Історичний Ісус

Історичний Ісус
Народився не раніше 7 до н. е. і не пізніше 4 до н. е.
Назарет
Помер 7 квітня 30[1]
Єрусалим, Юдея, Римська імперія
·розп'яття на хресті
Національність євреї[2]
Діяльність проповідник
Вчителі Іван Хреститель
Відомі учні Яків Праведний і Петро
Знання мов Jewish Palestinian Aramaicd, давньоєврейська і койне
Конфесія юдаїзм
Батько Йосип Назаретський або Panthera[d][3]
Мати Діва Марія
Брати, сестри Яків Праведний, Josesd, Юда (брат Ісуса) і Симеон (апостол від 70)
Волосся чорне[d]
Очі карі[d]
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (серпень 2019)


Ісус Христос


Ісус з Назарету — центральна фігура християнства.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ісус_Христос_(значення).

Історичний Ісус — це реконструкція життя та вчення Ісуса критичними історичними методами, на відміну від христологічних визначень, (Христос християнства) та інших християнських вчень про Ісуса[4]. Ця реконструкція також враховує історичний та культурний контексти, в яких жив Ісус[5][6][7].

Практично всі дослідники античності погоджуються з тим, що Ісус існував[8][9][10][нотатка 1]. Реконструкції історичного Ісуса базуються на посланнях Павла та Євангеліях, в той час як деякі небіблійні джерела також свідчать про історичне існування Ісуса. Починаючи з 18 століття відбулися три окремі наукові пошуки історичного Ісуса, кожен з яких мав чіткі характеристики та пропонував нові та різні критерії дослідження[12][13].

Науковці мають розбіжності у переконаннях та вченнях Ісуса та точності біблійних джерел, але майже всі згідні з тим, що Ісус був охрещений Іваном Хрестителем і був розп'ятий за наказом римського префекта Понтія Пілата[14][15][16][17]. Історичні дослідники Ісуса зазвичай стверджують, що він був галілейським євреєм та жив у часи месіанських та апокаліптичних очікувань[18][19]. Деякі вчені приписують йому апокаліптичні декларації Євангелій, а інші зображають його «Царство Боже» як моральне, а не апокаліптичне за своєю суттю[20].

Портрети Ісуса, побудовані в цих процесах, часто відрізняються один від одного та від зображення, побудованого на євангельських записах[21]. Ці портрети враховують портрет Ісуса як апокаліптичного пророка, харизматичного цілителя, цинічного філософа, єврейського месії, пророка соціальних змін[22][23] та рабина[24][25], але наукової згоди щодо єдиного портрета немає, як і щодо методів, необхідних для його побудови[21][26][27]. Однак серед різних портретів є спільні атрибути і вчені, які визнають одні ознаки, можуть визнати й інші[22][23][28].

Історичне існування[ред. | ред. код]

Більшість дослідників античності погоджуються з тим, що Ісус існував[8][29][30]. Історик Майкл Грант стверджує, що якщо до Нового Заповіту застосовувати загальноприйняті стандарти історичної текстової критики, то «ми не можемо відкидати існування Ісуса більше, ніж відкидати існування маси язичницьких персон, реальність яких як історичних постатей ніколи не ставиться під сумнів»[31]. Немає свідчень того, що письменники античності, які виступали проти християнства, ставили під сумнів існування Ісуса[32][33].

Джерела[ред. | ред. код]

Провінція Юдея протягом І ст

Щодо Ісуса немає фізичних чи археологічних доказів, і всі джерела, які ми маємо, є документальними. Джерелами для історичного Ісуса є як християнські твори, такі як Євангелії та послання апостолів, так і твори язичницьких авторів. Усі збережені джерела, в яких згадується Ісус, були написані після його смерті з невеликим часовим проміжком, приблизно в 20—25 років[34]. Новий Заповіт представляє джерела, які стали канонічними для християнства, проте є багато апокрифічних текстів, що стосуються життя та переважно чудес Ісуса, які є зразками найрізноманітніших творів перших століть нашої ери[35]. Автентичність та достовірність апокрифічних текстів поставили під сумнів багато вчених[36].

Новозавітні джерела[ред. | ред. код]

Синоптичні Євангелії[ред. | ред. код]

Візантійський рукопис 11 століття, який містить уривок Євангелія від Луки

Синоптичні Євангелії — це першоджерела історичної інформації про Ісуса та релігійний рух, який він заснував[18][37][38][40]. Ці релігійні Євангелії — Євангеліє від Матвія, Євангеліє від Марка та Євангеліє від Луки — описують життя, служіння, розп'яття та воскресіння єврея на ім'я Ісус, який говорив арамейською мовою і носив цицит[41][42]. Існують різні гіпотези щодо походження текстів, оскільки Євангелії Нового Завіту були написані грецькою мовою для грекомовних громад[43], а згодом перекладені на сирійську, латинську та коптську мови[44]. Четверте Євангеліє, Євангеліє від Івана, сильно відрізняється від синоптичних Євангелій. Історики часто вивчають історичну достовірність Діянь Апостолів, коли досліджують надійність Євангелій, оскільки Книга Дій, імовірно, написана тим же автором, що і Євангеліє від Луки[45].

Послання Павла[ред. | ред. код]

У науковому консенсусі лише сім із чотирнадцяти послань Павла вважають справжніми. Вони датовані між 50 і 60 роками н. е. (тобто приблизно через двадцять-тридцять років після загальновизнаного часу смерті Ісуса), і це найдавніші християнські тексти, що містять інформацію про Ісуса[46]. Хоча апостол Павло надає відносно мало біографічних відомостей про Ісуса[47] і стверджує, що він ніколи не знав Ісуса та не був його прямим учнем, однак сповіщає про свою зустріч із ним, яка стала причиною зміни його життя. Апостол Павло дає зрозуміти, що вважає Ісуса справжньою людиною[48] та євреєм[49][50][51][52][53]. Більше того, він стверджує, що зустрічався з братом Ісуса Яковом[54][56].

Небіблійні джерела[ред. | ред. код]

Окрім біблійних джерел, є низка згадок Ісуса в нехристиянських джерелах, які були використані в історичних аналізах існування Ісуса[57].

Таллос[ред. | ред. код]

Біблійний вчений Фредерік Фівіє Брюс каже, що найдавніші згадки про Ісуса поза Новим Заповітом трапляються близько 55 року н. е. від історика на ім'я Таллос. Історія Таллоса, як і переважна більшість стародавньої літератури, була втрачена, але не раніше, ніж її процитував християнський письменник Секст Юлій Африканський (бл. 160—240 рр. н. е.) у своїй «Історії світу» (бл. 220). Ця книга також була втрачена, але вже після того, як одну з цитат Таллоса взяв візантійський історик Георгій Синцел у своїй Хроніці (бл. 800). Немає засобів, за допомогою яких можна було б встановити визначеність щодо цієї чи будь-якої іншої втраченої згадки, часткових посилань та сумнівних посилань, які згадують про якийсь аспект життя чи смерті Ісуса, але, оцінюючи докази, доцільно зазначити, що вони існують[58]:29–33[59]:20–23.

