Істрате Мікеску

Істрате Мікеску рум. Istrate Micescu
Міністр закордонних справ Румунії
29 грудня 1937 — 10 лютого 1938
Попередник:	Віктор Антонеску
Спадкоємець:	Ґеорґе Тетереску
Народження:	22 травня 1881(1881-05-22) Плоєшті, Румунське королівство
Смерть:	22 травня 1951(1951-05-22) (70 років) Аюд
Країна:	Румунія
Освіта:	Паризький університет
Ступінь:	доктор філософії
Партія:	Національна ліберальна партія (Румунія) (1938), National Renaissance Frontd (1940) і Party of the Nationd
Медіафайли у Вікісховищі

Істрате Мікеску (рум. Istrate Micescu; *22 травня 1881, Плоєшті, Румунське королівство — †22 травня 1951, Аюд) — румунський адвокат, професор права і політології в Університеті Бухареста, політик, міністр закордонних справ Румунії.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Мікеску народився 22 травня 1881 в сім'ї дворян в Плоєшті, син професора і ліберального політика Ніколае Мікеску і Марії Радулеску. Навчався в Сорбонні, де отримав ступінь доктора філософії з відзнакою. У 1918 вступив в Національно-ліберальну партію Румунії і був депутатом в парламенті Румунії в 1920, 1927 і 1931.

29 грудня 1937 був призначений міністром закордонних справ Румунії в уряді Ґоґи-Куза. Займав посаду міністра закордонних справ до лютого 1938.

Мікеску був автором Конституції Румунії (1938). Він був антисемітом і як глава Департаменту юстиції просував антисемітські закони.

Тюремне ув'язнення і смерть[ред. | ред. код]

Був заарештований в 1948 і засуджений до 20 років примусових робіт у в'язниці Aiud за змову проти комуністичного режиму, де він помер через три роки.

Сім'я[ред. | ред. код]

Був у шлюбі 3 рази, мав 3 дітей:

• Роджер Мікеску;
• Маріана Мікеску;
• Істрате Мікеску молодший.

Найвідоміша власність Мікеску — сімейний особняк Miceşti, побудований в 1928 в неорумунському стилі. Проект був розроблений архітектором Едмоном ван Занен Алгі та інженером Корані. Істрате Мікеску зібрав там цінну бібліотеку, але вона була розграбована після встановлення комуністичного режиму. Цей особняк використовувався подружжям Чаушеску як мисливський будиночок.

Джерела[ред. | ред. код]

• https://web.archive.org/web/20110720222555/http://wwwa.bucuresti-primaria.ro/album/main.php?g2_itemId=680
• http://casa.jurnalul.ro/stire-jurnalul/conacul-de-la-micesti-un-adevarat-refugiu-284927.html [Архівовано 15 серпня 2010 у Wayback Machine.]

