Альфредо Брайс

Альфредо Брайс
Альфредо Брайс на прес-конференції під час IX Зустрічі латиноамериканських письменників і митців, Міжнародний університет Андалусії (Уельва, Іспанія), жовтень 2007 року
Ім'я при народженні ісп. Alfredo Marcelo Bryce Echenique
Народився 19 лютого 1939(1939-02-19)[1][2] (85 років)
Ліма, Перу
Країна  Перу
Діяльність письменник, прозаїк-романіст, поет-адвокат, адвокат
Alma mater Faculty of Arts of Paris[d], Національний університет Сан-Маркос і Університет Париж VIII
Знання мов іспанська[3]
Заклад Університет Париж X Нантер
Жанр роман
Нагороди

Альфре́до Марсе́ло Брайс Ечені́ке (ісп. Alfredo Marcelo Bryce Echenique; *19 лютого 1939(19390219), Ліма, Перу)[4] — перуанський письменник-романіст.[5]

З життєпису[ред. | ред. код]

Народився у родині відомого банківського службовця, його батьками були Франсіско Брайс Арроспіде та Елена Еченіке Басомбріо; його прапрадід, Хосе Руфіно Еченіке з Пуно, був президентом Перу (1851-1855).

Закінчив початкову, а потім середню школу в Санта-Марія Маріаністас, а пізніше,— після інциденту в цій школі, через який його довелося ушпиталити,[6], вступив до Сан-Пабло, британської школи-інтернату в Лімі.

У 1957 році Альфредо вступив до Університету Сан-Маркос, де отримав юридичну освіту; пізніше він також отримав звання доктора філології (1977).

Деякий час він працював викладачем у коледжі Сан-Андрес (колишній англо-перуанський), де викладав іспанську мову та літературу.

У 1964 році переїхав до Європи і жив у Франції — у Парижі, в Сорбонні отримав дипломи з класичної (1965) і сучасної французької літератури (1966), став магістром літератури в Університеті Венсен (1975), також відвідав Італію, Грецію та Німеччину. У період від 1984 до 2010 року проживав у Іспанії, хоча також тривалий час проводив на батьківщині.

У 1968 роціЮ коли до влади в Перу прийшов генерал Хуан Веласко Альварадо, через два роки, у 1970 році, був націоналізований Banco Internacional del Perú, топ-менеджером якого був батько, а президентом — дід Альфредо Брайса, що завдало великої шкоди усій родині.

Брайс ненадовго повернувся до Перу в 1999 році, але з політичних мотивів знову поїхав за кордон — до іспанської Барселони в 2002 році, а через 3 роки (2005) опублікував свою другу книгу спогадів Permiso para sentir, в якій різко засудив політичні трансформації Перу.

Брайс також працює запрошеним професором в університетах Нантер, Сорбонні, Венсен, Монпельє, Єлі, Остіна, Пуерто-Рико та інших; читає лекції та виступає з доповідями на письменницьких конгресах в Аргентині, Болгарії, Канаді, на Кубі, у Франції, Італії, Мексиці, Перу, Пуерто-Рико, Іспанії, Швеції, США та Венесуелі.

Скандали[ред. | ред. код]

Альфредо Брайс Еченіке замішаний у низці скандалів, пов'язаних, зокрема, з плагіатом та його особистим життям.

Так, письменника звинуватили у присвоєнні інтелектуальної власності на ряд газетних текстів,[7] і 9 січня 2009 року адміністративний суд Перу засудив його до сплати штрафу в розмірі 177 500 солей (близько 53 000 доларів), за плагіат 16 текстів, що належать 15 авторам,[8] деякі з яких спочатку з'явилися в іспанських ЗМІ, у тому числі в La Vanguardia, El Periódico de Extremadura тощо. Враховуючи неспростовність звинувачень, Брайс Еченіке безуспішно намагався довести, що статті були опубліковані без його дозволу, і заперечував, що є їх автором. Пізніше він заявляв пресі, вже після того, як його було оголошено лауреатом нагороди FIL, що йому ніби повернули суму грошового стягнення і що правда була-таки на його боці.

