Право Європейського Союзу

	Право Європейського Союзу
Юрисдикція	ЄС
Регуляторний документ	Договори Європейського Союзу
	Право Європейського Союзу у Вікісховищі

Пра́во Європе́йського Сою́зу або європе́йське пра́во (англ. European Union law, фр. Droit de l'Union européenne) — система договорів та законодавчих актів, таких як Постанови та Директиви, що мають пряме або непряме застосування в державах-членах Європейського Союзу. Також можна зустріти назву Право Спільноти (англ. Community law, фр. Droit communautaire) — до набрання чинності Лісабонською угодою від 1 грудня 2009 року^[1].

Власне право Європейського Союзу складається з основоположних договорів (первинне законодавство) та нормативних положень, розроблених інституціями Європейського Союзу на їх основі (вторинне законодавство).

У ширшому розумінні право Європейського Союзу охоплює всі норми її правового устрою, зокрема: загальні правові принципи; прецедентне право Суду справедливості Європейського Союзу; законодавство, що виникає внаслідок зовнішніх відносин Європейського Союзу; і додаткове законодавство, що складається з конвенцій і подібних угод, укладених між країнами-членами, для запровадження положень основоположних договорів.

Усі ці правові норми разом становлять так званий доробок Спільноти (Community acquis або acquis communautaire).

Особливості права Європейського Союзу[ред. | ред. код]

Обмеження суверенних прав держав-членів на користь органів ЄС. Європейський Союз не є класичною міжнародною організацією в повному розумінні цього слова. Він поєднує в собі риси міжнародної організації, конфедерації та федерації;

ПЄС поєднує в собі риси Романо-германської та Англо-саксонської правових систем. Незважаючи на великий «тиск» Романо-германської системи, має місце прецедентне право на території ЄС;

ПЄС має пряму дію (і ознаку, і принцип — принцип прямої дії). Пряма дія ПЄС означає, що його норми встановлюють суб'єктивні права і обов'язки безпосередньо для фізичних та юридичних осіб;

Верховенство по відношенню до національного права держав-членів. Принцип верховенства ПЄС. Верховенство ПЄС означає, що його джерела мають більшу юридичну силу, ніж джерела права, що приймаються в рамках окремих держав-членів.

ПЄС займає проміжне положення між національним (внутрішньодержавним) і міжнародним правами.

Конституційне право[ред. | ред. код]

Докладніше: Конституційне право, Конституція Великої Британії, Основний закон ФРН, Конституція Франції та Конституційне право США

Європейський Союз не має кодифікованої Конституції,^[3] проте, як і будь-який політичний орган, він має закони, які «конституюють» його основні органи управління.^[4] Первинними конституційними джерелами є Договір про Європейський Союз та Договір про функціонування Європейського Союзу, які були укладені урядами усіх 28 країн-членів. Договори встановлюють органи ЄС, перелік їх повноважень, обов'язків і роз'яснює про ті сфери, відносно яких ЄС може приймати Директиви або Постанови. Європейська комісія має право на законодавчу ініціативу.^[5] Під час ординарної законодавчої процедури, Рада Європейського Союзу (в якому працюють уряди держав-членів) і Європейський парламент (обирається громадянами) можуть вносити зміни в законопроєкти та приймати закони.^[6] Комісія наглядає за департаментаментами та різними установами, що виконують або забезпечувють виконання законодавства ЄС. «Європейська рада» (на відміну від Ради Європейського Союзу, що складається з різних урядових Міністрів) складається з прем'єр-міністрів чи голів виконавчої влади держав-членів. Європейська рада призначає Комісарів та Раду Європейського центрального банку. Європейський Суд є вищим судовим органом, який тлумачить право ЄС, і розвиває його через прецедент. Суд може перевірити законність дій інститутів ЄС, згідно з договорами. Він також може ухвалювати рішення щодо претензій про порушення законів ЄС державами-членами і громадянами.

