Єрьоменко Олексій Борисович

Ф
Олексій Єрьоменко
Олексій Єрьоменко
Олексій Єрьоменко
Особисті дані
Народження 17 січня 1964(1964-01-17) (60 років)
  Новочеркаськ, СРСР
Зріст 179 см
Вага 76 кг
Громадянство  СРСР
 Росія
 Фінляндія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1981 СРСР «Ростсільмаш» 5 (1)
1981–1985 СРСР СКА (Ростов-на-Дону) 54 (0)
1986–1987 СРСР «Спартак» (Москва) 26 (5)
1987 СРСР «Ростсільмаш» 21 (1)
1988 СРСР «Торпедо» (Москва) 9 (1)
1988–1990 СРСР «Динамо» (Москва) 36 (3)
1990–1994 Фінляндія «Яро» 111 (21)
1990 →  Фінляндія ОЛС ? (?)
1994–1995 Греція «Атінаїкос» 16 (0)
1995–1997 Фінляндія «Яро» 76 (17)
1998 Норвегія «Тромсе» 26 (0)
1999–2003 Фінляндія «ГІК» 123 (20)
2003–2005 Фінляндія «Яро» 50 (7)
2006–2009 Фінляндія ЯБК ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1983 СРСР СРСР U-20  ? (?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2006–2009 Фінляндія ЯБК
2009–2016 Фінляндія «Яро»
2016–2017 Казахстан «Шахтар» (Караганда)
2017 Вірменія «Пюнік»
2018– Фінляндія «СІК»
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єрьоменко.

Олексій Борисович Єрьоменко (рос. Алексей Борисович Ерёменко, фін. Alexei Eremenko, нар. 17 січня 1964, Новочеркаськ) — радянський, російський та фінський футболіст, що грав на позиції півзахисника. Після завершенні ігрової кар'єри — тренер. З 2018 року очолює тренерський штаб команди «СІК».

Грав у центрі поля, зробив велику кар'єру у чемпіонаті Фінляндії, його вважають одним із найкращих гравців турніру усіх часів[1]. Він був обраний як легенда Вейккаусліги серед перших у 2007 році[2].

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

У дорослому футболі дебютував 1981 року виступами за команду «Ростсільмаш», в якій зіграв у 5 матчах другої ліги СРСР і по ходу того ж сезону перебрався в інший клуб цього міста СКА (Ростов-на-Дону), що грав у Вищій лізі. Свій перший матч за СКА зіграв проти бакинського «Нефтчі» в 17 років[3], відразу після школи і загалом провів за клуб п'ять років. 1985 року в матчі проти донецького «Шахтаря» захисник «гірників» Сергій Журавльов зламав Єрьоменку обидві гомілкові кістки, ззаду стрибнувши в опорну ногу. Через це Олексій провів чотири з половиною місяці в апараті Ілізарова, Журавльов же обійшовся лише жовтою карткою[3].

На початку наступного року опинився у столичному «Спартаку» (Москва), де провів два неповних сезони. У перший рік починав у дублі і в перших трьох матчах забив п'ять м'ячів, завдяки чому перед черговою грою чемпіонату з «Торпедо» Єрьоменко отримав шанс вийти на поле замість хворого Федіра Черенкова[3]. «Червоно-білі» виграли 4:0, а Єрьоменко забив два голи у ворота Валерія Саричева. У наступному матчі в Одесі команда обіграла «Чорноморець» 1:0, а Олексій став автором переможного м'яча. У тому сезоні «Спартак» посів третє місце в чемпіонаті, а в наступному році «червоно-білі» стали «золотими»[4], хоча медаль Єрьоменко так і не отримав, оскільки не награв на неї потрібну кількість матчів[3], а кінець сезону взагалі провів у другому дивізіоні за «Ростсільмаш».

1988 року став гравцем столичного «Торпедо» (Москва), де грав ще менше, ніж у складі «червоно-білих». З «автозаводцями» дійшов до фіналу Кубка країни, в якому вони поступилися харківському «Металісту». Єрьоменко у тій грі заробив пенальті у свої ворота, через що головний тренер команди Валентин Іванов після гри звинуватив гравця в здачі гри[3]. У результаті півзахисник змушений був покинути клуб і опинився в «Динамо» (Москва), де провів наступні півтора року.

У лютому 1990 року Олексій з московським «Динамо» поїхали на передсезонний збір в Іспанію, де готувався разом з командою до чемпіонату країни. Під час збору тренер «біло-блакитних» Анатолій Бишовець запропонував спробувати сили в іспанській першості[3]. Єрьоменко погодився, але угоду з жодним клубом підписати не вдавалось, натомість коли вже почався сезон, Олексій здебільшого сидів на лавці запасних та бігав за дубль. Раптом Єрьоменка викликав президент «Динамо» Геннадій Євтушенко і повідомив, що на футболіста прийшов запит із Фінляндії, а на наступний день гравець дізнався від Бишовця про інтерес із боку ізраїльського клубу[3]. У підсумку Олексій вибрав Фінляндію і влітку 1990 року разом з родиною переїхав до цієї країни, уклавши угоду з місцевим клубом вищої ліги «Яро», але до кінця року мав грати в оренді в команді другого дивізіону ОЛС[1][5].

