Аверкієва Юлія Павлівна
| Аверкієва Юлія Павлівна | |
|---|---|
| Народилася | 24 липня 1907[1][2] Кемський повітd, Архангельська губернія, Російська імперія |
| Померла | 9 жовтня 1980[2] (73 роки) Москва, СРСР |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | етнолог, антрополог, історик, етнографка |
| Alma mater | Факультет географії та геоекології Санктпетербурзького державного університетуd |
| Заклад | Інститут етнології та антропології РАН |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Вчителі | Богораз-Тан Володимир Германович і Лев Якович Штернберг |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |  |
Юлія Павлівна Аверкієва (в заміжжі — Петрова; нар. 24 липня 1907 року, село Подужемьє, Кемський повіт, Архангельська губернія, Російська імперія — пом. 9 жовтня 1980 року, Москва, СРСР)[3] — радянська етнографка, найбільша фахівчиня з етнографії індіанців Північної Америки. Докторка історичних наук. Авторка ряду монографій про історію товариства у американських індіанців і теоретичної думки в американській етнографії, а також багатьох наукових статей і доповідей на міжнародних наукових конгресах.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Юлія Павлівна Аверкієва народилася 24 липня 1907 року в сім'ї онезьких селян-поморів, в селі Подужемьє, Кемського повіту Архангельської губернії. У 1925 році закінчила школу 2-го ступеня в місті Кемі[4]. Вільно володіла карельською мовою. У тому ж році Наркомосом Карельської АРСР була направлена до міста Петрозаводськ для здачі іспиту для вступу до вишу. Вступила на етнографічне відділення географічного факультету Ленінградського державного університету, де проходила навчання у Володимира Германовича Тан-Богораза і Лева Яковича Штернберга.
У 1929 році закінчила університет зі спеціалізацією за фіно-угорськими народами, і на два роки була відряджена Наркомосом РСФРР на стажування до Колумбійського університету у Нью-Йорку в США, де спеціалізувалася у галузі американської етнографії у Франца Боаса[5]. Восени 1930 року, прийнявши його запрошення, брала участь в експедиції до індіанців племені квакіютль на острові Ванкувер в Канаді. Ця експедиція назавжди визначила коло її наукових інтересів.[К 1]
Наукова діяльність в 1930-ті — 1940-ві роки[ред. | ред. код]
Відразу після поверненню на батьківщину вона у 1931 році вступила до аспірантури Академії наук СРСР і була прикріплена до музею антропології і етнографії Академії наук СРСР, де працювала над кандидатською дисертацією під керівництвом Миколи Михайловича Маторіна і Володимира Германовича Тан-Богораза. Навесні 1932 року в журналі «Радянська етнографія» з'явилася її перша наукова стаття, присвячена питанням етнології та фізичної антропології.[4]
4 серпня 1931 року Юлія Павлівна Аверкієва вийшла заміж за Петра Афанасиевича Букіна, ре-емігранта з США, який взяв її прізвище. Шлюб виявився невдалим, і, незважаючи на народження дочки Олени, в 1934 році подружжя розлучилося.
Восени 1935 року вона вийшла заміж вдруге за Аполлона Олександровича Петрова, наукового співробітника Ленінградського відділення Інституту сходознавства Академії наук СРСР, спеціаліста зі стародавньої китайської філософії, який удочерив її дитину від першого шлюбу.
У 1935 році Юлія Павлівна Аверкієва захистила кандидатську дисертацію на тему «Рабство у племен північно-західного узбережжя Північної Америки»[6][7]. До того часу, крім російської та карельської, вона вільно володіла англійською, німецькою, французькою та фінською мовами.
У 1936 році з політичних мотивів її виключили з ВЛКСМ і звільнили з роботи. Проте в тому ж році Юлія Павлівна Аверкієва була прийнята на посаду бібліотекарки I розряду у відділі систематики Державної публічної бібліотеки імені Салтикова-Щедріна. Тут нею була проведена велика робота зі створення і систематизації каталогів бібліотеки з етнографії, географії та антропології.
В 1937 році у неї народилася дочка Зінаїда.
В 1938 році вона була прийнята до Інституту етнографії на посаду старшої наукової співробітниці.
У липні 1941 року евакуювалася з сім'єю з Ленінграда до Москви, потім у село Услан під Казанню і Куйбишев, де перебувала до квітня 1942 року.
З евакуації повернулася до Москви. Пізніше, разом з чоловіком, що був відрядженим дипломатичним працівником у Китай, з травня 1942 по вересень 1943 року та з 1945 по липень 1947 року жила в місті Чунціні[5]. З вересня 1943 по 1945 роки перебувала у заочній докторантурі Інституту етнографії Академії наук СРСР. Після повернення з Китаю в 1947 році була прийнята до цього інституту на посаду молодшої наукової співробітниці.
Арешт і реабілітація[ред. | ред. код]
З політичних мотивів була заарештована 25 листопада 1947 року. За цим звинуваченням мабуть було приховано пошук компромату на чоловіка, який готувався стати заступником міністра закордонних справ, а через нього — на главу МЗС В. М. Молотова.[5].
