Азербайджанський Народний Уряд
| Azərbaycan Demokratik Firqəsi Азербайджанський Народний Уряд | ||||
| Маріонеткова держава СРСР[1][2] | ||||
| ||||
|
Прапор | ||||
 | ||||
| Столиця | Тебріз | |||
| Мови | азербайджанська мова | |||
| Форма правління | Соціалістична республіка | |||
| Президент | Сеїд Джафар Пішеварі | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | листопад 1945 | |||
| - Ліквідовано | листопад 1946 | |||
| ||||
Азербайджанський Народний Уряд (азерб. Azərbaycan Demokratik Firqəsi, рос. Азербайджанское народное правительство) — недовготривала, прорадянська клієнтська держава (листопад 1945 — листопад 1946 року) в північному Ірані. Заснована в Іранському Азербайджані, столиця — Тебріз. Її створення і скасування були частиною іранської кризи, яка була попередницею «холодної війни».
Історія[ред. | ред. код]
Для постачання радянських військ військовими матеріалами, під час Другої Світової війни через територію Ірану, британські і радянські війська спільно окупували країну в серпні 1941 року[3]. Радянські війська з території Вірменської РСР, Азербайджанської РСР і Туркменської РСР і британські та індійські війська з Іраку атакували іранську територію і незабаром взяли контроль над країною. У вересні британці змусили шаха Реза Пехлеві відректися від престолу на користь свого сина Мухаммед Реза Пехлеві, який правив до 1979 року.
З поваленням Реза Пехлеві у вересні 1941 року, радянські війська захопили Тебріз і північно-західний Іран з військових і стратегічних міркувань. Азербайджанський народний уряд — маріонетковий уряд створений СРСР, під керівництвом Джафара Пішеварі було проголошено в Тебрізі. Партія, яка була створена за прямою вказівкою Сталіна, базувалася на невдоволенні деяких місцевих жителів політикою централізації Реза Пехлеві. З північного Ірану під радянською окупацією, Сталін будував плани для «поширення соціалізму», створивши сепаратистські маріонеткові держави. Курдська Мехабадська Республіка була однією з таких держав і уряд СРСР вирішив створити сепаратистську державу в Північному Ірані з азербайджанською більшістю населення. За цей час проведено відродження азербайджанської літературної мови, яка була в значній мірі витіснена перською, за допомогою письменників, журналістів та викладачів з Азербайджанської РСР. Намагаючись етнічно одноманітніти країну, де половина населення складалася з етнічних меншин, Реза Пехлеві заборонив використання азербайджанської мови у школах, театрах, релігійних церемоніях, й у виданні книг. Сьогоденний режим продовжує цю заборону з 1979 року[4]. Ці накази були видані, попри те, що мати Реза Пехлеві — англ. Noosh Afarin і його дружина — англ. Taj-Al-Molook Ayrimlu обидві мали азербайджанське коріння.
Створення[ред. | ред. код]
Firqah-i Dimukrat, або Демократична партія Іранського Азербайджану (ДПІА), публічно оголосила про своє створення в Тебрізі 3 вересня 1945 групою ветеранів комуністів на чолі з Джафар Пішеварі. Після цього було запропоновано всім членам Народної Партії Ірану (НПІ) приєднатися до новоствореної партії[5] ДПІА розширила свій вплив на весь Іранський Азербайджан, й ініціювала місцевий державний переворот за допомогою Червоної армії, яка перешкодила втручанню іранської армії[6]. У перший тиждень вересня 1945, ДПІА, на чолі з Джафаром Пішеварі, давнім лідером революційного руху в Гіляні, оголосила себе на чолі Іранського Азербайджані, обіцяв ліберальні демократичні реформи, і розпустив місцеве відділення НПІ[7][8]. Пізніше у вересні 1945, на своєму першому з'їзді, ДПІ проголосила створення селянської міліції, яка до середини листопада 1945 захопила всі інші державні посади в провінції, і Іранський Азербайджан "став автономною республікою під керівництвом 39 членів національного виконавчого комітету "[9]. Прем'єр-міністром республіки був Ахмад Кордарі
У той же час, США стримко нарощували військову допомогу іранському уряду. Під тиском з боку західних держав, Радянський Союз зменшив свою підтримку новоствореній державні й іранським військовим вдалося відновити іранську владу в листопаді 1946 року.