Йосиф та Тацит[ред. | ред. код]

У працях єврейського історика Йосифа Флавія є два уривки та один із римського історика Тацита, які, як правило, вважаються хорошими доказами[57][60].

Старожитності Йосифа Флавія, написані близько 93–94 років після Різдва Христового, включають два посилання на біблійного Ісуса Христа у книгах 18 та 20. Загальна наукова думка полягає в тому, що хоча більш давній рукопис, відомий як Testimonium Flavianum, швидше за все, не є автентичним у всій його повноті, загально погоджується, що він спочатку складався з автентичного ядра, яке тоді підлягало християнській інтерполяції[61][62]. З інших згадок про Йосифа, вчений Луї Х. Фельдман заявив, що «мало хто сумнівався в справжності» посилання Йосифа на Ісуса в античності 20, 9, 1 («брат Ісуса, якого звали Христом, на ім'я Яків»). Павло посилається на зустріч та взаємодію з Яковом, братом Ісуса, і оскільки ця угода між різними джерелами підтримує твердження Йосифа, це твердження оспорюється лише невеликою кількістю науковців[63][64][65][66].

Римський історик Тацит згадував про Христа і його страту Понтієм Пілатом у своїх «Анналах» (написано c. 116 р. н. е.), Книга 15, глава 44[67]. Роберт Е. Ван Ворст заявляє, що дуже негативний тон коментарів Тацита щодо християн робить цей пасаж вкрай малоймовірним, що він був підроблений християнськими письменниками або книжниками[59], а Бойд і Едді стверджують, що посилання на Тацита зараз широко прийнято вважати незалежне підтвердження Христового розп'яття[68].

Талмуд[ред. | ред. код]

Інші міркування поза християнством включають можливі згадки про Ісуса в Талмуді. Талмуд дещо детально розповідає про ведення кримінальних справ Ізраїлю, тексти яких були зібрані 200—500 рр. н. е. Барт Ерман каже, що цей матеріал занадто пізній, щоб мати велику користь. Ерман пояснює, що «Ісус ніколи не згадується в найдавнішій частині Талмуду, Мішнах, але з'являється лише в пізніших коментарях Гемари»[39] :67–69. Ісус не згадується по імені, але відбувається витончена атака на народження діви, що стосується позашлюбного сина римського солдата «Пантера» (Ерман каже: «Грецькою мовою слово для діви є партенос»), і посилання на чудеса Ісуса як «чорну магію» дізналися, коли він жив у Єгипті (як малюк). Ерман пише, що мало сучасних вчених трактують це як історичне[39] :67[69].

Мара-бар Серапіон[ред. | ред. код]

Є лише один класичний письменник, який позитивно посилається на Ісуса, і це Мара бар Серапіон, сирійський стоїк, який написав своєму синові листа, якого також звали Серапіон, з римської в'язниці. Він говорить про Ісуса як про «мудрого царя» і порівнює його смерть від руки євреїв та смерть Сократа від рук афінян. Він пов'язує смерть «мудрого царя» з євреями, вигнаними з їхнього царства. Він також зазначає, що «мудрий король» живе через «нові закони, які він встановив». Датування цього листа є спірним, але, ймовірно, датується після 73 року нашої ери.[70]

Критико-історичне дослідження[ред. | ред. код]

Історична критика, також відома як історико-критичний метод або вища критика, — це галузь критики, яка досліджує витоки античних текстів, щоб зрозуміти «світ за текстом».[71] Основна мета історичної критики — виявити первісний чи оригінальний зміст тексту в його первісному історичному контексті та його буквальному значенні. Історична критика почалася в 17 столітті і здобула всенародне визнання в 19-20 століттях.

Історична надійність Євангелій[ред. | ред. код]

Історична достовірність Євангелій означає надійність та історичний характер чотирьох новозавітних євангелій як історичних документів [72][73][74][75][76]

Історики піддають Євангелія критичному аналізу, відрізняючи достовірну від можливих вигадок, перебільшень та змін.[18] Оскільки в Новому Завіті є більше текстових варіантів (200—400 тис.), Ніж букв (приблизно 140 тис.),[77] вчені використовують текстову критику, щоб визначити, які варіанти євангелії теоретично можна вважати «оригінальними». Щоб відповісти на це запитання, науковці мають запитати, хто писав Євангелії, коли вони писали їх, якою була мета їх написання[78] які джерела використовували автори, наскільки надійні ці джерела та наскільки віддалені в часі джерела були з оповідань, які вони розповідають, або якщо вони були змінені пізніше. Науковці можуть також заглянути у внутрішні докази документів, щоб побачити, чи, наприклад, у документі є неправильно написані тексти з єврейського Танаха, висунуті неправильні претензії щодо географії, якщо автор, схоже, має приховану інформацію, або якщо автор має сфабрикували пророцтво[79] Нарешті, вчені звертаються до зовнішніх джерел, включаючи свідчення ранніх церковних авторитетів, до письменників поза церквою, насамперед єврейських та греко-римських істориків, які, швидше за все, піддадуть критиці церкву та археологічні свідчення.

Питання про історичного Ісуса[ред. | ред. код]

Oil painting of Reimarus
Герман Самуїл Реймар (1694—1768) вивчав історичного Ісуса.

Перші пошуки[ред. | ред. код]

Наукові зусилля з реконструкції «автентичної» історичної картини Ісуса були результатом скептицизму Просвітництва кінця XVIII ст.[21]:1 Бібліограф Герд Тейссен пояснює: «Це стосувалося подання історично правдивого життя Ісуса, яке функціонувало теологічно як критична сила проти [усталеної римо-католицької] Христології».[21] :1 Першим вченим, який таким чином відокремив історичного Ісуса від богословського Ісуса, був філософ, письменник, класицист, гебраїст та вільний мислитель просвітництва Герман Самуїл Реймар (1694—1768).[80] Копії творів Реймара було відкрито Г. Е. Лессінгом (1729—1781) у бібліотеці Вольфенбюттеля, де бібліотекарем був Лессінг. Реймар залишив дозвіл на публікацію його творів після смерті, і Лессінг зробив це між 1774 і 1778 роками, опублікувавши їх як Die Fragmente eines unskannten Autors («Фрагменти невідомого автора»). З часом вони стали називатися фрагментами Вольфенбюттеля після бібліотеки, де працював Лессінг. Реймар розрізняв те, чого навчав Ісус, і те, як він зображений у Новому Завіті. За словами Реймара, Ісус був політичним Месією, який не зміг створити політичні зміни і був страчений. Потім його учні вкрали тіло і вигадали історію про воскресіння для особистої вигоди.[80][81] :46–48 Суперечлива робота Реймара викликала відповідь «батька історичних критичних досліджень» Йоганна Семлера в 1779 році, Beantwortung der Fragmente eines Ungenannten (відповідаючи на фрагменти невідомого).[82] :43–45;355–359 Сеймлер спростував аргументи Реймара, але це спричинило мало наслідків. Писання Реймара вже внесли тривалі зміни, даючи зрозуміти, що критика може існувати незалежно від теології та віри, а також засновуючи історичні дослідження Ісуса в рамках цього нерелігійного погляду.[83] :346–350[81] :48

