Авербух Леонід Григорович
| Авербух Леонід Григорович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 31 жовтня 1930 Одеса, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 17 січня 2022 (91 рік) |
| Місце проживання | Одеса |
| Країна |  УРСР →  Україна |
| Національність | єврей |
| Галузь | фтизіатрія |
| Посада | завідувач консультативного диспансерного відділення Одеського обласного протитуберкульозного відділення протягом 45 років |
| Науковий ступінь | кандидат медичних наук |
| Членство | Національна спілка письменників України |
| Нагороди |  |
Леоні́д Григо́рович Авербух (31 жовтня 1930, Одеса — 17 січня 2022, там само[1]) — заслужений лікар України — 2004, кандидат медичних наук, фтизіатр вищої категорії, літератор, член Національної спілки журналістів України. Почесний член Всесвітнього клубу одеситів.
Біографія[ред. | ред. код]
Його мати, Мальвіна Григорівна Зальцберг — кандидат медичних наук, завідувачка рентгенологічного відділення туберкульозного інституту, першою в Одесі застосувала флюорографію для діагностики захворювань легенів. Брат матері, Самуїл Григорович Зальцберг — завідувач кафедри опору матеріалів політехнічного інституту. Батько, Григорій Львович Авербух, інженер-хімік, в лавах Радянської армії — хімік-фармацевт, брав участь в обороні Одеси та Севастополя, був начальником севастопольського головного складу Приморської армії, загинув 1942 року під Севастополем. В евакуації Леонід працював статистиком разом із мамою в Узбецькому інституті туберкульозу.
1952 року закінчив навчання в Одеському медичному інституті за спеціальністю «Лікувальна справа», пройшов субординатуру по фтизіатрії.
В 1952—1955 роках працював районним фтизіатром у Брестській області.
Протягом 1956—1957 років проходив ординатуру в Білоруському інституті вдосконалення лікарів у Мінську на кафедрі туберкульозу.
З 1957 року працює в протитуберкульозних закладах Одеси; більше 50 років — в Одеському обласному протитуберкульозному диспансері; протягом 45 років завідував консультативним диспансерним відділенням.
За сумісництвом проводив викладацьку роботу в Одеському медичному інституті на кафедрі фтизіопульмонології.
Був науковим консультантом обласного туберкульозного диспансеру, також провідний науковий працівник Українського науково-дослідницького протичумного інституту ім. Мечникова.
Звання та нагороди
Заслужений лікар України: почесне звання присвоєно Указом Президента України у березні 2004 р. Нагороджений 8-ма медалями України, кол. СРСР та Р. Ф. та почесним знаком «Отличник здравоохранения», а також корпоративною медаллю «За лікарську честь», Лауреат конкурсу «Люди дела 2010» ім. Б. Ф. Дерев'янко, газети «Вечерняя Одесса»
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Є автором наукових розробок щодо проблем організації боротьби з туберкульозом та по питаннях протидії розповсюдженню ВІЛ-асоційованого туберкульозу; брав участь у наукових з'їздах та конференціях.
На базі Одеського диспансеру створив музей історії боротьби з туберкульозом.
Є одним зі співавторів роботи «Стратегічний план стійкого розвитку Одеси»; брав участь у розробці Закону України «Про боротьбу з захворюванням туберкульозом».
Серед його наукових робіт:
- «Методичні вказівки по проведенню протитуберкульозної роботи в умовах сільських лікарняних дільниць та фельдшерсько-акушерських пунктів», Одеса, 1979, у співавторстві,
- «Комплексні медичні профілактичні обстеження сільського населення», Київ, «Здоров'я», 1986, у співавторстві,
- «Організація, методика та ефективність виявлення, обліку, диспансерного нагляду хворих на туберкульоз та централізованого контролю контингенту» — кандидатська дисертація, Київ, 1994, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського;
- «Методичні вказівки по проведенні протитуберкульозної роботи в умовах сільських лікувальних дільниць та фельдшерсько-акушерських курсів», Одеса, 1996;
- «Туберкульоз: етапи боротьби, здобутки та втрати», Optimum, 2005,
- «Рекомендовані клінічні протоколи санаторної реабілітації хворих на туберкульоз», Одеса, 2011.
Загалом вийшло друком коло 100 наукових робіт, серед яких 4 монографії.
Досліджував вклад одеських медиків, зокрема, Ісаака Матусіса, Михайла Ясиновського, Дарія Меєрсона
Літературна діяльність[ред. | ред. код]
Його віршований та прозовий доробок:
- «Розсекречені долі. Нариси (євреї в радянській зовнішній розвідці)», 1999, перевидано в Одесі, «Оптимум», 2001, ISBN 966-7776-10-7,
- «Стихофоризмы с многоточиями и мемуатюры», 2000, ISBN 966-7144-80-1,
- «Віршофоризми та мемуатюри» («Стихофоризмы и мемуатюры»), 2002, ISBN 966-7776-76-7,
- «Віршата» («Стишата»), Optimum, Одеса, 2004, ISBN 966-8072-76-6,
- «Штрихи до портретів», Міжнародна громадська організація «Єврейський общинний центр „Мигдаль“», студія «Негоціант», 2004, ISBN 966-691-105-1,
- «Віршефоризми» («Стихофоризмы»), 2008, Одеса, Optimum, ISBN 978-966-344-296-9.
Публікації в антологіях
- Антология Сатиры и Юмора России XX века. Т. 32. Одесский юмор / Издательство: Эксмо, Москва.- 2004—384 стор. — ISBN 5-699- 05596-7, ISBN 5-04003950-6. — 10000 экз.(с послед. допечатками)
- Антология Сатиры и Юмора России XX века. Т. 41. Эпиграмма / Издательство: Эксмо, Москва.- 2005 — 384 с. — ISBN 5-699-11286-3, ISBN 5-04003950-6. — 8000 экз.
- Большой фонтан одесского юмора. Печатный Дом, Одесса. — 2008—807 с. — 1500 экз.
Загальна кількість журнальних і газетних публікацій перевищує 450.
Близько 40 телевізійних інтерв'ю на місцевих і центральних каналах.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Помер відомий український лікар-фтизіатр Леонід Авербух, УНІАН, 17.01.2022. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 17 січня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Авербух Леонід Григорович [Архівовано 13 вересня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- Електронічна книжниця [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Авербух — це звучить гордо
- Час збирати [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Часопис «Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція» № 4(23). 2015