Колізійне право[ред. | ред. код]

Докладніше: Верховенство права Європейського Союзу та Міжнародне приватне право

З моменту свого заснування, ЄС діє у напрямку збільшення кількості національних та глобалізації правових систем.^[7] Мається на увазі, що як Європейський суд, так і національні суди вищої інстанції мають розвивати принципи вирішення правових колізій між різними системами. У межах самого ЄС, позиція Європейського Суду полягає в тому, що якщо закон ЄС суперечить положенням національного права, то право ЄС має пріоритет. Перший подібний відомий випадок — Коста проти «ЕНЕЛ» — мав місце у 1964 році, міланський юрист і колишній акціонер енергетичної компанії, по імені Коста відмовився сплатити рахунок за електроенергію енергетичній компанії ЕНЕЛ, виступаючи проти націоналізації італійських енергетичних корпорацій.^[8] Він стверджував, що італійський закон націоналізації суперечить Римському договору,^[9] і звернувся як до Італійського Конституційного Суду, так і до Суду Європейського Союзу за ст. 267 ДФЄС.^[10] Італійський Конституційний Суд дав висновок, що оскільки закон про націоналізацію діяв з 1962 р., а договір набрав чинності з 1958 р., претензії Кости є безпідставними. На противагу, Міжнародний суд постановив, що, зрештою, Римський договір не перешкоджає енергетичній націоналізації, і в будь-якому випадку, відповідно до положень договору, тільки комісія могла б подали позов, а не пан Коста. Однак, в цілому, Коста мав право заявити про конфлікт договору та національного законодавства, і суд буде зобов'язаний розглянути його звернення, якщо відсутні апеляційні скарги щодо його рішення. У аналогічній справі Van Gend en Loos^[11] — Суд постановив, що держави-члени «обмежили, хоча й тільки в окремих сферах, свої суверенні права і, таким чином, створили звід правил, що регулює діяльність своїх громадян і органів влади»^[12] на основі взаємності". Право ЄС, незалежно від джерела, не може бути скасоване положеннями внутрішнього законодавства без того, щоб правова основа Союзу була поставлена під сумнів. Іншими словами, будь-який подальший односторонній акт держави-члена є незастосовним.^[13] Подібним чином, у справі Управління фінансами проти Simmenthal SpA, компанія Simmenthal SpA стверджувала, що громадський санітарний контроль зборів з імпорту яловичини з Франції до Італії відповідно до законодавства Італії в 1970 році суперечить двом постановам від 1964 і 1968 років. Суд заявив, що «згідно з принципом пріоритету права ЄС, безпосередньо застосовні акти установ» (такі як, регламенти у справі) «автоматично надають статус незастосовних будь-яким суперечним їм положенням чинного національного законодавства». Це було необхідно для запобігання відповідній відмові у застосуванні договірних зобов'язань, прийнятих безумовно і безповоротно державами-членами, що могло б поставити під загрозу фундаментальні основи ЄС.^[14] Але, незважаючи на позиції Суду, національні суди держав-членів не підтримали такий результат дослідження.

Загалом, хоча й усі держави-члени ЄС визнають, що право ЄС має примат над національним правом, що узгоджено в договорах, вони не визнають Суд останньою інстанцією щодо основних конституційних питань, пов'язаних з демократією і правами людини. У Сполученому Королівстві основний принцип полягає в тому, що парламент, як символ вираження суверенної демократичної легітимності, може приймати рішення на власний розсуд щодо ухвалення законодавства всупереч праву ЄС.^[15] Однак це станеться тільки у разі вираженого прагнення народу вийти з ЄС. У справі R (Factortame Ltd) проти державного міністерства транспорту вказано, що «будь-яке обмеження свого суверенітету, встановлене парламентом при прийнятті Акту про європейські співтовариства 1972 року, було цілком добровільним» і тому «зрозуміло», що британські суди мають за обов'язок «відхиляти будь-які правила національного законодавства, що опиняються в конфлікті з будь-якою безпосередньо застосовною нормою права ЄС».^[16] Зовсім нещодавно Верховний Суд Сполученого Королівства зазначив, що в справі R (HS2 Action Alliance Ltd) проти державного міністерства з транспорту,^[17] незважаючи на те, що Конституція Сполученого Королівства є некодифікованою, існують «основоположні принципи» загального права, і парламент не скасовував і не мав намір скасувати ці принципи при прийнятті Акту Про європейські співтовариства 1972 року.

