Антуанетта де Бурбон-Вандом

Антуанетта де Бурбон-Вандом
фр. Antoinette de Bourbon
Народилася 25 грудня 1494[4][5]
Ам
Померла 22 січня 1583(1583-01-22)[1][2][3] (88 років)
Жуенвіль
Країна  Франція
Діяльність аристократка
Знання мов французька
Титул герцог і герцогиня[d]
Батько Франсуа де Бурбон-Вандом[d]
Мати Марія Люксембурзька
Брати, сестри Louise de Bourbond, Francis de Bourbon, Count of Saint-Pold, Louis de Bourbon de Vendômed і Карл IV де Бурбон-Вандом
У шлюбі з Claude of Lorraine, duke of Guised[6]
Діти Марія де Ґіз[7], Франсуа де Гіз[7], Шарль де Гіз, кардинал Лотаринзький[7][2], Claude of Lorraine, duke of Aumaled[7], Louis I of Lorraine, cardinal of Guised[7], René of Lorraine, marquis of Elbeufd[7], Louise of Lorrained[7], Renee de Guised[2], Philippe de Guised[2], Pierre de Guised[2], Antonie de Guised[2] і François de Guised[2]

Антуане́тта де Бурбо́н-Вандо́м (фр. Antoinette de Bourbon-Vendôme; 25 грудня 1494, Гамський замок, Сомма, Пікардія, Королівство Франція — 22 січня 1583, замок Жуанвіль)[8] — прародителька клану Гізів, дружина Клода Лотаринзького[ru], герцога де Гіза. Бабуся шотландської королеви Марії Стюарт.

Життєпис[ред. | ред. код]

Антуанетта була передостанньою дитиною і старшою з дочок графа Франсуа Вандомського[fr] і Марії Люксембурзької. Про її дитинство відомостей збереглося мало. Коли їй було два роки, помер її батько і главою сім'ї став старший з синів, Шарль IV де Бурбон. Її освітою займалася мати[9].

1513 року Антуанетта була в числі супровідників Клод Французької при зустрічі з її майбутнім чоловіком, герцогом Ангулемським, який згодом став королем Франції Франциском I. Тоді вона й познайомилася з Клодом Лотаринзьким[ru], який перебували у свиті Франциска[9]. Трохи пізніше Франциск від імені Клода просив руки Антуанетти в її брата і отримав згоду. 9 червня 1513 підписано шлюбний контракт, і кілька днів по тому Антуанетта вийшла заміж за Клода Лотаринзького[9], у шлюбі з яким вона народила дванадцять дітей[10].

Перші роки заміжнього життя Антуанетта провела в замку Бар-ле-Дюк, самостійно керуючи великим господарством, оскільки її чоловік у той час разом з королем Франциском проводив військову кампанію в Італії. У Бар-ле-Дюк вона народила своїх перших дітей — дочку Марію і сина Франсуа. Коли 1519 року свекруха Антуанетти, Філіппа Гельдернська, вирішила піти в монастир, родина переїхала до Жуанвілля. Оскільки Клоду Лотаринзькому доводилося багато часу проводити при королівському дворі в Парижі, обов'язки з управління численними володіннями Антуанетта взяла в свої руки, продемонструвавши неабиякий талант у вирішенні адміністративних і фінансових проблем[11]. До неї зверталися і як до посередниці щодо майнового спору, так Франсуа де Невер[ru] і Антуан де Круа, граф де Порсьєн, просили Антуанетту врегулювати питання щодо графства Бофор[ru].

1528 року Франциск I на знак подяки за військову службу надав її чоловікові перство і титул герцога де Гіза, поклавши тим самим початок новій династичній лінії, що сходила до Лотаринзького дому і зіграла згодом важливу роль в історії французького королівства. У період релігійних воєн у Франції Гізи показали себе стійкими прихильниками католицизму. Сама Антуанетта також мала славу ревної католички, владний характер і сильне почуття сімейної гордості і закликала своїх синів понад усе шанувати і захищати свою віру та інтереси клану Гізів, за що гугеноти прозвали її «матір'ю тиранів і ворогів Євангелія» (фр. la Mère des Tyrans et des ennemis de l’Evangile)[12]. Однак, попри безкомпромісність у релігії, вона була також відома своєю благодійністю[13] і милосердям до людей, незалежно від їх вірувань. Так, під час війни вона надала допомогу гугенотам-найманцям, які голодували, забезпечивши їх провіантом і одягом і дозволивши їм безперешкодно повернутися до себе на батьківщину. У Жуанвіллі герцогиня сприяла будівництву лікарень, відновленню церков, зруйнованих під час воєн, а також за її ініціативою засновано монастир для бенедиктинок[12].