Скасування[ред. | ред. код]
13 червня 1946 року дійшли згоди Центральний уряд у Тегерані і делегати з Азербайджану на чолі з Пішеварі.[10] За цією угодою Пішеварі погодився відмовитися від своєї автономії, відмовився від своїх міністерств і прем'єра, і автономія увійшла до складу Ірану. Її парламент повинен бути перетворено в провінційні ради, визнані і передбачені в Конституції Ірану[10]
До середини грудня 1946 року іранська армія зайняла Тебріз, поклавши тим самим кінець Народному Уряду Азербайджану після повного року його існування[11] За час існування автономії, близько 500 прихильників[12][13] шаха було страчено.
Багато керманичів автономії знайшли притулок в Азербайджанській РСР. Джафар Пішеварі незабаром загинув в автомобільній катастрофі. Прем'єр-міністра Кордарі був в ув'язненні протягом багатьох років, а потім звільнений через невпинні зусилля його брата Казема.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Frederik Coene (2009), The Caucasus - An Introduction, Routledge Contemporary Russia and Eastern Europe Series, Routledge, с. 136, ISBN 9781135203023,
As a result, the People's Republic of Azerbaijan and the Kurdish People's Republic (the Republic of Mahabad), two short-lived Soviet puppet states, were set up late in 1945...
- ↑ Donald Newton Wilber (2014). Iran, Past and Present: From Monarchy to Islamic Republic. Princeton University Press. с. 136. ISBN 1400857473.
In December the Democratic Party of Azerbaijan, announced the establishment of an autonomous state of Azerbaijan, and at the same time the Russians set up another puppet state, the Kurdish Republic of Mahabad, also in Azerbaijan.
- ↑ Reza Shah Pahlavi :: Policies as shah. — Britannica Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 4 травня 2008. Процитовано 25 лютого 2011.
- ↑ Tadeusz Swietochowski, Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition. ISBN 0-231-07068-3
- ↑ Iran in claws of the bear, The failed Soviet landgrab of 1946 , Farhad Tale, iUniverse books, 2007, ISBN 0-595-41345-5,p19
- ↑ Ervand Abrahamian. «Communism and Communalism in Iran: The Tudah and the Firqah-I Dimukrat», International Journal of Middle East Studies, Vol. 1, No. 4. (Oct., 1970), p. 291
- ↑ Sepehr Zabih. The Communist Movement in Iran, Berkeley, 1966, p. 99
- ↑ Ervand Abrahamian. Iran between Two Revolutions, Princeton, 1982, pp. 217—218
- ↑ Fred H. Lawson. «The Iranian Crisis of 1945—1946 and the Spiral Model of International Conflict», International Journal of Middle East Studies, Vol. 21, No. 3. (Aug., 1989), p. 316
- ↑ а б A. C. Edwards. «Persia Revisited», International Affairs (Royal Institute of International Affairs 1944), Vol. 23, No. 1. (Jan., 1947), p. 58
- ↑ George Lenczowski. «United States' Support for Iran's Independence and Integrity, 1945—1959», Annals of the American Academy of Political and Social Science, Vol. 401, America and the Middle East. (May, 1972), p. 49
- ↑ Swietchowski: "Addressing the troops entering Azerbaijan, General ‘Ali Razmara proclaimed that they were restoing the soul of Iran to the nation, and henceforth the anniversary of the event would be celebrated by a military parade. By all accounts the population's enthusiatic welcome of the Iranian army was genuine. Among the elated throngs were many who barely a year ago had also enthusiastically greeted the rise of the Pishevari government; the change of heart was due not only to disenchantment with the Democrats but also the uncontrollable violence being meted out at the sympathizers of the faller regime. Rossow conservatively estimated 500 killed during the lawless interregnum that preceded the coming of the Iranian troops. Hundreds of others were tried and jailed, and scores were hanged. «(Tadeusz Swietochowski, Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition. New York: Columbia. University Press, 1995. pg 154)
- ↑ A British source cited by the US Embassy in Tehran gives the number of killed Democrats as 421. The American Embass's report has been classified under wash. Nat. Arch. 891.00/1-1547, 15 January 1947»(Touraj Atabaki, Azerbaijan: Ethnicity and the Struggle for Power in Iran, [Revised Edition of Azerbaijan, Ethnicity and Autonomy in the Twentieth-Century Iran] (London: I.B.Tauris, 2000. pg 227).