Позиція Конституційного Суду Німеччини, покладена в основу рішень Solange I і Solange II, полягає тому, що якщо акти ЄС не відповідають основним конституційним правилам і принципам (зокрема, демократії, верховенству права та соціальним принципам держави^[18]), то вони не можуть переважати над правом Німеччини.^[19] Більшість інших держав-членів висловили аналогічні застереження. Це говорить про те, що легітимність ЄС спирається на найвищу владу держав-членів, його фактичну відданість правам людини і демократичне волевиявлення народу.

На відміну від держав-членів, співвідношення права ЄС та міжнародного права дискутується, зокрема, у зв'язку з Європейською конвенцією з прав людини та Організацією Об'єднаних Націй. Всі держави-члени ЄС є учасниками обох організацій в рамках міжнародних договорів. Договір про Європейський Союз, стаття 6(2), вимагає від ЄС приєднатися до ЄКПЛ, але це «не зачіпатиме компетенції Союзу, визначеної в договорах». Це визнавалося за необхідне до набрання чинності Лісабонського договору 2007 року для того, щоб ЄС забезпечив належний захист правам людини під контролем зовнішнього Європейського Суду з прав людини в Страсбурзі. Однак, в Opinion 2/13, після запиту Комісії про розгляд плану приєднання, Суд у Люксембурзі висловив п'ять головних причин, чому на його думку, угода про приєднання в її теперішньому вигляді несумісна з установчими договорами. Ці міркування розглядалися більшістю коментаторів як завуальоване захоплення влади Судом, але вони означають необхідність для Комісії створити новий договір про приєднання.

Відповідно до статей 3(5), 21, 34 і 42 ДЄС, ЄС також повинен поважати принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй. Після терактів 11 вересня у Всесвітньому торговому центрі у Нью-Йорку, Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію про заморожування активів осіб, підозрюваних в тероризмі, пов'язаних з Усамою Бен Ладеном. Це також стосувалося громадянина Саудівської Аравії — Каді. Швеція заморозила його активи у відповідності з положеннями ЄС, які надали чинності резолюції Ради Безпеки ООН. У справі Каді проти Комісії, містер Каді заявив, що відсутні будь-які докази того, що він був пов'язаний з тероризмом, також заявив, що був позбавлений права на справедливий судовий розгляд — одне з основних прав людини.^[21] Позиція генерального адвоката Мадуро, пригадана Аароном Бараком — головою Верховного Суду Ізраїлю, наголошує на тому, що «коли гуркочуть гармати, нам особливо потрібні закони». Суд постановив, що навіть член ООН не може діяти всупереч принципам, які є частиною правового порядку співтовариства.^[22] У результаті ЄС виробив правило, що в межах певних принципів jus cogens позиція інших судів може бути пріоритетною. Зміст цих основних принципів залишається відкритим для діалогу, що триває між вищими судами Європи.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Лісабонська угода
↑ Статті ДЄС та ст. 293—294 ДФЄС
↑ У 2005 році було укладено договір, що мав встановити Конституцію Європи, але був відхилений на референдумах у Франції та Нідерландах.
↑ Подібна ситуація у Сполученому Королівстві. Дивитись: Е. Бредлі та К. Евінг, Конституційне та адміністративне право (2012) ч1 і В.Беджгот, англійська Конституція (1867)
↑ Договір про Європейський Союз Art 17
↑ Договір про функціонування Європейського союзу art 294
↑ П. Крейг та Г. де Бурка, EU Law: Text, Cases, and Materials (6-е вид. 2015), розділ 9-10
↑ Ente nazionale per l'energia elettrica була знову приватизована в 1999 році.
↑ Зокрема стаття 102(on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally)Римських договорів. Дивитись: ДФЄС.
↑ Зокрема стаття 102 (on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally) Римських договорів. Дивитись: ДФЕС.
↑ Van Gend en Loos v Nederlandse Administratie der Belastingen (1963) Case 26/62
↑ EUR-Lex - 61964CJ0006 - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu. Процитовано 8 листопада 2016.
↑ (1964) Case 6/64, [1964] ECR 585
↑ (1978) Case 106/77, [1978] ECR 629, [17]-[18]
↑ Macarthys v Smith [1979] 3 All ER 325, per Lord Denning MR
↑ [1990] UKHL 7, (1990) C-213/89
↑ [2014] UKSC 3
↑ Дивитись: Grundgesetz статті 20 і 79(3). Примітка про те, що «верховенство права» є не ідеальним варіантом перекладу німецької концепції «Rechtsstaat».
↑ Solange I or Internationale Handelsgesellschaft mbH v Einfuhr- und Vorratsstelle für Getreide und Futtermittel (1970) Case 11/70
↑ Kadi v Commission (2008) C-402 and 415/05
↑ Дивитись: Magna Carta, ЄСПЛ art 6 та ХЄС art 47
↑ Kadi and Al Barakaat International Foundation v Council and Commission (2008) C-402 and 415/05, [2008] ECR I-6351

