому океані. Під час п'ятьох наступних місій «Аполлона» астронавти теж висаджувалися на Місяць. Остання місія, «Аполлон-17», відбулася в грудні 1972 року. Під час цих шести космічних польотів на Місяці побувало 12 осіб. Ці шість польотів за програмою «Аполлон» — єдині в історії людства, коли люди висаджувалися на іншому космічному тілі.
Програма «Аполлон» тривала з 1961 по 1972 рік, а перший політ з екіпажем відбувся у 1968 році. У 1967 році проєкт зазнав серйозної невдачі, коли під час передстартових випробувань в кабіні «Аполлона-1» спалахнула пожежа, у якій загинув весь екіпаж. Після першої успішної посадки залишилося достатньо обладнання для дев'яти наступних польотів з планом розширеного геологічного (точніше, селенологічного) й астрофізичного дослідження Місяця. Три з них довелося скасувати через скорочення бюджету. Під час п'ятьох із шести місій, що залишилися, вдалося здійснити успішні посадки на Місяці, але посадці «Аполлона-13» завадив вибух кисневого баку на етапі перельоту до Місяця, який пошкоджив командно-службовий модуль. Екіпаж з великими зусиллями повернувся на Землю, використавши місячний модуль як «рятувальну шлюпку» на зворотному шляху.
Запуски «Аполлонів» здійснювалися за допомогою ракет-носіїв сімейства «Сатурн». Згодом вони використовувалися також для програми Apollo Applications Program[en], до якої входили космічна станція «Скайлеб», що підтримувала три екіпажні місії в 1973—1974 роках, та випробувальний проєкт «Союз — Аполлон» — здійснену в 1975 році спільну місію США і СРСР зі стиковки на низькій навколоземній орбіті. Ці пізніші програми вважаються частиною повної програми «Аполлон».
Програма «Аполлон» — видатне досягнення науки й техніки сучасної цивілізації[3][4]. Вона стала реалізацією кількох важливих етапів в історії польотів людини в космос. Станом на 2014 рік це єдина програма, у рамках якої здійснювалися пілотовані місії за межі низької навколоземної орбіти. «Аполлон-8» — перший пілотований космічний корабель, який облетів інше небесне тіло, а «Аполлон-11» — перший пілотований космічний корабель, який здійснив висадку на нього людей.
Загалом під час програми «Аполлон» на Землю було доставлено 382 кг місячних каменів і ґрунту, що стало значним внеском у розуміння складу й геологічної історії Місяця. Програма заклала основу для подальших польотів людини в космос, а також профінансувала будівництво Космічного центру імені Ліндона Джонсона і Космічного центру імені Кеннеді. «Аполлон» стимулював розвиток численних галузей і технологій, пов'язаних із ракетобудуванням і пілотованими польотами, зокрема авіоніку, телекомунікації та комп'ютери.
Автор розрахунків оптимальної траєкторії польоту з Землі на Місяць (так званої «траси Кондратюка») — український науковець — Юрій Кондратюк.
Назва[ред. | ред. код]
Програма названа на честь Аполлона — грецького бога світла, музики і Сонця; її придумав менеджер НАСА Ейб Сільверстайн[en]. Пізніше він сказав: «Я назвав космічний корабель так, як назвав би свою дитину»[5]. Сільверстайн вибрав назву вдома одного вечора на початку 1960 року, оскільки відчував, що «Аполлон, який їде на своїй колісниці по Сонцю, відповідає грандіозному масштабу запропонованої програми»[6].
На самому початку програма мала на меті насамперед розробку вдосконаленого пілотованого космічного корабля — командно-службового модуля «Аполлон», який прийшов би на зміну програмі «Меркурій». Висадка на Місяць стала основною метою програми лише в 1961 році[7]. Продовженням програми «Меркурій» стала програма «Джеміні», у рамках якої випробувалися й вивчалися передові технології пілотованих космічних польотів[8].
Підґрунтя[ред. | ред. код]
Походження та техніко-економічні обґрунтування космічних апаратів[ред. | ред. код]
Програма «Аполлон» була задумана за часів адміністрації Дуайта Ейзенхауера на початку 1960 року як продовження програми «Меркурій». Капсула корабля «Меркурій» вміщала лише одного астронавта в обмеженій місії на навколоземній орбіті, але капсула «Аполлона» мала вміщати трьох. Можливі місії передбачали доставлення екіпажів на космічну станцію, польоти навколо Місяця[en] і, зрештою, висадження екіпажу на Місяць.