Альберт Швейцер, книга якого придумала термін Пошуки історичного Ісуса

Другі пошуки[ред. | ред. код]

Другі пошуки розпочалися в 1953 р. і запровадили низку нових методик, але згасли у 1970-х.[84]

Треті пошуки[ред. | ред. код]

У 1980-х рр. Ряд науковців поступово почали впроваджувати нові ідеї досліджень[12][85] ініціюючи третє питання яке характеризується останніми дослідницькими підходами.[84][86] Одним із сучасних аспектів третіх пошуків була роль археології; Джеймс Чарльворт стверджує, що сучасні вчені хочуть використовувати археологічні відкриття, які уточнюють природу життя в Галілеї та Юдеї за часів Ісуса.[87] Наступною характеристикою третіх пошуків був міждисциплінарний та глобальний характер його наукової діяльності.[88] Хоча перші два квести в основному здійснювались європейськими протестантськими богословами, сучасним аспектом третього квесту є світовий приплив науковців з різних дисциплін.[88] Останнім часом історики зосереджували свою увагу на історичних творах, пов'язаних із епохою, в якій жив Ісус[89][90] або на свідченнях про його родину.[91][92][93]

До кінця ХХ століття вчений Том Холмен пише, що скептицизм до Просвітництва поступився місцем більш "довірливому ставленню до історичної достовірності джерел […] [В даний час] переконання Сандерса (ми знаємо досить багато про Ісуса) характеризує більшість сучасних досліджень ".[94] :43 Відображаючи цей зсув, фраза «пошуки історичного Ісуса» значною мірою була замінена дослідженням життя Ісуса.[95] :33

Зменшення автентичності[ред. | ред. код]

З кінця 1900-х років зростає занепокоєння щодо корисності критеріїв достовірності. [96] За словами Ле Донна, використання таких критеріїв є формою «позитивістської історіографії».[97] За словами Кріса Кіта, історичний Ісус є «в кінцевому рахунку недосяжним, але його можна висунути на основі інтерпретацій ранніх християн, і як частина більшого процесу обліку того, як і чому ранні християни прийшли подивитися на Ісуса» так, як вони це зробили ". За словами Кіта, «ці дві моделі є методологічно та гносеологічно несумісними», що ставить під сумнів методи та мету першої моделі.[98]

Консенсусні знання про Ісуса[ред. | ред. код]

Хрещення та розп'яття[ред. | ред. код]

Пілатовий камінь із Кесарії Марітіми, зараз в Ізраїльському музеї

Серед науковців існує широка розбіжність щодо деталей життя Ісуса, згаданих в євангельських розповідях, та про значення його вчення.[17] Науковці відрізняються історичністю конкретних епізодів, описаних у біблійних розповідях про Ісуса[17][21], але майже всі сучасні вчені вважають його хрещення та розп'яття історичними фактами.[14][99]

Хрещення[ред. | ред. код]

Про існування Іоанна Хрестителя в ті ж часові рамки, що і Ісус, і його можливу страту Іродом Антипою засвідчує історик Іосиф І століття, і переважна більшість сучасних вчених вважають, що відомості Йосифа Іосифа про діяльність Івана Хрестителя є достовірними.[100][101] Одним із аргументів на користь історичності Хрещення Ісуса Іваном є критерій збентеження, тобто, це історія, яку ранньохристиянська Церква ніколи не хотіла б вигадувати.[102][103][104] Ще один аргумент, що використовується на користь історичності хрещення, полягає в тому, що на нього посилаються кілька записів, які зазвичай називають критерієм багаторазової атестації.[105] Технічно багаторазова атестація не гарантує справжність, а лише вимірює античність.[106] Однак для більшості науковців разом із критерієм збентеження це надає правдивості тому, що Іоанне хрещення Ісуса є історичною подією.[105][107][108][109]

Розп'яття[ред. | ред. код]

Джон П. Мейєр розглядає розп'яття Ісуса як історичний факт і стверджує, що, ґрунтуючись на критерії збентеження, християни не придумали б болісної смерті свого лідера.[110] Мейєр зазначає, що ряд інших критеріїв — критерій багаторазової атестації (тобто підтвердження більш ніж одним джерелом), критерій узгодженості (тобто, що він відповідає іншим історичним елементам) і критерій відхилення (тобто, що це не заперечується давніми джерелами) — допомагають встановити розп'яття Ісуса як історичну подію.[110] Едді і Бойд стверджують, що зараз твердо встановлено, що існує нехристиянське підтвердження розп'яття Ісуса — посилаючись на згадки в Йосифа та Тацита.[68]

Більшість науковців у третьому пошуках історичного Ісуса вважають розп'яття безперечним[16][110][111][112] як це роблять Барт Ерман,[112] Джон Домінік Кросан[16] та Джеймс Данн.[14] Хоча вчені погоджуються з історичністю розп'яття, вони різняться за причиною та контекстом його, наприклад, і Е. П. Сандерс, і Паула Фредріксен підтримують історичність розп'яття, але стверджують, що Ісус не передбачив власного розп'яття і що його передбачення розп'яття — це християнська історія.[113] Геза Вермес також розглядає розп'яття як історичну подію, але вважає, що це було пов'язано з тим, що Ісус заперечував римську владу.[113]

Інші, можливо, історичні елементи[ред. | ред. код]

Окрім двох історичних елементів хрещення та розп'яття, вчені відносять різний рівень визначеності до різних інших аспектів життя Ісуса, хоча загальної згоди серед учених щодо цих питань немає:[114] [118]

  • Ісус обрав учнів: Іоанн П. Мейєр бачить покликання учнів природним наслідком наявної інформації про Ісуса.[15][114][119] Том Райт визнає, що було дванадцять учнів, але вважає, що список їхніх імен неможливо визначити з певністю. Джон Домінік Кросан не погоджується, заявляючи, що Ісус не кликав учнів і мав «відкритий для всіх» егалітарний підхід, не нав'язував ієрархії та проповідував усім рівним чином.[15]
  • Ісус викликав суперечку в Храмі.[15][114][119]
  • Ісус був галілейським євреєм, який народився між 7 та 2 роками   До н. е. і помер 30–36   рр.[120][121][122]
  • Ісус жив лише в Галілеї та Юдеї:[123][124][125] Більшість науковців заперечують, що є докази того, що дорослий Ісус їздив чи навчався за межами Галілеї та Юдеї.[126][127][128] «Історичний Ісус в останніх дослідженнях» під редакцією Джеймса Д. Г. Данна та Скотта МакКайнта 2006 ISBN   1-57506-100-7 -сторінка 303 Маркус Борг стверджує, що припущення про те, що дорослий Ісус подорожував до Єгипту чи Індії, є «без історичної підстави»[129][130] Талмуд кілька разів посилається на «Ісуса Назарянина» та науковців таких як Андреас Костенбергер та Роберт Ван Ворст які вважають, що деякі з цих посилань стосуються Ісуса.[131][132] Назарет не згадується в єврейській Біблії, а християнські Євангелії зображують це як незначне село, Іван 1:46, запитуючи «Чи може з Назарету вийти якесь добре?»[133] Крейг С. Кінер заявляє, що рідко хто стане оскаржувати те, що Ісус був із Назарету, малозрозумілого невеликого селища, не гідного вигадки.[133][134] Герд Theissen погоджується з цим висновком.[135] Коран чотирнадцять разів згадує про «Ісуса, сина Марії», і зображує його як видатного пророка, хоч і не «Сина Божого», а також не згадує про Назарет.
  • Ісус розмовляв арамейською мовою, і він, можливо, також говорив на івриті та грецькій мові.[136][137][138][139] Мови, які розмовляли в Галілеї та Юдеї протягом І століття, включають семітську арамейську та івритську мови, а також грецьку, переважаючою тоді була арамейська мова.[136][137] Більшість вчених погоджуються, що на початку 1-го століття арамейська мова була рідною мовою практично всіх жінок Галілеї та Юдеї.  
  • Після його смерті його учні проповідували, а деяких учнів переслідували.[15][114]