Література[ред. | ред. код]

Вступ до права ЄС / Ченшова Н. В. - Львів: Новий Світ-2000, 2019. - 100 с. - ISBN 978-617-7519-23-1
Право Європейського Союзу: Навч. посіб. / В. М. Бесчастний, В. П. Філонов, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. ; за ред. В. М. Бесчастного. — 2-ге вид., стер. — К. : Знання, 2011. — 366 с. — (Вища освіта ХХІ століття).

Посилання[ред. | ред. код]

Право Європейського Союзу // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
EUR-Lex Онлайн доступ до законодавства Європейського Союзу
Договори Європейського Союзу
Поняття та особливості права ЄС

[1] Лісабонська угода

[2] Статті ДЄС та ст. 293—294 ДФЄС

[3] У 2005 році було укладено договір, що мав встановити Конституцію Європи, але був відхилений на референдумах у Франції та Нідерландах.

[4] Подібна ситуація у Сполученому Королівстві. Дивитись: Е. Бредлі та К. Евінг, Конституційне та адміністративне право (2012) ч1 і В.Беджгот, англійська Конституція (1867)

[5] Договір про Європейський Союз Art 17

[6] Договір про функціонування Європейського союзу art 294

[7] П. Крейг та Г. де Бурка, EU Law: Text, Cases, and Materials (6-е вид. 2015), розділ 9-10

[8] Ente nazionale per l'energia elettrica була знову приватизована в 1999 році.

[9] Зокрема стаття 102(on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally)Римських договорів. Дивитись: ДФЄС.

[10] Зокрема стаття 102 (on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally) Римських договорів. Дивитись: ДФЕС.

[11] Van Gend en Loos v Nederlandse Administratie der Belastingen (1963) Case 26/62

[12] EUR-Lex - 61964CJ0006 - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu. Процитовано 8 листопада 2016.

[13] (1964) Case 6/64, [1964] ECR 585

[14] (1978) Case 106/77, [1978] ECR 629, [17]-[18]

[15] Macarthys v Smith [1979] 3 All ER 325, per Lord Denning MR

[16] [1990] UKHL 7, (1990) C-213/89

[17] [2014] UKSC 3

[18] Дивитись: Grundgesetz статті 20 і 79(3). Примітка про те, що «верховенство права» є не ідеальним варіантом перекладу німецької концепції «Rechtsstaat».

[19] Solange I or Internationale Handelsgesellschaft mbH v Einfuhr- und Vorratsstelle für Getreide und Futtermittel (1970) Case 11/70

[20] Kadi v Commission (2008) C-402 and 415/05

[21] Дивитись: Magna Carta, ЄСПЛ art 6 та ХЄС art 47

[22] Kadi and Al Barakaat International Foundation v Council and Commission (2008) C-402 and 415/05, [2008] ECR I-6351

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]