Антонов Олександр Антонович
| Антонов Олександр Антонович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 10 (23) жовтня 1915 Середній Бурлук, Шиповацька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 1 вересня 1997 (81 рік) Мінськ, Білорусь |
| Поховання | Східне кладовище |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} УНР СРСР Білорусь |
| Приналежність |  Радянська армія |
| Вид збройних сил | сухопутні війська |
| Рід військ | піхота |
| Роки служби | 1936—1945 |
| Звання |  Майор |
| Формування | 152-а стрілецька дивізія |
| Війни / битви | Вторгнення СРСР до Польщі Німецько-радянська війна |
| Нагороди |                |
Олекса́ндр Анто́нович Анто́нов (нар. 23 жовтня 1914 — пом. 1 вересня 1997) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир 2-го стрілецького батальйону 646-го стрілецького полку 152-ї стрілецької дивізії (28-а армія), майор. Герой Радянського Союзу (1945).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 23 жовтня 1914 року в селі Картавівці, нині Великобурлуцького району Харківської області, у селянській родині. Українець. Здобув середню освіту. Працював бригадиром у колгоспі «Вірний шлях».
До лав РСЧА призваний Великобурлуцьким РВК 20 лютого 1936 року. Учасник вторгнення СРСР до Польщі у 1939 році.
Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на Південно-Західному, 3-му Українському, 1-му Білоруському, 3-му Білоруському і 1-му Українському фронтах. Командував ротою, батальйоном. Був поранений (06.02.1943) і контужений (23.09.1941). Брав участь у оборонних боях в Україні та у її визволенні, зокрема, у битві за Дніпро.
Особливо командир 2-го стрілецького батальйону 646-го стрілецького полку 152-ї стрілецької дивізії майор О. А. Антонов відзначився під час взяття Берліна. У період з 28 квітня по 2 травня 1945 року батальйон під його командуванням вів вуличні бої з чисельно переважаючим супротивником на стратегічно важливих магістралях міста: Берлінерштрасе, Уландштрасе, Парізенштрасе і міському парку. Маючи під своєю орудою 245 чоловік особового складу, наніс ворогові значних втрат, знищивши близько 500 солдатів і офіцерів супротивника. За цей же період взято у полон до 1500 осіб. 2 травня 1945 року, вдало здійснивши обхідний маневр, стрімким натиском, попри лютий спротив супротивника, оволодів залізничною станцією Шарлотенбург, на якій були зосереджені склади з боєприпасами берлінського гарнізону, чим сприяв прискоренню повної капітуляції гарнізону міста.[1]
Після закінчення війни, за станом здоров'я, вийшов у запас. Працював у рідному селі, згодом переїхав до Білорусі, де був головою Березівського міського комітету ДТСААФ Берестейської області. Останні роки провів у Мінську, де й помер 1 вересня 1997 року. Похований на Східному (Московському) кладовищі.
Нагороди[ред. | ред. код]
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», майорові Антонову Олександру Антоновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6130).
Нагороджений двома орденами Леніна (22.02.1944, 27.06.1945), орденами Червоного Прапора (11.07.1944), Кутузова 3-го ступеня (31.03.1945), Олександра Невського (02.02.1945), Вітчизняної війни 1-го (11.03.1985) та 2-го (04.03.1943) ступенів і медалями.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Представлення до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 26 квітня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Антонов Олександр Антонович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
|
| |||||||
