Антиядерний рух
Антиядерний рух — громадський рух проти використання різних ядерних технологій. Деякі групи прямої дії, руху із захисту навколишнього середовища і спеціалізовані організації пов'язують себе з антиядерним рухом на місцевому, національному та міжнародному рівні. Так, великими антиядерними організаціями є Кампанія за ядерне роззброєння, Friends of the Earth[en], Грінпіс, Лікарі світу за запобігання ядерної війни, Peace Action[en] і Nuclear Information and Resource Service[en]. І хоча первинним завданням руху було ядерне роззброєння, починаючи від кінця 1960-х років, до порядку денного включено й відмову від ядерної енергетики: багато антиядерних груп виступають як проти ядерної зброї, так і проти мирного атома. Поява партій зелених у 1970-х і 1980-х часто була прямим результатом проведення антиядерної політики.
Вчені й дипломати стали вперше сперечатися про політику використання ядерної зброї після бомбардування Хіросіми й Нагасакі 1945 року. Приблизно від 1954 року, після значних ядерних випробувань у Тихому океані, заклопотаність з приводу їх проведення почав виявляти широкий загал. 1963 року деякі країни ратифікували Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою, який забороняє проведення ядерних випробувань в атмосфері.
На початку 1960-х на місцевому рівні з'являється опозиція використанню ядерної енергії, а в кінці 1960-х висловлювати свої побоювання починають і деякі члени наукової спільноти. У ранніх 1970-х в Вілі, Західна Німеччина, проходять протести проти передбачуваного будівництва АЕС. Згодом проєкт усе ж скасували в 1975 році, що надихнуло антиядерну опозицію в інших частинах Європи і Північної Америки. Питання використання ядерної енергії стало причиною великих протестів у 1970-х, і, хоча протидія ядерній енергії тривала, з ростом усвідомлення проблеми глобального потепління і підвищенням інтересу до чистих видів енергії в останньому десятилітті в суспільстві знову зросла підтримка ядерної енергетики.
У липні 1977 року в Більбао, Іспанія, проведено акцію протесту проти ядерної енергетики, в якій взяли участь до 200 000 чоловік. Після аварії на АЕС Три-Майл-Айленд, у Нью-Йорку пройшли антиядерні протести від 200 000 учасників. 1981 року пройшла найбільша в Німеччині демонстрація проти ядерної енергії, на знак протесту проти Брокдорфської атомної електростанції на захід від Гамбурга; зіткнулися близько 100 000 демонстрантів і 10 000 поліціянтів. Найбільша акція протесту відбулася 12 червня 1982 року, коли в Нью-Йорку проти ядерної зброї протестувало близько мільйона чоловік. На акції протесту проти ядерної зброї 1983 року в Західному Берліні зібралося близько 600 000 учасників. У травні 1986 року, через деякий час після катастрофи на Чорнобильській АЕС, від 150 000 до 200 000 протестувальників зібралися на марш у Римі проти італійської ядерної програми. У США громадській опозиції вдалося домогтися закриття Шоремської[en], Янкі-Роу[en], Мілстоун 1[en], АЕС Ранчо-Секо[en], Мен-Янкі[en] і багатьох інших АЕС по всій країні.
Протягом багатьох років після аварії на Чорнобильській АЕС ядерна енергетика не розглядалася на політичному порядку денному в більшості країн, і рух проти ядерної енергії, здавалося, виграв свою справу. Деякі антиядерні групи були розпущені. Попри це, в 2000-х роках, після нових досягнень у розробці ядерних реакторів і підвищення побоювань з приводу зміни клімату, ядерна енергетика знову стала предметом обговорення в енергетичній політиці в деяких країнах. Проте аварії в Японії 2011 року підірвали передбачуване відродження атомної енергетики і дали новий поштовх антиядерній опозиції в усьому світі. Станом на 2016 рік такі країни, як Австралія, Австрія, Данія, Греція, Малайзія, Нова Зеландія і Норвегія, не мають атомних електростанцій і, як і раніше, виступають проти використання ядерної енергетики. Німеччина, Італія, Іспанія і Швейцарія поступово відмовляються від ядерної енергетики. Раніше в Швеції також проводилася політика поетапної відмови від ядерної енергії, метою якої було припинення використання АЕС до 2010 року, але 5 лютого 2009 року уряд Швеції оголосив про угоду, що дозволяє заміну наявних реакторів, що фактично поклало край цій політиці. В останні роки, в усьому світі закрито більше АЕС, ніж відкрито.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше атомну бомбу скинуто США 6 серпня 1945 року на Хіросіму (Японія). Місто повністю зруйновано, загинуло і поранено близько 140 тисяч чоловік. Трагедія повторилася через три дні в місті Нагасакі, жертвами стали близько 75 тисяч осіб. Від 1949 року почалися ядерні випробування на Семипалатинському випробувальному полігоні. За 45 років здійснено 459 вибухів (з них 113 — в атмосфері), які заподіяли шкоду навколишньому середовищу і здоров'ю населення прилеглих районів. У серпні 1963 року підписано договір про припинення випробувань атомної зброї в атмосфері, космосі та воді. Однак довгий час тривали підземні випробування.
1989 року виник міжнародний антиядерний рух «Невада — Семипалатинськ», мета якого — закриття всіх ядерних полігонів світу, припинення ядерних випробувань у військових цілях, ліквідація загрози ядерної війни. 1991 року рух організував казахстанський штаб «Аттан»[ru], створив однойменну газету для організації загальнонародних акцій проти ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні. 29 серпня 1991 року президент Казахстану Н. А. Назарбаєв підписав указ про закриття Семипалатинського ядерного полігону.
Література[ред. | ред. код]
- Антиядерное движение // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2004. — Т. I. — ISBN 9965-9389-9-7. (рос.)
Під час написання цієї статті використано матеріал з видання «Казахстан. Национальная энциклопедия» (1998—2007), наданого редакцією «Қазақ энциклопедиясы» за ліцензією Creative Commons BY-SA 3.0 Unported.
|
