Ієродиякон
Ієродиякон від (грец. ἱερο — священний та διάκονος — служитель), давньоруське «чорний диякон» — православний чернець у сані диякона. Старший в монастирі ієродиякон називається архідияконом.
Сан ієродиякона отримується через спільне для всіх дияконів Таїнство Священства першого ступеня — диякон[1], при умові, що кандидат перед отриманням зазначеного Таїнства мав чернечий постриг.
Диякон може прийняти чернецтво і стати ієродияконом якщо він:
- целібат, тобто — холостяк, ніколи не був у шлюбі,
- овдовів,
- розлучився зі своєю дружиною за обопільною згодою.
За благодаттю служіння і можливостями допомагати священникові при здійсненні таїнств, ієродиякон і диякон рівні. На відміну від диякона, при повному облаченні ієродиякон носить чорну камилавку, а в офіційній обстановці — клобук. Перші диякони з'явилися вже в апостольскі часи, а чернецтво сформувалося лише в IV столітті. Однак аж до V століття, а місцями навіть до VII століття, монахи уникали священного сану, в тому числі і дияконського.
«Ієродияконами» йменуються «мантійні ченці» в дияконському сані. «Рясофорних дияконів» теж називають «ієродияконами», в залежності від місцевих звичаїв. «Ієросхидияконами» або «схиієродияконами» називаються диякони в схимі. Згідно з церковними звичаями, до всіх ієродияконів належить шанобливо звертатися зі словами: «Ваше Преподобіє!»"[2]. За старанне служіння Богу і людям, ієродияконові можуть урочисто вручити особливі пам'ятні та ювілейні подячні грамоти, церковні ордени медалі, а також його можуть нагородити правом носіння поза богослужінням подвійного ораря, а потім возведенням у сан архідиякона. Однак, треба зважити на те, що дияконське служіння часто сприймається лише як тимчасовий і проміжний рівень, бо молодих ієродияконів досить швидко висвячують на пресвітера (ієрея), після чого вони стають вже ієромонахами.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (рос.) Иеродиакон [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] // «Азбука веры», интернет-портал.
- ↑ (рос.) Єпископ Марк (Головков). Церковний протокол. Правила звернення й переписки. [Архівовано 28 січня 2018 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- (рос.) Заозерський Н., О диаконах [Архівовано 29 листопада 2006 у Wayback Machine.] // Богословський вісник МДА, вересень 1892.
- Иеродиакон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XIIIa. — С. 648. (рос. дореф.)
- (рос.) «Иеродиакон [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.]» // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 3-е изд. — СПб.: Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. — Т.2. — С.161-162.
| ||||||||||||||||||||||||||