Андріюк Василь Васильович

Андріюк Василь Васильович;
	Солдат
Загальна інформація
Народження	14 квітня 1963; Косів, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	23 серпня 2014 (51 рік); Новоайдарський район, Луганська область, Україна
Поховання	Косів
Громадянство	Україна
Псевдо	«Німець»
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Механізовані війська
Формування	«Айдар»
Війни / битви	Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Андріюк.

Васи́ль Васи́льович Андрію́к (14 квітня 1963 — 23 серпня 2014) — український військовик, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1963 року в місті Косів (Івано-Франківська область). Василя, його брата і сестру виховувала бабуся Параска — мама померла молодою — у віці 33 років, а батько вдруге одружився. Закінчив косівську ЗОШ № 2. У Львові вивчився на електрика. Проходив строкову службу в РА, служив зв'язковим в одній із московських військових частин. Демобілізувався і вирушив на Донбас — працював електриком у шахті. Там одружився, але сімейне життя не склалося. Другий шлюб теж був нещасливим; сімейне життя налагодилося за третьою спробою — з Ярославою, молодшою на 16 років. Василь знову приїхав до Косова.

Член Косівської районної організації ВО «Свобода». Від лютого 2014-го був активним учасником Революції Гідності. Навесні записався добровольцем, солдат, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», псевдо «Німець». А дружині сказав що знайшов у Києві роботу на будівництві. Що на фронті — дізналася коли супроводжував в район першого убитого вояка. Дружині тоді сказав:

Як почуєш, що москалі добираються до Києва, тікай у гори! Тікай з дитиною, куди очі дивляться. Бо москалі дуже знущаються з наших жінок. Пощади не буде нікому.

23 серпня 2014-го загинув від кулі снайпера під Сєвєродонецьком в бою з російськими диверсантами, що займалися підготовкою теракту в Харкові.^[1] Повідомлялося, що бій відбувся в районі с. Смолянинове.^[2] Тоді загинуло ще 6 вояків Айдару: Володимир Бойко, Євген Гаркавенко, Андрій Корабльов, Оганес Петросян, Андрій Писаренок і Володимир Черноволов.

Докладніше: Бої за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ

Без Василя лишились дружина Ярослава, донька Анжеліка 1990 р.н. від попереднього шлюбу, син Андрій 2010 р.н., двоє прийомних синів та онука.

26 серпня з Василем Андріюком прощалися у Києві на Майдані Незалежності. 28 серпня похований в Косові, в останню дорогу проводжали громадою, відспівували священики УПЦ КП та УГКЦ.^[3] Люди в останню дорогу проводжали із свічками під дощем.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

Орден «За мужність» III ст. (27 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[4]
у серпні 2015-го в Косівській ЗОШ № 2 відкрито пам'ятну дошку Василю Андріюку
Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 6, місце 8
Вшановується 23 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[5]