2 липня 2010 року в готелі Country Club у Лімі письменник презентував свою нову книгу Dándole pena a la tristeza, засновану на житті його діда, банкіра Франсіско Еченіке Брайса. Цей роман може стати останнім у моїй письменницькій кар'єрі, заявив він у 2011 році,[9] хоча і після цього автор публікувався.

У вересні 2012 року Брайс отримав премію FIL з літератури романськими мовами, що викликало великий розголос і полеміку: деякі письменники, зокрема мексиканці Фернандо дель Пасо (1935-2018) та Хуан Вільйоро (*1956), критикували журі, стверджуючи, що нагороду не слід присуджувати автору, який був засуджений за плагіат,[10][11] тоді як ті, хто відзначив Брайса Еченіке, серед них і Хорхе Вольпі (*1968), виправдовували це тим, що «Брайс отримав визнання за свої романи та оповідання: публіцистики немає в переліку». У будь-якому разі скандал вийшов таким гучним, що безпрецедентно вирішили не присуджувати премію під час Міжнародного книжкового ярмарку в Гвадалахарі, а по-тихому вручити її переможцю в Перу.[10][12]

Брайс Еченіке був тричі одружений (з Меггі Ревілья, Пілар де Вега Мартінес і Аною Чавес Монтойя), окрім останнього «напівшлюбу» з пуерториканською моделлю Тере Льєнса, на 32 роки молодшою за нього, який також не вдався.[13]

З доробку[ред. | ред. код]

Брайс Еченіке проголосив себе послідовником аргентинців Хуліо Кортасара та Мануеля Пуїга, а також перуанців Хуліо Рамона Рібейро та Сесара Вальєхо, оскільки «вони започаткували та створювали світ почуттів і гумору, що було дуже рідкісним у тогочасній латиноамериканській літературі».

Письменник погоджується з критиками, які стверджують, що чотирма основними темами його творчості є «кохання, самотність, хвороба (зокрема, депресія) і щастя»[14], тому есеї, зібрані в Entre la soledad y el amor, є, за його словами, «роздумами не стільки про пекучу суть моїх книг, як про те, що я вважаю чотирма фундаментальними переживаннями кожної людини».[14]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Романи
  • 1970 - Un mundo para Julius
  • 1977 - Tantas veces Pedro
  • 1981 - La vida exagerada de Martín Romaña
  • 1985 - El hombre que hablaba de Octavia de Cádiz.
  • 1988 - La última mudanza de Felipe Carrillo
  • 1990 - Dos señoras conversan
  • 1995 - No me esperen en abril
  • 1997 - Reo de nocturnidad
  • 1999 - La amigdalitis de Tarzán
  • 2002 - El huerto de mi amada
  • 2007 - Las obras infames de Pancho Marambio
  • 2012 - Dándole pena a la tristeza
Збірки оповідань
  • 1968 - Huerto cerrado
  • 1974 - La felicidad ja ja
  • 1979 - Todos los cuentos, Mosca Azul, Lima
  • 1986 - Magdalena peruana y otros cuentos
  • 1987 - Goig. Дитяча історія, написана у співавторстві з сальвадорською письменницею Анна-Марія Дуеньяс (Ana María Dueñas)
  • 1995 - Cuentos completos
  • 1999 - Guía triste de París
  • 2009 - La esposa del rey de las curvas
автобіографії
  • 1977 - A vuelo de buen cubero
  • 1987 - Crónicas personales (доповнена A vuelo de buen cubero), Anagrama, Barcelona
  • 1993 - Permiso para vivir ("Antimemorias" I)
  • 2003 - Doce cartas a dos amigos
  • 2005 - Permiso para sentir ("Antimemorias" II)
  • 2021 - Permiso para retirarme ("Antimemorias" III)
Есеї і статті
  • 1996 - A trancas y barrancas
  • 2000 - La historia personal de mis libros, Fondo Editorial Cultura Peruana, Lima
  • 2002 - Crónicas perdidas, artículos, estudios, conferencias y cartas públicas publicadas en diferentes medios entre 1972 y 1997, Anagrama, Barcelona[15]
  • 2004 - Entrevistas escogidas, selección, prólogo y notas de Jorge Coaguila; Fondo Editorial Cultura Peruana, Lima
  • 2005 - Entre la soledad y el amor