У липні 1960 року заступник адміністратора НАСА Г'ю Драйден[en] анонсував програму «Аполлон» представникам різних галузей промисловості на серії конференцій Космічної робочої групи (Space Task Group). Було визначено попередні технічні характеристики космічного корабля з кабіною пілотажного модуля, відокремленою від командного модуля (кабіни пілотування й повернення), та модулем рушійної установки й обладнання.
30 серпня було оголошено конкурс на розробку техніко-економічного обґрунтування, а 25 жовтня було укладено три контракти на проведення досліджень з компаніями General Dynamics/Convair, General Electric і Glenn L. Martin Company. Водночас НАСА проводило власні дослідження конструкції космічного корабля під керівництвом Максима Фаже[en] з метою оцінювати й контролювати три проєкти, здійснювані промисловими компаніями[9].
Посилення політичного тиску[ред. | ред. код]
У листопаді 1960 року президентом США був обраний Джон Кеннеді. У своїй передвиборчій кампанії[en] він обіцяв американцям перевагу над Радянським Союзом у сфері космічних досліджень і протиракетної оборони. До виборів 1960 року Кеннеді виступав проти «відставання в ракетній техніці[en]», яке, на його думку та думку багатьох інших сенаторів, утворилося між США та СРСР через бездіяльність президента Ейзенхауера[10]. Окрім військової могутності, Кеннеді використовував аерокосмічні технології як символ національного престижу, пообіцявши, що США будуть «не „перші, але“, не „перші, а також“, не „перші, якщо“, а просто перші»[11].
Утім, незважаючи на свою риторику, Кеннеді, ставши президентом, не одразу ухвалив рішення щодо статусу програми «Аполлон». Він мало знав про технічні деталі космічної програми, і його відлякували величезні фінансові витрати, яких вимагала висадка екіпажу на Місяць і повернення його на Землю[12]. Коли новопризначений адміністратор НАСА Джеймс Вебб попросив у Кеннеді 30-відсоткове збільшення бюджету для свого агентства, той підтримав пришвидшення загальної програми НАСА з виробництва ракет-носіїв, але рішення щодо ширшого питання відклав[13].
12 квітня 1961 року радянський космонавт Юрій Гагарін став першою людиною, яка здійснила політ у космос, через що побоювання американців залишитися позаду в технологічному змаганні з Радянським Союзом посилилися. Наступного дня після польоту Гагаріна на засіданні Комітету з науки й астронавтики Палати представників Конгресу США[en] багато конгресменів пообіцяли підтримати аварійну програму, спрямовану на те, щоб Америка наздогнала СРСР[14]. Кеннеді відреагував на цю новину стримано, відмовившись брати на себе зобов'язання щодо відповіді Америки на дії Радянського Союзу[15].
20 квітня 1961 року Кеннеді надіслав службову записку віцепрезиденту Ліндону Джонсону, у якій попросив того з'ясувати стан американської космічної програми, а також інших програм, які могли б дати НАСА змогу надолужити згаяне[16][17]. Джонсон відповів приблизно через тиждень, дійшовши висновку:
Ми не докладаємо максимальних зусиль і не досягаємо результатів, необхідних для того, щоб наша країна вийшла на лідируючі позиції[18][19].
У записці було зроблено висновок, що висадження людей на Місяць — справа віддаленого майбутнього, і що, найімовірніше, Сполучені Штати здійснять її першими[20]. 25 травня 1961 року, через 20 днів після першого польоту американського екіпажу в космос на кораблі «Фрідом-7», Джон Кеннеді у Спеціальному посланні до Конгресу про нагальні національні потреби запропонував здійснити висадження людей на Місяць[21][22]:
Прийшов час робити більші кроки, час для нового великого американського починання: час для нашої нації чітко взяти на себе провідну роль у космічних досягненнях, які багато в чому можуть стати ключем до нашого майбутнього на Землі. …Я вважаю, що наша нація повинна взяти на себе зобов'язання досягти цієї мети ще до закінчення цього десятиліття — висадити людину на Місяць і безпечно повернути її на Землю. Жоден інший космічний проєкт у цей період не буде більш вражаючим для людства і більш важливим у довгостроковому дослідженні космосу; і жоден не буде настільки складним і дорогим у виконанні.