Деякі вчені запропонували додаткові додаткові історичні можливості, такі як:

  • Орієнтовну хронологію Ісуса можна оцінити з нехристиянських джерел і підтвердити, порівнюючи їх з новозавітними розповідями.[120][140]
  • Ствердження про зовнішність чи етнічну приналежність Ісуса здебільшого суб'єктивні, засновані на культурних стереотипах та суспільних тенденціях, а не на науковому аналізі.[141][142][143]
  • Хрещення Ісуса Іоанном Хрестителем може бути датоване приблизно від посилань Йосифа на Старовинні 18.5.2 до дати 28–35 н. е.[100][144][145][146][147]
  • Головною темою його вчення було Царство Боже, і він виклав це вчення в притчах, які були дивними та часом бентежили інших.[148]
  • Ісус навчав етиці прощення, вираженої в афоризмах, таких як «поверніть іншу щоку» або «пройдіть зайву милю».[148]
  • Дата розп'яття Ісуса була раніше 36 року нашої ери, виходячи з дат префектури Понтія Пілата, який був намісником Римської Юдеї, з 26 до 36 року нашої ери.[149][150][151]

Портрети історичного Ісуса[ред. | ред. код]

Науковці, які беруть участь у третьому пошуку історичного Ісуса, сконструювали різноманітні портрети та профілі для Ісуса.[22][23][152] Однак щодо портретів чи методів, які використовуються для їх побудови, є мало наукової згоди.[21][26][27][153] Портрети Ісуса, побудовані в пошуках історичного Ісуса, часто відрізняються один від одного та від зображення, зображеного в євангельських розповідях.[21] Ці портрети включають портрет Ісуса як пророка, харизматичного цілителя, філософа, єврейського Месії та пророка соціальних змін[22][23] але в науковому відношенні щодо єдиного портрета мало наукових згод, або методів, необхідних для його побудови.[21][26][27] Однак у різних портретів є атрибути, що збігаються, і вчені, які незгодні щодо одних ознак, можуть погоджуватися щодо інших.[22][23][28]

Непоширені погляди[ред. | ред. код]

Інші вчені представляли портрети:

  • Бен Вітрінгтон підтримує погляд «Мудреця мудрості» і заявляє, що Ісуса найкраще розуміти як вчителя мудрості, який бачив себе як втілення Божої Мудрості.[154][155]
  • Брюс Чілтон бачить Ісуса як рабина.[156]
  • Портрет Джона П. Мейєра про Ісуса як маргінального єврея побудований на думці, що Ісус свідомо маргіналізував себе різними способами, спочатку відмовившись від своєї професії тесляра і ставши проповідником без засобів підтримки, а потім сперечаючись проти вчення та традиції того часу.[28][154]
Два сувої Мертвого моря в печері вони були знайдені, перш ніж їх зняли археологи.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Richard A. Burridge states: "There are those who argue that Jesus is a figment of the Church’s imagination, that there never was a Jesus at all. I have to say that I do not know any respectable critical scholar who says that anymore."[11]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Schäfer J. Jesus "Christus" von Nazaret — 1998.
  2. ↑ Матвій Є. εὐαγγέλιον κατὰ Μαθθαῖον
  3. ↑ Κέλσος Ἀληθὴς λόγος
  4. ↑ Frank Leslie Cross; Elizabeth A. Livingstone (2005). The Oxford Dictionary of the Christian Church (англ.). Oxford University Press. с. 779–. ISBN 978-0-19-280290-3.
  5. ↑ Levine, Amy-Jill (2006). The Historical Jesus in Context (англійською) . Princeton Univ Press. с. 1—2. ISBN 978-0-691-00992-6.
  6. ↑ Ерман, Барт (23-09-1999). Jesus: Apocalyptic Prophet of the New Millennium (англійською) . Oxford University Press. с. ix—xi. ISBN 0195124731.
  7. ↑ Ерман, Барт (2003). розділи 13, 15. The New Testament: A Historical Introduction to the Early Christian Writings (англійською) . Нью-Йорк: Oxford University Press. ISBN 0-19-515462-2.
  8. ↑ а б Ерман, Барт (2011). Forged: writing in the name of God (англійською) . с. 285. ISBN 978-0-06-207863-6. У своєму огляді сучасної наукової спільноти 2011 року Барт Ерман (секулярний агностик) писав: «Він неодмінно існував, із цим згоден буквально кожен компетентний дослідник античності, неважливо, християнин він чи ні» (англ. «He certainly existed, as virtually every competent scholar of antiquity, Christian or non-Christian, agrees»).
  9. ↑ М. Прайс, Роберт; Rhodes Eddy (2009). Jesus at the Vanishing Point. У K. Beilby, James (ред.). The Historical Jesus: Five Views (англійською) . InterVarsity. с. 61. ISBN 028106329X. Роберт М. Прайс (атеїст, який заперечує існування Ісуса) визнає, що з його точкою зору не погоджується більшість науковців. {{cite book}}: |editor2-first= з пропущеним |editor2-last= (довідка)
  10. ↑ Michael Grant (a classicist) states that «In recent years, 'no serious scholar has ventured to postulate the non historicity of Jesus' or at any rate very few, and they have not succeeded in disposing of the much stronger, indeed very abundant, evidence to the contrary.» in Jesus: An Historian's Review of the Gospels by Michael Grant 2004 ISBN 1898799881 p. 200
  11. ↑ Burrdige, 2004, с. 34.
  12. ↑ а б The Jesus Quest: The Third Search for the Jew of Nazareth. by Ben Witherington III, InterVersity Press, 1997 (second expanded edition), ISBN 0830815449 pp. 9–13
  13. ↑ Jesus as a Figure in History: How Modern Historians View the Man from Galilee by Mark Allan Powell, Westminster John Knox Press 1999) ISBN 0664257038 pp. 19–23
  14. ↑ а б в Jesus Remembered by James D. G. Dunn 2003 ISBN 0-8028-3931-2 p, 339 states of baptism and crucifixion that these «two facts in the life of Jesus command almost universal assent».
  15. ↑ а б в г д Prophet and Teacher: An Introduction to the Historical Jesus by William R. Herzog (4 Jul 2005) ISBN 0664225284 pp. 1–6
  16. ↑ а б в Crossan, John Dominic (1995). Jesus: A Revolutionary Biography. HarperOne. с. 145. ISBN 978-0-06-061662-5. That he was crucified is as sure as anything historical can ever be, since both Josephus and Tacitus ... agree with the Christian accounts on at least that basic fact.
  17. ↑ а б в Jesus as a Figure in History: How Modern Historians View the Man from Galilee by Mark Allan Powell 1998 ISBN 0-664-25703-8 pp. 168—173
  18. ↑ а б в Sanders, E. P. The historical figure of Jesus. Penguin, 1993.
  19. ↑ John Dickson, Jesus: A Short Life. Lion Hudson 2009, pp. 138—139.
  20. ↑ Theissen, Gerd and Annette Merz. The historical Jesus: a comprehensive guide. Fortress Press. 1998. translated from German (1996 edition)
  21. ↑ а б в г д е ж и The Quest for the Plausible Jesus: The Question of Criteria by Gerd Theissen and Dagmar Winter (Aug 30, 2002) ISBN 0664225373 p. 5
  22. ↑ а б в г д The Cradle, the Cross, and the Crown: An Introduction to the New Testament by Andreas J. Köstenberger, L. Scott Kellum 2009 ISBN 978-0-8054-4365-3 pages 124—125
  23. ↑ а б в г д The Cambridge History of Christianity, Volume 1 by Margaret M. Mitchell and Frances M. Young (Feb 20, 2006) ISBN 0521812399 p. 23
  24. ↑ Jesus as Rabbi. PBS. Архів оригіналу за 8 травня 1999. Процитовано 3 березня 2020. four Aramaic words appear as titles for Jesus: Rabbi, or teacher; Amen, or prophet; Messias, or Christ; and Mar, or Lord
  25. ↑ Köstenberger, Andreas (1998). Jesus as Rabbi in the Fourth Gospel. Bulletin for Biblical Research. 8: 97—128. JSTOR 26422158.
  26. ↑ а б в Jesus Research: An International Perspective (Princeton–Prague Symposia Series on the Historical Jesus) by James H. Charlesworth and Petr Pokorny (Sep 15, 2009) ISBN 0802863531 pp. 1–2
  27. ↑ а б в Images of Christ (Academic Paperback) by Stanley E. Porter, Michael A. Hayes and David Tombs (Dec 19, 2004) ISBN 0567044602 T&T Clark p. 74
  28. ↑ а б в Familiar Stranger: An Introduction to Jesus of Nazareth by Michael James McClymond (Mar 22, 2004) ISBN 0802826806 pp. 16–22
  29. ↑ Robert M. Price (a Christian atheist) who denies the existence of Jesus agrees that this perspective runs against the views of the majority of scholars: Robert M. Price «Jesus at the Vanishing Point» in The Historical Jesus: Five Views edited by James K. Beilby & Paul Rhodes Eddy, 2009 InterVarsity, ISBN 0830838686 p. 61
  30. ↑ Jesus Now and Then by Richard A. Burridge and Graham Gould (April 1, 2004) ISBN 0802809774 p. 34
  31. ↑ Michael Grant (1977), Jesus: An Historian's Review of the Gospels
  32. ↑ Encyclopedia of theology: a concise Sacramentum mundi by Karl Rahner 2004 ISBN 0-86012-006-6 pp. 730—731
  33. ↑ Van Voorst, Robert E (2000). Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence. Eerdmans Publishing. ISBN 0-8028-4368-9 p. 15
  34. ↑ Мецгер Б., Эрман Б. Текстология Нового Завета. Рукописная традиция, возникновение искажений и реконструкция оригинала. — Пер. с англ. 2-е перераб. изд. — М.: ББИ, 2012. — С. 52.
  35. ↑ Theissen, Gerd; Merz, Annette (1996). The Historical Jesus. Minneapolis MN: Fortress Press. с. 17—62. ISBN 978-0-8006-3122-2.
  36. ↑ Jesus as a Figure in History: How Modern Historians View the Man from Galilee by Mark Allan Powell 1998 ISBN 0-664-25703-8 page 181
  37. ↑ Jesus Christ. Encyclopædia Britannica. 2010. Encyclopædia Britannica Online. Архів оригіналу за 3 травня 2015. Процитовано 27 листопада 2010. The Synoptic Gospels, then, are the primary sources for knowledge of the historical Jesus
  38. ↑ Vermes, Geza. The authentic gospel of Jesus. London, Penguin Books. 2004.
  39. ↑ а б в Ehrman, Bart (2012). Did Jesus Exist?: The Historical Argument for Jesus of Nazareth. New York: HarperCollins. ISBN 978-0-06220-644-2.
  40. ↑ Ehrman says, "There is historical information about Jesus in the Gospels."[39]:14
  41. ↑ Luke 8:43-44. bible.usccb.org. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 15 січня 2021.
  42. ↑ Matthew 14:46. bible.usccb.org (англійською) . Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 15 січня 2021.
  43. ↑ Mark Allan Powell (editor), The New Testament Today, p. 50 (Westminster John Knox Press, 1999). ISBN 0-664-25824-7
  44. ↑ Stanley E. Porter (editor), Handbook to Exegesis of the New Testament, p. 68 (Leiden, 1997). ISBN 90-04-09921-2
