Ай-Йорі (фортеця)
| Ай-Йорі | |
|---|---|
 | |
| 44°40′24″ пн. ш. 34°20′21″ сх. д. / 44.6734° пн. ш. 34.3391° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Alushta Urban Okrugd  |
| Тип | фортеця |
  Ай-Йорі Ай-Йорі (Україна)  Ай-Йорі Ай-Йорі (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ай-Йорі (крим. Ay Yori) — руїни фортеці IX—X століття[1], розташовані поблизу Алушти в Криму, на скелястій вершині однойменного відрогу Бабуган-Яйли[2]. Рішенням Кримського облвиконкому № 16 (обліковий № 189) від 15 січня 1980 року «укріплення на горі Ай-Йорі VIII—XV століття» оголошено історичною пам'яткою регіонального значення[3].
Назва в перекладі з кримсько-татарської означає «святий Юрій»[4] — за посвятою церкви, руїни якої знаходяться за 100 м на захід від ісара біля джерела Ай-Йорі[1].[5]
Скеля, на якій розташована фортеця, простягається в напрямку північно-північно-захід, довжина 140—150 м, ширина — 80-90 м, висота від підошви близько 20 м, урвища на сході, з потужними кам'яними розвалами біля підніжжя, висотою 50-60 м. Ступінчастий верхній майданчик із крутим ухилом на південний захід і відокремлений від східного урвища свого роду природним парапетом — скельним гребенем заввишки від 0,5 до 1,2 м[6]. Укріплення з доступних боків (на заході та півдні) відгороджено стіною завдовжки близько 90 м, складеною з бутового каменю сухою кладкою (ширина стіни 1,5-2 м, збереглася на висоту 1-2 м), до якої з внутрішньої сторони примикають кілька будівель також з буту. Площа укріплення близько 0,3 гектара, але приблизно третина майданчика — непридатні для використання нагромадження скель[1]. Первісну висоту стін, що складаються з шести коротких ділянок зламаної в плані конфігурації завдовжки 13, 24, 17, 25, 15, 28 м (із заходу на схід), імовірно визначають у 6-8 м[6]. Під час обстеження 1980 року Віктором Мицем на поверхні було знайдено уламки амфор II—III ст. н. е. і кераміку IX—X століття. Археологічних розкопок на городищі не проводили, а наявний матеріал не дає змоги точно визначити призначення ісара: можливо, тут розміщувався сторожовий форт або сховище[1]. Лев Фірсов висловлював припущення, що Ай-Йорі був невеликим укріпленим монастирем при джерелі святого Георгія на дорозі до перевалу Кебіт-Богаз[6].[7]
Перше повідомлення про руїни залишив Василь Кондаракі в «Універсальному описі Криму» 1875 року[8]. Про них згадував Микола Головкінський в «Путівнику по Криму» 1894 року,[9][10] руїни споруд в урочищі Ай-Йорі описав Микола Ернст у статті 1935 року. 1947 року на Ай-Йорі першу археологічну розвідку провів Євгеній Веймарн, в результаті якої зробив висновок, що цей укріплений притулок таврів[6] і надалі цю версію підтримував Павло Шульц[11]. Також всього лише згадує ісар Олег Домбровський в огляді «Середньовічні поселення та „Ісари“ Кримського Південнобережжя» 1974 року[12].
- ↑ а б в г Мыц В.Л. Укрепления Таврики X - XV вв // / Ивакин, Г. Ю. — Киев : Наукова думка, 1991. — С. 149. — ISBN 5-12-002114-X.
- ↑ Туристическая карта Крыма. ЮБК. ЭтоМесто.ru. 2007. Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ Список объектов культурного наследия (памятников архитектуры), расположенных на территории Республики Крым (PDF). Правительство Республики Крым. Архів (PDF) оригіналу за 27 травня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ Белянский И.Л., Лезина И.Н., Суперанская А.В. Крым. Географические названия: Краткий словарь. — Симферополь : Таврия-Плюс, 1998. — 190 с. — ISBN 978-966-8174-93-3. Архівовано з джерела 17 жовтня 2020
- ↑ Навіщо Кремлю та РПЦ потрібні забуті святині Криму?. Крым.Реалии (укр.). 4 червня 2024. Процитовано 29 квітня 2025.
- ↑ а б в г Фирсов, Л.В. Ай-Йори — монастырёк при горной дороге // Исары: Очерки истории средневековых крепостей Южного берега Крыма / А. Л. Якобсон, А. К. Конопацкий. — Новосибирск : Наука. Сибирское отделение, 1990. — С. 73—86. — ISBN 5-02-029013-0.
- ↑ Навіщо Кремлю та РПЦ потрібні забуті святині Криму?. Крым.Реалии (укр.). 4 червня 2024. Процитовано 29 квітня 2025.
- ↑ Василий Христофорович Кондараки. 15 // [1] — С.-Петербург : Типография В. Веллинга, 1875. — Т. 4. — С. 88. Архівовано з джерела 29 жовтня 2021
- ↑ Головкинский, Николай Алексеевич. [2] / М. А. Сосногорова. — Симферополь : Типография Спиро, 1894. — С. 14. — (Путеводитель по Крыму для путешественников) Архівовано з джерела 30 березня 2018
- ↑ Н.Л. Эрнст. Описание памятников // [3] — Симферополь : Гос. издательство Крымской АССР, 1935. — С. 441. — 7000 прим. Архівовано з джерела 6 жовтня 2021
- ↑ П. Н. Шульц. О некоторых вопросах истории тавров // / А. П. Смирнов. — Москва : Издательство Академии наук СССР, 1959. — С. 235—272. — (Проблемы истории культуры) — 1600 прим.
- ↑ Домбровский О. И. Средневековые поселения и "Исары" Крымского Южнобережья // / С. Н. Бибиков. — Киев : Наукова думка, 1974. — С. 45.