Розширення НАСА[ред. | ред. код]
На той момент, коли Кеннеді висунув свою пропозицію, лише один американець здійснив політ у космос, причому менш ніж за місяць до цього, а НАСА ще жодного разу не відправляло астронавтів у більш-менш тривалий орбітальний політ. Навіть деякі співробітники НАСА сумнівалися, що амбітної мети Кеннеді вдасться досягти[23]. У 1963 році Кеннеді навіть обмірковував можливість того, щоб погодитися на спільну місію США і СРСР на Місяць, тим самим уникнувши потреби дублювати зусилля[24].
Оскільки замість туманних цілей зі створення космічних станцій і здійснення навколомісячних польотів з'явилася конкретна ціль — висадити людей на Місяць, — НАСА вирішило, що для пришвидшення розробки доведеться скасувати проєкти техніко-економічного обґрунтування Convair, GE і Martin і доручити проєктування командно-службового модуля команді під керівництвом Максима Фаже. Було вирішено, що пілотажний модуль корисний лише як додаткове приміщення, а отже, є непотрібним[25]. У жовтні 1961 року НАСА використало проєкт Фаже як основу на черговому конкурсі з фінансування розробки космічних кораблів. 28 листопада 1961 року було оголошено, що контракт виграла компанія North American Aviation, хоча її пропозиція була оцінена не так високо, як пропозиція компанії Martin. Джеймс Вебб, Г'ю Драйден[en] і Роберт Сіманс[en] віддали перевагу компанії North American Aviation тому, що вона довше співпрацювала з НАСА та її попередником — Національним консультативним комітетом з повітроплавання (НАКА)[26].
Щоб висадити людей на Місяць до кінця 1969 року, було потрібне різке пришвидшення технологічних розробок і виділення великих ресурсів в обсязі 25 млрд дол. (182 млрд дол. у цінах 2023 року)[27]. У мирний час жодна країна ще не робила настільки великих інвестицій. У піковий час виконання програми «Аполлон» забезпечували 400 000 працівників, а також понад 20 000 промислових фірм та університетів[28].
1 липня 1960 року НАСА заснувало Центр космічних польотів імені Маршалла (MSFC) у Гантсвіллі, штат Алабама. MSFC розробив ракети-носії важкого класу «Сатурн», які були потрібні для «Аполлона»[29].
Центр пілотованих космічних польотів[ред. | ред. код]
Стало зрозуміло, що управління масштабною програмою «Аполлон» перевищить можливості Космічної робочої групи[en] (Space Task Group) Роберта Гілрута[en], яка керувала національною космічною програмою пілотованих польотів із Дослідного центру НАСА в Ленглі[en] (LaRC). Тому Гілрута уповноважили перетворити свою організацію на новий центр НАСА — Центр пілотованих космічних польотів (MSC). Місцем базування оновленої організації був обраний Х'юстон, штат Техас. Землю для неї виділив Університет Райса, і 19 вересня 1961 року адміністратор НАСА Джеймс Вебб оголосив про ці зміни[30]. Було також зрозуміло, що незабаром потреби НАСА перевищать можливості бази управління місіями і стартових комплексів на мисі Канаверал у Флориді, тому новий Центр управління польотами[en] потрібно було включити до складу MSC[31].
У вересні 1962 року (на той момент у космосі вже побували два астронавти проєкту «Меркурій», Роберт Гілрут перемістив свою організацію в орендоване приміщення в Х'юстоні, а будівництво Центру пілотованих космічних польотів перебувало в активній фазі) Джон Кеннеді, відвідавши Університет Райса, повторив свій виклик у своїй знаменитій промові[en]:
Дехто питає: а чому, власне, Місяць? Чому ми обрали своєю метою саме його? І цілком слушним є запитання: навіщо лізти на найвищу гору? А навіщо 35 років тому люди перелітали через Атлантику? Ми вирішили летіти на Місяць. Ми вирішили летіти на Місяць у цьому десятилітті і робити багато іншого — не тому, що це легко, а тому, що це важко; тому, що ця мета допоможе організувати й оцінити наші найкращі зусилля й навички; тому, що це той виклик, який ми готові прийняти, який ми не хочемо відкладати, і з яким ми маємо намір впоратися…[32]
Будівництво Центру пілотованих космічних польотів було завершено у вересні 1963 року. У 1973 році після смерті Ліндона Джонсона Конгрес США перейменував центр на його честь, і відтоді він називається Космічний центр імені Ліндона Джонсона.