З сезону 1991 року став стабільно виступати за «Яро», з яким він став фіналістом Кубка Фінляндії 1992 року. Єрьоменко залишався у клубі до 1994 року. Тоді він вирішив перейти у грецький «Атінаїкос», але у клубі не закріпився і повернувся в «Яро», де Олексій залишився до 1998 року. У цьому році він покинув Фінляндію вдруге і підписав контракт з норвезьким «Тромсе». Ця пригода також виявилася короткочасною і у 1999 році Єрьоменко знову повернувся до Фінляндії, але цього разу він приєднався до місцевого гранду, клубу ГІК. З цим клубом він виграв двічі чемпіонат (2002, 2003), і двічі національний кубок (2000, 2003)[6], а у останніх двох сезонах грав у команді разом із своїм старшим сином Олексієм.

У 2003 році 39-річний футболіст у третій раз повернувся до «Яро» і залишився в клубі до 2005 року. У цій команді Олексій виступав разом із своїм середнім сином Романом, встановивши 2004 року рекорд в матчі фінської першості — Єрьоменки забили по м'ячу і переграли на виїзді «Лахті» з легендарним фінським футболістом Ярі Літманеном у складі[3].

Завершував Олексій ігрову кар'єру у клубі ЯБК з третього за рівнем дивізіону країни, де працював граючим тренером протягом 2006—2009 років. Загалом за кар'єру у Фінляндії Єременко Зіграв 360 матчів у чемпіонаті, забивши 64 голи[7].

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

З юнацькою збірною СРСР до 18 років став бронзовим призером юнацького чемпіонату Європи 1982 року у Фінляндії[5], який дозволив молодіжній збірній СРСР поїхати на молодіжний чемпіонат світу 1983 року у Мексиці, куди Єрьоменко теж поїхав.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Після роботи граючим тренером у клубі ЯБК[8], у серпні 2009 року Єрьоменко підписав трирічну угоду з «Яро», яка повинна була набути чинності на початку 2010 року[8]. Проте з уходом Міки Лаурікайнена[en] Олексій очолив клуб у серпні 2009 року[9]. У першому повному сезоні під керівництвом Єрьоменка «Яро» у 2010 році стало п'ятим у Вейккауслізі, що стало найкращим результатом команди за останні 14 років. Крім того у цьому сезоні Єрьоменко орендував у харківського «Металіста» свого старшого сина Олексія, який забивши 7 голів у 16 іграх значною мірою допоміг досягти такого результату команді батька. В наступні роки команда здебільшого боролась за виживання, поки в сезоні 2015 року таки не вилетіла з еліти[10]. В цьому сезоні старший син вдруге допомагав батьку на полі у складі «Яро», але не забив жодного м'яча у чемпіонаті.

У грудні 2015 року повідомлялося, що Олексій Єрьоменко буде головним тренером юнацької збірної Фінляндії у віці до 18 років протягом 2016 року[11]. Він також продовжував працювати як головний тренер «Яро» у другому дивізіоні, але був звільнений у червні 2016 року через погані результати команди, яка мала примарні шанси на повернення в еліту[12].

Натомість влітку 2016 року тренер очолив казахський «Шахтар» (Караганда)[13] і зайняв з командою 9-те місце у тому сезоні, але по ходу наступного у травні 2017 року був звільнений через незадовільні результати[14], після чого з серпня по жовтень недовго очолював вірменський «Пюнік»[15], але був швидко звільнений, оскільки команда під його керівництвом змогла виграти лише один матч[16].

Наприкінці травня 2018 року Єрьоменко став головним тренером клубу СІК, ставши вже п'ятим головним тренером команди, який очолив цей клуб протягом останнього року[17].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«ГІК»: 2002, 2003
«ГІК»: 2000, 2003

Особисте життя[ред. | ред. код]