  45. ↑ Green, Joel B. (2013). Dictionary of Jesus and the Gospels (вид. 2nd). IVP Academic. с. 541. ISBN 978-0830824564.
  46. ↑ Edward Adams in The Cambridge Companion to Jesus by Markus N. A. Bockmuehl 2001 ISBN 0521796784 pp. 94–96.
  47. ↑ Eddy, Paul Rhodes; Boyd, Gregory A. (2007). The Jesus Legend: A Case for the Historical Reliability of the Synoptic Jesus Tradition. Baker Academic. с. 202. ISBN 978-0-8010-3114-4. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 15 серпня 2019.
  48. ↑ In Galatians 4:4, Paul states that Jesus was "born of a woman."
  49. ↑ In Romans 1:3, Paul states that Jesus was "born under the law."
  50. ↑ Tuckett, Christopher M. (2001). Markus N. A. Bockmuehl (ред.). The Cambridge Companion to Jesus. с. 122—126. ISBN 978-0521796781.
  51. ↑ Jesus Remembered: Christianity in the Making by James D. G. Dunn (2003) ISBN 0802839312 p. 143
  52. ↑ Jesus Christ in History and Scripture by Edgar V. McKnight 1999 ISBN 0865546770 p. 38
  53. ↑ Jesus according to Paul by Victor Paul Furnish 1994 ISBN 0521458242 pp. 19–20
  54. ↑ Galatians 1:19
  55. ↑ Murphy, Caherine M. (2007). The Historical Jesus For Dummies. For Dummies. с. 140. ISBN 978-0470167854.
  56. ↑ That Jesus had a brother named James is corroborated by Josephus.[55]
  57. ↑ а б Jesus and the Gospels: An Introduction and Survey by Craig L. Blomberg 2009 ISBN 0-8054-4482-3 pp. 431—436
  58. ↑ Bruce, Frederick Fyvie (1974). Jesus and Christian Origins Outside the New Testament. London, England: Hodder and Stoughton. ISBN 978-0-80281-575-0.
  59. ↑ а б Robert E. Van Voorst, Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence, Wm. B. Eerdmans, 2000. pp. 39–53
  60. ↑ Van Voorst (2000) pp. 39–53
  61. ↑ Schreckenberg, Heinz; Kurt Schubert (1992). Jewish Traditions in Early Christian Literature. ISBN 978-90-232-2653-6.
  62. ↑ Kostenberger, Andreas J.; L. Scott Kellum; Charles L. Quarles (2009). The Cradle, the Cross, and the Crown: An Introduction to the New Testament. ISBN 978-0-8054-4365-3.
  63. ↑ The new complete works of Josephus by Flavius Josephus, William Whiston, Paul L. Maier ISBN 0-8254-2924-2 pp. 662—663
  64. ↑ Josephus XX by Louis H. Feldman 1965, ISBN 0674995023 p. 496
  65. ↑ Van Voorst, Robert E. (2000). Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence ISBN 0-8028-4368-9. p. 83
  66. ↑ Flavius Josephus; Maier, Paul L. (December 1995). Josephus, the essential works: a condensation of Jewish antiquities and The Jewish war ISBN 978-0-8254-3260-6 pp. 284—285
  67. ↑ P.E. Easterling, E. J. Kenney (general editors), The Cambridge History of Latin Literature, p. 892 (Cambridge University Press, 1982, reprinted 1996). ISBN 0-521-21043-7
  68. ↑ а б Eddy; Boyd (2007). The Jesus Legend: A Case for the Historical Reliability of the Synoptic Jesus Tradition. Baker Academic. с. 127. ISBN 978-0-8010-3114-4.
  69. ↑ Davidson, William. Sanhedrin 43a. sefaria.org. Sefaria. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 17 травня 2019.
  70. ↑ The Historical Jesus — A Comprehensive Guide: Gerd Theissen and Annette Merz SCM Press 1998 p. 76 ISBN 9780334026969
  71. ↑ Soulen, Richard N.; Soulen, R. Kendall (2001). Handbook of biblical criticism (вид. 3rd ed., rev. and expanded.). Louisville, Ky.: Westminster John Knox Press. с. 78. ISBN 978-0-664-22314-4.
  72. ↑ Craig Evans, "Life-of-Jesus Research and the Eclipse of Mythology, " Theological Studies 54 (1993) p. 5
  73. ↑ Charles H. Talbert, What Is a Gospel? The Genre of Canonical Gospels pg 42 (Philadelphia: Fortress Press, 1977).
  74. ↑ "The Historical Figure of Jesus, " Sanders, E.P., Penguin Books: London, 1995, p. 3.
  75. ↑ Fire of Mercy, Heart of the Word (Vol. II): Meditations on the Gospel According to St. Matthew — Dr Erasmo Leiva-Merikakis, Ignatius Press, Introduction
  76. ↑ Grant, Robert M. A Historical Introduction to the New Testament (Harper and Row, 1963). Religion-Online.org. Архів оригіналу за 21 June 2010.
  77. ↑ Bart D. Ehrman: Misquoting Jesus — The Story Behind Who Changed the Bible and Why, p. 90 (review) [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.].
  78. ↑ Paul Rhodes Eddy & Gregory A. Boyd, The Jesus Legend: A Case for the Historical Reliability of the Synoptic Jesus Tradition. (2008, Baker Academic). 309—262.
  79. ↑ The Gospel of Matthew claims, the title Nazarene for Jesus was derived from the prophecy «He will be called a Nazorean» (Шаблон:Bibleref2), despite the lack of any Old Testament source.
  80. ↑ а б Groetsch, Ulrich (2015). Hermann Samuel Reimarus (1694–1768): Classicist, Hebraist, Enlightenment Radical in Disguise. Leiden: Brill. ISBN 978-90-04-27299-6. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 15 серпня 2019.
  81. ↑ а б Law, David R. (2012). A Brief history of Historical criticism: the nineteenth century to the mid-twentieth century. The Historical-Critical Method: A Guide for the Perplexed. New York: T&T Clark. ISBN 978-0-56740-012-3.
  82. ↑ Rollman, H. (1998). Johann Salomo Semler. У McKim, Donald K. (ред.). Handbook of Major Bible Interpreters. Downers Grove: InterVarsity Press. ISBN 978-0-83081-452-7.
  83. ↑ Brown, Colin (1998). Reimarus, Hermann Samuel. У McKim, Donald K. (ред.). Historical Handbook of Major Biblical Interpreters. Downer's Grove, Illinois: InterVarsity Press. ISBN 978-0-8308-1452-7.
  84. ↑ а б Robert E. Van Voorst Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence Eerdmans Publishing, 2000. ISBN 0-8028-4368-9 pp. 2–6
  85. ↑ The Symbolic Jesus: Historical Scholarship, Judaism and the Construction of Contemporary Identity by William Arnal, Routledge 2005 ISBN 1845530071 pp. 41–43
  86. ↑ Criteria for Authenticity in Historical-Jesus Research by Stanley E. Porter, Bloomsbury 2004 ISBN 0567043606 pp. 28–29
  87. ↑ «Jesus Research and Archaeology: A New Perspective» by James H. Charlesworth in Jesus and archaeology edited by James H. Charlesworth 2006 ISBN 0-8028-4880-X pp. 11–15
  88. ↑ а б Soundings in the Religion of Jesus: Perspectives and Methods in Jewish and Christian Scholarship by Bruce Chilton Anthony Le Donne and Jacob Neusner 2012 ISBN 0800698010 p. 132
  89. ↑ Mason, Steve (2002), «Josephus and the New Testament» (Baker Academic)
  90. ↑ Tabor, James (2012)"Paul and Jesus: How the Apostle Transformed Christianity" (Simon & Schuster)
  91. ↑ Eisenman, Robert (1998), «James the Brother of Jesus: The Key to Unlocking the Secrets of Early Christianity and the Dead Sea Scrolls» (Watkins)
  92. ↑ Butz, Jeffrey «The Brother of Jesus and the Lost Teachings of Christianity» (Inner Traditions)
  93. ↑ Tabor, James (2007), «The Jesus Dynasty: The Hidden History of Jesus, His Royal Family, and the Birth of Christianity»
  94. ↑ Holmén, Tom (2008). Evans, Craig A. (ред.). The Routledge Encyclopedia of the Historical Jesus. New York: Routledge. ISBN 978-0-415-97569-8.
  95. ↑ Telford, William R. (1998). Major trends and interpretive issues in the study of Jesus. У Chilton, Bruce David; Evans, Craig Alan (ред.). Studying the Historical Jesus: Evaluations of the State of Current Research. Boston, Massachusettes: Brill. ISBN 90 04 11142 5.
  96. ↑ Keith та Le Donne, 2012.
  97. ↑ Thinkapologtics.com, Book Review: Jesus, Criteria, and the Demise of Authenticity, by Chris Keith and Anthony Le Donne [Архівовано 19 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  98. ↑ Chris Keith (2016), The Narratives of the Gospels and the Historical Jesus: Current Debates, Prior Debates and the Goal of Historical Jesus Research [Архівовано 24 серпня 2021 у Wayback Machine.], Journal for the Study of the New Testament.
  99. ↑ Jesus of Nazareth by Paul Verhoeven (Apr 6, 2010) ISBN 1583229051 p. 39
  100. ↑ а б Craig Evans, 2006 «Josephus on John the Baptist» in The Historical Jesus in Context edited by Amy-Jill Levine et al. Princeton Univ Press ISBN 978-0-691-00992-6 pp. 55–58
  101. ↑ The new complete works of Josephus by Flavius Josephus, William Whiston, Paul L. Maier ISBN 0-8254-2924-2 pp. 662—663
