Іоасаф (Шибаєв)
| Іоасаф | ||
| ||
|---|---|---|
| Церква: | УПЦ КП ➡ ПЦУ ➡ УПЦ КП(в) | |
| Альма-матер: | Московська духовна семінарія (1979) і Московська духовна академія (1987) | |
| Діяльність: | диякон, пресвітер, Послушник, ігумен, архімандрит, архієпископ | |
| Ім'я при народженні: | Валентин Володимирович Шибаєв | |
| Народження: | 2 січня 1954 (70 років) Маслова Пристань, Шебекінський район, Курська область, РРФСР, СРСР | |
Митрополит Білгородський і Обоянський Іоаса́ф (в миру Валентин Володимирович Шиба́єв; нар. 2 січня 1954, с. Маслова Пристань, Шебекінський район, Бєлгородська область) — архієрей УПЦ Київського Патріархату з титулом Митрополит Білгородський і Обоянський.
20 червня 2019 року відвідав «собор» щодо відновлення Української православної церкви Київського патріархату.[1]
Життєпис[ред. | ред. код]
З 1961 по 1971 рр. навчався у середній школі.
У 1971 р. вступив на навчання до сільгоспінституту м. Харкова, який залишив після досягнення 18-ліття, щоб стати спочатку пономарем у кафедральному соборі міста Харкова, а потім послушником в Свято-Успенському Псково-Печерському монастирі.
З 1973 по 1975 рр. проходив службу в Армії на Далекому Сході.
У 1975 році вступив до Московської духовної семінарії, яку закінчив за 1-им розрядом.
1976 року рукоположений в сан диякона, а в 1977 році — в сан священника архієпископом Курським і Білгородським Хризостомом.
1978 року прийняв постриг у чернецтво. 1979 року нагороджений набедреником. 1983 року вступив до Московської духовної академії.
1984 року нагороджений наперсним хрестом.
1985 року архієпископом Курським і Білгородським Ювеналієм призначений настоятелем Свято-Троїцького собору міста Обояні Курської області.
У 1986 році возведений в сан ігумена та нагороджений хрестом з прикрасами.
1991 року разом з парафією перейшов з Московської патріархії до Російської православної свобідної церкви (тобто РПЦЗ в Росії)[2]. Возведений у сан архимандрита.
1993 року призначений керуючим Курсько-Обоянською єпархією Російської православної церкви закордоном.
19 лютого 1995 року за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі міста Києва був хіротонізований в єпископа Білгородського і Обоянського УПЦ Київського патріархату.
23 січня 2000 року підвищений до сану архиєпископа.
Удостоєний вищих церковних нагород: Ордену Святого Архистратига Божого Михаїла (1999 р.) та Ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (23.01.2004 р.).
23 січня 2012 р. Указом Святійшого Патріарха Філарета возведений в сан митрополита.
Вшановує імператора Миколу ІІ як мученика.
Був постійним членом Священного синоду УПЦ Київського Патріархату[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Віталій Червоненко, Артем Данильченко. Філарет зібрав «собор» для відновлення Київського патріархату: хто прийшов [Архівовано 21 червня 2019 у Wayback Machine.] // Бі-Бі-Сі Україна, 20.06.2019.
- ↑ Архиерейский Собор 1993 года — РПЦЗ. sinod.ruschurchabroad.org. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 4 червня 2019.
- ↑ Митрополит Білгородський і Обоянський — УПЦ КП. www.cerkva.info. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 4 червня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Ігор Роздобудько. Українська православна церква Київського Патріархату на Східній Слобожанщині. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України. [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
|