Має трьох синів, усі теж стали професіональними футболістами. Старший і середній, Олексій і Роман відповідно, хоча і народились в СРСР, стали гравцями збірної Фінляндії. Наймолодший — Сергій (1999 р. н.) — розпочав виступи на дорослому рівні під керівництвом батька в «Яро». Втім він, на відміну від своїх братів народився у Фінляндії, але виявив бажання виступати за збірну Росії[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Alexei Eremenko Sr. — Veikkausliigan verkkonäyttely. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 7 лютого 2019.
  2. ↑ Veikkausliigan legendat. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 7 лютого 2019.
  3. ↑ а б в г д е ж и Олексій Єрьоменко — peoples.ru. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 7 лютого 2019.
  4. ↑ Ерёменко Алексей Борисович — FK Spartak Moskva[недоступне посилання з червня 2019]
  5. ↑ а б Alexei Jr. ja Roman Eremenko – kaksi veljestä. Архів оригіналу за 3 лютого 2010. Процитовано 7 лютого 2019.
  6. ↑ Suomen Cupin historiaa. Архів оригіналу за 21 червня 2008. Процитовано 7 лютого 2019.
  7. ↑ Veikkausliigan tilastohistoria. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 7 лютого 2019.
  8. ↑ а б Alexei Eremenko Jaron tuleva valmentaja. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 7 лютого 2019.
  9. ↑ Eremenko sr. ottaa Jaron vetovastuun. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 7 лютого 2019.
  10. ↑ Veikkausliigan lopullinen sarjataulukko: SJK mestari, KTP karsii, Jaro putoaa. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 лютого 2019.
  11. ↑ Alexei Eremenko alle 18-vuotiaiden maajoukkueen päävalmentajaksi. Архів оригіналу за 14 грудня 2015. Процитовано 7 лютого 2019.
  12. ↑ Alexei Eremenko sai lähtöpassit Jarosta. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 7 лютого 2019.
  13. ↑ ÖT: Alexei Eremenko seniorin ja kazakstanilaisseuran tiet eroavat. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 7 лютого 2019.
  14. ↑ КАДРОВЫЕ ИЗМЕНЕНИЯ. shahter.kz (Russian) . FC Shakhter Karagandy. 29 травня 2017. Архів оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.
  15. ↑ ՓՅՈՒՆԻԿԻ ՆՈՐ ԳԼԽԱՎՈՐ ՄԱՐԶԻՉ Է ՆՇԱՆԱԿՎԵԼ ԱԼԵՔՍԵՅ ՅԵՐՅՈՄԵՆԿՈՆ. fcpyunik.am (Armenian) . FC Pyunik. 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 8 серпня 2017.
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 7 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ SJK:lta varmistus: Aleksei Eremenko korvaa Tommi Kautosen päävalmentajana välittömästi. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 7 лютого 2019.
  18. ↑ Полузащитник «Спартака» отказался от выступлений за сборную ради России [Архівовано 25 вересня 2018 у Wayback Machine.](рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

СРСР
«Пюнік» – Тренери

Яблукян (2000–2001) · Дарбінян (2001–2002) · Лопес (2002–2003) · Стойкіце (2003–2004) · Мінасян (2004–2005) · Вісман (2005–2006) · Петросян (2006–2007) · Гюльбудагянц (2007–2008) · Мінасян (2008–2011) · Чахалян (2011–2012) · Мінасян (2012–2013) · Назарян (2013) · Аветисян (2013) · Овсепян (2013–2016) · Осеян (2016–2017) · Гюльбудагянц (2017) · Єрьоменко (2017) · Гюльбудагянц (2017–2018) · Талалаєв (2018–2019) · Тарханов (2019) · Чахалян (2019) · Березовський (2020) · Осеян (2020) · Мелікян (2021–)

Попов (1950–1953) · Бедрицький (1953–1955) · Гільов (1956–1957) · Ходотов (1958) · Гільов (1959) · Палиска (1960) · Котляров (1961–1962) · Пономарьов (1963) · Загрецький (1964–1965) · Волчок (1966) · Корольков (1967) · Котляров (1968–1969) · Корольков (1969–1970) · Сегізбаєв (1971–1972) · Костюченко (1973) · Болотов (1973–1975) · Чуваков (1975) · Фролов (1975–1976) · Гроховський (1977) · Найдьонов (1978–1979) · Крутиков (1980) · Остроушко (1981) · Аширбеков (1982–1985) · Ємелін (1985–1986) · Остроушко (1986–1987) · Аширбеков (1987) · Котляров (1988–1989) · Ледовських (1990) · Бурчалкін (1990–1991) · Бердалін (1991) · Камінський (1992) · Бердалін (1992–1993) · Сиздиков (1994) · Бердалін (1995–1996) · Асилбаєв (1997–1998) · Баймухамедов (1994) · Івашкін (1999) · Анторян (1999) · Бердалін (2000) · Масудов (2000) · Костандян (2001) · Гороховодацький (2001–2003) · Беленков (2004) · Сиздиков (2004) · Масудов (2005–2006) · Міщенко (2006) · Гуссет (2006) · Малінен (2007) · Дзодзуашвілі (2007–2008) · Азовський (2008) · Чебурін (2009–2010) · Абільдаев (2010) · Кумиков (2011–2014) · Чебурін (2015) · Захаряк (2015) · Вукушич (2016) · Єрьоменко (2016–2017) · Фінонченко (2017) · Ширмяліс (2017) · Журавель (2018) · Фінонченко (2018) · Костов (2018–2019) · Грозний (2019–2020) · Горовенко (2020) · Алієв (2021) · Фінонченко (2021) · Адієв (2021–2022) · Ємельянов (2022) · Масудов (2022–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єрьоменко_Олексій_Борисович&oldid=40696215