Космічний корабель[ред. | ред. код]
Корабель «Аполлон» мав дві основні частини — командний та службовий відсіки, у яких команда проводила більшу частину місії, а також місячний модуль, призначений для посадки і злету з Місяця двох астронавтів.
Командний та службовий відсіки[ред. | ред. код]
Командний відсік був розроблений американською компанією North American Rockwell і мав форму конуса зі сферичною основою діаметром основи 3920 мм, висотою конуса 3430 мм, кутом при вершині 60°, номінальною масою 5500 кг.
Командний відсік був центром управління польотом. Усі члени екіпажу протягом польоту перебували у командному відсіку, за винятком етапу висадки на Місяць. Командний відсік — єдина частина системи «Сатурн V» — «Аполлон», у якій екіпаж повертався на Землю після польоту на Місяць.
Командний відсік мав герметичну кабіну із системою життєзабезпечення, систему управління і навігації, систему радіозв'язку, систему аварійного рятування і теплозахисний екран.
У службовому відсіку розміщувались основний двигун і системи забезпечення корабля «Аполлон».
Місячний модуль[ред. | ред. код]
Місячний модуль корабля «Аполлон» був розроблений компанією Grumman (США) і мав два ступеня: посадковий і злітний. Посадковий ступінь, обладнаний окремим двигуном і шасі, використовувався для зниження місячного корабля і орбіти Місяця та для м'якої посадки на місячну поверхню. Крім того, цей ступінь був стартовим майданчиком для злітного ступеня. Злітний ступінь із герметичною кабіною для екіпажу і самостійним двигуном після завершення досліджень стартував з поверхні Місяця і на орбіті стикувався з командним відсіком. Розділення обох ступенів здійснювалося за допомогою піротехнічних пристроїв.
Ракети-носії[ред. | ред. код]
Інженери-конструктори ракет-носіїв мали створити кілька потужних ракет-носіїв, здатних, по-перше, вивести головний корабель із гравітаційного поля Землі та доставити його на орбіту Місяця і, по-друге, підняти з Місяця та доставити на орбіту Землі частину основного корабля. При цьому, коли команда інженерів на чолі з Вернером фон Брауном почала планувати програму «Аполлон», було невідомо, який тип місії буде використано, тому була невідома маса корисного вантажу, який необхідно буде вивести на орбіту Місяця.
Місія до Місяця, у якій один корабель сідав на Місяць, злітав і повертався на Землю, потребувала від ракети-носія значно більшої потужності, ніж уже здійснені місячні польоти. Виходячи саме з такої місії, інженери спершу планували ракету-носій Nova[en]. Але НАСА для польоту на Місяць обрало таке підхід, за якого основний корабель залишається на місячній орбіті, а приземляється і злітає з Місяця тільки місячний модуль. Після цього інженери переорієнтувалися на створення ракет-носіїв «Сатурн-1Б» і «Сатурн V». «Сатурн V» мав значно меншу потужність, ніж Nova («Сатурн V» виводив на траєкторію до Місяця 47 тонн корисної маси, а за проєктом Nova ракета виводила на траєкторію до Місяця 68 тонн).
Станом на 2021 рік «Сатурн V» залишається найпотужнішою ракетою зі створених людством.
Сатурн V[ред. | ред. код]
Ракета-носій «Сатурн V» складалася з трьох ступенів. На першому ступені, S-IC, були встановлені п'ять киснево-гасових двигунів Rocketdyne F-1, загальна тяга становила 33 400 кН. Перший ступінь надавав космічному кораблю швидкість 2,68 км/с, другий — 6,84 км/с. Третій ступінь виводив корабель на орбіту навколо Землі, а потім — на траєкторію до Місяця.
Ракета-носій «Сатурн V» могла вивести на низьку навколоземну орбіту 140 тонн, а на траєкторію до Місяця — 47 тонн корисної маси. Загалом було здійснено 13 запусків ракети.
Сатурн-1Б[ред. | ред. код]
Сатурн-1Б — двоступенева ракета-носій, модернізована версія ракети-носія «Сатурн-1».
Сатурн-1Б виводила на низьку земну орбіту 15,3 тонн. Використовувалася в тестових місіях за програмою «Аполлон» і в програмах Скайлаб і «Союз — Аполлон».