п о р Міністри закордонних справ Румунії Об'єднане князівство Волощини і Молдови Апостол Арсаке (1862) Александру Кантакузіно (1862) Йоан Ґріґоре Ґіка (1862—1863) Ніколае Росетті-Беленеску (1863—1865) Александру Пападопол-Калімах (1865—1866) Йон Ґіка (1866) Петре Мавроґені (1866) Джордже Барбу Штірбей (1866—1867) Штефан Ґолеску (1867) Александру Теріачіу (1867) Штефан Ґолеску (1867—1868) Ніколае Ґолеску (1868) Димітріе Ґіка (1868—1869) Ніколае Калімакі-Катарджіу (1869—1870) Александру Ґолеску (1870) Петре Карп (1870) Ніколае Калімакі-Катарджіу (1870—1871) Ґеорґе Костафору (1871—1873) Васіле Боереску (1873—1876) Димітріе Корня (1876) Михаїл Коґельничану (1876) Ніколае Іонеску (1876—1877) Михаїл Коґельничану (1877—1878) Іон Кемпінеану[en] (1878—1879) Васіле Боереску (1879—1881) Румунське королівство Думітру Бретіану (1881) Евґеніу Стетеску (1881) Димітріе Стурдза (1881—1885) Іон Кемпінеану[en] (1885) Йон Братіану (1885) Михаїл Ферекиде (1885—1888) Петре Карп (1889) Александру Лаговарі (1889—1891) Константін Есарку[en] (1891) Александру Лаговарі (1891—1895) Димітріе Стурдза (1895—1896) Константин Стоїцеску (1896—1897) Димітріе Стурдза (1897—1899) Йон Лаговарі (1899—1900) Александру Марґіломан (1900—1901) Димітріе Стурдза (1901—1902) Йонел Братіану (1902—1904) Якоб Лаговарі (1904—1907) Йон Лаговарі (1907) Димітріе Стурдза (1907—1908) Йонел Братіану (1908—1909) Александру Джувара (1909—1910) Титу Майореску (1910—1913) Еманоїл Порумбару (1914—1916) Йонел Братіану (1916—1918) Александру Авереску (1918) Константин Аріон (1918) Константін Коанде (1918) Йонел Братіану (1918—1919) Артур Вейтояну (1919) Ніколае Мішу (1919) Александру Вайда-Воєвод (1919—1920) Штефан Чічо Поп (1920) Дуіліу Замфіреску (1920) Таке Іонеску (1920—1921) Ґеорґе Деруссі (1921—1922) Йон Ґеорґе Дука (1922—1926) Йон Мітілінеу (1926—1927) Барбу Штірбей (1927) Йонел Братіану (1927) Ніколае Тітулеску (1927—1928) Ґеорґе Міронеску (1928—1930) Йон Міхалаке (1930—1931) Константін Арджетояну (1931—1932) Димітріе Ґіка (1931—1932) Александру Вайда-Воєвод (1932) Ніколае Тітулеску (1932—1934) Ґеорґе Тетереску (1934) Ніколае Тітулеску (1934—1936) Віктор Антонеску (1936—1937) Істрате Мікеску (1937—1938) Ґеорґе Тетереску (1938) Ніколае Петреску-Комнен (1938—1939) Ґриґоре Ґафенку (1939—1940) Михаїл Манойлеску (1940) Михаїл Р. Стурдза (1940—1941) Іон Антонеску (1941—1943) Міхай Антонеску (1943—1944) Грігоре Ніколеску-Бузешті (1944) Константин Вішояну (1944—1945) Ґеорґе Тетереску (1945—1947) Соціалістична Республіка Румунія Анна Паукер (1947—1952) Симіон Буґічі (1952—1955) Ґриґоре Преотяса (1955—1957) Іон Георге Маурер (1957—1958) Аврам Буначіу (1958—1961) Корнеліу Менеску (1961—1972) Джордже Маковеску (1972—1978) Штефан Андрей (1978—1985) Іліє Ведува (1985—1986) Йон Тоту (1986—1989) Йон Стоян (1989) Румунія (1989—…) Серджіу Челак (1989—1990) Адріан Нестасе (1990—1992) Теодор Мелешкану (1992—1996) Адріан Северин (1996—1997) Андрей Плешу (1997—1999) Петре Роман (1999—2000) Мірче Дан Джоане (2000—2004) Міхай Резван Унгуряну (2004—2007) Келін Попеску-Терічану (2007) Адріан Міхай Чорояну (2007—2008) Лазер Коменеску (2008) Крістіан Дяконеску (2008—2009) Кетелін Предою (2009) Теодор Баконскі (2009—2012) Крістіан Дяконеску (2012) Андрей Марга (2012) Тітус Корлецян (2012—2014) Теодор Мелешкану (2014) Богдан Ауреску (2014—2015) Лазер Коменеску (2015—2017) Теодор Мелешкану (2017—2019) Рамона Менеску[en] (2019) Богдан Ауреску (2019—2023) Лумініца Одобеску (2023—)

Словники та енциклопедії Prabook Нормативний контроль Freebase: /m/0cz86sz

Це незавершена стаття про політичного діяча. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.