Апокаліптична література

Апокаліпсис - жанр одкровенної літератури, в якому таємниці відкриваються людині потойбічним персонажем. Таємниці можуть стосуватися перебігу історії або потойбічних явищ, але зазвичай вони зосереджуються на божественному втручанні в історію або на суді над мертвими^[1].

У юдаїзмі цей жанр вперше з'являється у ІІ ст. до н.е., у книгах Еноха та Даниїла. Даниїл є класичним прикладом історичного типу апокаліпсису. Історія поділена на періоди (Чотири королівства Даниїла^[2], Пророцтво сімдесят тижнів років^[3]) і закінчується воскресінням і судом мертвих^[4]. В Апокаліпсисі тижнів у І книзі Еноха^[5][6] історія поділена на десять «тижнів», в кінці яких світ записаний до знищення. У 4 книзі Ездри, написаній ближче до кінця І ст. н.е., перехід від цього світу до нового творіння позначений сімома днями первісної тиші, після яких настає воскресіння мертвих. Ангели та демони займають чільне місце. Цей вид апокаліпсису запозичений з єврейських пророцтв і служить моделлю для новозавітної книги Одкровення^[1].

І книга Еноха є найдавнішим єврейським прикладом потойбічної подорожі, коли Еноха забирають на небо та проводять екскурсію всесвітом. Такий вид апокаліпсису став популярним як у юдаїзмі^[7][8], так і в християнстві (Апокаліпсис Петра і Апокаліпсис Павла) у нашу епоху. Небесна подорож незмінно зосереджена на місцях проживання померлих і зазвичай завершується видінням божественного престолу^[1].

Обидва ці види апокаліпсису також зустрічаються в перській традиції. Бахман Яшт описує видіння Зороастра (Zand-i Wahman yasn), в якому історія представлена ​​як (чотири або сім) гілок на дереві, пов'язаних з різними металами, що представляють різні періоди. Після цього тисячоліття Зороастра закінчиться^[1].

Поділ історії на тисячоліття добре засвідчений, зокрема в Бундахішн, який описує космогонію та космічну історію. На початку були дві протиборчі космічні сутності: Агура Мазда, який мешкав у світлі, та Аріман, який мешкав у темряві. Суверенітет буде розділений між ними протягом 9000 років, але зрештою Агура Мазда переможе у фінальній битві. В кінці історії мертві воскреснуть, а світ оновиться. Основні перські тексти, що зберігають цей апокаліптичний погляд на історію, написані мовою Пахлаві та датуються VI – XI ст. н.е. Наскільки вони містять давніші традиції, є предметом дискусій. Деякі елементи, включаючи протиставлення Агура Мазди та Арімана, знаходяться в Авесті, яка датується доелліністичними часами. Грецький автор Плутарх у своєму трактаті про Ісіду та Осіріса^[9] дає короткий, але детальний опис перської космології та есхатології, і він посилається на Феопомпа (IV ст. до н. е.) як на своє джерело. Цілком можливо, що пахлавійські тексти зберігають старі традиції, і що перський апокаліптизм послужив моделлю для єврейського жанру. Дуалізм світла і темряви в сувоях Мертвого моря сильно свідчить про перський вплив, і існують разючі паралелі між Бахман Яшт і Даниїлом. Однак це питання затьмарюється невизначеністю щодо давнини пахлавійських традицій. Апокаліпсис, що нагадує небесні подорожі, також засвідчений у перській традиції, в пахлавійській книзі Арда Віраф^[1].

Зі стародавнього Близького Сходу збереглося мало апокаліптичної літератури. Найближчим наближенням є аккадське «Vision of the Netherworld» (Видіння пекла) ^[10] VII ст. до н.е. Мотив пророцтва після подій можна знайти в кількох аккадських пророчих текстах (Династичне пророцтво^[11], Проротцтво Урука^[12]), але їм бракує есхатологічного висновку, який можна знайти в перських та єврейських апокаліпсисах^[1].

Потойбічні подорожі засвідчені з ранніх часів у грецькій традиції. Одіссей спускається до Аїда в 11-й книзі «Одіссеї». Міф про Ера (Myth of Er) Платона в 10-й книзі «Держави» є повноцінним апокаліпсисом. «Сон Сципіона» Цицерона є латинським прикладом. Гуморист ІІ ст. н.е. Лукіан висміяв цей жанр у своїх «Icaromenippus»^[13] та «Nekyomanteia»^[14]. Історичний тип апокаліпсису чужий грецькій та римській літературі, за винятком єврейського та християнського розвитку Оракулів Сивілли (Sibylline Oracles), які зазвичай поділяють історію на періоди та передбачають есхатологічний суд^[1].

1. ↑ ^{а б в г д е ж} Collins, J. J. (2012). Apocalypses. The Encyclopedia of Ancient History.
2. ↑ The Four Kingdoms Of Daniel.
3. ↑ The Seventy Weeks of Years Prophecy.
4. ↑ Judgment of the Dead.
5. ↑ 1 Enoch 93:1-10
6. ↑ 1 Enoch 91:11-17
7. ↑ 3 Baruch
8. ↑ 2 Enoch
9. ↑ Plut. De Iside. 46-47
10. ↑ Ancient Near Eastern Hell Texts.
11. ↑ Dynastic Prophecy.
12. ↑ Uruk Prophecy.
13. ↑ Lucian. Icaromenippus, or The Sky-Man.
14. ↑ Lucian. Nekyomanteia.

• Collins, J. J., ed. (1979). Apocalypse: the morphology of a genre. Chico, CA.
• Collins, J. J., ed. (1998). The encyclopedia of apocalypticism, vol. 1: The origins of apocalypticism in Judaism and Christianity. New York.
• Collins, J. J. (2012). Apocalypses. The Encyclopedia of Ancient History.