Перебуваючи у в'язниці 28 квітня 1948 року Юлія Павлівна Аверкієва народила сина, якого у неї відібрали через два тижні і віддали в дитячий будинок, нічого не сказавши про нього Аполлону Олександровичу Петрову. У 1949 році її засудили на п'ять років таборів і відправили відбувати покарання до виправно-трудового табору у місті Темникові, в Мордовській АРСР. У тому ж році раптово помер другий чоловік Юлії Павлівною Аверкієвої.
28 листопада 1952 року вона була вислана до Єнісейського району Красноярського краю. Тут у селищі Стрілка вчений-етнограф працювала обліковицею на шпалозаводі та фактурницею на лісозаготівлі. В 1954 році по амністії повернулася до Москви в Інститут етнографії Академії наук СРСР[5], а в 1956 році була повністю реабілітована.
Наукова діяльність у 1960-ті — 1970-ті роки[ред. | ред. код]
У серпні 1957 року Юлія Павлівна Аверкієва була відновлена на посаді молодшої наукової співробітниці Інституту етнографії Академії наук СРСР. У цьому науковому інституті вона працювала до самої смерті. Останньою посадою тут була посада завідувача сектору народів Америки.[4]
У березні 1962 року вона захистила докторську дисертацію на тему «Розкладання родової общини і формування класових відносин у індіанців північно-західного узбережжя Північної Америки», і в липні того ж року їй було присуджено вчений ступінь докторки історичних наук. У тому ж році вступила до лав КПРС.
Брала участь у міжнародних конгресах з антропології та етнографії в Москві (1964), Токіо (1968), Чикаго (1973), міжнародних конгресах по соціології в Евіані (1966), Варні (1970), Торонто (1974), Стокгольмі (1978), у міжнародному конгресі психологів у Москві (1966), симпозіумі «Місце етнографії в системі наук» в Бург-Вартенштейні в Австрії (1976) та інших наукових форумах[3].
Неодноразово обиралася до керівних органів рад міжнародних наукових товариств. Вона була членом постійної ради Міжнародного союзу антропологічних та етнологічних наук, віце-президентом дослідницького комітету з расових і етнічних відносин та становища нацменшин при міжнародної соціологічної асоціації. З 1966 по 1980 роки була головною редакторкою журналу «Радянська етнографія». Велику увагу приділяла сучасному їй руху індіанців у США та Канаді і їх становищу в цих країнах[5].
Останні роки[ред. | ред. код]
Юлія Павлівна Аверкієва померла 9 жовтня 1980 року в Москві. Тіло її було кремоване. Урна з її прахом була похована в могилі Петрова Аполлона Олександровича на Ваганьковському кладовищі.
Коментарі[ред. | ред. код]
- ↑ У індіанців з племені квакіютль Юлія Павлівна Аверкієва пройшла ініціацію і отримала нове ім'я Хвуана, а також родовий тотем у вигляді яскраво розфарбованого орла, що терзає касатку, який завжди зберігала на своєму письмовому столі.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- «Аверкиева Ю. П.» Рабство у индейцев Северной Америки. — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1941. — 100 с.
- «Аверкиева Ю. П.» Разложение родовой общины и формирование раннеклассовых отношений: в обществе индейцев Северо-западного побережья Северной Америки. — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1961. — 271 с.
- «Аверкиева Ю. П.» Индейское кочевое общество XVIII—XIX вв.. — М.: Наука, 1970. — 175 с.
- «Аверкиева Ю. П.» Индейцы Северной Америки. — М.: Наука, 1974. — 347 с.
- «Аверкиева Ю. П.» История теоретической мысли в американской этнографии. — М.: Наука, 1979. — 299 с.
- «Аверкиева Ю. П.» Из экспедиционных материалов по индейцам квакиютль.. — СПб.: Музей антропологии и этнографии (МАЭ) РАН, 2005. — 323 с. — (Аборигены Америки: предметы и представления).
Посилання[ред. | ред. код]
- Ю. П. Петрова–Аверкиева. ИЭА РАН. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 19 вересня 2013.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - Аргутинская Н. К. Аверкиева (Петрова–Аверкиева) Юлия Павловна. РНБ. Архів оригіналу за 2 лютого 2020.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка) - Нитобург Э. Л. Ю. П. Петрова-Аверкиева: учёный и человек (PDF). Ihst.ru. Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2013.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Сотрудники Российской национальной библиотеки
- ↑ а б Юлия Аверкиева Аверкиева Юлия Павловна
- ↑ а б в АВЕРКИЕВА (ПЕТРОВА — АВЕРКИЕВА) Юлия Павловна. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ а б в г д ПЕТРОВА-АВЕРКИЕВА ЮЛИЯ ПАВЛОВНА (1907—1980)
- ↑ Аверкиева Юлия Павловна ::: Рабство у индейцев Северной Америки. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Вожди Аверкиева Юлия Павловна ::: Рабство у индейцев Северной Америки. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Аверкиева, Юлия Павловна [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] / Нитобург Э. Л. // А — Анкетирование. — М. : Большая российская энциклопедия, 2005. — С. 73. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 1). — ISBN 5-85270-329-X.
|