  102. ↑ Jesus as a figure in history: how modern historians view the man from Galilee by Mark Allan Powell 1998 ISBN 0-664-25703-8 p. 47
  103. ↑ Who Is Jesus? by John Dominic Crossan, Richard G. Watts 1999 ISBN 0664258425 pp. 31–32
  104. ↑ Jesus of Nazareth: An Independent Historian's Account of His Life and Teaching by Maurice Casey 2010 ISBN 0-567-64517-7 p. 35
  105. ↑ а б John the Baptist: prophet of purity for a new age by Catherine M. Murphy 2003 ISBN 0-8146-5933-0 pp. 29–30
  106. ↑ Jesus and His Contemporaries: Comparative Studies by Craig A. Evans 2001 ISBN 0-391-04118-5 p. 15
  107. ↑ An introduction to the New Testament and the origins of Christianity by Delbert Royce Burkett 2002 ISBN 0-521-00720-8 pp. 247—248
  108. ↑ Who is Jesus? by Thomas P. Rausch 2003 ISBN 978-0-8146-5078-3 p. 36
  109. ↑ The relationship between John the Baptist and Jesus of Nazareth: A Critical Study by Daniel S. Dapaah 2005 ISBN 0-7618-3109-6 p. 91
  110. ↑ а б в John P. Meier «How do we decide what comes from Jesus» in The Historical Jesus in Recent Research by James D. G. Dunn and Scot McKnight 2006 ISBN 1-57506-100-7 pp. 126—128, 132—136
  111. ↑ Jesus and the Gospels: An Introduction and Survey by Craig L. Blomberg 2009 ISBN 0-8054-4482-3 pp. 211—214
  112. ↑ а б A Brief Introduction to the New Testament by Bart D. Ehrman 2008 ISBN 0-19-536934-3 p. 136
  113. ↑ а б A Century of Theological and Religious Studies in Britain, 1902—2002 by Ernest Nicholson 2004 ISBN 0-19-726305-4 pp. 125—126
  114. ↑ а б в г Authenticating the Activities of Jesus by Bruce Chilton and Craig A. Evans 2002 ISBN 0391041649 pages 3-7
  115. ↑ Beilby та Eddy, 2009, с. 47.
  116. ↑ Beilby та Eddy, 2009, с. 48-49.
  117. ↑ Amy-Jill Levine in The Historical Jesus in Context edited by Amy-Jill Levine et al. 2006 Princeton Univ Press ISBN 978-0-691-00992-6 p. 4
  118. ↑ Additional elements:
    * Bible scholars James Beilby and Paul Eddy write that consensus is "elusive but not entirely absent".[115] According to Beilby and Eddy, «Jesus was a first century Jew, who was baptized by John, went about teaching and preaching, had followers, was believed to be a miracle worker and exorcist, went to Jerusalem where there was an „incident“, was subsequently arrested, convicted and crucified.»[116]
    * Amy-Jill Levine has stated that «there is a consensus of sorts on the basic outline of Jesus' life. Most scholars agree that Jesus was baptised by John, debated with fellow Jews on how best to live according to God's will, engaged in healings and exorcisms, taught in parables, gathered male and female followers in Galilee, went to Jerusalem, and was crucified by Roman soldiers during the governorship of Pontius Pilate (26–36 CE).»[117]
  119. ↑ а б Jesus as a Figure in History: How Modern Historians View the Man from Galilee by Mark Allan Powell (Nov 1, 1998) ISBN 0664257038 page 117
  120. ↑ а б Paul L. Maier «The Date of the Nativity and Chronology of Jesus» in Chronos, kairos, Christos by Jerry Vardaman, Edwin M. Yamauchi 1989 ISBN 0-931464-50-1 pp. 113—129
  121. ↑ The Cradle, the Cross, and the Crown: An Introduction to the New Testament by Andreas J. Köstenberger, L. Scott Kellum 2009 ISBN 978-0-8054-4365-3 p. 114
  122. ↑ Geoffrey Blainey; A Short History of Christianity; Viking; 2011; p.3
  123. ↑ Joel B. Green, Scot McKnight, I. Howard Marshall, Dictionary of Jesus and the Gospels (InterVarsity Press, 1992), page 442
  124. ↑ The Historical Jesus in Recent Research edited by James D. G. Dunn and Scot McKnight 2006 ISBN 1-57506-100-7 page 303
  125. ↑ Who Is Jesus? by John Dominic Crossan, Richard G. Watts 1999 ISBN 0664258425 pages 28-29
  126. ↑ In The Historical Jesus in Recent Research edited by James D. G. Dunn and Scot McKnight 2006 ISBN 1-57506-100-7 p. 303 Marcus Borg states that the suggestions that an adult Jesus traveled to Egypt or India are «without historical foundation»
  127. ↑ In Who Is Jesus? by John Dominic Crossan, Richard G. Watts 1999 ISBN 0664258425 pp. 28–29 John Dominic Crossan states that none of the theories presented to fill the 15–18-year gap between the early life of Jesus and the start of his ministry have been supported by modern scholarship.
  128. ↑ Van Voorst, Robert E (2000). Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence. Eerdmans Publishing. ISBN 0-8028-4368-9 p. 17
  129. ↑ InWho Is Jesus? by John Dominic Crossan, Richard G. Watts 1999 ISBN 0664258425 pages 28-29 John Dominic Crossan states that none of the theories presented to fill the 15-18-year gap between the early life of Jesus and the start of [his ministry have been supported by modern scholarship.
  130. ↑ Van Voorst, Robert E (2000). Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence. Eerdmans Publishing. ISBN 0-8028-4368-9-page 17
  131. ↑ Kostenberger, Andreas J.; Kellum, L. Scott; Quarles, Charles L. (2009). The Cradle, the Cross, and the Crown: An Introduction to the New Testament ISBN 0-8054-4365-7. pages 107—109
  132. ↑ Van Voorst, Robert E. (2000). Jesus Outside the New Testament: An Introduction to the Ancient Evidence Wm. B. Eerdmans Publishing Co.. ISBN 0-8028-4368-9 pages 177—118
  133. ↑ а б The Life and Ministry of Jesus by Douglas Redford 2007 ISBN 0-7847-1900-4-page 32
  134. ↑ The Historical Jesus of the Gospels by Craig S. Keener 2012 ISBN 0802868886 page 182
  135. ↑ Theissen, Gerd; Merz, Annette (1998). The historical Jesus: a comprehensive guide ISBN 0-8006-3122-6. page 165 states: «Our conclusion must be that Jesus came from Nazareth.»
  136. ↑ а б James Barr, Which language did Jesus speak, Bulletin of the John Rylands University Library of Manchester, 1970; 53(1) pp. 9–29
  137. ↑ а б Handbook to exegesis of the New Testament by Stanley E. Porter 1997 ISBN 90-04-09921-2 pp. 110—112
  138. ↑ Jesus in history and myth by R. Joseph Hoffmann 1986 ISBN 0-87975-332-3-page 98
  139. ↑ James Barr's review article Which language did Jesus speak (referenced above) states that Aramaic has the widest support among scholars.
  140. ↑ The Lion and the Lamb by Andreas J. Kostenberger, L. Scott Kellum and Charles L Quarles (Jul 15, 2012) ISBN 1433677083 p. 40
  141. ↑ The forging of races: race and scripture in the Protestant Atlantic world by Colin Kidd 2006 ISBN 0-521-79324-6 p. 18
  142. ↑ Jesus: the complete guide by Leslie Houlden 2006 082648011X pp. 63–100
  143. ↑ The likeness of the king: a prehistory of portraiture in late medieval France by Stephen Perkinson 2009 ISBN 0-226-65879-1 p. 30
  144. ↑ Herodias: at home in that fox's den by Florence Morgan Gillman 2003 ISBN 0-8146-5108-9 pp. 25–30
  145. ↑ Herod Antipas by Harold W. Hoehner 1983 ISBN 0-310-42251-5 pp. 125—127
  146. ↑ Christianity and the Roman Empire: background texts by Ralph Martin Novak 2001 ISBN 1-56338-347-0 pp. 302—303
  147. ↑ Hoehner, Harold W (1978). Chronological Aspects of the Life of Christ. Zondervan. с. 29—37. ISBN 978-0-310-26211-4.
  148. ↑ а б Funk, Robert W., Roy W. Hoover, and the Jesus Seminar. The Five Gospels. HarperSanFrancisco. 1993. Introduction, pp. 1–30.
  149. ↑ Pontius Pilate: portraits of a Roman governor by Warren Carter 2003 ISBN 0-8146-5113-5 pp. 44–45
  150. ↑ The history of the Jews in the Greco-Roman world by Peter Schäfer 2003 ISBN 0-415-30585-3 p. 108
  151. ↑ Backgrounds of early Christianity by Everett Ferguson 2003 ISBN 0-8028-2221-5 p. 416
  152. ↑ Prophet and Teacher: An Introduction to the Historical Jesus by William R. Herzog (Jul 4, 2005) ISBN 0664225284 page 8
  153. ↑ The Jesus Quest: The Third Search for the Jew of Nazareth by Ben Witherington (May 8, 1997) ISBN 0830815449 page 197
  154. ↑ а б The Cradle, the Cross, and the Crown: An Introduction to the New Testament by Andreas J. Köstenberger, L. Scott Kellum 2009 ISBN 978-0-8054-4365-3 pp. 117—125
  155. ↑ The Jesus Quest: The Third Search for the Jew of Nazareth by Ben Witherington (May 8, 1997) ISBN 0830815449 pages 161—163
  156. ↑ Chilton, Bruce (2002), «Rabbi Jesus: An Intimate Biography»

