Амандус Генріх Адамсон
| Амандус Генріх Адамсон | |
|---|---|
| ест. Amandus Heinrich Adamson | |
 | |
| Народився | 31 жовтня (12 листопада) 1855[4] Палдіскі, Paldiski Cityd, Гар'юмаа, Естонія |
| Помер | 26 червня 1929[1][2][3] (73 роки) Палдіскі, Paldiski Cityd, Гар'юмаа, Естонія |
| Поховання | Пярну |
| Країна |  Російська імперія Естонія |
| Діяльність | скульптор, художник |
| Alma mater | Петербурзька академія мистецтв |
| Вчителі | Олександр Фрідріх фон Бокd |
| Заклад | Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія імені О. Л. Штігліца |
| Жанр | скульптура |
| Magnum opus | Russalka Memoriald |
Ама́ндус Ге́нріх А́дамсон (ест. Amandus Heinrich Adamson, у Російській імперії — Ама́нд Іва́нович або Аммон Іва́нович; нар. 12 листопада 1855, Ууга-Рятсепа — пом. 26 червня 1929, Палдіскі) — естонський скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв з 1907 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 31 жовтня [12 листопада] 1855 року на хуторі Ууга-Рятсепа поблизу міста Балтійського Порту (нині місто Палдіскі, Естонія) у родині моряка. Навчався в Ревельській Вишгородській школі для дітей із бідних сімей, де виявив схильність до мистецтва, вирізаючи фігури з дерева. 1875 року переїхав до Санкт-Петербурга і у 1876 році вступив до тамтешньої Імператорської академії мистецтв, спочатку як вільний слухач по класу живопису, потім перейшов до класу скульптури. Був учнем Олександра Бока. За час навчання у 1877 році отримав малу, а у 1879 році — велику заохочувальні медалі.
У 1879 році викладав у Санкт-Петербурзі у Центральному училищі технічного малювання; у 1886—1887 роках — у школі Товариства заохочення мистецтв. Протягом 1887—1891 років працював у Парижі, після чого повернувся до Санкт-Петербурга. У 1901—1904 роках продовжив викладати у Центральному училищі технічного малювання
Улітку 1918 року залишив Санкт-Петербург і разом з сім'єю переїхав у Балтійський Порт. Помер у Палдіскі 26 червня 1929 року від хвороби серця.
Творчість[ред. | ред. код]
Виконував станкові, монументальні та декоративні твори, переважно алегоричного характеру, займвся також живописом.
- Станкові скульптурні роботи
- композиції та фігури
- «Хвиля» (1889, гіпс; експонувалася на Всесвітній виставці у Парижі у 1889 році);
- «Рибалка з острова Муху» (1892, гіпс);
- «Світанок і сутінки» (1895, грушеве дерево, Естонський художній музей);
- «У тривожному очікуванні» (1897, віск; 1925 — бронза, Естонський художній музей);
- «Мисливець на тюленів з острова Пакрі» (1898, бронза, Російський музей);
- «Останній подих корабля» (1899, віск; 1901, бісквіт; 1926, мармур, Російський музей);
- «Слухаючи голос моря» (1904, бісквіт);
- «Поцілунок хвилі» (1906, бісквіт; 1922, мармур);
- «Голод» (1920);
виконав низку робіт на тему естонського епосу:
- «Калевіпоеґ і Рогатий» (1896, віск);
- «Калевіпоеґ» (1927, бронза).
- портрети
- Олександра III (1887, гіпс);
- борця Георга Луріха (1903, бронза);
- художника Михайла Зічі (1907, гіпс);
- художника Йоганна Келера (1911, бронза);
Створив декоративні скульптури «Звільнений геній» та «Тріумф істини» для Всеросійської виставки 1896 року у Нижньому Новгороді.
 |  |  |  |
«Калевіпоеґ і Рогатий» | «Останній подих корабля» | «Слухаючи голос моря» | «Поцілунок хвилі» |
- Монументальна творчість
- Пам'ятник морякам броненосця «Русалка» у Таллінні (1902, бронза);
- Композиція «Русалка на камені» у Місхорі (1905, бронза);
- Композиція «Дівчина Арзи і розбійник Алі-Баба» у Місхорі (1905, бронза);
- Пам'ятник затопленим кораблям у Севастополі (1905, бронза, граніт; архітектор Валентин Фельдман));
- Пам'ятник «Запорожцям, які висадилися в Тамані 25 серпня 1792 року» у Тамані (1911);
- Пам'ятник Петру I у Полтаві (1915, бронза)[5];
- Пам'ятник Фрідріху Крейцвальду у Виру (1926, бронза);
- Пам'ятник Лідії Койдулі в Пярну (1929, бронза).
.jpg) |  |  |  | _in_temryk.jpg) |  |  |  |
морякам броненосця «Русалка» | «Русалка на камені» | «Дівчина Арзи і розбійник Алі-Баба» | затопленим кораблям | «Запорожцям в Тамані» | Петру I | Фрідріху Крейцвальду | Лідії Койдулі |
У 1896 році брав участь у конкурсі на оформлення Михайлівського палацу (нині — Російський музей). Створив для двох найбільших залів барельєфи для фризів із сюжетами таїнств народження творів живопису, скульптури та архітектури.
- Живопис
- «Вогні Іванової ночі» (1906);
- «Нічне море» (1909).
Виставка робіт митця відбулася у Санкт-Петербурзі у 1887 році. У 1955 році у Таллінні була організована вистака до його 100-річчя.
Крім вище згаданих музеїв, роботи зберігаються у Третьяковській галереї у Москві, Тартуському художньому музеї, музеї Миргородського керамічного технікуму.
Вшанування[ред. | ред. код]
.jpg)
У 1962 році у Таллінні, у парку Кадріорг, встановлене гранітне погруддя скульптора (автори — скульптор Альберт Ескель та архітектор Аллан Мурдмаа)[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Адамсон Амандус Генрих / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Kuznetsov S. Adamson, Amandus // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — ISBN 978-1-884446-05-4 — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T000457
- ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ Українська радянська енциклопедія — Київ: Головна редакція УРЕ, 1959.
- ↑ Полтавської битви пам'ятки // Полтавщина : енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : Українська енциклопедія, 1992. — С. 794. — ISBN 5-88500-033-6.
- ↑ Памятник Амандусу Адамсону / tury.club. (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Адамсон Амандус Генрих // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Адамсон, Амандус (Аманд Иванович) // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. Том 1. — Москва: Искусство, 1970. — сторінка 56—57 (рос.);
- Адамсон Амандус // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Адамсон, Амандус-Хейнрих Израелевич // Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира. Том 5 Финикия—Япония. Советская энциклопедия. Москва. 1981. С. 530 (рос.);
- Адамсон Амандус Генрих // Популярная художественная энциклопедия. Книга I А—М. Советская энциклопедия. Москва. 1986. С. 14 (рос.);
- Адамсон Амандус Генріх // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 14. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- В. М. Ханко. Адамсон Амандус Генріх // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А — В. — С. 23. — ISBN 5-88500-27-1.;
- В. М. Ханко. Адамсон Амандус-Генріх // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8.;
- Адамсон, Амандус Генріх // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
|