Космічні польоти за програмою «Аполлон»[ред. | ред. код]
Безпілотні місії[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2017) |
Пілотовані місії[ред. | ред. код]
- «Аполлон-7», запущений 11 жовтня 1968 року — перший пілотований космічний політ за програмою. 11-денна місія на орбіті Землі з метою відпрацювання та комплексних випробовувань командного модуля на геоцентричній орбіті, а також дослідження командно-вимірювального комплексу.
- «Аполлон-8», запущений 21 грудня 1968 року, 24 грудня вийшов на орбіту Місяця, здійснивши перший в історії людства обліт Місяця.
…Коли я поклав великий палець до вікна, я міг її повністю приховати. І тоді я зрозумів, що за великим пальцем, за яким ховаю цю Землю, є близько 6 мільярдів людей, які всі прагнуть там жити. (Джеймс Ловелл)
- «Аполлон-9», запущений 3 березня 1969 року, під час цієї місії виконана імітація польоту на Місяць на земній орбіті.
- «Аполлон-10», запущений 18 травня 1969 року, впродовж польоту здійснена «генеральна репетиція» висадки на Місяць.
«Аполлон-11», запущений 16 липня 1969 року. 20 липня о 20 год 17 хв 42 с за Гринвічем місячний модуль здійснив посадку в Море Спокою. Ніл Армстронг спустився на поверхню Місяця 21 липня 1969 року в 2 год 56 хв 20 с. Упродовж місії було зібрано 21,7 кг місячного ґрунту. Астронавти повернулись на Землю 24 липня за Гринвічем. Це була перша в історії людства висадка на Місяць. Зробивши крок з драбинки місячного модуля на поверхню Місяця, Армстронг промовив знамениту фразу:Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства.
- «Аполлон-12», запущений 14 листопада 1969 року, 19 листопада здійснена друга висадка на Місяць. Місячний модуль приземлився приблизно за 200 м від космічного апарата «Сервеєр-3». Астронавти на Місяці демонтували деякі деталі цього апарата і привезли їх на Землю. Упродовж місії зібрано 34,4 кг місячних порід. Астронавти повернулися на Землю 24 листопада.
«Аполлон-13», запущений 11 квітня 1970 року. 14 квітня на відстані 330 000 км від Землі вибухнув кисневий балон і вийшли з ладу два з трьох паливних елементів, які забезпечували електропостачання відсіку екіпажу командного модуля. Астронавти не могли використати маршовий двигун і системи життєзабезпечення службового модуля. У їхньому розпорядженні залишився справний місячний модуль. Використовуючи двигун цього модуля траєкторію вдалося скоригувати. Після обльоту Місяця астронавти успішно повернулися на Землю 17 квітня.
- «Аполлон-14», запущений 31 січня 1971 року. 5 лютого 1971 року місячний модуль приземлився. Астронавти повернулися на Землю 9 лютого 1971 року. Впродовж польоту була виконана велика дослідна програма, обсяг досліджень переважав місії «Аполлон-11» і «Аполлон-12». Було зібрано 42,9 кг місячних порід.
- «Аполлон-15», запущений 26 липня 1971 року. 30 липня місячний модуль приземлився. Вперше впродовж місії було використано місячний автомобіль, який надалі використовувався також у місіях «Аполлон-16» і «Аполлон-17». Було зібрано 76,8 кг місячних порід. Астронавти повернулись на Землю 7 серпня 1971 року.
- «Аполлон-16», запущений 16 квітня 1972 року. 21 квітня місячний модуль приземлився. Було зібрано 94,7 кг місячних порід. Астронавти повернулись на Землю 27 квітня 1972 року.
- «Аполлон-17», запущений 7 грудня 1972 року. 11 грудня місячний модуль приземлився. Було зібрано 110,5 кг місячних порід. Впродовж цієї місії відбулася остання на сьогодні висадка на Місяць. Астронавти повернулись на Землю 19 грудня 1972 року.
У березні 2022 року офіційні особи НАСА вирішили дозволити вивчення останніх із 2196 зразків грунту місії «Аполлон-17», щоб отримати додаткові висновки, до тих, що зробили дослідники півстоліття тому[33].
Вартість програми[ред. | ред. код]
У березні 1966 року НАСА заявило конгресу США, що вартість 13-річної програми «Аполлон», у рамках якої було виконано шість висадок на Місяць (1969—1972), становить приблизно 22,718 млрд доларів.