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Античность и современность. Сборник. М., 1972.
  2. Богдашевский Д.И. О Евангелиях и евангельской истории. Против современного рационализма. Киев, 1902.
  3. Боголюбов А.М., прот. проф. К вопросу о происхождении христианства. //Христианская Мысль, 1916.
  4. Болотов В.В. Лекции по истории Древней Церкви. Т. II. СПб., 1910.
  5. Булгаков С. Современное арианство. // Тихие думы. М., 1918.
  6. Буткевич Т.И. Жизнь Господа нашего Иисуса Христа. Опыт историко-критического изложения евангельской истории с опровержением возражений, указываемых отрицательной критикой новейшего времени. СПб., 1887.
  7. Горский А.В., прот. Письмо Мары Самосатского к сыну его Серапиону //Прибавления к Творениям св. Отцов 1861. Ч. 20. Кн. 4 С. 613-628
  8. Деревенский Б. Г. Иисус Христос в документах истории. СПб.: «Алетейя», 1999.
  9. Диминский С. Исследование о Талмуде. // Труды КДА, 1868, август.
  10. Донини А. У истоков христианства / Пер. с итал. М., 1989.
  11. Златое сочинение Самуила, раввина иудейского. Харьков: Изд-во прот. Иоанна Чижевского, 1903.
  12. Каждан А. П. Историческое зерно преданий об Иисусе Христе // Наука и религия, 1966. № 2.
  13. Крывылев И. А. Христос: миф или действительность? М., 1987.
  14. Крывылев И. А. Что знает история об Иисусе Христе? М., 1969.
  15. Кубланов М. М. Иисус Христос. Бог, человек, миф? М., 1964.
  16. Лебедев Н. Сочинение Оригена против Цельса. М., 1878.
  17. Макдауэлл Дж. Неоспоримые свидетельства / Пер. с англ. 2-е изд. М., 1993.
  18. Мейер Э. Иисус из Назарета / Пер. с нем. С. А. Жебелева. Пг., 1923.
  19. Мень А. Сын Человеческий. Приложения. Миф или действительность? Брюссель, 1994.
  20. Милеант Александр, прот. К познанию Библии. Рига, 1992.
  21. Муретов М.Д. К критике свидетельства Иосифа Флавия о Христе. // Богословский Вестник. 1903. № 9.
  22. Немировский А. И. Евангельский Иисус как человек и проповедник // Вопросы истории. 1990. № 4.
  23. Никольский Н. М. Иисус и первые христианские общины. М., 1918.
  24. Ориген. Против Цельса. Казань, 1912.
  25. Памятники древней христианской письменности. Т. I-VII. М., 1860-67.
  26. Писания мужей апостольских. СПб., 1895.
  27. Письма Плиния Младшего. Москва-Ленинград: Изд-во Академии Наук СССР, 1950.
  28. Раннехристианские отцы Церкви (Антология). Брюссель, 1978.
  29. Ранович А. Б. Первоисточники по истории раннего христианства. 3-е изд. М., 1990.
  30. Рождественский В.Г. Новейшая отрицательная критика и апологетика по вопросу о Евангелиях и евангельской истории. СПб., 1881.
  31. Рождетвенский Н.П., проф. О происхождении христианства. // Христианская апологетика. Курс Основного богословия. Т.II. СПб., 1893.
  32. Свенцицкая И. С. Раннее христианство. Страницы истории. М., 1989.
  33. Светоний Г. Жизнь двенадцати цезарей. Кн.5. М., 1966.
  34. Сочинения древних христианских апологетов. СПб., 1895.
  35. Тацит П. Анналы. Кн.15. Ленинград, 1969.
  36. Тертуллиан. Творения.Ч.1-II. СПб.1847.Ч.III-1У. СПб., 1850.
  37. Фаррар Ф. Исторические свидетельства об Иисусе Христе / Пер. с англ. М., 1876.
  38. Флавий И. Иудейские древности. Кн. 18. СПб., 1900.
  39. Экземплярский В.И. Евангелие Иисуса Христа перед судом Фридриха Ницше. Пгр., 1915.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Історичний_Ісус&oldid=41892551