Твори письменника здобули вагомі нагороди та були перекладені різними мовами.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Літературна творчість Альфредо Брайса удостоєнна численних нагород і відзнак:

  • Згадка в премії Casa de las Américas 1968 року за Huerto cerrado
  • Національна премія з літератури 1972 року за Un mundo para Julius
  • Орден «Сонце Перу», від якого відмовився, бо його присудив уряд Фухіморі, пославшись на свої демократичні переконання
  • Національна премія Іспанії за кращий текст 1998 року за Reo de nocturnidad
  • Премія «Планета» у 2002 році за El huerto de mi amada»
  • Премія Grinzane Cavour (Італія) 2002 року за La amigdalitis de Tarzán
  • Відзнака Banco Financiero у 2004 році за виставки La escritura de mis libros y humor і Personajes en mi obra narrativa[16]
  • Премія FIL з літератури романськими мовами 2012 року

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119044781 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ Un 19 de febrero nació Alfredo Bryce Echenique. 19 de febrero de 2013. Процитовано 26 de septiembre de 2019.
  5. ↑ Smith, Verity (1997). Alfredo Bryce Echenique 1939-. Encyclopedia of Latin American literature (англ.). Londres: Fitzroy Dearborn. с. 278—281. ISBN 1-884964-18-4. OCLC 36480338. e-ISBN 0-203-30436-5. Процитовано 27 листопада 2022.
  6. ↑ Carlos Batalla. «La historia del 'callejón oscuro' que mandó a la clínica al joven Alfredo Bryce», El Comercio, 10.05.2012 (ісп.)
  7. ↑ Dossier Bryce Echenique: todo sobre los plagios del autor de Un mundo para Julius. Perú 21. 2007. Архів оригіналу за 14 грудня 2007. Процитовано 12 травня 2022.
  8. ↑ INDECOPI. INDECOPI sanciona a Alfredo Bryce por plagio. Архів оригіналу за 18 de enero de 2009. Процитовано 12 de septiembre de 2008.
  9. ↑ Bryce: dándole pena a la tristeza, Bisagra Editores, 01.04.2011; acceso 03.07.2012
  10. ↑ а б Piden renovar el jurado de premio FIL Guadalajara por caso Bryce Echeñique. Архів оригіналу за 27 жовтня 2012. Процитовано 18 січня 2023.
  11. ↑ Juan Villoro: "FIL no debe entregar premio a Bryce Echenique porque violaría ética"
  12. ↑ La vida exagerada de Alfredo Bryce. Diario16. Архів оригіналу за 17 березня 2013. Процитовано 12 листопада 2022.
  13. ↑ Alfredo Bryce Echenique: "Fue un alivio que no se hiciera la película de ‘Un mundo para Julius’", El Comercio, 26.06.2012 (ісп.)
  14. ↑ а б Alfredo Bryce Echenique. Palabras preliminares de Entre la soledad y el amor, De Bolsillo, 2008, p. 12
  15. ↑ Стаття Хоакіна Марко (Joaquín Marco) про Crónicas perdidas, El Cultural, 08.05.2002 (ісп.)
  16. ↑ Bryce Echenique recibió reconocimiento. RPP. 3 серпня 2004. Архів оригіналу за 4 серпня 2004. Процитовано 15 квітня 2022.

Джерела та посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Альфредо Брайс
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альфредо_Брайс&oldid=39680383