За даними Стіва Гарбера, куратора сайту про історію НАСА, остаточна вартість програми «Аполлон» становить 20—25,4 млрд дол. США 1969 р., або приблизно 135 млрд в доларах 2005 року.
Скасовані місії[ред. | ред. код]
Планувалися ще три місії до Місяця — «Аполлон-18», «Аполлон-19» і «Аполлон-20»[en], однак у НАСА ухвалили рішення про скорочення бюджету, і кошти було перенаправлено на програму «Спейс Шаттл». Ракети-носії «Сатурн V» і космічні кораблі «Аполлон», які залишилися, було вирішено використати для програми «Скайлаб» і «Союз — Аполлон».
Аварії під час виконання програми[ред. | ред. код]
- Пожежа під час наземних випробовувань на стартовому комплексі (після пожежі корабель, який згорів, назвали Аполлон-1). Унаслідок пожежі загинуло 3 астронавти — Вірджил Гріссом, Едвард Вайт і Роджер Чаффі.
- Друга аварія сталася під час польоту корабля «Аполлон-13». У результаті вибуху кисневого балона і виходу з ладу елементів енергетичної системи. Висадку на Місяць було зірвано, а астронавтам вдалося врятуватися і, облетівши Місяць, повернутися на Землю.
Див. також[ред. | ред. код]
- Космонавтика
- «Аполлон» (космічний корабель)
- Таблиця пілотованих польотів за американською програмою «Аполлон»
- Колонізація Місяця
- Місячна змова
- Сузір'я (космічна програма)
- Місяць
- Реголіт
- Місячні породи
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ July 20, 1969: One Giant Leap For Mankind - NASA (амер.). 20 липня 2019. Процитовано 30 квітня 2024.
- ↑ U.S. Senate: VIDEO: President John F. Kennedy Address to Congress, May 25, 1961. www.senate.gov. Процитовано 30 квітня 2024.
- ↑ NASA: 30-ті роковини висадки на Місяць Аполлона-11. Архів оригіналу за 18 серпня 2007. Процитовано 2 серпня 2008.
- ↑ ПВС: 30-ті роковини висадки на Місяць Аполлона-11. Архів оригіналу за 2 жовтня 2002. Процитовано 2 серпня 2008.
- ↑ Murray, Charles A.; Cox, Catherine Bly (1989). Apollo, the Race to the Moon (англ.). Simon and Schuster. ISBN 978-0-671-61101-9.
- ↑ https://www1.grc.nasa.gov/wp-content/uploads/Lewis-Apollo-Contributions-press-release-1969.pdf
- ↑ Portree, David S. F. Project Olympus (1962). Wired (амер.). ISSN 1059-1028. Процитовано 5 травня 2024.
- ↑ Project Gemini - NASA (амер.). Процитовано 5 травня 2024.
- ↑ https://web.archive.org/web/20151020095653/http://www.hq.nasa.gov/office/pao/History/SP-4205/cover.html
- ↑ Preble, Christopher A. (2003-12). “Who Ever Believed in the ‘Missile Gap’?”: John F. Kennedy and the Politics of National Security. Presidential Studies Quarterly (англ.). Т. 33, № 4. с. 801—826. doi:10.1046/j.0360-4918.2003.00085.x. ISSN 0360-4918. Процитовано 9 травня 2024.
- ↑ Launius, Roger D.; McCurdy, Howard E., ред. (1997). Spaceflight and the myth of presidential leadership. Urbana: University of Illinois Press. ISBN 978-0-252-02336-1.
- ↑ Universal Digital Library (1963). JOHN F. KENNEDY, PRESIDENT. ATHENEUM.
- ↑ Launius, Roger D.; McCurdy, Howard E., ред. (1997). Spaceflight and the myth of presidential leadership. Urbana: University of Illinois Press. ISBN 978-0-252-02336-1.
- ↑ Astronautics, United States Congress House Committee on Science and (1961). Discussion of Soviet Man-in-space Shot (англ.). U.S. Government Printing Office.
- ↑ LC Catalog - No Connections Available. catalog.loc.gov. Процитовано 9 травня 2024.
- ↑ Correspondence between JFK and LBJ on the space program - John F. Kennedy Presidential Library & Museum. web.archive.org. 21 липня 2016. Процитовано 10 травня 2024.