Після смерті Клода де Гіза 1550 року главою клану Гізів став старший син Франсуа, проте кермо влади як і раніше залишалися в Антуанетти. Зрідка з'являючись при дворі, більшу частину часу вона проводила в замку Жуанвілль, студіюючи релігійні праці і виховуючи численних онуків і нащадків інших знатних родин. Під її опікою в різний час перебували Марія Стюарт, Катерина Клевська, Марія Лотаринзька (згодом абатиса в Шеллі), а також Шарль I Лотаринзький, герцог д'Ельбеф[ru], один з непримиренних противників короля-протестанта Генріха IV Бурбона. Антуанетта помітно вплинула на виховання своєї внучки Марії Стюарт, під час перебування тієї при французькому дворі[14], а також була її головною порадницею. У листі від 1 жовтня 1548 року, після першої зустрічі з Марією, герцогиня зазначила, що «вона і справді дуже гарненьке і розумне дитя … в цілому, ми можемо бути нею задоволені»[15]. Прагнучи зміцнити родинні почуття, вона також розраховувала забезпечити підтримку Гізам з боку Марії в майбутньому[15]. На церемонії заручення внучки з дофіном Франсуа Антуанетта виступала довіреною особою з боку матері нареченої, оскільки сама Марія де Гіз не змогла бути присутньою[16].

Антуанетта де Бурбон, герцогиня де Гіз, померла в ніч із 22 на 23 січня 1583 року в замку Жуанвілль, переживши всіх своїх дітей, за винятком Рене, абатиси монастиря Сен-П'єр. Її поховано поруч із чоловіком і старшим сином Франсуа в парафіяльній церкві Жуанвілля. Через чотири роки після її смерті, в Англії обезголовлено її внучку, шотландську королеву Марію Стюарт.

Діти[ред. | ред. код]

Предки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г д е ж и Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  4. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  5. ↑ Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families
  6. ↑ http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine4.html
  7. ↑ а б в г д е ж http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine6.html
  8. ↑ Antoinette de Bourbon (англ.). fmg.ac. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 1 квітня 2019.
  9. ↑ а б в Maxwell-Scott, Mary Monica. Antoinette de Bourbon, Duchesse de Guise. 1494—1583.//The Month. A catholic magazine. Band 103. — London: Longmans, Green, and Co., 1904. — pp. 176—188
  10. ↑ Antoinette de Bourbon (англ.). thepeerage.com. Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 12 грудня 2010.
  11. ↑ Fraser, Antonia. Mary, Queen of Scots. — London: Weidenfeld & Nicolson, 1969. — p. 43. — ISBN 0297177737
  12. ↑ а б Hilarion de Coste. Les Eloges et vies des reynes, princesses, dames et damoiselles illustres en piété, courage et doctrine, qui ont fleury de nostre temps, et du temps de nos peres. Band 1. — Paris: Sébastien et Gabriel Cramoisy, 1647. — pp. 136—147
  13. ↑ The Catholic Encyclopedia: House of Guise (англ.). Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 12 грудня 2010.
  14. ↑ Fraser, Antonia. Mary, Queen of Scots. — London: Weidenfeld & Nicolson, 1969. — p. 42. — ISBN 0297177737
  15. ↑ а б Грэм, Родерик. Мария Стюарт. — М.:Молодая гвардия, 2010. — стр. 54. — ISBN 978-5-235-03335-1
  16. ↑ Fraser, Antonia. Mary, Queen of Scots. — London: Weidenfeld & Nicolson, 1969. — p. 75. — ISBN 0297177737

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антуанетта_де_Бурбон-Вандом&oldid=36830122