- ↑ http://www.hq.nasa.gov/office/pao/History/Apollomon/apollo1.pdf | Ghostarchive. ghostarchive.org. Процитовано 10 травня 2024.
- ↑ Memorandum from Vice President Johnson to President Kennedy on the Space Program - John F. Kennedy Presidential Library & Museum. web.archive.org. 1 липня 2016. Процитовано 10 травня 2024.
- ↑ http://www.hq.nasa.gov/office/pao/History/Apollomon/apollo2.pdf | Ghostarchive. ghostarchive.org. Процитовано 10 травня 2024.
- ↑ https://web.archive.org/web/20160701151811/http://www.jfklibrary.org/Asset-Viewer/DjiWpQJegkuIlX7WZAUCtQ.aspx
- ↑ Special Message to the Congress on Urgent National Needs | The American Presidency Project. www.presidency.ucsb.edu. Процитовано 10 травня 2024.
- ↑ Address to Joint Session of Congress May 25, 1961 | JFK Library. www.jfklibrary.org (англ.). Процитовано 10 травня 2024.
- ↑ LC Catalog - No Connections Available. catalog.loc.gov. Процитовано 11 травня 2024.
- ↑ [https://www.spacedaily.com/news/russia-97h.html Soviets Planned to Accept JFK�s Joint Lunar Mission Offer]. www.spacedaily.com. Процитовано 11 травня 2024.
- ↑ The Partnership - ch3-7. www.hq.nasa.gov. Процитовано 11 травня 2024.
- ↑ LC Catalog - No Connections Available. catalog.loc.gov. Процитовано 11 травня 2024.
- ↑ Measuring Worth - Gross Domestic Product. measuringworth.com. Процитовано 12 травня 2024.
- ↑ The First Step: Langley's Contributions to Apollo - NASA (амер.). 22 березня 2019. Процитовано 12 травня 2024.
- ↑ Historical Facts. web.archive.org. 3 червня 2016. Процитовано 12 травня 2024.
- ↑ https://www.nasa.gov/wp-content/uploads/2023/02/sp-4201.pdf
- ↑ Suddenly, Tomorrow Came... A History of The Johnson Space Center | PDF | Apollo Program | Nasa. Scribd (рос.). Процитовано 13 травня 2024.
- ↑ JFK RICE MOON SPEECH. web.archive.org. 15 березня 2018. Процитовано 13 травня 2024.
- ↑ NASA is opening up a sample taken from the Moon 50 years ago. ZME Science (амер.). 22 березня 2022. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аполлон (космічна програма) |
- Офіційний вебсайт програми «Аполлон» [Архівовано 13 жовтня 1999 у Wayback Machine.]
- NASA: Photos der NASA zum Apollo Programm (bemerkenswert: sehr hohe Auflösung)
- Apollo photo gallery at NASA Human Spaceflight website [Архівовано 6 січня 2012 у Wayback Machine.] (includes videos/animations)
- Audio recording and transcript of President John F. Kennedy, NASA administrator James Webb et al. discussing the Apollo agenda (White House Cabinet Room, November 21, 1962)
- U.S. Spaceflight History- Apollo Program
- Apollo Image Atlas [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] almost 25,000 lunar images, Lunar and Planetary Institute
- Project Apollo at NASA History Division [Архівовано 24 липня 2008 у Wayback Machine.]
- The Apollo Lunar Surface Journal [Архівовано 18 червня 2004 у Wayback Machine.]
- The Apollo Flight Journal [Архівовано 1 лютого 2012 у WebCite]
- Проєкт «Аполлон», рисунки і технічні діаграми [Архівовано 17 липня 2008 у Wayback Machine.]
- Apollo Program Summary Report (Technical) [Архівовано 29 вересня 2006 у Wayback Machine.]
- The Apollo Program (National Air and Space Museum) [Архівовано 31 липня 2008 у Wayback Machine.]
- Apollo 35th Anniversary Interactive Feature [Архівовано 27 листопада 2011 у Wayback Machine.] (in Flash)
- Дослідження Місяця по програмі «Аполлон» [Архівовано 1 лютого 2012 у WebCite]
- Архів «Аполлона» [Архівовано 15 серпня 2000 у Wayback Machine.]
- Apollo Flight Film Archive [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.] — repository of scanned Apollo flight film (in high resolution).
- NASA History Series Publications [Архівовано 1 лютого 2012 у WebCite] (many of which are on-line)
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| |||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
